Луцьк — воєводське місто під владою Польщі
За Ризьким договором 1921 року Луцьк відійшов до Польщі і став воєводським містом.
На 1921 рік у Луцьку налічувалось 23,6 тис. чоловік населення; на 1937 — 42,6 тис. чоловік.
Незважаючи на значне зростання населення, промисловість у місті розвивалась слабо. На 1930 рік у Луцьку було 9 млинів, 7 олійниць, 3 миловарні, З цукеркові фабрики, 2 цегельні та 2 лісопильні заводи, 7 друкарень, 8 механічних і 1 ливарна майстерні, шкіряний завод. Крім цих підприємств, у місті діяли ще 93 кравецькі і 34 взуттєві кустарні майстерні, в яких працювало по кілька, а то й по одному найманому робітникові. Взагалі вся промисловість міста мала напівкустарний характер. Підприємств, які б налічували понад 20 робітників, було дуже мало.
Наприкінці 1921 — на початку 1922 року в Луцьку було створено комуністичний осередок, одним із організаторів якого був учасник громадянської війни С. П. Бардась, уродженець с. Верхівки Луцького повіту. У вересні 1923 року в місті організувався Волинський окружний комітет КПСГ.
У 1922 році в місті створився комсомольський осередок. Дещо пізніше комсомольські осередки були створені на вечірніх курсах робітників та в міській гімназії. У червні 1924 року утворився Луцький повітовий комітет комсомолу, який об’єднував 15 комсомольських осередків, і розгорнув серед молоді діяльну революційну роботу.
У 1922 році в Луцьку були організовані профспілки робітників шкіряної і лісової промисловості, кравців та інші. Управління Луцької поліції доповідало того року міністерству внутрішніх справ Польщі, що в місті посилилась діяльність профспілок, які «прагнуть до виховання нового покоління в комуністичному дусі». В 1923 році польські власті заборонили діяльність профспілкових організацій.
Перебуваючи в глибокому підпіллі, комуністи вели боротьбу проти гніту біло-польських окупантів, за возз’єднання з Радянською Україною. Вони поширювали серед трудящих листівки, газети, твори класиків марксизму-ленінізму, які одержували з Варшави і Львова, організовували страйки. 20 травня 1922 року було проведено страйк робітників друкарень «Промінь» та «Польдрук», які вимагали підвищення зарплати. Страйк закінчився перемогою трудящих. У червні того ж року страйкували робітники кравецьких майстерень, у листопаді — робітники луцької електростанції, у січні 1923 року — робітники млинів Луцька. Більшість вимог страйкарів було задоволено. Польський уряд жорстоко розправлявся з учасниками революційного руху. 10 лютого 1923 року в Луцьку було засуджено 78 волинських робітників і селян за т. зв. антидержавну діяльність.
У травні 1924 року в місті були проведені нові масові арешти. Під час допитів заарештованих піддавали жорстоким катуванням.
Незважаючи на репресії, боротьба трудящих Волині не припинялась. У січні 1924 року в Луцьку страйкували кравці 25 майстерень, у серпні — робітники цегельного заводу та підмайстри-пекарі. Ненависть трудящих до окупантів настільки була сильною, що волинський воєвода на нараді поміщиків, яка відбувалась у цей час у Луцьку, говорив: «Ми мусимо визнати, що місцеве населення ненавидить нас. Коли не вжити рішучих заходів, можна зустрітися з дуже неприємними несподіванками». І польський уряд вжив заходів. У Луцьку та інших містах Волині було збільшено гарнізони, заборонено проведення будь-яких зборів під загрозою ув’язнення на 2 місяці або штрафу у розмірі 6 тис. злотих.
Проте борці за народну справу продовжували боротьбу. 9 травня 1925 року політичні в’язні луцької тюрми вимагали поліпшення їх утримання і звільнення тих, хто був ув’язнений без будь-яких підстав. Коли адміністрація відмовилась виконати ці вимоги, вони в серпні 1925 року оголосили голодовку. Щоб зламати опір політв’язнів, адміністрація ізолювала їх організаторів, але це не допомогло. В’язні рішуче виступили на захист своїх керівників. Щоб придушити виступ, кати застосували зброю.
Особливо посилилися репресії проти комуністів з травня 1926 року. Фашистський уряд Пілсудського влаштував масові антикомуністичні процеси. 23 травня — 17 червня 1927 року в Луцьку відбувся судовий процес над 53 членами КПЗУ, а 10 грудня того ж року —над 57 членами КПЗУ. Усі ці судові процеси підсудні використовували як трибуну для викриття кривавого режиму піл судчиків, що в свою чергу сприяло піднесенню боротьби народних мас.
