Любитів, Ковельський район, Волинська область (продовження)
На знак солідарності з селянами стали готуватися до страйку робітники лісопильного заводу і кар’єру, де активно діяв профспілковий комітет, очолюваний комуністом О. Т. Котом. Побоюючись об’єднаного виступу і намагаючись розколоти єдиний фронт трудящих, промисловці змушені були піти на поступки — дати по 40 грошів надбавки за день робітникам лісопильного заводу і по 8 грошів надбавки за кубометр навантаженого піску.
Боротьба загострювалась. Поліція затримувала учасників страйку на дорогах, рубала сокирами їх вози. Через кілька днів було заарештовано 20 страйкарів. Наступного дня понад 100 селянок Любитова вирушили до поліцейської дільниці з протестом. Кінна поліція жорстоко побила й розігнала демонстрантів. Селяни не здавалися. 25 жінок знову взяли участь у масовому поході, вони перепиняли підводи, що їхали до Ковеля. Знову кінна поліція нещадно побила трудящих. Карателі заарештували Н. Я. Каленюка, М. Г. Комісарука, О. К. Тарасюка, О. Т. Кота та багатьох інших трудящих. Поліція жорстоко знущалась над заарештованими, по-звірячому закатувала одного з організаторів страйку в Рокитниці О. Я. Козла.
У наступні роки, незважаючи на посилення поліцейських репресій, комуністи Любитова не припиняли боротьби проти фашистської диктатури. Під час революційних свят у селі й надалі з’являлися транспаранти, на яких незмінно полум’янів заклик до боротьби за возз’єднання з Радянською Україною.
У вересні 1939 року, ще до приходу Червоної Армії, сільські комуністи, вийшовши з підпілля, скликали сільські збори. Було обрано ревком на чолі з С. М. В’юном та створено загін народної міліції. Визволителів-червоноармійців зустрічали хлібом-сіллю, квітами.
Наступного місяця ревком перетворено на тимчасовий волосний комітет, який розпочав підготовку до розподілу поміщицької землі та виборів до Народних Зборів Західної України. Своїм депутатом любитівці обрали жителя сусіднього села Колодяжного — учасника штурму Зимового палацу в жовтні 1917 року П. А. Оксенюка.
На початку січня 1940 року відбувалися вибори до сільської Ради, головою якої було обрано О. Т. Кота, секретарем — М. Г. Комісарука.
Бідняки села отримували землю. Хлібороби прагнули створити більш продуктивне колективне господарство. 3. Рибчук, а за ним ще 17 господарів першими вступили до колгоспу, який було створено в січні 1940 року. Його назвали ім’ям В. І. Леніна. Головою артілі обрано О. Т. Кота. Весною 1940 року колгосп мав 250 га орної землі, 60 коней, 25 корів.
У лютому того року в селі стала працювати МТС, а при ній — місячні курси трактористів. їх закінчило понад 20 чоловік молоді з Любитова та навколишніх сіл, у т. ч. перші комсомолки села М. Купрійчук та Д. Миколайчук. Навесні 1941 року МТС налічувала вже 12 тракторів, нею було проведено в 10 колгоспах району оранку землі на площі 4407 га. Спочатку слюсарем, а згодом завідуючим слюсарнею працював у Любитові втікач з окупованої фашистами Польщі — комуніст Юзеф Собєсяк, згодом командир польської партизанської бригади «Грюнвальд», після війни — віце-адмірал, автор ряду книг про партизанську боротьбу на Волині в роки гітлерівської окупації.
Одразу ж запрацювала школа, в якій навчали дітей рідною мовою. Директором школи став активний учасник революційного руху, журналіст і письменник С. А. Маківка. Почала діяти бібліотека.
Мирну працю любитівців перервав віроломний напад фашистської Німеччини. 27 червня село окупували гітлерівці. До села повернулися поміщики, які стали грабувати селян, відібрали у них землю. Все майно колгоспу, інвентар і худобу було пограбовано, книги бібліотеки спалені. Юнаки і дівчата відмовлялися їхати до Німеччини на підневільні роботи, йшли в ліси. У навколишніх лісах розгортається масовий партизанський рух. Розпочала діяльність бойова група, очолювана Н. Я. Каленюком, колишнім членом КПЗУ, жителем Любитова, яка потім входила до партизанського з’єднання А. П. Брянського. Члени групи, зокрема жителі Любитова Л. М. Карпюк, С. О. Корнелюк, здійснили ряд диверсій на залізниці Ковель— Луцьк. Переправляла до партизанських загонів молодь села та військовополонених, які втікли з фашистських таборів, мати С. О. Корнелюка — П. Н. Корнелюк («тьотя Паша»), допомагала також патріотка Д. Ф. Миколайчук, яка згодом стала підривником-мінером з’єднання В. А. Бегми. Під час однієї з диверсій, влаштованої за її участю, було знищено близько 300 гітлерівських солдатів і офіцерів.
