Ковель, Ковельський район, Волинська область
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Ковель — місто обласного підпорядкування, центр Ковельського району. Розташований на річці Турії — правій притоці Прип’яті. Відстань до Луцька залізницею 84 км, шосе — 73 км. Ковель — значний вузол залізничних та автомобільних шляхів, які проходять на Брест, Луцьк, Сарни, Київ, Львів, Хелм, Володимир-Волинський, Камінь-Каширський та інші міста. Населення — 32,7 тис. чоловік.
На території сучасного Ковеля виявлено поселення доби бронзи (середина III тисячоліття до н. е.). Перша писемна згадка про місто датується 1310 роком, коли тут перебував майбутній польський король Казимир Великий. В 1327 році у Ковелі був замок, який того ж року розорили хрестоносці.
В середині XIV століття великий князь литовський Гедімін передав село Ковле у володіння феодалові Ф. Сангушку
Вигідне географічне розташування села сприяло дальшому його зростанню. У 1518 році Ковле стало містом і дістало назву «Ковель». Йому було надано магдебурзьке право і дозволено провадити ярмарки і торги. Це означало звільнення, хоч і неповне, від великокнязівської адміністрації та земельних магнатів і забезпечення внутрішнього самоврядування. Згідно з цим правом міське управління складалося 3 ради, на чолі якої стояли бургомістр і ратмани. Щорічно мешканці міста обирали 8 чоловік, що мали бути грамотними. З їх числа ковельський староста призначав 4 ратманів, одного з них — бургомістром. Ці особи виконували адміністративні та господарські функції.
Судова влада надана була війтові і лавникам. Ковельський староста призначав війта з цехових міщан. Міщани обирали лавників. Війти і лавники лишалися насвоїх посадах довічно. Судили, керуючись магдебурзьким правом, яке захищало інтереси панівних верств населення.
У 1543 році князь В. Сангушко віддав Ковель разом з навколишніми селами королеві Боні — дружині великого князя литовського Сигізмунда І, а сам узяв на заміну її маєтки в Білорусії.
Ковель був на той час типовим феодальним містом. Магдебурзьке право його було обмеженим. Повинності по озброєнню війська, будівництву, ремонту, постачанню продуктів, палива, одягу непосильним тягарем лягали на плечі населення. До того ж, трудящі мусили виконувати інші феодальні повинності: сплачувати ярмаркове, мостове мито тощо. Населення змушене також було брати участь у ремонті укріплень.
Розвиток товарно-грошових відносин сприяв зростанню грошової ренти — поряд з натуральною. У 1547 році натуральну ренту замінила грошова —по одному червінцю з кожного будинку.
Основою економіки міста було дрібне ремісниче виробництво.
У 1556 році за королівською грамотою ремісникам дозволялось створювати цехи. Ремісники об’єднувалися в цехові організації, що мали деякі привілеї. Відтоді у місті кількість ремісників збільшилась. У 1577 році їх налічувалось 42 чоловіка. Розвивалась і торгівля. Протягом року в Ковелі проводилось два ярмарки — один в січні, другий — наприкінці літа. Торгували сільськогосподарськими продуктами і ремісничими виробами, а також товарами з інших країн. Продавали худобу, шкіру, віск, м’ясо, мед, рибу, молочні продукти, одяг, взуття тощо.
У 1564 році великий князь литовський Сигізмунд Август передав Ковель, Вижву, Миляновичі та 28 прилеглих до них сіл у ленне володіння князеві А. Курбському. Жителі Ковеля зазнали ще більших утисків. Міське самоврядування фактично припинило існування, бо всіма міськими справами і судом керував ставленик Курбського — І. Келемет. Усіх, хто насмілювався протестувати, переслідували.
Жителі не мирилися з утисками. У 1571 році вони повстали. Замкнувши міські ворота, вони намагалися вбити Келемета.
9 березня 1572 року жителі Ковеля знову повстали. Цього разу Келемета було вбито.
Після смерті А. Курбського (1583 р.) Ковелем тимчасово володіла його дружина О. Семашко. Вона забирала землі у тих, хто служив у покійного князя, а також у ковельських бояр. Це обурило місцеву шляхту, яка поскаржилася польському королеві. Той наказав відібрати маєток у княгині. Місто стало власністю короля. Зацікавлений у прибутках від розвитку ремесел і торгівлі, Сигізмунд III грамотою від 1611 року поновив тут магдебурзьке право. Згодом король Владислав IV грамотою від 1635 року затвердив права і привілеї, надані його попередниками.
У XVII столітті Ковель відігравав важливу роль як один з найбільших економічних і торгових центрів Західної Волині. З розвитком товарно-грошових відносин посилився феодальний і релігійний гніт. Поряд з економічним закабалениям польські власті разом з католицьким духівництвом намагалися покатоличити, спольщити місцеве українське населення. Воно чинило запеклий опір.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. на території Західної Волині діяло кілька селянських повстанських загонів. Особливо активним був загін, очолюваний полковником Колодкою,— він деякий час тримав у облозі Ковель, де засіло чимале польсько-шляхетське військо.
Після визвольної війни місто лишилося у складі Польщі. Шляхта жорстоко переслідувала учасників боротьби і тих, що їм співчували. Світські та церковні власті намагалися запровадити в місті унію, але ковельчани рішуче виступили проти цього.
У 1775 році польський король Станіслав Август передав Ковель у володіння краківському воєводі В. Ржевуському. Магдебурзьке право було ліквідовано.
