Уховецьк, Ковельський район, Волинська область
Уховецьк — село, центр сільської Ради. Розташований за 21 км на схід від райцентру, за 4 км від автомагістралі Київ—Варшава. Населення —1419 чоловік. Уховецькій сільській Раді підпорядковані населені пункти Скулин і Стеблі.
Назва села пов’язана з формою озера, яке розташоване поблизу нього. Перші писемні згадки про Уховецьк належать до XVI століття. У 1569 році після Люблінської унії Волинь була загарбана шляхетською Польщею. Згідно з інвентарним описом 1570 року, із заставного маєтку П. Киселя, розташованого в Уховецьку, стягували податок з 4 димів і 2 городників. Описи 1577 і 1583 рр. свідчать, що Уховецьк в той час належав князям Острозьким. У селі тоді налічувалося 20 димів і 10 городників.
Селяни Уховецька в XVI столітті відробляли панщину 2—3 дні на тиждень відволочного господарства, сплачували грошову і натуральну ренту на користь феодала, а також подимний податок державі. 3-й Литовський статут 1588 року остаточно закріпачив селян і надав феодалам необмежену владу над ними. Населення Уховецька виступало проти соціального і національного гноблення. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. багато селян приєдналося до повстанських загонів, які діяли під Ковелем. Повсталі громили поміщицькі маєтки і розправлялися з польською шляхтою.
Після відступу селянсько-козацького війська з Волині польська шляхта жорстоко помстилася над учасниками повстання, посилила експлуатацію селян. Панщина зросла до 5—6 днів на тиждень від волоки. Крім того, селяни з кожного господарства мали давати по три чверті вівса або жита і по 7,5 гроша та виконували різні додаткові роботи. Всі посади у державних установах займала польська шляхта. Поліцейсько-судова влада над українськими селянами була необмеженою. Шляхта нав’язувала селянам польську мову, зневажаючи українську. Початкові школи, в яких викладання велося церковнослов’янською мовою і яких в першій половині XVII століття було чимало, закривалися. Польський уряд видав кілька постанов, що обмежували права православної церкви, та насаджував католицизм і уніатство. Волинські магнати теж наказували духовенству і кріпакам своїх маєтків приймати унію, загрожуючи штрафами і позбавленням волі за відмову. Соціальний і національний гніт ще більше посилився у XVIII столітті.
У 1795 році Західна Волинь возз’єдналася з основною частиною українських земель у складі Росії. Уховецьк увійшов до Ковельського повіту Волинської губернії. Під час Вітчизняної війни 1812 року селяни Уховецька разом з солдатами вчинили опір завойовникам. Внаслідок боїв, які тут точилися, значна частина села була знищена. Зменшилися кількість господарств і чисельність населення. У 1800 році тут було 112 дворів, в яких жило 596 чоловік, а в 1812 році — 74 двори з 579 мешканцями. Уховецьком володів тоді польський шляхтич Каєтан Бобровницький. Поблизу села виникло поселення, яке дістало назву Каєтанівка. Як і раніше, селяни відробляли панщину, платили натуральну й грошову ренту.
Щоб залучити на свій бік українських селян у боротьбі з національно-визвольним рухом у Польщі, що посилився в зв’язку з революцією в країнах Західної Європи, царський уряд провів у 1847—1848 рр. інвентарну реформу і ввів інвентарні правила. Вони дещо обмежували сваволю поміщиків, але залишали селян такими ж кріпаками, якими вони були й раніше. Хоч юридично селяни мали відробляти чотириденну панщину на тиждень для тяглих дворів і триденну — для піших, але оскільки вводилась так звана урочна система, їм доводилось працювати на феодала весь тиждень.
Реформа 1861 року скасувала кріпосне право. Хоч за указом 1863 року селяни Уховецька і одержали землю, що була закріплена за ними інвентарною реформою, проте за одержані наділи їм довелося протягом майже півстоліття сплачувати великі викупні платежі, які розоряли їх господарства. Крім того, краща земля лишилася за поміщиком, а селян загнали на піски та болота. Щоб не вмерти від голоду, селяни змушені були займатися кустарними промислами, які існували в селі з давніх часів. Сільські столяри й стельмахи виробляли меблі, вози, колеса, сани, дерев’яні борони, рала тощо. Селяни носили одяг власного виробу, ходили в постолах. Тільки куркулі могли купувати речі фабричного виробництва.
