Головне, Любомльський район, Волинська область (продовження)
Віроломний напад німецько-фашистських загарбників на Радянський Союз перервав мирне соціалістичне будівництво. 25 червня гітлерівці окупували Головне. Вони встановили кривавий окупаційний режим. Німецько-фашистські загарбники та їх прихвосні — українські буржуазні націоналісти розстріляли і по-звірячому вбили 103 жителі села, 40 юнаків і дівчат примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Окупанти ліквідували радянські установи, колгосп, культурно-освітні заклади. Вони знищили багато селянських дворів, реквізували велику кількість худоби та іншого майна.
З перших днів війни населення Головного піднялося на боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. 24 жителі села громили ворога на різних фронтах Великої Вітчизняної війни, серед них — М. Г. Гайовий. За мужність і героїзм, виявлені під час визволення міст Річиці, Старої Руси та під час боїв по ліквідації угруповання німецько-фашистських військ у Східній Пруссії, він був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня і кількома медалями.
В Головному активно діяло антифашистське підпілля. За його закликом населення саботувало заходи окупаційних властей, ухилялося від здачі сільськогосподарської продукції для потреб ворога. Частина жителів пішла в партизанські загони. Активними учасниками партизанського руху були Ю. Т. Абрамчук, С. П. Янчук та інші. Ю. Т. Абрамчук від початку окупації гітлерівцями села і до літа 1943 року був підпільником, а потім боровся в лавах партизанського загону ім. Ворошилова. С. П. Янчук перебував у партизанському загоні з лютого 1943 року по червень 1944 року. На його бойовому рахунку 32 вбиті фашисти, 2 знищені танки і 4 автомашини. У січні 1944 року в районі Головного протягом кількох днів діяло партизанське з’єднання під командуванням П. П. Вершигори. Партизани цього з’єднання за допомогою місцевих жителів розгромили гітлерівський гарнізон у сусідньому селі Кукуріках.
Народні месники подали велику допомогу військам Червоної Армії у визволенні Головного від німецько-фашистських окупантів. 20 липня 1944 року воїни 47-ї гвардійської дивізії 1-го Білоруського фронту вступили в село. Відразу ж після визволення в Головному відновили діяльність РК КП(б)У, районна і сільська Ради депутатів трудящих. З березня 1945 року почала виходити газета «Нове життя» — орган Головненського РК КП(б)У і районної Ради депутатів трудящих. Розгорнулись роботи по відбудові господарства, організації громадського порядку і допомоги фронтові.
Одним з важливих завдань була охорона громадського порядку і боротьба проти банд українських буржуазних націоналістів. Трудящі Головного активно підтримали заходи партійних і радянських органів. 6 жителів села вступили до групи охорони громадського порядку. Серед них особливо відзначився С. П. Янчук, який затримав 25 бандитів. У червні 1947 року банди, що діяли на території Головненського району, були розгромлені.
Прагнучи якнайбільше допомогти фронтові, трудівники Головного вже в серпні 1944 року здали на заготівельний пункт близько 2 тис. цнт хліба. Життєві інтереси Батьківщини вимагали швидкого збільшення виробництва продовольства. Долаючи великі труднощі, селяни Головного протягом 1945—1946 рр. відновили довоєнні посівні площі.
Райвиконком та виконком сільської Ради подали допомогу сім’ям, потерпілим в роки німецько-фашистської окупації, виділивши їм державні кредити та будівельні матеріали. Лише у квітні 1946 року трьом таким сім’ям було надано кредит у сумі 45 тис. крб. Велику допомогу дістали сім’ї червоноармійців та інвалідів Великої Вітчизняної війни.
З перших днів після визволення в Головному почалися роботи по його відбудові. Були відновлені приміщення районних установ, універмагу, бібліотеки. Розгорнулося житлове будівництво, було прокладено перші сотні метрів тротуарів. З кінця 1944 року стали до ладу кілька цехів райпромкомбінату. На початку 1945 року було відкрито районну лікарню на 15 ліжок. Напередодні 28-ї річниці Великого Жовтня почав працювати радіовузол. Відновили роботу Будинок культури, бібліотека, неповна середня школа.
