Поворськ, Ковельський район, Волинська область
Поворськ (в стародавніх актах — Повурськ і Поворсько) — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Заячівка, Озерне і Гулівка. Розташований на лівому березі ріки Стохід (притока Прип’яті), за 25 км на схід від райцентру. Через село проходить залізнична лінія Ковель — Київ. На околиці — однойменна залізнична станція. Населення — 1928 чоловік.
Територія сучасного Поворська була заселена з давніх давен. Про ті часи нагадують 50 високих курганів, що знаходяться біля села, відомих під назвою «Татарських гір».
У писемних джерелах село Поворськ уперше згадується 1498 року в дарчому акті литовського князя Олександра на ім’я феодала А. Сангушка. В 1511 році король Сигізмунд І подарував Поворськ князю К. Острозькому, після смерті якого власником села став його син Ілля.
Феодальні міжусобиці, що точилися, призводили до спустошення земель, зубожіння населення. Землевласники захопили дві третини кращих земель. А селяни за невеликі земельні наділи повинні були відробляти панщину, платити грошову і натуральну ренти. У Поворську поземельний податок доходив до 12 грошей. Селяни також давали по 1 грошу за кожну косу феодалові та наглядачеві. Кожного року після закінчення всіх робіт феодал брав від села 72 відра меду і 2 яловки, або 100 грошів та по 2 курки, 1 гусаку з двору; по одному возу з громади для перевезення продовольства.
Крім сплати податків, селяни Поворська мусили виконувати на користь феодала різноманітні повинності. Вони зобов’язані були споруджувати і лагодити панські будівлі, жати і молотити хліб, возити зерно до млина, косити траву на панських сіножатях, ходити в облаву на бобрів, рубати ліс тощо.
Коли князь перебував у Поворську, селяни мали охороняти панський двір і возити дрова. А ті, що не робили цього, платили окремий податок — сторожівщину — по 2 гроші з диму. Всі ці податки та повинності падали на плечі тяглових селян, які мали ділянки землі і коней або тільки землю. Селяни, які крім городів нічого не мали, були зобов’язані копати, садити та збирати врожай на панських землях. Крім того, щороку вони платили по 6 грошей податку з двору.
Жорстокі утиски викликали часті заворушення селян. Князь І. Острозький навіть змушений був обміняти Поворськ на маєток Хлопотин, що належав князю Ф. Сангушку.
Поступово село зростало. В 1577 році в ньому було вже 16 півдворищ і 5 господарств городників. У 1583 році власник села князь І. Заславський брав податки уже з 23 півдворищ, 4 городників і 2 ланів. З 1629 року платили податки уже 36 димів. Але в середині XVII століття кількість димів скоротилась до 10 у зв’язку з масовою участю селян у визвольній війні проти польської шляхти та втечею їх від феодалів.
З другої половини XVII століття експлуатація селян значно посилилась, зокрема феодалами Рачинськими, а з XVIII століття — Ршевлоцькими.
Згідно з третім поділом Польщі в 1795 році Поворськ увійшов до складу Російської держави. Соціальне гноблення не зменшилось. Ще й після реформи 1861 року селяни мусили відробляти панщину. На викупні платежі вони були переведені лише з 1 вересня 1863 року.
Викупні платежі та податки важким тягарем лягли на селянські господарства. Один із сучасників так описував цей період: «Найкращі землі були у пана, а все, що було непридатне, та далеко від села — наше, селянське. Але не всі селяни мали землю. Більшість йшла в наймити — у пана Глембоцького в маєтку працювати. Лютий пан у нас був. Тут не ходи, там не їдь. Зловлять — нагайки. А щоб, скажімо, порибалити або зайця погонити — ми й думати боялися».
Скасування кріпосного права пожвавило розвиток капіталістичних відносин. Поміщиця Косенковська побудувала в Поворську винокурний завод, на якому працювали місцеві селяни вже як робітники по найму. У 1900-х роках було прокладено залізницю Сарни — Ковель, що пройшла поблизу села, споруджено залізничну станцію Поворськ.
Понад 90 проц. селян були неписьменними. Лише 1878 року в селі відкрилось однокласне училище, на утримання якого казна виділила тільки 190 крб. і громада — 318 крб. Того року в ньому навчались 51 хлопчик і 7 дівчаток, що не становило й половини дітей шкільного віку.
Великої шкоди селу завдала перша світова війна, під час якої значна частина будівель була спалена. У 1915 році, після жорстоких боїв, село захопили австро-німецькі окупанти, яких на початку 1919 року змінили війська буржуазно-поміщицької Польщі. 1 серпня 1920 року 25-а стрілецька Чапаєвська дивізія Червоної Армії під командуванням Бахтіна звільнила Поворськ. Тут деякий час перебував і штаб дивізії. Під час відступу польські війська пограбували і спалили частину села.
Наприкінці вересня 1920 року Поворськ знову окупували війська буржуазно-поміщицької Польщі. Згідно з Ризьким мирним договором 18 березня 1921 року село потрапило під владу панської Польщі.
