Старий Загорів, Локачинський район, Волинська область (продовження)
У січні 1940 року селянський комітет передав владу сільській Раді, головою якої обрали жителя села Старого Загорова С. К. Павловського. Тоді тут жило 965 чоловік. Сільська Рада енергійно взялася до роботи. Було налагоджено облік дітей і залучено їх до навчання в початковій школі з українською мовою викладання. Учителі і культармійці організували навчання дорослого населення в гуртках і в школах лікнепу.
Весною 1940 року селяни дружно вийшли в поле орати і сіяти на власній ниві. Вільні від експлуатації, вони успішно долали труднощі, допомагали один одному. І всю землю було засіяно в стислі строки. Восени земля щедро віддячила хліборобам за їх невтомну працю. Ще з більшим завзяттям працювали селяни під час другої радянської весни. Заколосилися поля, зашуміли хлібами. І раптом війна. 23 червня 1941 року гітлерівці вдерлися до Старого Загорова. Вони встановили тут суворий окупаційний режим. Всю колишню поміщицьку землю загарбники оголосили власністю фашистської Німеччини і примушували селян з ранку до ночі обробляти її своїми кіньми і інвентарем.
Селяни чинили рішучий опір окупантам. У 1942 році старозагорівці під усякими приводами ухилялись від роботи на окупантів: зволікали вивезення зерна, ховали хліб, підпалювали скирти. Гітлерівці намагались виявити організаторів боротьби. Вони заарештовували чоловіків і жінок, катували їх. Грабували населення. На каторжні роботи до Німеччини із Старого Загорова фашисти вивезли 50 чоловік, більшість з них не повернулась назад, там і загинула.
У липні 1944 року підрозділи частин Червоної Армії підійшли до Старого Загорова. На світанку 15 липня розгорівся запеклий бій, внаслідок якого воїни 106-ї стрілецької дивізії визволили Старий Загорів. Населення села радо зустріло своїх визволителів.
В перші дні багато чоловіків пішли на фронт, щоб громити ворогів. Так, два брати Т. Є. і Г. Є. Баран були саперами Червоногвардійської Гатчинської 191-ї дивізії 1-го Українського фронту і брали участь в боях на річці Одер у лютому 1945 року, а згодом на території Чехословаччини били фашистів. С. А. Соловей і К. Я. Моначинський — учасники боїв за Берлін і за визволення Праги.
Ще поблизу села гриміла війна, а старозагорівці взялися відбудовувати народне господарство. Відновила роботу Старозагорівська сільська Рада. Першим головою її був С. К. Павловський. Сільська Рада скликала хліборобів на сходи, радилася з ними, як швидше загоїти рани, завдані війною. Велику допомогу подала громадськість у ремонті будинків сім’ям фронтовиків. У селі створюється земельна громада, яка організовувала взаємодопомогу селян в своєчасному проведенні сільськогосподарських робіт.
Відбудовуючи господарство, трудівники Старого Загорова допомагали Червоній Армії продовольством, власними заощадженнями. Населення надсилало воїнам-визволителям подарунки, теплі речі.
Сільська Рада також розглядала питання про підготовку школи до нового навчального року. Її депутати організовували суботники, щоб допомогти школі. В них взяли участь батьки, молодь, учні старших класів. Вони відремонтували шкільне приміщення, завезли 200 кубометрів палива. У 1945 році в Старому Загорові почалось навчання дітей в світлих, просторих класах семирічки.
Для захисту села від банд українських буржуазних націоналістів, які тероризували населення, молодь об’єдналась у винищувальний батальйон. З проведенням
колективізації були ліквідовані рештки банд українських буржуазних націоналістів. Колективізація в Старому Заторові почалась у 1947 році. Загальні збори колгоспників ЗО грудня 1947 року обрали склад правління артілі «Вільна праця», головою якого став односельчанин В. М. Подляшко. В 1948 році до колгоспу вступило ще 134 сім’ї.
Колгосп «Вільна праця» у 1950 році об’єднався з артілями ім. К. Маркса (с. Новий Загорів) і «Прапор Жовтня» (с. Хорів). Укрупнений колгосп дістав назву «Прапор Жовтня». На 1 січня 1951 року в господарстві налічувалось 529 дворів з населенням 1857 чоловік. Всієї землі, закріпленої за колгоспом, було 3603 гектарів.
Під керівництвом партійної організації, створеної у 1950 році в колгоспі, трудівники артілі наполегливо працювали над зміцненням господарства. Комуністи й комсомольці очолили найбільш відповідальні ділянки господарства. В окремих рільничих бригадах були організовані комсомольські групи. Партійна організація і правління колгоспу на партійно-комсомольських зборах періодично слухали звіти про діяльність комуністів і комсомольців у бригадах та ланках, допомагали їм в роботі. Налагодилась робота агітколективу і редколегій стінних газет. Комуністи артілі подбали і про підвищення кваліфікації хліборобів. Уже в 1950 році в агротехнічних і зоотехнічних гуртках навчалося 130 колгоспників.
Рік у рік зміцнюється громадське господарство, підвищується врожайність полів, зростають прибутки артілі. В 1958 році колгоспники зібрали в середньому зернових по 19,6 цнт з га. Це майже вдвоє більше, ніж у 1955 році. Прибуток колгоспу становив 181 948 крб. З цієї суми на капітальне будівництво асигновано 82 715 крб. Передовики громадського господарства — голова артілі комуніст І. С. Жомир і ланкова Г. В. Моначинська — завоювали право бути учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. За вирощення високих урожаїв ланкова Г. В. Моначинська була нагороджена орденом Леніна, а бригадир рільничої бригади комуніст С. А. Гура — орденом Трудового Червоного Прапора.