Найважливішою подією в житті трудящих Головного було здійснення колективізації. У травні 1948 року 67 бідняцько-середняцьких господарств села організували колгосп, якому дали назву першої довоєнної артілі — «Правда». У цьому ж році до нього вступили ще 182 селянські господарства. Тепер артіль об’єднувала 249 дворів.
Господарство спочатку мало рослинницький напрям. Неподільний фонд його в 1949 році становив лише 7 тис. крб. Поступово артіль розвивалася і міцніла. Поряд із зерновими і круп’яними культурами (житом, озимою пшеницею, ячменем, вівсом, просом та іншими) зростала роль технічних культур, зокрема льону-довгунця. В 1949 році під цю культуру відвели 18 га, а з 1952 року — понад 60 гектарів.
З початку 50-х років у колгоспі дедалі більше уваги стали приділяти тваринництву. Питома вага його у валовій продукції господарства швидко зростала. Якщо в 1949 році поголів’я великої рогатої худоби налічувало 72 голови, в т. ч. 26 корів, то в 1956 році воно зросло відповідно до 299 і 70 голів. У 1956 році доход від тваринництва становив третину загального доходу господарства. Колгосп побудував типові тваринницькі приміщення, 2 зерносховища, критий тік, овоче-картоплесховище. Його неподільний фонд у 1957 році досяг 21,7 тис. крб., тобто збільшився втроє порівняно з 1949 роком.
У 1958 році колгосп «Правда» об’єднався з сусіднім колгоспом «40-річчя Жовтня». Укрупнена артіль дістала назву «Росія». Це велике колективне господарство рослинницько-тваринницького напряму. Воно об’єднує понад 600 дворів, має 5604 га землі, з яких 3503 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 1518 га орної. Артіль «Росія» почала розвиватися більш інтенсивно. За семирічку валовий збір зерна зріс з 6152 цнт до 8902 цнт, а валовий доход — на 88 проц. і становив у 1965 році 188 тис. карбованців.
Важливе значення для дальшого розвитку сільськогосподарського виробництва мали рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС, який розробив заходи, спрямовані на зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів, підвищення матеріальної заінтересованості трудівників села. Внаслідок поліпшення організації праці, впровадження передового досвіду в колгоспі збільшилася врожайність усіх культур. У 1968 році середній урожай з гектара становив: льону-волокна — 5 цнт, цукрових буряків — 372 цнт, картоплі — 120 цнт. Серед рільничих бригад перед веде бригада, яку очолює комуніст Б. І. Шум.
Дальшого розвитку набуло громадське тваринництво, питома вага якого у валовій продукції господарства постійно зростає. В 1958 році прибутки від реалізації продукції тваринництва становили 35,5 тис. крб., а в 1966 році —131,8 тис. крб. В 1967 році на колгоспній фермі було 980 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 310 корів. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 120 цнт молока, 30 цнт м’яса. В колгоспі багато майстрів-тваринників. Свинарка М. В. Солодуха в 1967 році одержала по 15 поросят від свиноматки, телятниця Т. В. Сулік домоглася щоденного приросту живої ваги телят по 650—700 грамів.
Рік у рік зростає машинно-тракторний парк колгоспу. У 1968 році він мав 12 тракторів, 4 зернозбиральні, 3 силосо- і 2 кукурудзозбиральні комбайни та 18 вантажних автомашин. Ця техніка забезпечує механізацію основних процесів виробництва. У 1968 році в колгоспі налічувалося 39 механізаторів проти 27 у 1964 році. Раціональним використанням сільськогосподарської техніки та господарським ставленням до неї відзначилися механізатори комуністи Я. В. Богдан, К. Д. Васютич, Ф. І. Герах та інші. Я. В. Богдан у 1968 році своїм комбайном скосив зернові культури на площі 287 га.
