Луцьк в XVI — XIX столітті
За Люблінською унією 1569 року Луцьк перейшов під владу Польщі, став центром новоутвореного Волинського воєводства. Становище трудящих мас погіршувалось, посилився соціально-економічний і національно-релігійний гніт. Ремісникам-українцям заборонялося вступати в деякі цехи, дрібним торговцям і середнім купцям чинилися всілякі перешкоди в торгівлі. Ці порядки освячувала католицька церква, яка всілякими методами насаджувала на Україні католицизм. Особливо інтенсивну діяльність по окатоличенню населення Волині розгорнула Луцька католицька єпіскопська кафедра, заснована ще в 1428 році. Будучи великим землевласником (у 1593 році їй належало 4 містечка і 34 села), вона всіляко підтримувала світських феодалів, які нещадно експлуатували трудящих.
Ще більших утисків зазнали жителі після укладення Брестської церковної унії 1596 року, одним із ініціаторів якої був луцький епіскоп К. Терлецький. Видатний український письменник-полеміст І. Вишенський, який бував у Луцьку, гнівно затаврував цього вірного слугу уніатської церкви: «Згадай, епіскопе луцький, скільки за свого священства живих людей мертвими до бога послав; одних зарубав, інших потопив, третіх вогнестрільною смертю життя позбавив».
Посилення соціального і національного гніту спричинилося до розгортання антифеодальної боротьби народних мас. Міська біднота брала участь у селянсько-козацькому повстанні під проводом Северина Наливайка. В 1595 році повстанські загони ввійшли в Луцьк і, взявши контрибуцію із шляхти і купців, вирушили в Білорусію. Повертаючись назад, вони розгромили маєтки прихильників церковної унії, зокрема епіскопа К. Терлецького і луцького старости Семашка.
Для зміцнення становища католицької церкви в Луцьк прибули єзуїти. Вони заснували у місті єзуїтський кляштор, який у 1606—1610 рр. спорудив костьол, що зберігся до наших днів. У 1612 році відкрилась колегія для підготовки проповідників католицької віри. Крім єзуїтського, в Луцьку існували відділення й інших духовних орденів католицької та уніатської церков, зокрема бригідок, домініканців, кармелітів, бернардинів, тринітаріїв, базиліан. Всі вони жорстоко експлуатували трудящих, проводили політику Ватікану щодо насадження католицизму й уніатства на Волині.
Значну роль у боротьбі проти наступу католицизму та уніатства, проти національного і релігійного гноблення українського народу відіграли братства — релігійно-національні організації, які виникали в містах навколо парафіяльних церков і об’єднували широкі маси міщанства. Вони розгорнули активну ідеологічну боротьбу проти єзуїтів та унії, провадили широку культурно-освітню діяльність, відкриваючи школи і друкарні, навколо яких гуртувалися значні культурні сили того часу. Братства боролися за збереження національної самобутності українського народу, його мови і культури.
В пореформений час економічний розвиток міста відбувався дуже повільно. За обсягом промислової продукції, вартість якої в 1886 році становила 5,4 тис. крб., Луцьк був на одному із останніх місць серед населених пунктів Волинської губернії. Він був невпорядкованим, мав лише дві бруковані вулиці. Від інших провінціальних містечок він відрізнявся тільки розмірами торгового обороту і наявністю повітової адміністрації.
У 1890 році була побудована залізнична лінія від станції Ківерці до Луцька, що позитивно позначилось на дальшому економічному розвитку міста.
На 1893 рік у Луцьку діяло 13 невеликих промислових підприємств (по виробництву мила, свічок, цегли тощо). У місті налічувалось 444 ремісники, у яких по найму працювало 414 робітників і 305 учнів. За даними всеросійського перепису 1897 року, в Луцьку жило 15 804 чоловіка.
У Луцьку братство виникло в 1617 році. Незважаючи на заборону польського короля, незабаром воно відкрило школу (1620—1621 рр.), що сприяло поширенню освіти на Волині. Школа мала свій статут, в якому визначались обов’язки учнів, учителів (дидаскалів) і ректора. Учнів приймали до школи незалежно від їх походження і майнового стану. В школі вивчали грецьку, словянську, руську, латинську, польську, а з 1627 року — і українську мови, а також т. зв. 7 вільних наук: граматику, піїтику, риторику, діалектику, математику, астрономію і музику.