17 березня 1944 року Любитів визволили радянські війська. Деякий час лінія фронту проходила поблизу села. Тут певний період перебував командуючий 1-м Білоруським фронтом Маршал Радянського Союзу К. К. Рокоссовський. Майже 200 любитівців стали до лав Червоної Армії, з них 73 загинули смертю хоробрих. Свято шанують односельчани їх пам’ять. У селі споруджено величний монумент Слави: «Зупинись, друже! Схили голову в пам’ять тих, хто віддав життя за Радянську Батьківщину!» — викарбувано на мармуровій плиті.
З перших днів визволення у селі відновила роботу сільська Рада, головою якої був обраний О. Т. Кот, та земельна комісія, яка до квітня 1945 року повністю повернула селянам Любитова їхні землі. «Та хоча і були ми вільними на вільній землі, але сутужно вести господарство поодинці, — згадував житель села М. Каленюк.— От і вирішили ми відновити колгосп». У березні 1945 року 26 сімей зібралися на перші післявоєнні артільні збори. Головою одного з перших на Волині колективних господарств обрали фронтовика С. Шульгача. У 1946 році середній врожай зернових становив 6 цнт з га, колгоспна ферма налічувала 27 коней, 24 корови, 17 свиней, 38 вуликів пасіки. На трудодні члени артілі одержали по 2 кг зерна. Організаційно колективне господарство швидко міцніло, дедалі ширше запроваджувалась передова агротехніка. У 1949 році об’єдналися в колгосп усі 290 господарств села.
Допомогу артілі подавала відновлена МТС. У 1945 році вона мала тільки 2 гусеничні трактори, 2 автомашини, через 2 роки — вже 7 тракторів, 2 причіпні комбайни, 4 сівалки. У 1952 році в МТС стало 30 тракторів.
Партійна організація колгоспу, створена в 1946 році, через 10 років налічувала 88 членів КПРС, з них 37 чол. працювали в рільництві, 19 — у тваринництві, 18 — у тракторній бригаді. У своїй діяльності партійний комітет постійно спирався на первинні організації, партгрупи, створені у тракторній і шести комплексних бригадах, на тваринницьких фермах. Багато сил до становлення господарства села доклали зокрема комуністи М. Я. Ткачук (згодом — голова Волинського облвиконкому, депутат Верховної Ради СРСР II і III скликання) та С. Л. Купрійчук (згодом — секретар Волинського обкому комсомолу).
Основним напрямом розвитку укрупненої артілі ім. Леніна, що має понад 7 тис. га землі, з 1959 року є м’ясо-молочне тваринництво і льонарство. З року в рік збільшувалися посіви цієї цінної культури (1951 року — 22 га, 1959 — 264 га, 1968 — 287 га), зростала урожайність, яка в 1968 році становила 8,8 цнт насіння і 10,3 цнт волокна з гектара. Льонарі артілі зібрали в 1968 році 1533 цнт. льоноволокна. Колгосп став справжньою фабрикою «поліського шовку». Тут часто відбуваються районні та обласні семінари з питань запровадження передової технології переробки льону. За вирощення високих урожаїв льону колгосп став учасником Всесоюзної виставки досягнень у народному господарстві СРСР, а ланкові Г. С. Шадура, К. І. Яструб, М. Д. Купецька нагороджені срібними медалями виставки. Машиністові льонопереробного агрегата С. С. Каленюку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Ордена Леніна були удостоєні ланкова Л. С. Варвик, комбайнер Л. І. Дубенський, голова колгоспу Л. В. Кулаковський.
Значних успіхів здобула артіль і в розвиткові тваринництва. У піввіковий ювілей Радянської влади тваринники продали державі 23 тис. цнт молока і понад З тис. цнт м’яса. Праця доярки П. О. Давидюк, яка першою надоїла 3 тис. літрів молока від кожної корови, була відзначена орденом Леніна. Кілька років звання кращої доярки завойовує М. М. Остапюк. У 1968 році вона надоїла від кожної з 12 корів, яких доглядає, по 3 800 кг молока.