Валовий доход колгоспу в 1967 році збільшився до 212,9 тис. крб. Порівняно з 1964 роком вартість людино-дня у 1967 році зросла на 63 проц. і становила 1,63 карбованця.
У післявоєнний час в Головному почала розвиватися промисловість, в якій на кінець семирічки було зайнято 345 робітників. У селищі працюють овочесушильний завод, комбінат побутового обслуговування, черепичний цех і пилорама рай-промкомбінату, пекарня тощо. Провідним є овочесушильний завод, побудований у 1959 році. Тут працює 250 штатних і понад 130 сезонних робітників. Підприємство оснащене новітньою вітчизняною технікою; має консервний, сушильний і крохмальний цехи. Тут сушать і консервують овочі, картоплю, фрукти, переробляють ягоди, маринують гриби тощо. Його продукція йде в Москву, Ленінград, на Далекий Схід та Крайню Північ.
Завод щороку успішно виконує планові завдання, збільшує обсяг виробництва. Якщо в 1963 році він випустив валової продукції на 996 тис. крб., то в 1966 році — на 1218 тис. крб., виконавши планове завдання на 113,5 проц. Визначних успіхів колектив підприємства добився в ювілейному 1967 році. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня він рапортував про дострокове завершення річної виробничої програми. За рік завод виробив продукції на 1280,6 тис. крб. Передовиками виробництва є апаратник І. С. Хацьор, закатниця Н. Н. Сулік, бригадир зміни комсомолка М. С. Сачук. Бригада крохмального цеху, очолювана комуністом І. С. Хацьором, з 1962 року носить почесне звання колективу комуністичної праці. В успіхах заводу — велика заслуга партійної організації, яка складається з 20 комуністів. Від своїх старших товаришів не відстає молодь. Вона гаряче підтримала заклик гідно зустріти 50-річчя Ленінського комсомолу. Комсомольці включилися у змагання за почесне звання зміни відмінної роботи.
За Радянської влади докорінно змінився зовнішній вигляд Головного. Селище зросло, чисельність його населення збільшилася більш ніж утроє. За післявоєнні роки тут збудовано понад 300 добротних будинків, у т. ч. 7 двоповерхових. Виросли нові вулиці — Калініна, Кірова, Ворошилова та ін. Селище електрифіковано і радіофіковано. З 1964 року струм для виробничих і побутових потреб воно одержує від Добротвірської ДРЕС. У селищі багато зроблено по озелененню вулиць. В центрі виріс молодий парк, посаджений делегатами XI районної комсомольської конференції на честь 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Чудовим місцем відпочинку є дендропарк Головненського лісництва.
Заможно і культурно живе населення Головного. Кожна сім’я має підсобне господарство. В особистому користуванні жителів у 1967 році було 649 корів, 880 свиней, багато овець і домашньої птиці. В селищі працюють 7 магазинів: сільмаг, 2 продовольчі, госпмаг, культмаг та інші. Зростає товарооборот торговельної мережі і купівельна спроможність населення. Якщо у 1967 році було продано товарів на 1880 тис. крб., то в 1968 році— на понад 2 млн. крб. У 1968 році в особистому користуванні жителів було багато пральних машин, холодильників, велосипедів, мотоциклів, радіоприймачів, телевізорів. До послуг трудящих чайна, 4 буфети, відділення зв’язку, готель, перукарня, майстерні побутового обслуговування, лазня.
З кожним роком поліпшується медичне обслуговування трудящих Головного. В селищі працює дільнична лікарня на 75 ліжок, яка міститься в новому приміщенні. Вона має хірургічне, терапевтичне, дитяче, інфекційне, акушерсько-гінекологічне відділення. При лікарні є поліклініка з терапевтичним, стоматологічним, рентгенологічним та іншими кабінетами. З 1958 року діє протитубдиспансер на 50 ліжок. Є аптека. На варті здоров’я трудящих стоять 11 лікарів і 39 медпрацівників з середньою освітою. Авторитет і повагу населення заслужила акушерка Н. X. Глікман, ім’я якої занесено на Дошку пошани Любомльської райлікарні.