Із пам’яток луцького братства збереглися лише дві рукописні книги — «Сборник» і «Помянник». «Сборник» включає в себе патріарші грамоти, постанови братства, статут школи, список братського майна та інші матеріали. «Помянник» — це список членів братства, з якого видно, що серед луцьких братчиків були впливові люди, як, наприклад, поет Д. Братковський, запорізький полковник К. Вовк, відомий церковний і освітній діяч України П. Могила, громадський діяч І. Борискевич, який виступав за возз’єднання України з Росією, та інші.
Діяльність братства і школи зустрічали протидію з боку єзуїтської колегії, яка навіть організувала збройні напади на братську школу. Так, 24 травня 1634 року близько 100 чоловік католиків, очолюваних єзуїтами, розгромили братську церкву, школу і притулок («шпиталь») для престарілих. Через кілька днів вони напали на православних. Протягом тижня щоночі відбувалися погроми.
Перед визвольною війною Луцьк був уже великим містом. За відомостями 1629 року про збирання подимного, в ньому налічувалось 546 димів, де проживало близько 3,3 тис. чоловік. Ремісники об’єднувалися в 5 цехів: ковалів, шевців, м’ясників, кравців і кушнірів, теслярів і мулярів.
Дальшого розвитку набувала торгівля. Купці скуповували вироби ремісників і торгували ними у своїх крамницях. На ярмарки Луцька привозили багато ювелірних виробів із Аугсбурга, Нюрнберга та інших міст. Торгівля велася і з Московською державою. У 1647 році луцький купець А. Яковлів привіз у Курськ для продажу віз скляного посуду, жупани, попони, папір. Російські купці продавали на луцьких ярмарках хутра, шуби, юхту, полотно, кінську збрую тощо.
В місті виділилась заможна міщанська верхівка. Серед луцьких міщан були дуже багаті купці і лихварі, які мали свої будинки, торгові комори, були власниками маєтків по закладному праву. Це, зокрема, Щетинич, Галузка.
Тяжке соціальне і національно-релігійне гноблення викликало ріст невдоволення серед населення. З початком визвольної війни українського народу (1648—1654 рр.) Волинь була охоплена хвилею селянських повстань. Всюди створювалися повстанські загони, які допомагали селянсько-козацькому війську під проводом Богдана Хмельницького громити ненависну шляхту. Центром визвольного руху на Волині був Луцьк. У серпні 1648 року місто здобули селянсько-козацькі війська, що сприяло посиленню антифеодальної боротьби. Народний рух очолив луцький міщанин ландвійт Ф. Липка, який одержав від полковника Гуляницького, начальника Луцького козацького гарнізону, дозвіл на організацію збройного загону. Цей загін розправлявся з шляхтою і багатою міською верхівкою, громив і палив шляхетські маєтки в навколишніх селах. Так, повстанці розгромили маєток шляхтича Яшурського, а його самого убили, напали на будинок шляхтича Недобильського, і той мусив переодягтися в селянський одяг і втекти з міста. У жовтні 1648 року було розгромлено єпіскопський маєток в с. Полонному, а також шляхетські маєтки в селах Баїві і Двірці.
Гнів народних мас обрушився і на католицькі монастирі та костьоли. Спільно з жителями сс. Яровичів та Романіва луцькі міщани вщент розгромили монастир і костьол бернардинів, єзуїтську колегію, а належні їй ліси поблизу с. Ботині вирубали селяни.
Після поразки козацьких військ під Берестечком в околицях Луцька ще довго діяли повстанські загони. Та віковічні прагнення волинян до возз’єднання з Росією не були тоді здійснені. За умовами Андрусівського перемир’я 1667 року Луцьк залишився під владою шляхетської Польщі. Шляхта, що повернулася до своїх маєтків, жорстоко помстилася над активними учасниками визвольної війни, ще більше посилила феодальний гніт.
Військові дії, напади кримських татар у 1649 році, епідемії, голод 1651 року призвели до розорення міста і зменшення кількості його населення. На 1649 рік у Луцьку 137 садиб стояли пусті. Проте поступово місто відбудовувалося, відроджувалися ремесла. Як свідчить люстрація Луцького староства за 1660—1663 рр., у місті були кравецький, кушнірський, ковальський, різницький, шевський, малярський та рибальський цехи. Зростала кількість населення Луцька; в другій половині XVIII століття воно досягало 5 тис. чоловік.
