Чаруків, Луцький район, Волинська область (продовження)
Поміщики й урядовці панської Польщі українських селян не вважали за людей. Для них існувало єдине слово — бидло. Ніхто не дбав про охорону здоров’я трудящих. Під час епідемій ще вживали якихось заходів, щоб ізолювати хворих, а звичайно люди йшли до знахарок, бо в селі не було ні лікарні, ні лікаря.
На дуже низькому рівні стояла народна освіта. В Чарукові була двокласна школа, відкрита ще в 1901 році, але й цю школу не всі діти могли відвідувати. Так, у 1931/32 навчальному році із 185 дітей шкільного віку до школи ходили 116, а в 1936/37 — з 294 дітей навчалося лише 86. У 1932 році школа стала п’ятикласною, але навчатися рідною мовою діти не могли — незважаючи на протести батьків, викладання провадилося польською мовою.
Голод, злидні, політичне безправ’я були причиною селянських виступів. Уже влітку 1921 року, як видно з повідомлення коменданта поліції Луцького повіту, в Чаруківській гміні відбувалися суперечки між селянами і поміщиками. У зв’язку із забороною пасти худобу в поміщицькому лісі справа доходила до збройних сутичок з поліцією.
У піднесенні революційної боротьби широких мас села велика заслуга належить комуністичному підпіллю. В Чарукові перший комуністичний осередок виник 1924 року. Його організатором був відданий справі партії комуніст М. П. Олексюк, якого згодом обрали секретарем Холмського окружного комітету КПЗУ. Комуністи провадили масову роз’яснювальну роботу серед селян, закликали їх до боротьби проти окупантів. Згодом навколо чаруківського осередку об’єдналися комуністи навколишніх сіл Губина, Городища, Шклиня, Колодяжного, Коршева, Скірчого. Так виник Чаруківський райком, який у 1928 році налічував 26 комуністів. У самому Чарукові було дві комірки по три комуністи — всього 6 чоловік. Луцький окружком КПЗУ через Чаруків підтримував зв’язок з Полонківською гміною, де налічувалося 14 комуністів.
Боротьба комуністів за згуртування сил трудящих дала хороші наслідки, зокрема значно активізувалася легальна робота. 2 листопада 1928 року в м. Луцьку відбувся з’їзд представників «Сельроб-правиці» і «Сельроб-лівиці», на якому відбулось об’єднання обох організацій в «Сельроб-єдність». У з’їзді взяли участь також представники Чаруківської гміни, два з них були обрані до складу повітового комітету. Члени КПЗУ брати Олійники, Найчуки, Д. Рудь та інші розповсюджували серед населення листівки, нелегальні комуністичні брошури й газети, викривали колоніальний характер політики уряду буржуазно-поміщицької Польщі.
Через організації «Сельроб-єдність» КПЗУ вела посилену агітацію серед населення, особливо в період підготовки до парламентських виборів. Так, коли в Чарукові під час виборів до сейму в травні 1930 року виступив представник буржуазно-націоналістичної організації УНДО Яворський, селяни насамперед спитали його, як він ставиться до Радянської України. Коли виявилося, що вороже, селяни освистали його.
1 березня 1931 року в Чарукові відбувся з’їзд членів партії «Сельроб-єдність» Луцького повіту, на якому були присутні 136 делегатів з 21 села. В рішеннях з’їзду зазначалося, що необхідно далі активізувати роботу партії, залучати жінок до активної громадської діяльності. Було висунуто пропозицію розгорнути змагання між районами за кращу постановку роботи організацій «Сельроб-єдність».
Поряд з партійним у Чарукові існував також комсомольський осередок, який очолювали Г. Найчук і К. Карпюк. Комсомольці були вірними помічниками партійної організації. Вони провадили велику агітаційну і роз’яснювальну роботу серед молоді, вивішували транспаранти і червоні прапори в дні революційних свят тощо. Після 1930 року польський уряд посилив репресії проти революційно настроєних мас. Пілсудчики почали проводити в західноукраїнських селах і містах т. зв. пацифікацію, під час якої було заарештовано і кинуто у в’язниці багато жителів, запідозрених у симпатіях до Радянської України. Церковники активно підтримували правлячі кола. Це зумовило посилення руху проти православної церкви. Розгорнули широку антирелігійну пропаганду і комсомольці Чарукова. Вони розповсюджували серед населення брошури і листівки, в яких роз’яснювалась реакційна суть релігії і контрреволюційна діяльність служителів культу. На транспарантах, що їх вивішували комсомольці, крім загальних закликів про розгортання революційної боротьби, з’явився лозунг «Геть попів та інших святих собак!». Комсомольці провели в селі демонстрацію протесту проти антирадянських проповідей місцевого попа.
