Уховецьк, Ковельський район, Волинська область (продовження)
Незважаючи на терор, трудящі продовжували боротьбу проти гнобителів. У свята 1 Травня, Жовтневої революції та в інші визначні дні майоріли в селі червоні прапори, з’являлися транспаранти з закликами до боротьби за визволення. У 1933 році в день Міжнародного дня молоді жителі села знову читали транспаранти «Геть війну проти СРСР!», «Геть польові суди!», «Хай живе КСМЗУ!».
Особливо розгорнулася героїчна боротьба трудящих Уховецька в 1934 році. В січні уховчани взяли активну участь у сільськогосподарському страйку, який охопив 130 сіл Волині. Селяни не сплачували податків, не вивозили на продаж до міста продукти, вимагали зниження цін на промислові товари й підвищення —на сільськогосподарські продукти. Коли на початку квітня екзекутор за несплату податків став забирати у селян худобу, збіжжя, одяг тощо, вони вигнали його з села. Тоді в ніч з 3 на 4 квітня сюди прибуло кілька десятків поліцаїв разом з повітовим старостою, які почали грабувати населення. Забирали коней, вози, реманент, позбавляючи селян засобів до існування; все реквізоване потім розпродавали. Жінок, які захищали своє добро, цькували собаками, били, калічили. Лише протягом одного дня було заарештовано 13 чоловік, з них — 10 жінок, яких кинули до в’язниці.
Викриваючи дії карателів, Ковельський окружний комітет КПЗУ і комітет КСМЗУ випустили листівку «До всіх працюючих і поневолених», в якій закликали зміцнювати солідарність з трудящими Уховецька, наслідувати їх приклад. «Покажемо свою солідарність з героїчними селянами Уховецька, — говорилося в ній. — Збираймо збіжжя, гроші, одяг для жертв білого терору і грабунку в Уховецьку. Скликаймо масові наради, обговорюймо і виносьмо постанови на підтримку селян Уховецька в боротьбі. Організуймо комітети допомоги борцям Уховецька. Організуймо демонстрації проти грабунку й терору в Уховецьку… Перший травень мусить стати у нас днем масового протесту проти кривавої розправи з працюючими селянами Уховецька!».
Уховецький райком КПЗУ і місцевий комуністичний осередок на чолі з І. В. Бортюком закликали жителів Уховецька і сусідніх сіл відзначити день 1 Травня 1934 року демонстрацією. Цього дня біля школи зібралося понад 300 чоловік. У центрі села були вивішені транспаранти з першотравневими закликами. Вишикувавшись, демонстранти з революційними піснями й червоними прапорами рушили до сусіднього села Волошок, де мав відбутися великий мітинг. Але демонстрантів перепинила поліція і, застосувавши сльозоточиві гази, розігнала.
Про першотравневу демонстрацію в Уховецьку дізналися та високо оцінили її трудящі не тільки Волині, а й Львова та Варшави. Це надало сил сільським комуністам і комсомольцям в їх боротьбі з поневолювачами. Уже 1 липня того ж року в Уховецьку знову з’явилися транспаранти з написами: «Хай живе страйк!», «Геть концентраційні табори! Добивайтесь звільнення товариша Тельмана! Геть пацифікацію і податкових грабіжників! Хай живе КПЗУ і КСМЗУ!». Тут також були розповсюджені листівки «До бідних селян».
Окупаційні власті вирішили без суду і слідства розправитися з організаторами визвольної боротьби в Уховецьку. В ніч на 21 липня 1934 року їх агенти підступно вбили секретаря Уховецького райкому комсомолу G. А. Васюту і його батька — комуніста А. А. Васюту. Звістка про цей злочин поліції блискавкою облетіла навколишні села. До подвір’я Васютів нескінченним потоком йшли люди, несли живі квіти, щоб віддати останню шану борцям за Радянську владу. Комісар ковельської поліції Копецький, який спровокував це підле вбивство, виставив на шляхах патрулів, щоб затримати людський потік, але він змів їх. Тоді кат викликав 40 вершників, які шаблями стали розганяти людей. Проте селяни не розійшлися.
Наступного дня після вбивства в Уховецьку за закликом райкому КПЗУ зібралися сотні людей, щоб вшанувати пам’ять полеглих борців. Майоріли в селі червоні прапори, було розкидано тисячі листівок і прокламацій. Три дні люди стояли табором біля села, і вбивці не наважувалися ховати свої жертви. Копецький доповідав волинському воєводі: «В селі Кричевичі, гміни Повурська, та в селах Мар’янівка і Уховецьк, гміни Любитів, виявлено транспаранти з написами «Честь борцям Степану й Адаму Васютам, замордованим поліцією в Уховецьку! Геть фашистський терор! Хай живе КПЗУ! Уховецький РК КПЗУ».