Наслідком здійснення культурної революції була ліквідація неписьменності. Всі діти робітників, колгоспників і службовців навчаються. В селищі є середня школа. В 1966/67 навчальному році в ній налічувалося 690 учнів. Вона міститься в новому двоповерховому будинку з просторими світлими класами, кабінетами, майстернею, актовим залом. У 1961 році в селищі відкрили 8-річну школу-інтернат санаторного типу, де навчається до 300 дітей. Школа має гуртожиток, навчальний корпус, медкабінет, їдальню. В Головному працюють 95 вчителів, серед яких 16 уродженців селища. За багаторічну і сумлінну працю по навчанню і вихованню молодого покоління вчителів А. Г. Гайову і Н. А. Оксентюк нагороджено значком «Відмінник народної освіти». Добру славу заслужив педагогічний колектив школи-інтернату, який домігся високої успішності учнів. Тут добре поставлено виховну роботу, часто організовуються зустрічі учнів з колишніми членами КПЗУ, учасниками Великої Вітчизняної війни. В 1965 році комсомольці інтернату обладнали ленінську кімнату та кімнату бойової слави, виготовили альбом про міста-герої. В селищі є дитячі ясла і садок.
За Радянської влади понад 100 жителів Головного здобули вищу та спеціальну середню освіту. Серед них —вчителі, медпрацівники, інженери, техніки, спеціалісти сільського господарства, офіцери Радянської Армії. Так, А. Ю. Соловко має вчений ступінь кандидата медичних наук, І. В. Галян працює заступником керуючого трестом Харківнафтогазрозвідка, а І. Є. Оксентюк — головний архітектор Дрогобича.
Вогнищем культурно-масової роботи в Головному є Будинок культури. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності: хореографічний, хоровий, драматичний та інші. Є духовий оркестр. Учасники художньої самодіяльності часто виступають не тільки перед місцевими жителями, а й у сусідніх селах. В 1967—1968 рр. агіткультбригада Будинку культури дала понад 50 концертів. Гуртківці беруть участь у районних і обласних фестивалях, виїжджали з концертами у місто Мало-риту Білоруської РСР, Зарасайський район Литовської РСР, у складі районної концертної групи до міста Влодави Польської Народної Республіки.
В Будинку культури регулярно проводяться тематичні вечори, зустрічі молоді з ветеранами революційної боротьби, учасниками партизанського руху, передовиками виробництва, читаються лекції, доповіді. Щороку кінозал відвідують понад 60 тис. глядачів. На сцені Будинку культури виступають талановиті митці. Тут гастролювали ансамбль пісні й танцю Прикарпатського військового округу, циганський ансамбль, артисти Волинської обласної філармонії і обласного драматичного театру та інші.
В Головному є 3 бібліотеки з книжковим фондом понад 33 тис. примірників. Вони щорічно обслуговують близько 3,5 тис. читачів. У 1968 році бібліотека для дорослих видала понад 40 тис. книг. За виробничим профілем читачів складено списки рекомендованої літератури.
Важливу роль у житті селища відіграє селищна Рада депутатів трудящих, яка складається з 44 депутатів. Комсомолку М. С. Сачук було обрано депутатом обласної Ради депутатів трудящих. При селищній Раді є 9 постійно діючих комісій, які відіграють важливу роль у вирішенні завдань господарського і культурного будівництва. До роботи в них залучено 83 кращі представники колгоспного селянства, робітників та інтелігенції.
У справі комуністичного виховання трудящих значне місце належить первинній організації товариства «Знання», яка об’єднує 34 кращі представники інтелігенції та активу. У 1968 році вони прочитали для населення понад 220 лекцій. В 1968 році трудящі передплачували 5104 примірники газет і журналів.
За перспективним планом у Головному передбачено побудувати нові приміщення Будинку культури, 2 дитячих садків, середньої школи, ресторану і сільмагу.
Я. Я. СЕРПЕНІНОВ. А. Я. ЯКИМЧУК