Любомль, Любомльський район, Волинська область (продовження)
В середині вересня 1920 року місто знову окупували польські війська. За Ризьким мирним договором 1921 року Любомль відійшов до буржуазно-поміщицької Польщі і перебував під її владою до вересня 1939 року.
В період польської окупації Любомль був центром одного з найвідсталіших в економічному відношенні повітів Волинського воєводства. За польського панування у місті не тільки не з’явилося жодного нового промислового підприємства, а й навіть не відбудовано ряд тих, що діяли тут до першої світової війни. Окупанти розглядали східні райони як аграрний придаток, ринок збуту для польської буржуазії.
У польських офіціальних джерелах цього часу згадується, що в Любомлі була лише невелика електростанція, млин і кустарне шкіряне підприємство. Основна маса населення міста займалася дрібним ремеслом, торгівлею, а частина — сільським господарством. Шукаючи засобів до існування, багато жителів змушені були кидати свої домівки і найматися на лісові промисли воєводства або їхати в польські міста і до Німеччини.
Трудящі міста зазнавали тяжкого соціального гніту. Великим тягарем для них були численні податки. Існував навіть так званий собачий податок. Серед податків особливе місце в пограбуванні населення посідав зрівняльний (wyrownawczy), що становив близько 12 злотих з одного платника. У міському бюджеті 1931 року надходження від податків становили понад 33 проц. прибутків. Становище трудящих значно погіршувалося під час економічних криз і депресій, які були досить частим явищем у панській Польщі. Незважаючи на нечисленність робітників Любомля, у 1937 році тут налічувалося 172 безробітні.
Поряд з тяжким соціальним гнітом жителі міста зазнавали національного гноблення. Польський уряд проводив політику примусової полонізації населення. Офіціальною мовою в усіх установах Любомля була виключно польська мова. Викладання у школах здійснювалося теж польською мовою. Так зване «опитування» батьків щодо мови навчання їх дітей у школі, яке проводилося у 1925 році, мало формальний, тенденційний характер. Незважаючи на те, що переважна більшість опитаних висловилася за школу з українською мовою викладання, польські власті дозволили проводити навчання тільки польською мовою. Напередодні визволення в Любомлі працювали 2 семикласні школи. Всі вчителі були польської національності. В цей час у місті з населенням 8100 чоловік не було жодного лікувального закладу.
Трудящі Любомля не мирилися з жорстоким соціальним і національним гнітом та вели боротьбу за визволення з-під панування буржуазно-поміщицької Польщі і за возз’єднання з Радянською Україною. Революційною боротьбою в місті керував повітовий комітет КПЗУ, створений у 1924 році. Він об’єднував 4 партосередки, які налічували 18 комуністів. Члени КПЗУ розповсюджували комуністичну пресу, організовували страйки, проводили велику роботу по вихованню трудящих у дусі пролетарського інтернаціоналізму. Вони викривали злочинні дії польських фашистів і українських буржуазних націоналістів, закликали робітників і селян створювати єдиний антифашистський фронт.
Однією з форм боротьби проти окупантів був бойкот виборів до місцевих і центральних органів влади. Внаслідок роботи, проведеної комуністами, трудящі Любомля фактично бойкотували вибори до магістрату, які відбулися 2 вересня 1927 року. З 1554 виборців участь у них взяли лише 111 чоловік. У грудні 1927 року любомльські робітники взяли участь у страйковому русі, що охопив тоді Волинь. Страйк у місті розпочався 14 грудня. Близько 120 робітників швейних і шкіряного підприємств, керовані профспілками, застрайкували, вимагаючи запровадження 8-годинного робочого дня. В дні революційних свят комуністи Любомля розповсюджували листівки, вивішували транспаранти. В 1928 році в день 1 Травня на Межовій вулиці був вивішений червоний прапор з емблемою серпа і молота.
У 1930 році в Любомлі було створено райком КПЗУ. Під його керівництвом в місті і повіті діяли масова прогресивна легальна організація «Сельроб-єдність», 7 осередків КСМЗУ, організація МОДРу. Восени 1932 року під час чергової хвилі масових арештів у Любомлі було заарештовано 75 членів КПЗУ, КСМЗУ та інших активістів. Незважаючи на це, діяльність революційного підпілля продовжувала активізуватися.