В наступні роки революційна пропаганда в Чарукові набрала більш досконалих форм. Комуністи ширше використовували періодичну пресу. Так, у повідомленні коменданта поліції Волинського воєводства від 8 січня 1935 року в міністерство внутрішніх справ сказано, що в Чаруків надходить з Луцька 20 примірників підпільної комуністичної газети «Червона Волинь».
Уряд нещадно розправлявся з трудящими, які ставали на боротьбу за своє соціальне і національне визволення. За роки окупації села буржуазно-поміщицькою Польщею понад 80 жителів було кинуто у в’язниці.
Придушена панським чоботом біднота Чарукова розігнула спини у вересневі дні 1939 року. Звістка про наближення Червоної Армії прийшла в село 19 вересня. Селяни під керівництвом членів КПЗУ В. Петрука, О. Олійника, П. Олійника та Г. Вічинюка роззброїли ескадрон польської поліції, що відступав через Чаруків, і організували загін народної гвардії. 20 вересня загін разом з частинами Червоної Армії взяв участь у боях за залізничну станцію Несвіч-Волинський.
Селяни Чарукова стали повноправними господарями своєї долі. В селі, як центрі гміни, було створено тимчасове гмінне управління, яке існувало до січня 1940 року, коли в результаті ліквідації старого адміністративного поділу Чаруків увійшов до складу Сенкевичівського району. Очолив тимчасове управління член КПЗУ О. А. Найчук. На сході селяни обрали селянський комітет, головою якого став член КПЗУ В. Вічинюк (у 1943 році фашисти розстріляли його). Селянський комітет згідно з рішенням Народних Зборів Західної України провів націоналізацію поміщицьких і осадницьких земель. Селяни одержали землю, про яку мріяли віками. В Чарукові було відкрито клуб, бібліотеку, школу з українською мовою викладання. Розгорнулась робота по ліквідації неписьменності серед дорослих. Почали діяти фельдшерсько-акушерський пункт і аптека.
Але дальші соціалістичні перетворення перервав віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. Уже 25 червня 1941 року фашисти окупували Чаруків і за допомогою місцевих багатіїв відновили в селі буржуазно-поміщицький лад. Землю, яку передала селянам Радянська влада, окупанти забрали. Вони грабували населення, вивозили в Німеччину худобу, хліб та іншу сільськогосподарську продукцію. Примушували селян працювати з ранку до ночі, а за найменший вияв опору жорстоко розправлялися з ними. Так, улітку 1943 року за те, що хтось розібрав міст через р. Чорногузку, окупанти направили в село загін карателів. Фашистські кати підпалили село. Тих, що тікали з палаючих будинків, розстрілювали з автоматів. Всього загинуло 62 чоловіка і згоріло десятки будівель. За будь-яке порушення «нового порядку», встановленого окупантами, розстрілювали без суду й слідства. Жертвами фашистського свавілля стали Г. Карпюк, Г. Кривенький, сім’я Мельничуків, П. Тенчук з дитиною, 12-річний А. Барабас та десятки інших радянських громадян. Знущалися над радянськими людьми і запроданці фашистів — українські буржуазні націоналісти. Від їх рук загинули сім’я Оковських і С. Петрук. Бандити порубали їх і вкинули в колодязь.
Червона Армія визволила Чаруків від гітлерівських загарбників 1 квітня 1944 року. Понад 150 жителів села взяли участь у завершальній боротьбі з фашизмом. Одразу після визволення в Чарукові, як і в інших селах Волині, були відновлені органи Радянської влади. Селяни знову одержали землю. Відгукуючись на звернення ЦК КП(б)У, Президії Верховної Ради і РНК УРСР від 24 липня 1944 року до населення західних областей України, чаруківці включились у загальнонародну справу — відбудову господарства рідного краю. Переважна більшість селян, в основному жінки й молодь, не шкодуючи сил, працювала на полях і перші пуди зерна нового врожаю здавала в державні засіки, вносячи тим самим гідний вклад у загальну справу боротьби за визволення і зміцнення Вітчизни.