1 Травня 1927 року трудящі Луцька під керівництвом партійних і комсомольських організацій влаштували першотравневу демонстрацію під лозунгами: «Геть фашистську диктатуру!», «Хай живе УРСР і СРСР!», «Хай живе приєднання Західної України до Радянської України!». Демонстранти протестували проти фашистського свавілля, висловлювали братерську любов до Радянського Союзу.
Революційна робота серед трудящих Луцька ще більше посилилася, коли влітку 1927 року відновив свою діяльність Луцький повітовий комітет КПЗУ. В липні цього року страйкували робітники міської електростанції, яких підтримали робітники цегельних заводів міста.
Луцький повітком КПЗУ організував демонстрації трудящих навколишніх сіл, які з лозунгами «Звільнити політв’язнів!», «Смерть катам!», «Геть капіталістичний уряд!» попрямували до тюрми. Три дні тривала ця демонстрація. Поліція була безсила перешкодити їй. Тюремна адміністрація змушена була поліпшити умови утримання політв’язнів.
1928 року під час виборчої кампанії до польського сейму політична боротьба на Волині загострюється. Українські буржуазно-націоналістичні партії, які рекламували себе «народними», відкрито підтримували польський буржуазно-поміщицький уряд. У Луцьку поліція примушувала виборців голосувати за кандидатів урядового блоку. Щоб зібрати більше голосів, урядовці вдавалися до безсоромного обману. У Луцьку урядом було анульовано понад 20 тис. голосів, відданих «Сельробові». Але, незважаючи на це шахрайство, в Луцькому повіті 39,02 проц. голосів дістав антиурядовий блок, що свідчило про великий вплив комуністів на робітників і селян.
В галузі освіти уряд буржуазної Польщі головну увагу звертав на полонізацію української школи. 1929 року в Луцьку працювало 12 загальноосвітніх шкіл, серед них була лише одна українська приватна гімназія. На 1937 рік у Луцьку було 3 клуби. 2 кінотеатри, драматичний театр, публічна, католицька, парафіяльна бібліотеки та любительське спортивне об’єднання.
Охорона здоров’я трудящих Луцька була вкрай занедбана. В місті працювало 4 невеликі лікарні, в т. ч. військова і повітова. Тут налічувалось 39 лікарів, 13 фельдшерів, які переважно займались приватною практикою.
Передова частина української інтелігенції разом з найбільш свідомими робітниками і селянами боролася за розвиток народної освіти і української культури, проти полонізації української школи. Одним з таких борців був Ярослав Галан, який у 1928—1929 рр. працював у Луцьку викладачем мови і літератури у приватній українській гімназії.
Боротьбою проти полонізації та окатоличення шкіл керували комуністи та комсомольці. 1933 року в листівці Луцького окружкому КПЗУ вказувалось, що «польський поміщик, протягуючи свою нікчемну руку по твою душу, селянине, намагається тебе ополячити, виховати з тебе вола, що добре ходить у ярмі».
В роки світової економічної кризи 1929—1933 рр. багато робітників луцьких підприємств опинилися на вулиці. Заробітну плату було зменшено. Але найтяжчого удару завдала криза дрібним ремісникам Луцька. Сотні кравців, шевців, столярів не мали кому збути свою продукцію і ледь животіли. їх становище погіршувалось також через аграрну кризу.
Голод, безробіття та злидні ще більше загострили класові суперечності і викликали нове революційне піднесення трудящих мас. У січні 1929 року страйкували робітники друкарень Луцька. До них приєдналися будівельники, робітники цегельних заводів та інших підприємств. На вулицях міста відбувалися багатолюдні політичні демонстрації, які організовував Луцький окружком КПЗУ. 1 Травня 1930 року трудящі міста й селяни навколишніх сіл з розгорнутими прапорами і революційними піснями вийшли на центральну вулицю міста. Вони несли лозунги: «Геть руки від Радянського Союзу!», «Геть фашизм і соціал-зраду!», «Хай живе робітничо-селянський уряд!». Сталися сутички з поліцією, в результаті чого було заарештовано 21 чоловіка. Ця демонстрація поклала початок новим і більш масовим виступам трудящих. Страйки охопили підприємства харчової, деревообробної, будівельної та інших галузей промисловості.