Велику допомогу подає колгоспам Ковельське районне об’єднання «Сільгосптехніка», розташоване в селі. Робітники цього колективу відремонтували артілям району трактори, комбайни, автомашини, заготували й вивезли на поля колгоспів району 150 тис. тонн торфу, освоїли на території району 400 га земель, виконали З млн. 256 тис. тонно-кілометрів вантажних перевезень, механізували 4 ферми, спорудили 20 башт для водопостачання ферм і тракторних бригад. Серед кращих робітників Любитова — бригадир Д. Миколайчук, тракторист К. Марчук та інші.
Особливо благотворно позначились на дальшому розвиткові артілі рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС і XXIII з’їзду КПРС. Третій рік п ятирічки колгосп ім. Леніна завершив успіхами в усіх галузях господарства. Найвищого в області рубежа — 1500 цнт льоноволокна — досяг Герой Соціалістичної Праці С. С. Каленюк, ланка Н. А. Крепетули одержала по 11,8 цнт льоноволокна з га. Середня врожайність пшениці в артілі становила 24 цнт, картоплі — 140 цнт з га. На площі 170 га зібрано по 367 цнт цукрових буряків, а ланка М. Г. Болдюк — по 460 центнерів.
Зміцнення колгоспної економіки забезпечило перехід з 1962 року до гарантованої оплати праці колгоспників. В усіх бригадах і на фермах запроваджено господарський розрахунок. Зросла культура землеробства. Загальний прибуток артілі в 1968 році становив понад 2 млн. крб., з них понад половину витрачається на оплату праці колгоспників.
Високі прибутки допомогли хліборобам Любитова здійснити переоснащення артілі технікою, по-новому забудувати село. Нині в колгоспі —27 тракторів, 17 різних комбайнів, 23 автомашини. Колгоспний цегельний завод, потужність якого сягає понад 1 млн. штук цегли на рік, задовольняє погреби сільського будівництва. Будівельна бригада артілі складається з 12 окремих ланок. За останні 10 років зведено 283 упорядкованих будинків для трудівників артілі. Колгосп допоміг переселитися з хуторів 72 господарствам села.
На належному рівні справа охорони здоров’я трудящих. Сільська лікарня має 35 місць для стаціонарного лікування хворих. В селі є пологовий будинок, пункт швидкої допомоги, аптека. Тут працюють 6 лікарів та 30 чол. середнього медичного персоналу.
Круглорічно працює дитячий садок.
Освіта і культура міцно ввійшли в поліське село.
З 700 випускників сільської школи 20 мають дипломи інженера, 72 —вчителя, 18 — лікаря. Нині в артілі ім. Леніна і сусідніх працює близько ста механізаторів і тваринників з середньою освітою, 110 чоловік навчається у вузах. У сім’ї колгоспника П. Сахарського вищі учбові заклади закінчили троє дітей, у родині С. К. Тарасюка — п’ятеро, вони працюють на провідних ланках народного господарства. Таких прикладів можна навести чимало. Вихованцем школи є член Спілки письменників України поет Г. Печенівський, кандидат математичних наук Н. Бондар, агроном артілі ім. Леніна Г. В’юн. Зараз у середній школі навчається 900 дітей колгоспників та робітників Любитова й сусідніх сіл. Переважна частина молоді своє дальше життя пов’язує з селом. Учнів навчають і виховують 28 педагогів. Найстарішій учительці школи Г. М. Добржанській присвоєно звання заслуженого вчителя школи Української РСР.
Широкого розмаху набрало у селі самодіяльне мистецтво, давні традиції якого стали невіддільними від щоденного побуту багатьох родин. У різних самодіяльних гуртках регулярно беруть участь близько 150 чоловік, з них понад 70 —у хорі, 30 — у оркестрі народних інструментів. На обласному фестивалі 1958 року хору вручено диплом 1 ступеня, перше місце посів хор і на обласному огляді художньої самодіяльності, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. Співаків нагороджено ювілейною Шевченківською медаллю. Успішно виступали любитівські співаки на республіканському фестивалі художньої самодіяльності, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня. Міністерство культури УРСР наприкінці 1967 року присвоїло хору звання народної хорової капели. В сільському клубі урочисто відзначають радянські свята, ювілейні дати. Тут провадяться також урочисті церемонії одруження.
Сьогоднішній Любитів живе і трудиться, сповнений наснаги і прагнення до нових здобутків у будівництві комунізму.
І. А. ПУСЬКО
Воробей
| #
Дякую
Дуже пізнавально
Reply