Національний склад населення був дуже строкатий. Більшість його становили польські міщани. На другому місці були українці. Значну частину населення Луцька становили євреї, вірмени, а також караїми, яких наприкінці XIV століття литовський князь Вітовт вивіз із Криму як полонених і оселив у Луцьку.
Під час Північної війни (1700—1721 рр.), яку вела Росія в союзі з Польщею, Саксонією і Данією проти Швеції, в 1706 році Луцьк захопили на кілька місяців шведські завойовники. Місто дуже терпіло від них 4. Через Луцьк з району Риги рухалась російська армія у Прутський похід 1711 року.
В кінці XVII —на початку XVIII століття на Правобережній Україні знову посилилась національно-визвольна боротьба проти польсько-шляхетського панування. Шляхта жорстоко розправлялася з учасниками цієї боротьби. 15 листопада 1702 року в Луцьку був страчений український громадський діяч і поет Д. Братковський, який був організатором і активним учасником ряду народних повстань на Правобережній Україні та в Галичині.
У 1734, 1750, 1768 рр. в районі Луцька активно діяли гайдамацькі повстанські загони.
Чорним шляхом запалало,
І кров полилася
Аж у Волинь,—
писав Т. Г. Шевченко, зображуючи грізне антифеодальне повстання на Правобережній Україні в 1768 році.
Внаслідок третього поділу Польщі (1795 р.) західноволинські землі було возз’єднано з Лівобережною Україною у складі Росії. Луцьк став центром однойменного повіту Волинського намісництва, а з 1797 року — Волинської губернії.
3 лютого по травень 1812 року в Луцьку був розташований штаб 2-ї російської армії, командував якою видатний російський полководець П. І. Багратіон. До початку Вітчизняної війни 2-а армія передислокувалась у Південну Литву, її місце зайняла 3-а армія під командуванням генерала О. П. Тормасова, яка мала завдання обороняти Волинь і Поділля від нападу наполеонівських військ.
Після жорстоких боїв з переважаючими ворожими арміями їй довелося відступити. У серпні 1812 року наполеонівські війська зайняли прикордонні повіти Волинської губернії. Проте довго пробути тут їм не вдалося. На початку вересня біля Луцька до армії О. Тормасова приєдналась Дунайська армія П. В. Чичагова; нападники були вигнані з Волині.
В 30—40-х рр. XIX століття культурне життя міста пожвавлюється, чому сприяла відкрита тут в 1832 році гімназія. В 40-х рр. в ній деякий час працював викладачем український письменник П. Куліш. До числа прогресивної інтелігенції міста належав і О. Мачтет — батько письменника Г. О. Мачтета, автора революційної, улюбленої пісні В. І. Леніна «В неволі скатований люто».
Основним заняттям населення міста в дореформений час були ремесла і торгівля. На 1858 рік із 6362 жителів 865 займалося ремеслом, а 903 —дрібного торгівлею.
Криза феодально-кріпосницької системи, наростання революційної ситуації у 1859—1861 рр. — все це знайшло свій вияв і в революційних подіях цього часу у Луцьку. У 1861 році, у зв’язку з посиленням національно-визвольного руху в царстві Польськім, тут відбулася патріотична маніфестація польського населення, в якій брали участь і українці — ремісники, учні, селяни. Певний відгук у Луцьку мало польське повстання 1863 року. У Ярославицькому лісі, поблизу міста, отаборився один із загонів польських повстанців. Боротьбу польських революціонерів гаряче підтримували прогресивні, демократично настроєні росіяни та українці. Поручик Алексопольського полку Боровков, перебуваючи на лікуванні в Луцькому госпіталі, заявив у розмові з офіцерами, що повстання в Польщі він схвалює, і якщо він іде зараз з полком, то не для того, щоб стріляти. За ці «крамольні розмови» Боровков був відданий до суду.
У спільній боротьбі проти царизму міцніла дружба російського, українського і польського народів.
У Луцьку минули дитячі роки (1878—1881 рр.) великої української поетеси Лесі Українки. Через усе своє життя поетеса пронесла світлі спогади, пов’язані з проживанням у місті. У 1909 році в листі до Г. Комарової вона писала з Кахетії про думки, навіяні старою фортецею міста Телаві: «Посеред міста ціле замчище з вежами, зубчастими мурами, воно мені нагадує Луцький замок і моє «отрочество».