Про криваву подію в Уховецьку розповів народові Центральний Комітет КПЗУ у своїй листівці «До робітників, селян, жовнірів і трудової інтелігенції», в якій відзначалося, що фашистський терор набирає дедалі гостріших форм дикунства та звірства проти передових борців пролетаріату. «Боячись гніву працюючих, фашистські кати забрали замордовані ними тіла революціонерів і потай поховали свої жертви, коли десятки піших і кінних поліцаїв стерегли околиці. Арештовано було матір Степана Васюти. Буржуазія здійснила свою помсту, заспокоїла свою жадобу крові, — писалося в ній. — Товариші! Всі, як один, повстаньмо проти тиранів, розіб’ємо злобу й силу ненажерливих гнобителів! Слава пам’яті Васютам! Ганьба кривавим буржуазним катам! Геть уряд білого терору! Хай живе Комуністична партія Західної України! Хай живе революція!».
Комсомольці села склали про вбивство героїв сумну й сувору пісню:
Ой, у селі Уховецьку сталася новина:
Там убили вражі кати батька та ще й сина,
Ой, у четвер, опівночі, кати їх бадали,
А з п’ятниці на суботу прийшли й повбивали.
Ой, спав батько під клунею, а син Степан в клуні,—
Та й обидва повмирали від вражої кулі…
Ой, самі їх кати вбили, самі схоронили.
Ще й попівським тим дурманом взяли й окропили.
Мало хто з жителів Уховецька не був на допиті або не зазнав тортур у поліцейських застінках. Понад 100 комуністів і комсомольців було заарештовано й кинуто до в’язниці.
Проте власті буржуазної Польщі бачили, що одними репресіями їм не зламати волі трудящих до боротьби. На початку 1935 року вони утворили в Уховецьку молодіжну націоналістичну організацію «Тур», яка мала на меті відвернути молодь від визвольної боротьби й примирити її з окупантами. Але комсомольців не вдалося спровокувати, вони добилися розпуску «Тура» і продовжували боротьбу проти поневолювачів. У травні 1936 року в Уховецьку відбулася демонстрація безробітної молоді.
На початку 1936 року в селі скликали нараду активу партійних осередків КПЗУ, що входили до районної організації. На ній було ухвалено рішення не виходити на шарварки, не сплачувати податків, боротися проти підготовки нападу на Радянський Союз та проти буржуазних націоналістичних організацій, які відкрито стали на службу до польського фашизму. Виконуючи постанови наради, комуністи влітку 1936 року організували в Уховецьку масову демонстрацію проти фашизму і війни. Але на село налетіли карателі, які пограбували його і по-звірячому розправилися з жителями.
Фашистські кати обрушили на трудящих репресії. Кількох комуністів Уховецька, яких невдовзі перед цим звільнили з тюрми, у 1937 році знову заарештували і засудили на 9 років ув’язнення. Серед них був і М. А. Васюта. Але жителі Уховецька не склали зброї. 1 Травня 1937 року в селі замайоріли червоні прапори, на вулицях з’явилися транспаранти з комуністичними гаслами. 1-го Травня 1938 року тут було розклеєно й розкидано листівки із закликом не припиняти боротьби з окупантами до остаточної перемоги. В цій боротьбі трудящих надихали ідеї соціалізму. «До наших трудящих, до нашого селянства,— говорив М. А. Васюта,— через кордон, через колючий дріт пробиралося оте слово — соціалізм. Ніхто і ніщо не могло примусити нас забути це слово».
Ніколи не покидала населення Уховецька надія про возз’єднання з Радянською Україною. Ця мрія здійснилася у вересні 1939 року. Почувши про наближення Червоної Армії, поліція втекла з села. Комуністи, які перебували у в’язниці, за допомогою населення вийшли на волю. 19 вересня жителі Уховецька радісно зустрічали воїнів-визволителів. Був утворений військовий загін, який разом з Червоною Армією визволяв рідну землю.
Відразу ж у селі почав діяти тимчасовий комітет — перший орган Радянської влади. Уховецькі селяни разом з трудящими Ковельського повіту 22 жовтня 1939 року обрали М. А. Васюту депутатом Народних Зборів Західної України. Виконуючи наказ виборців, він голосував за встановлення Радянської влади на Західній Україні і возз’єднання з Радянською Україною.