За законом про перерозподіл землі, який почався здійснюватись у 1923 році, землеволодіння православної церкви та частина земель польської шляхти за високі викупні платежі наділялись селянам. Часто ці ділянки були розкидані в кількох місцях, не до всіх з них через бездоріжжя і болота можна було під’їхати. Зміцнюючи свої позиції на окупованих землях, польські власті переселяли частину місцевих селян в Познанське і Поморське воєводства, а їх землі роздавали осадникам.
Основна частина кращих земель Поворська у 1923 році була, як і раніше, в руках поміщиків. Шляхтич Маленський мав 2949 га кращих угідь, І. Глембоцька — 1010 га, Стахурський — 550 га і т. д. Селяни ж, не маючи змоги звести кінці з кінцями, продавали своє убоге майно і виїжджали за кордон на заробітки. Понад 25 сімей села змушені були покинути рідні місця. А той, хто залишався, йшов у найми до багатіїв. Шляхта і чиновники поводилися з селянами як з поневоленим колоніальним населенням. Згадуючи про свої поневіряння, місцева жителька О. Самчук писала: «Нас, бідняків, колись пани та буржуї і за людей не вважали. Вони так говорили: поганий, бо бідний, а хто бідний — той і дурень і ледар. На собі я відчула цю гірку кривду. За 11 років наймитування я дуже багато лиха набралася». Та трудящі Поворська не мирилися з тяжким гнітом; очолені комуністами, вони стають на шлях боротьби за своє визволення. Ще в 1921 році в селі був організований перший комуністичний осередок, до якого ввійшли Д. Остаплюк, А. Костевич, О. Романчук, У. Ващук, М. Чалайдюк та інші. Підпільники поширювали серед населення політичну літературу, газети та журнали, які видавались у Радянському Союзі, розповідали про перемогу Жовтня, закликали народ до боротьби. Під час революційних свят кожного року проводились демонстрації, розклеювались прокламації. Комуністи вміло поєднували нелегальні і легальні форми боротьби. Так, підпільники використовували філію культурно-освітнього товариства «Просвіта», головою і секретарем якого були комуністи Д. С. Остаплюк і А. Й. Костевич. Серед трудівників поширювались заборонені революційні книжки, окрема твори Маркса, Енгельса, Леніна, а також радянська література, з якої вони довідувались про успіхи Радянського Союзу.
Налякані ростом революційних настроїв серед трудящих, буржуазно-поміщицькі власті в 1927 році закрили філію «Просвіти» в Поворську. Всі книги, в т. ч. політична література, були конфісковані, а активних членів комуністичного осередку села —Д. С. Остаплюка, А. Й. Костевича, М. І. Костевича, М. А. Чалайдюка та ін.— заарештували. Всіх їх відправили до Луцька, де в 1930 році засудили на 4—12 років тюремного ув’язнення.
Незважаючи на репресії, класова боротьба селян проти своїх гнобителів не припинялась. Влітку 1930 року в Поворську запалали садиби поміщиків, осадників, куркулів. В село було направлено збройний загін карателів, що налічував 80 поліцаїв. Почались масові арешти селян. Та боротьба тривала.
Найбільшого розмаху революційні виступи селян Поворська набрали 1930 року під час виборів до польського сейму. ЦК КПЗУ роз’яснював трудящим, що соціального і національного визволення вони зможуть добитися не виборами своїх депутатів у буржуазний парламент, а тільки рішучою класовою боротьбою за встановлення народної влади, за возз’єднання з Радянською Україною. Намагаючись придушити революційний та національно-визвольний рухи, польський уряд, спираючись на міжнародну реакцію, почав підготовку до нової війни з Радянською країною. Трудящі Поворська затаврували ці мерзенні плани на багатолюдному передвиборному мітингу, який пройшов під лозунгами: «Геть фашистський уряд Пілсудського!», «Геть підготовку війни проти Радянського Союзу!», «Хай живе пролетарська революція!», «Хай живе возз’єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою!»
У відповідь на свавілля з боку польських поневолювачів та українських буржуазних націоналістів селяни Поворська під впливом наростаючого революційного руху в Польщі розгорнули ще більш активну боротьбу. 16 березня 1931 року вони розгромили поліцейський загін, садиби шляхтичів і осадників. Цією боротьбою керував Поворський райком КПЗУ, створений 15 лютого 1931 року. Він об’єднував 15 комуністичних осередків навколишніх сіл — Поворська, Кричевичів, Черемош-ного, Озерного та ін. Комуністи закликали селян використовувати кожний слушний момент для боротьби з окупантами.