В 1945 році на Волині розгорнулося соціалістичне змагання за подання допомоги родинам воїнів Червоної Армії. Вступивши в змагання з сусіднім селом Несвічем, жителі Чарукова в 1945 році зібрали урожай в господарствах сімей червоноармійців на площі 98 гектарів.
Незважаючи на те, що селяни трудились на своїх полях, не покладаючи рук, сільське господарство стояло ще на низькому рівні. Великі площі орних земель пустували, бо не вистачало ні тягла, ні реманенту. Переконавшись, що єдино правильний шлях до заможного життя — колективне господарювання, селяни Чарукова восени 1947 року організували колгосп «8 Березня», першим головою якого обрали К. І. Шевчука. Спочатку об’єдналося 160 дворів, а в 1950 році в колгоспі налічувалось уже 254 двори. В 1951 році до колгоспу «8 Березня» приєднано одну бригаду артілі ім. Жданова (с. Несвіч). Укрупнене господарство, яке налічувало 301 двір (1090 чоловік), мало 1983 га землі, з них 1780 га орної, 66 га природних сіножатей, 20 га пасовищ, 3 га саду. Колгосп очолював Л. М. Олійник, з 1955 року — П. Т. Карпенко, посланець партії, один з армії тридцятитисячників.
Спочатку труднощі організаційного періоду, відсутність досвідчених кадрів гальмували розвиток артільного господарства. Врожаї зернових і технічних культур, продуктивність громадського тваринництва були низькими. Значні зміни сталися в господарстві артілі після вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Керуючись його рішеннями, правління колгоспу і партійна організація провели велику роботу для підвищення продуктивності всіх галузей артільного господарства. Ферми укомплектували сталими кадрами тваринників, упорядкували оплату праці, зокрема доярки, крім основної оплати, почали одержувати додаткову оплату натурою (залежно від кількості надоєного молока), забезпечили тваринників спецвзуттям і одягом.
На честь XX з’їзду КПРС трудівники Чарукова взяли зобов’язання виростити по 12 цнт зернових з кожного га, по 220 цнт цукрових буряків, по 100 цнт картоплі. Щоб успішно виконати зобов’язання, партійна організація розподілила доручення між комуністами, поклавши на них відповідальність за різні ділянки господарської і масово-політичної роботи. Час від часу комуністи звітували про виконання доручень.
Партійна організація колгоспу ім. 8-го Березня і далі головну увагу приділяла піднесенню врожайності зернових і технічних культур та продуктивності тваринництва. Внаслідок здійснення ряду організаційно-технічних заходів врожайність зернових у 1959 році досягла 19 цнт з га, цукрових буряків — 350 цнт з га. Зросли поголів’я і продуктивність тваринництва.
Разом з тим зміцнювалась і сама партійна організація. В лютому 1959 року в усіх чотирьох бригадах були утворені партійні групи, які очолили В. С. Барда, А. П. Боб, Г. М. Тихий, Ф. В. Ткачук. Вони налагодили в бригадах агітмасову роботу, випуск бойових листків, проводили бесіди серед колгоспників. У 1960 році вперше обрали бюро партійної організації колгоспу, до складу якого ввійшли: А. В. Вічинюк, П. Т. Карпенко, Г. А. Ткачук, С. Б. Токарук, А. І. Яконюк.
Велике політичне і трудове піднесення серед трудящих Чарукова викликали рішення XXI і XXII з’їздів КПРС. Колгоспники вирішили виконати завдання семирічки за 5 років. Запорукою цього були досвід роботи, уміле керівництво парт-організації і правління господарством артілі, а також підвищення оплати праці. З 1959 року колгосп перейшов на грошову оплату. В результаті проведених заходів у колгоспі рік у рік зростали врожаї. В 1966 році врожайність зернових становила 29 цнт, цукрових буряків — 265, картоплі — 100 цнт з га. Цього ж року за високі врожаї гречки (17,2 цнт з га) артіль завоювала право бути учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР у Москві.