Народні Збори, що відбулися у Львові, обрали його членом делегації до Верховної Ради СРСР, що виклала прохання трудящих Західної України про прийняття їх до братньої сім’ї радянських народів.
У січні 1940 року було обрано сільську Раду. При ній створили ініціативну групу для організації колгоспу. У тому ж місяці селяни стали подавати заяви до артілі. «Ми, — писали вони в заявах, — хочемо жити по-людськи, так, як живуть наші брати у всьому Радянському Союзі, хочемо вступити до колгоспу і дружно в ньому працювати». На початок лютого від селян Уховецька й Каєтанівки, яка на цей час злилася з селом в один населений пункт, надійшло майже 300 заяв. Незабаром відбулися перші збори, присвячені заснуванню колгоспу. їх відкрив голова сільради Г. О. Ремба. Першими було прийнято до колгоспу активістів М. А. Васюту, М. Іллюшу, О. Трохимука та інших. Збори обрали правління колгоспу на чолі з М. А. Васютою.
В Уховецьку почалось нове життя. Став працювати медичний пункт. Побудували середню школу, в якій навчання провадилося рідною українською мовою. Було відкрито клуб з бібліотекою, організовано народний хор, почали демонструватися кінофільми. В селі почав діяти філіал Ковельської музичної школи, де навчалося 20 обдарованих дітей.
Уховецький колгосп був першим на Волині. На початку березня 1940 року в ньому об’єднались 272 господарства. 12 березня колгоспники Уховецька викликали на соціалістичне змагання селян колгоспу с. Брищого Луцького району. Вони змагалися за високі врожаї усіх сільськогосподарських культур, зміцнення трудової дисципліни, підвищення революційної пильності. Укладення договору між двома артілями відбулося в день виборів до Верховних Рад Союзу РСР і УРСР. Депутатом Верховної Ради СРСР трудящі обрали М. А. Васюту.
Радянська держава подала молодій артілі значну допомогу. В колгоспі тоді було 10 плугів, 20 борін і 50 корів. З Ковельської МТС прибули 3 трактори, які повели комсомолки Г. І. Берело, М. Д. Судник, С. С. Судник, що закінчили курси трактористів. Члени артілі відвідали кілька колгоспів України, щоб запозичити кращий досвід господарювання.
Колгоспники працювали з великим піднесенням. Посівні роботи вони завершили протягом двох тижнів і виростили високий урожай. За одержання високого врожаю кормових буряків — по 591 цнт з кожного гектара посіву — голова колгоспу М. А. Васюта та колгоспник М. А. Моругин стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в 1940 році. Організовано було проведено весняну сівбу 1941 року. Селяни Уховецька переконалися, що тільки шляхом колективного господарювання можна побудувати заможне і щасливе життя.
Але творча праця трудящих була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини на СРСР. 27 червня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися в село. Почалися масові репресії і знищення радянських людей. Уже в перші дні окупації фашисти закатували 24 жителів села. Серед них були П. С. Турчин, його сини Олександр і Петро, дочка Ганна й дружина Євгенія Никифорівна. 17 радянських активістів, в т. ч. колишнього члена Ковельського окружкому КПЗУ А. Д. Самсоника, по-звірячому вбили гітлерівські пособники — українські буржуазні націоналісти. У перші дні війни частина населення Уховецька евакуювалась на схід або вступила до Червоної Армії. 40 чоловік поповнили лави народних месників, серед них А. Місюра, П. Голуб, І. В. Бартюк, І. П. Парфенюк, Л. У. Ковалець, М. П. Баран та інші. Деякі з них боролися у складі з’єднання А. П. Бринського і загону Д. М. Медведева. Під час фашистської окупації в селі діяла підпільна група, яку очолював В. Гуляєв. До неї входили С. Ковалець, В. Ковальчук, П. Антонюк, П. Судник та інші. Хата П. І. Ковальця була явочною квартирою партизанів. Л. У. Ковалець готувала народним месникам їжу, лагодила одяг, ходила в розвідку. Жителька села Т. Е. Кухта доставляла партизанам боєприпаси. Одного разу, коли підпільниця везла снаряди, її захопили бандерівці. Вони по-звірячому катували її, щоб дізнатися про розташування партизанів. Але патріотка загинула, не вимовивши жодного слова. Радянський уряд посмертно нагородив її орденом. У 1944 році до села увірвалися бандерівці і вчинили розправу над мирним населенням. Вони вбили І. Т. Турчина та багатьох інших.