У 1875 році в селі відкрили однокласне училище, на утримання якого держава асигнувала 200 крб. на рік, а громада — 335 крб. Більшість батьків не могла платити за навчання, не мала за що придбати дітям одяг та взуття. Школу відвідували переважно діти заможних селян. Не було в селі у пореформений час і лікувального закладу. У 1909 році в Уховецьку налічувалося 222 двори і 1344 жителі, тобто майже втроє більше, ніж у 1812 році.
Під час революції 1905—1907 рр. селяни Уховецька виступали проти поміщиків, відмовлялися працювати на їх землях, пасли худобу на панських сіножатях, рубали панський ліс. У 1907 році поміщик К. Красавін, який мав 1086 десятин землі, продав її селянському банку. В Уховецьку було створено селянське товариство для купівлі та оренди цієї землі. Розорення і злидні переважної більшості селян посилилися після проведення столипінської реформи.
Великого лиха завдала жителям Уховецька перша світова імперіалістична війна. Після відступу російських військ улітку 1915 року село загарбали австро-німецькі окупанти. Переважна частина його жителів евакуювалася до центральних районів Росії, а ті, що залишились, були приречені на голод. У них реквізували хліб, фураж, худобу; не було чим ні орати, ні сіяти.
Про перемогу Жовтневої соціалістичної революції тут дізналися від революційно настроєних солдатів. Але село лишалося під владою окупантів до кінця 1918 року. У лютому 1919 року його загарбала буржуазна Польща.
В серпні 1920 року Уховецьк визволили війська Червоної Армії, яка відбила наступ білополяків. Відразу ж в селі було створено ревком. Його очолив П. Г. Турчин, який пізніше служив у Першій Кінній армії під командуванням С. М. Будьонного. До рідної оселі повернулися жителі, які раніше евакуювалися у східні райони. Село лежало в руїнах, поля не засівалися. Ревком розпочав підготовку до розподілу поміщицької землі, допомагав біднішим селянам відбудовувати житла та проводити сільськогосподарські роботи. Але його діяльність була перервана новим наступом білополяків, яким допомогли уряди країн Антанти.
За Ризьким договором 1921 року західноукраїнські землі лишилися від владою Польщі. Населення Уховецька зазнавало соціального і національного гноблення. Селяни дуже терпіли від малоземелля. їх нещадно експлуатували поміщики, лихварі і куркулі. Нічого не дала уховецьким селянам і аграрна реформа, так звана парцеляція, проведена польським урядом. Землю, що належала раніше селянському банку, оголосили державною власністю і за викуп віддали польським осадникам, поміщикові Барановському та місцевим куркулям, а переважна більшість селян лишилися малоземельними. Вони сплачували численні податки, зокрема грунтовий, маєтковий та інші, відбували різні повинності. За несплату селянами податків екзекутор конфісковував їх майно.
Соціальний гніт доповнювався політичним безправ’ям і національним гнобленням. Одержати кваліфіковану роботу українець не міг, не прийнявши католицької віри. Селянам було заборонено збиратися для обговорення своїх справ. За одне слово «радянський» людина могла потрапити до в’язниці. Викладання в початковій школі, яку відкрили в селянській хаті, проводилося польською мовою. Українську мову і звичаї переслідували. Навіть українські народні пісні забороняли. Зате власті буржуазної Польщі відкрили в селі два шинки. В Уховецьку був поліцейський постерунок, в якому налічувалося 22 поліцаї та 50 таємних агентів з числа заможних селян.
Але ні жорстокі репресії, ні переслідування не зламали волі жителів Уховецька до боротьби за своє визволення. Під керівництвом комуністичного осередку, створеного в селі у 1923 році, вони розгорнули боротьбу за відновлення Радянської влади і возз’єднання з Радянською Україною. Уховецьк був одним із найбільш революційно настроєних сіл Волині. 95 проц. його населення йшли за комуністами, активно боролися за визволення від гніту буржуазної Польщі.