У 1930 році власті буржуазно-поміщицької Польщі вдаються до надзвичайних заходів. За допомогою провокаторів і шпигунів з табору українських буржуазних націоналістів було заарештовано 175 видатних активістів КПЗУ, в т. ч. членів ЦК та секретаріату КПЗУ М. Олексюка, С. Бойка, О. Платонова, Б. Дудикевича, І. Тишика та інших. Адміністрація тюрми жорстоко поводилася з ними. Особливо жорстоких катувань зазнав С. Бойко, якого намагалися примусити назвати прізвища комуністів-підпільників, що працювали у Волинській організації КПЗУ. 19 листопада 1930 року Є. Бойко був по-звірячому закатований пілсудчиками. Вбивці, боячись вибуху народного гніву, кинули його тіло в Стир, сфабрикувавши версію, нібито він сам під час утечі стрибнув у річку.
На вимогу світової громадськості уряд Польщі надіслав до Луцька комісію для розслідування звірств, що там чинилися. Ця комісія підтвердила факт катування політв’язнів. Міністр внутрішніх справ Польщі змушений був визнати, що в Луцьку панує нездорова атмосфера в слідчих органах, і навіть звільнив з посади слідчого, який закатував С. І. Бойка. Але все це було лише проявом лицемірства, адже тортури над революціонерами — злочин всієї фашистської системи, спрямований на придушення революційного руху.
Та, незважаючи на арешти комуністів, революційна боротьба на Волині не припинялася. Так, 1 Травня 1932 року в Луцьку знову було вивішено червоні прапори, з’явилися транспаранти з революційними закликами, були розкидані комуністичні листівки. 9 травня комуністи Луцька організували демонстрацію солідарності трудящих міста з політичними в’язнями. 17 травня відбулася демонстрація безробітних, які вимагали хліба і роботи.
Три з половиною роки польський фашистський уряд готував судовий процес над заарештованими активістами КПЗУ. Але в’язні перетворили цей процес на велику політичну демонстрацію, на суд над кривавим окупаційним режимом у Західній Україні.
В своїх промовах підсудні розповідали про жахливі тортури, яких вони зазнали під час «слідства», викривали злочини фашистського режиму. Газета «Комуніст» 6 березня 1934 року писала, що «всупереч насильствам суддів і тортурам, з лави підсудних лунають мужні слова, що викривають справжнє, мерзенне обличчя фашистських катів і справжню ціну буржуазного правосуддя». Навіть тижневик «Волинь» — офіційний рупор польської вояччини — змушений був визнати, що підсудних «об’єднує ненависть до існуючого ладу і бажання будь-що повалити його».
В результаті Луцького судового процесу, що тривав два місяці і закінчився 14 квітня 1934 року, фашистський суд засудив обвинувачених на довгий час тюремного ув’язнення. Так, на 7 років каторги було засуджено хвору комуністку О. Платонову, для якої цей вирок означав смерть. Але, незважаючи ні на що, всі засуджені зустріли вирок дружним співом гімну комуністів — «Інтернаціоналу».
Мужня боротьба комуністів на Луцькому процесі сприяла дальшому піднесенню політичної свідомості трудящих, зростанню кількості членів КПЗУ. Це мало величезне значення для розгортання антифашистського руху в усій Польщі, уряд якої після перемоги фашизму в Німеччині почав орієнтуватися на неї. У зв’язку з цим IV з’їзд КПЗУ, який відбувся у січні 1935 року, поставив перед партією завдання розгорнути широку роботу по створенню народного фронту проти фашизму, посилити керівну роль робітничого класу в національно-визвольному русі.
Керуючись настановами IV з’їзду КПЗУ, комуністи Луцької окружної і міської парторганізацій ще більше розгорнули боротьбу проти окупантів, залучаючи до неї різні верстви населення, особливо молодь. Луцький міський комітет КСМ, який об’єднував 4 осередки, став бойовим помічником комуністів у згуртуванні молоді на боротьбу проти фашизму.
В лютому 1937 року в Луцьку відбулася масова демонстрація безробітних. У травні застрайкували будівельники міста, до яких приєдналися 500 робітників, що брукували вулиці.
У 1938—1939 рр. боротьба трудящих проти фашизму і війни розгорнулася з новою силою. В Луцьку страйкували робітники лісопильного і цегельних заводів, млинів, будівельники й транспортники; вони вимагали підвищення заробітної плати та забезпечення роботою тих, хто не мав її. Перше травня 1938 року пройшло в Луцьку під лозунгами: «Геть фашистський уряд!», «Хай живе єдиний народний фронт!», «Геть війну!», «Хай живе возз’єднання Західної України з Радянською Україною!».