Після XXI з’їзду КПРС колгоспники під керівництвом партійної організації добились великих успіхів. Господарство в 1959 році здобуло першість у соціалістичному змаганні серед колгоспників Локачинського району з усіх показників виробництва.
Комуністи й комсомольці працювали найкраще і вели за собою всіх хліборобів. Так, рільнича бригада, очолювана С. А. Гурою, виростила зернових по 25,3 цнт, а цукрових буряків по 341 цнт; комсомольсько-молодіжна ланка В. С. Глод — близько 450 цнт цукрових буряків і по 135 цнт картоплі з кожного гектара. Виконком Волинської обласної Ради депутатів трудящих С. А. Гурі присвоїв звання кращого бригадира по вирощуванню зернових культур в області.
У наступні роки високих показників добилися й тваринники. В 1960 році артіль виробила по 304 цнт молока і 97 цнт м’яса на 100 га угідь, або майже в два рази більше проти 1959 року. Колгосп тоді завоював перехідний Червоний прапор райкому КП України і райвиконкому.
Дальше зміцнення економіки дало можливість широко розгорнути будівництво. На місці старих глиняних тваринницьких приміщень зводили капітальні цегляні споруди: корівники, свинарники та інші господарські приміщення.
На капітальне будівництво правління колгоспу відрахувало в 1960 році 156 692 крб., що майже в два рази більше проти 1958 року. Будівництво в артілі здійснює бригада колгоспних спеціалістів, яка складається з 25 чоловік.
Ще задовго до скликання XXII з’їзду КПРС в 1961 році між колгоспами району розгорнулось соціалістичне змагання за гідну зустріч з’їзду.
Не було жодного хлібороба артілі, який би не виконував денних виробничих норм. А 69 проц. працездатних колгоспників значно перевиконували норми виробітку.
Рішення XXII з’їзду КПРС вказали хліборобам шлях до нових звершень, створили умови для дальшого економічного зростання господарства. Колгоспники артілі на чолі з парторганізацією докладають всіх зусиль, щоб втілити у життя рішення XXII з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.
Вагомий вклад у піднесення артільного господарства внесли колгоспні механізатори М. К. Бондарук, 3. Ю. Бохонський, В. І. Лящук, П. Т. Лящук та інші. Передових механізаторів знають за межами колгоспу, їх імена —на районній Дошці пошани.
У 1964 році колгосп прославили доброю працею буряководи, які виростили по 344 цнт коренів на кожному гектарі. А ланки В. С. Глод, О. П. Лящук зібрали ще більше —по 350—100 цнт цукрових буряків з кожного гектара.
Нову турботу про піднесення сільського господарства відчули хлібороби, ознайомившись з рішенням березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Ці рішення захопили кожного трудівника колгоспу. Заспівувачами соціалістичного змагання стали ланкові В. С. Глод і Н. К. Калиш. Весною 1965 року вони звернулись через обласну газету «Радянська Волинь» із закликом до всіх буряководів Волині розгорнути роботи щодо вчасного догляду за рослинами, зобов’язалися протягом 6 днів завершити їх проривку на всіх 200 га, своєчасно підживити і перевірити рослини.
Правління і партійна організація колгоспу створили найкращі умови для роботи буряководів. Почали працювати дитячі ясла. Для виїзду на поле і повернення додому були надані автомашини. В полі організовували гарячі обіди, запровадили матеріальне стимулювання тих, хто перевиконував норми.
Своє зобов’язання буряководи колгоспу виконали — 5 червня повністю завершили проривку цукрових буряків і забезпечили належну густоту насаджень. Приклад старозагорівських колгоспників мобілізував буряководів інших колгоспів області на зразковий обробіток плантацій.
Широкого розмаху набрало змагання і серед механізаторів колгоспу. Під час жнив особливо старанно працювали комбайнери, вміло використовуючи техніку. Переможцями вийшли комбайнери Т. Є. Баран і В. А. Баран. Вони намолочували по 278—280 цнт зерна за зміну (норма 190 цнт). Знатний комбайнер артілі Т. Є. Баран намолотив за час жнив в 1965 році близько 5 тис. цнт зерна.
11 вересня 1965 року колгоспники артілі відзначили свято — артільні обжинки. В урочистій обстановці секретар парторганізації В. М. Баран від імені партійної організації і правління колгоспу подякував усім, хто натхненно трудився на жнивах. Учасники свята підвели підсумки праці. Результати були відрадні. Найвищих показників добилась бригада С. А. Гури, яка на площі 69 га зібрала по 34 цнт озимої пшениці і на площі 187 га — по 400 цнт цукрових буряків, ланка В. С. Глод зібрала в середньому по 420 цнт цукрових буряків.
Добра слава лине про невтомних членів ланки В. С. Глод: О. Д. Глод, О. Г. Доцюк, Н. П. Дурик, Г. А. Білогруд, Л. П. Дурик, Н. Ф. Мельничук, М. С. Козюк, М. Ф. Соловей. Імена всіх членів ланки — в книзі літопису комсомолу України. Колгоспниці нагороджені Почесною Грамотою ЦК ЛКСМУ і премійовані.
Високо оплатили працю буряководів. Наприклад, члени ланки В. С. Глод, сестри Н. П. і Л. П. Дурик заробили 5 цнт цукру і близько 1000 крб. кожна.
За успіхи, досягнуті в підвищенні врожайності цукрових буряків, ланковій В. С. Баран було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.