Під впливом комуністів у селі діяло кілька легальних і підпільних організацій. У 1926 році створюється комсомольська організація (згодом райком КСМЗУ) — бойовий помічник комуністичного осередку. У 1928 році в Уховецьку було створено селянську організацію «Сельроб-єдність», якою керували комуністи А. А. Оксенюк і А. І. Шишко. Її членські внески використовувалися для друкування революційної літератури, яку розповсюджували серед селян, а також для допомоги політв’язням.
«Сельроб-єдність» мала право організовувати сільськогосподарські гуртки. Під час занять цих гуртків пропагувалися ідеї марксизму-ленінізму, читали революційну літературу, розповідалося про життя радянських людей та їх успіхи в соціалістичному будівництві. Гуртківці часто співали революційних пісень, в яких лунали заклики до боротьби за визволення.
В роки економічної кризи (1929—1933) посилилася боротьба трудящих Уховецька проти гнобителів. 1 Травня 1929 року в селі відбулася демонстрація. Його жителі вийшли на вулицю з червоними прапорами й лозунгами: «Хай живе 1 Травня — день солідарності трудящих всіх країн!», «Хай живе пролетарська революція!», «Руки геть від СРСР!». Щороку трудящі Уховецька відзначали Шевченківські дні. Масовий мітинг, присвячений вшануванню пам’яті великого поета, відбувся тут 22 березня 1931 року. В ньому взяли участь понад 500 чоловік, у т. ч. багато жителів сусідніх сіл. Жителі Уховецька, очолені комуністами й комсомольцями, готувалися провести демонстрацію 1 Травня 1931 року, але поліція заборонила її. До села заздалегідь прибув загін поліції, який розпочав арешти. Селяни відзначали свято по своїх домівках.
Незважаючи на репресії, комуністи Уховецька рік у рік посилювали революційну роботу в масах. Особливо широкого розмаху вона набрала, коли навесні 1932 року тут створили райком КПЗУ, а невдовзі — і райком комсомолу. До складу райкому КПЗУ ввійшли мужні борці за владу Рад — А. С. Парфенюк (секретар), А. А. Васюта, І. Д. Кухта, А. М. Степанюк та інші6. Комуністи Уховецька, керовані райкомом КПЗУ, кожного революційного свята або в інші знаменні дні вивішували червоні прапори, транспаранти, розповсюджували листівки, організовували демонстрації, влаштовували збори, мітинги. Хоч поліція заборонила проведення першотравневої демонстрації в 1932 році, однак селяни святкували 1 Травня. 1 серпня того року райком КПЗУ організував в Уховецьку масову антивоєнну демонстрацію і розповсюдив листівки з закликами: «Геть фашистський уряд Пілсудського!», «Геть борги!», «Всі на фронт кривавої боротьби за диктатуру пролетаріату!», «Геть війну!», «Геть білий терор!», «Хай живе революція!», «Хай живе перемога пролетаріату!».
Окупаційні власті намагалися задушити революційний рух масовими репресіями й терором. Жителі Уховецька, як і інших сіл Західної Волині, відповіли на них партизанською боротьбою. Понад 200 жителів села пішли в ліси і стали на шлях партизанської боротьби проти поневолювачів. Уховецький партизанський загін був одним з найбільш численних, що діяли в Ковельському повіті. Його очолювали Й. Потарський та І. Сенюк.
Польські власті не могли подолати партизанів силами поліції, тому були викликані війська. Щоб придушити партизанський рух на Ковельщині, було відряджено 44-й піхотний полк. Три дні в Уховецьку лютували війська і поліція. Вони оточили село і нікого не випускали, а після зняття облоги кожного, хто виїжджав звідти, ретельно обшукували і відбирали хліб та інші продукти, щоб вони не потрапили до партизанів. У червні 1933 року було вбито активного члена КПЗУ А. М. Степанюка, кинуто до в’язниці М. А. Васюту та інших революціонерів.