У 30-х роках революційна боротьба трудящих міста посилилась. У січні 1930 року застрайкували кравці, вимагаючи скасування докапіталістичної форми оплати праці — розрахунку продуктами, як було встановлено власниками, і введення оплати праці грішми. В 1935 році відбувся економічний страйк будівельників Любомля. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати. Трудящі Любомля, керовані комуністами, поряд з економічною боротьбою вели політичну боротьбу. Вони активно виступали за демократичні свободи, за відкриття українських шкіл. У березні 1935 року на вулицях міста з’явилися плакати з написами: «Вимагаємо семилітньої світської школи на українській мові! Вимагаємо політичних прав для 18-літніх». У цьому ж році відбулася велика першотравнева демонстрація, що мала антифашистський характер. У вересні — жовтні 1936 року Волинь охопив селянський страйк, що був одним з найбільших виступів трудового селянства цього району. В страйку взяли активну участь селяни Любомльського повіту. В кінці серпня у місті підпільники-комуністи розклеїли кілька відозв з закликами: «Хай живе загальний сільськогосподарський страйк!», «Хай живе антифашистський народний фронт!». Селяни вимагали передачі їм всієї землі без викупу, зниження цін на промислові товари, зменшення ринкових зборів, безплатного навчання рідною мовою, припинення ворожої політики щодо СРСР. Коли під час страйку в селі Кукуріках поліція заарештувала 8 активістів і відправила їх до Любомля, на заклик комуністів до повітового центру прибуло більше тисячі селян з навколишніх сіл. В результаті масового і організованого виступу поліція змушена була звільнити заарештованих.
Боротьба трудящих Любомля досягла кульмінаційної точки у вересневі дні 1939 року. Ще до приходу частин Червоної Армії в місті 18 вересня з ініціативи комуністів було утворено ревком і загін Червоної гвардії в кількості 150 чоловік. Ревком і червоногвардійці ліквідували польську адміністрацію, роззброїли поліцію, заарештували старосту, прокурора. Загін червоногвардійців з 18 по 23 вересня відбив два напади загонів поліції, роззброїв кілька польських військових частин, захопив обоз з продовольством. Любомльський ревком встановив зв’язок з усіма гмінними центрами. З його ініціативи в Любомлі відбулися збори представників сіл повіту, на яких було прийнято рішення про встановлення в повіті Радянської влади.
23 вересня частини Червоної Армії вступили в Любомль. Населення з великою радістю зустріло своїх визволителів. Здійснилися мрії трудящих Західної України, в т. ч. і старовинного Любомля. Вперше за свою багатовікову історію вони стали господарями своєї долі.
Після визволення вся повнота влади у місті перейшла до тимчасового управління. Спираючись на підтримку широких мас трудящих, тимчасове управління встановило революційний порядок, запровадило робітничий контроль і налагодило роботу залізничної станції, електростанції, шкіряного заводу та інших підприємств. Було встановлено 8-го динний робочий день, налагоджено роботу торговельних закладів. В умовах повної свободи і при високій політичній активності трудящі Любомля 22 жовтня 1939 року взяли участь у виборах депутатів до Народних Зборів Західної України. Виражаючи волю визволеного народу Західної України, Народні Збори прийняли Декларації про встановлення Радянської влади на Західній Україні, возз’єднання Західної України з Українською РСР, конфіскацію земель великих власників і націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, банків.
З грудня 1939 року почали діяти Любомльський повітовий комітет КП(б)У і виконком повітової Ради, а з січня 1940 року, коли Любомль став райцентром, вони були відповідно реорганізовані у РК КП(б)У та райвиконком. Почала виходити газета «Новий шлях» — орган Любомльського РК КП(б)У та райвиконкому.
На підставі Декларацій Народних Зборів Західної України місцеві органи народної влади здійснили в Любомлі націоналізацію залізничної станції, електростанції, шкіряного заводу, великих домоволодінь, магазинів і конфіскацію земель великих землевласників та церков. Безземельні і малоземельні селяни району одержали 2300 га поміщицької і монастирської землі.
На базі націоналізованих і заново збудованих підприємств було утворено Любомльський райпромкомбінат, річна продукція якого в 1940 році становила 196 тис. крб. У цьому ж році став до ладу маслозавод. Місцеві партійні і радянські органи сприяли переходу ремісників до соціалістичних форм господарювання. У 1940 році в Любомлі було створено кооперативно-промислову артіль, яку назвали ім. 17 вересня. Для допомоги бідняцьким селянським господарствам було організовано супряги.
Виявляючи піклування про стан здоров’я трудящих, Радянська влада виділила великі кошти на організацію і роботу медичних закладів. У Любомлі було відкрито лікарню, пологовий будинок, жіночу і дитячу консультації, шкіряно-венеричний диспансер, санстанцію тощо. Вперше трудящі стали безплатно одержувати медичну допомогу.
Широким фронтом у місті розгорнулася культурна революція. Всі діти вперше дістали можливість учитися безплатно і рідною мовою. З 1 жовтня почали роботу міські школи. В 1939/40 навчальному році в Любомлі працювали неповні середні українська і єврейська школи, а в 1940/41 навчальному році вони були реорганізовані у середні школи. До міста надіслали кваліфікованих учителів. В лютому 1940 року тут були організовані двомісячні міжрайонні курси для підготовки вчителів молодших класів. У місті почали роботу такі вогнища культури, як бібліотека, Будинок культури, кінотеатр, проводилась радіофікація. Завдяки Радянській владі трудящі міста дістали можливість не тільки користуватися здобутками передової культури, а й самі стали її творцями.