Наприкінці XVIII століття Ковель був невеликим економічно відсталим містечком. За статистичним описом 1790 року в ньому налічувалося понад 400 димів.
Після третього поділу Польщі (1795 р.) місто відійшло до Росії і стало центром Ковельського повіту Волинської губернії. Але шляхта тут, як і доти, мала всі політичні і соціальні права, як і російське дворянство. В установах Ковеля діловодство провадилося польською мовою.
Під час Вітчизняної війни 1812 року місто перебувало в районі дій 3-ї російської армії під командуванням генерала О. П. Тормасова. 13 грудня 1812 року під Ковелем сталася битва між російськими і французькими військами. Чужинці зазнали поразки.
Після Вітчизняної війни 1812 року економічне становище трудящих міста лишалося дуже тяжким. Поміщики, монастирі, церква, місцеві власті здирали непосильні податки та побори. У 1816 році Луцький монастир жіночого католицького ордена святої Бригітти подав позов у повітовий суд, вимагаючи стягнути 1000 крб. з жителів Ковеля.
Реформа 1861 року прискорила розвиток економіки міста. В 1867 році у ньому налічувалось 594 будинки. У пореформений період швидкими темпами будують шляхи. В 1850—1860 рр. було споруджено залізницю Київ—Ковель—Брест, у 1873 році —Київ—Сарни — Ровно— Ковель— Брест, у 1877 році прокладено залізницю Ковель—Хелм—Люблін, що з’єднала Ковель з Варшавою. Розбудова ковельського залізничного вузла здійснювалась і в наступні роки. В 1903 році завершено будівництво залізниці Ковель—Сарни.
Проведення через Ковель залізниці, яка з’єднала місто з рядом промислових центрів Росії, сприяло його розвитку. Збільшилася кількість жителів Ковеля: в 1863 році мешкало 3646 чоловік, у 1899 році —вже 18684 чоловіка. Зростало і число ремісників: у 1861 році було 242, в 1867 — 280, у 1893 році — 726, а в 1899 році — вже 1093 ремісники. Серед них — булочники, кондитери, м’ясники, шевці, кравці, столярі, бондарі, ковалі та інші. Зростає і торгівля. Щорічно проводилось 10 ярмарків, куди привозили товарів у середньому на суму до 10 тис. карбованців.
Освіта і охорона здоров’я на початку другої половини XIX століття, як і раніше, перебували в занепаді. У 1869 році була тільки одна початкова двокласна школа, жодної бібліотеки. Діти бідноти не мали змоги вчитися в школі; медична допомога жителям не подавалась. Не змінилося становище і наприкінці XIX століття. В цей час були лише дві початкові школи і одна приватна жіноча школа; діяли 2 невеликі лікарні і 2 аптеки. Працювало всього 8 лікарів.
На початку XX століття Ковель став транзитним пунктом перевезення нелегальної літератури з-за кордону в Росію. Наприкінці квітня 1901 року в місто було доставлено 38 примірників газети «Искра», 86 примірників журналу «Зоря», 455 листівок «Перше травня» та багато іншої нелегальної літератури.
Ковельчани брали активну участь у страйковій боротьбі, що розгорталася в Росії 1905—1907 рр. Слідом за січневим загальним страйком петербурзького пролетаріату розпочався страйк залізничників Ковеля. В лютому цього ж року вони приєдналися до страйку робітників Привіслянської залізниці. Внаслідок цього зупинився рух поїздів по всій лінії Ковель—Мловеї. Під впливом більшовицької агітації починають рішучу боротьбу не лише залізничники, а й інші робітники Ковеля. У липні 1905 року застрайкували мулярі, теслярі, пічники, фарбувальники, швейники і шевці, працівники готелів. Вони вимагали скорочення робочого дня з 14 до 10 годин, півгодинної перерви на сніданок і обід, збільшення зарплати на 20—25 проц. і запровадження розрахункових книжок.
Під час загальноросійського страйку у жовтні 1905 року ковельські залізничники були активними його учасниками. Про це зазначається і в рапорті волинського губернатора міністрові внутрішніх справ Росії Трепову. Страйкували залізничники і в грудні 1905 року. Місцеві власті для придушення страйку викликали війська.
Навесні 1908 року в Ковелі було створено організацію РСДРП, що входила до складу вузлової соціал-демократичної організації Південно-Західної залізниці, яка й очолила революційні виступи трудящих міста. У липні 1908 року представник ковельських соціал-демократів брав участь у роботі II конференції соціал-демократичних організацій Південно-Західної залізниці, що відбувалась у Києві.
Наприкінці 1906 року поліція заарештувала більшість членів Ковельської організації РСДРП, внаслідок чого вона припинила своє існування. Роботу тут провадили лише окремі більшовики.
Виступи робітників Ковеля продемонстрували їх згуртованість, зрослу політичну свідомість. Хоч і на короткий час, але було завойовано свободу зборів, часткове підвищення заробітної плати.
Від початку першої світової війни Ковель став прифронтовим містом. На Ковельському напрямі точилися жорстокі бої. Незважаючи на опір російських військ, переважаючі сили австро-німецької армії 23 серпня 1915 року захопили місто і утримували його до кінця війни. Вони встановили тут жорстокий режим. За найменшу непокору жителів арештовували, катували, розстрілювали.
18 лютого 1918 року війська кайзерівської Німеччини розпочали окупацію України. Трудящі Волині чинили окупантам збройний опір. У травні 1918 року підпільники Ковельського залізничного вузла розгромили німецький військовий склад у селі Маневичах.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5