Відзначаючи в 1932 році Міжнародний жіночий день 8 Березня та 62-у річницю Паризької комуни, комуністи Поворська вивісили червоні прапори і транспаранти на багатьох будинках. У селі були також розклеєні революційні листівки. Жінки, літні жителі Поворська, які не могли взяти участі у збройних виступах, допомагали повсталим усім, чим могли. Виступи селян Поворська та навколишніх сіл набрали широкого розмаху. Проти них окупанти кинули значні каральні сили: тисячу поліцейських, війська корпусу прикордонної охорони і кавалерійські частини. За діями селян стежили навіть розвідувальні літаки. В Поворську був створений спеціальний штаб карателів. 17 серпня поблизу села вони стратили 12 активістів. Майже 400 арештованих селян, схоплених зі зброєю в руках, було відправлено в Ковель, де засідав спеціальний польовий суд, який у терміновому порядку розглядав справи «бунтівників». Селянам не дозволялось виїжджати за межі своїх сіл, виходити з будинків вночі. За найменше порушення наказів органів влади проводились репресії, заарештованих били, забирали у них майно. Але терор не давав карателям бажаних наслідків. Селяни не склали зброї. У дні революційних свят на селі знову з’являлися червоні прапори і транспаранти. Замайорів червоний прапор над Поворськом і 1 Травня 1933 року. Польські власті дедалі посилювали репресії, щоб примусити селян скоритись.
Ріст експлуатації та безземелля призводили до дальшого розорення селян. «Замучили пани селян штрафами і податками, — згадував один із жителів Поворська. — Вибігла собака на вулицю — плати 5 злотих, колодязь не в порядку, зверху не покритий або відро не приковане — 3 злотих, корова забрела на узбіччя шосе — 10 злотих, їдучи до міста, забув взяти з собою паспорт на коня або не прибив дощечки до воза, на якій вказані прізвище і місце проживання господаря, — знову штраф 5 злотих. Селянин буквально не знав, де ступити —всюди на нього чекав штраф».
На заклик Ковельського окружкому КПЗУ весною 1934 року біднота Поворська взяла активну участь у сільськогосподарському страйку, який охопив Ковельщину. Комсомольці перед початком страйку виготовили транспаранти з вимогами страйкуючих, встановили молодіжні пікети на всіх шляхах, які вели до Ковеля. Селяни відмовлялись сплачувати непосильні податки, продавати продукти харчування, доки не будуть знижені ціни на промислові і не підвищені ціни на сільськогосподарські товари. Організаторами страйку були жителі села члени КПЗУ Г. А. Логвинюк, М. І. Костевич, Я. Г. Демчук та інші.
1 серпня 1934 року селяни Поворська вирішили відзначити як антивоєнний день. В селі було розклеєно революційні листівки і вивішено транспаранти з лозунгами — «Хай живе 1 серпня — день антивоєнної солідарності!», «Хай живе революція!», «Геть концентраційні табори!», «Геть підготовку до війни проти Радянського Союзу!». Висловлюючи міжнародну солідарність з борцями за справу робітничого класу, учасники виступу проголошували: «Вимагаємо звільнення Тельмана і всіх арештованих!», «Геть фашистський терор!», «Геть фашистський уряд Пілсудського!», «Хай живе КПЗУ і КСМЗУ!».
Ведучи нерівну боротьбу проти своїх поневолювачів, селяни Поворська з надією звертали свої думки до Радянського Союзу. І ось у вересні 1939 року їх мрія здійснилася, прийшла жадана воля. Ставши повноправними господарями своєї долі, хлібороби Поворська з великим піднесенням почали будувати нове життя. З перших днів визволення в Поворську був обраний селянський комітет. Він узяв під нагляд поміщицьке майно, організував охорону села, створив загін сільської міліції, проводив підготовку до виборів у Народні Збори Західної України. А 22 жовтня трудівники Поворська одностайно віддали свої голоси за посланців до Народних Зборів. У грудні 1939 року у Поворську обрана сільська Рада, головою якої став член КПЗУ Д. С. Остаплюк. Сільська Рада проводила в життя Декларацію Народних Зборів про землю, відбирала поміщицькі й осадницькі землі, безплатно наділяла ними селян, допомагала бідняцьким господарствам в обробітку землі, залишені осадниками будівлі та майно передала в користування селян і громади.
В липні 1940 року була створена ініціативна група по організації колгоспу. «Заяви подали майже всі селяни — згадує перший голова, в минулому підпільник, А. Й. Костевич.— Із 300 чоловік 287 було прийнято до колгоспу. Було усуспільнено 43 пари коней, 40 кінних плугів, дерев’яні борони та окучники. Згодом побудували і ферму, в якій було 14 корів. З цим і почали посівну. В цей перший рік існування колгоспу було засіяно 300 гектарів». Колгоспники докладали всіх зусиль для зміцнення молодої артілі.
В середині 1940 року в Поворську створюється МТС, яка подавала значну допомогу селянам і колгоспу в обробітку землі, зборі і обмолоті врожаю. Вона також готувала з селянської молоді кадри молодих механізаторів. Того року 10 поворських юнаків здобули цю спеціальність.
З перших днів нового життя в Поворську було відкрито бібліотеку і клуб з кінопересувкою, в якому щотижня демонструвалися кінофільми. Селяни з великим інтересом дивилися кінофільми «Ленін у Жовтні», «Чапаев», «Ми з Кронштадта» та інші.
Почала працювати початкова школа. З метою підвищення кваліфікації вчителів працівники школи були командировані до Ковеля на півторамісячні курси.