Міська партійна організація і органи Радянської влади проводили велику роботу по вихованню трудящих у комуністичному дусі, залученню їх до активної участі у громадському житті. Вже під час перших виборів до вищих і місцевих органів Радянської влади жителі Любомля як повноправні громадяни Країни Рад продемонстрували свою щиру любов і відданість Комуністичній партії і Радянській Батьківщині. Так, у виборах до Верховних Рад CPСP і УРСР, які відбулися 24 березня 1940 року, взяли участь 99,5 проц. виборців. При високій активності жителі Любомля у грудні цього року обрали міськраду. В умовах радянської дійсності змінювалося ставлення людей до праці, розгорталося соціалістичне змагання.
22 червня 1941 року мирна творча праця трудящих Любомля була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини. З перших хвилин війни Любомль та його околиці стали театром воєнних дій. Як вказувалося у бойовому донесенні прикордонних частин, о 4-й годині 50 хвилин німецько-фашистські загарбники бомбили Любомль, а о 6-й годині 15 хвилин над містом зав’язався повітряний бій. В районі Любомля діяла фашистська група армій «Південь». Першими прийняли на себе удар ворожих військ воїни 8-ї, 9-ї і 10-ї застав Любомльського 98-го прикордонного загону. Мужньо захищали прикордонники кожну п’ядь радянської землі. Лише в перший день боїв вони знищили до 3 тис. фашистів. Майже всі бійці й командири 8-ї застави загинули смертю хоробрих, але ні на крок не відступили. Дві доби 10-а застава під командуванням лейтенанта П. І. Николенка відбивала атаки противника. Ворог кинув проти 52 прикордонників близько двох батальйонів піхоти, але радянські воїни примусили їх відступити. За мужність, виявлену в боротьбі проти фашистських загарбників, політрук 8-ї застави Бабенко і начальник 9-ї застави лейтенант Ф. М. Гусєв були нагороджені орденом Леніна.
Вранці 22 червня на допомогу мужнім прикордонникам у район Любомля прибула 45-а стрілецька дивізія. Відчутних ударів ворогові завдавав дивізіон бронепоїздів, що діяв на залізничній колії Ковель—Любомль. Наступного дня фашистські війська ціною великих втрат прорвались на околиці Любомля, що створило серйозну загрозу правому флангу 15-го стрілецького корпусу. За наказом командування 45-а дивізія 23 червня почала відходити під прикриттям прикордонного аргону, який стійко обороняв місто, відбиваючи неодноразові атаки ворога. 24 червня частини 15-го стрілецького корпусу при підтримці 41-ї танкової дивізії та дивізіону бронепоїздів перейшли в контратаку і відкинули ворога від Любомля.
25 червня під натиском переважаючих сил ворога радянські війська залишили Любомль. Їх відхід прикривали прикордонники, які, діючи невеликими групами, завдали ворогу значних втрат. Біля села Скиб вони знищили близько 1600 німецько-фашистських солдатів і офіцерів. У цьому бою особливо відзначилися молодший лейтенант Кравченко і капітан Нарижев.
Понад три роки тривали чорні дні фашистської окупації. Гітлерівські загарбники встановили в місті кривавий окупаційний режим. Вони створили тут концентраційний табір, в якому вбили і закатували близько 6 тис. радянських людей. Серед тих, що загинули, було багато місцевих жителів. 127 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
Населення Любомля піднялося на боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. У місті з перших днів окупації виникло антифашистське підпілля, учасниками якого були комуністи М. О. Кушнерик, В. В. Суханов та інші. В 1942 році в приміському селі Бірках утворилася антифашистська група на чолі з В. Й. Ковальчуком. До її складу входили радянські воїни, які втекли з полону, і жителі села Я. М. Сацюк, його син Василь та інші.
Учасники антифашистського підпілля вели непримиренну боротьбу проти німецько-фашистських загарбників та українських буржуазних націоналістів. Патріоти розповсюджували в місті і найближчих селах листівки, зведення Радянського інформбюро, збирали відомості про дислокацію та озброєння ворога, добували зброю і боєприпаси та відправляли їх партизанам, добирали людей для партизанських загонів. Любомльська антифашистська група мала зв’язок з табором військовополонених, який був у місті, і доставляла туди листівки, харчі, одяг. Багато зробили підпільники для зриву планів окупаційних властей по відправленню молоді до Німеччини, стягненню різних податків та реквізиції продовольства для потреб гітлерівської армії.
Антифашистською боротьбою в Любомлі і районі керував Любомльський підпільний райком КП(б)У, створений тут у червні 1943 року. Секретарем його був І. І. Вігура, голова одного з перших у районі колгоспів —у селі Машеві. Завдяки роз’яснювальній роботі комуністів-підпільників у районі була зірвана мобілізація до банд українських буржуазних націоналістів, яку проводили гітлерівські загарбники.