Любомль, Любомльський район, Волинська область
Любомль — місто районного підпорядкування, центр Любомльського району. Розташований у західній частині Волинської області, за 127 км на північний захід від Луцька. Залізнична станція на лінії Ковель—Ягодин. Через південну околицю міста проходить автострада Київ—Варшава і через місто асфальтований шлях Володимир-Волинський—Брест. Населення —6,3 тис. чоловік. Любомльській міській Раді підпорядковані села Бірки і Скиби.
Територія Любомля була заселена здавна. Тут досліджено могильник III — IV століть н. е. Збереглися також два давньоруські городища і поселення біля них.
Перша писемна згадка про Любомль належить до 1287 року. Під цим роком в Іпатіївському літопису наводяться такі слова волинського князя Володимира Васильковича: .«Я хотів би поїхати до Любомля, бо не хочу мати діла з поганими (тобто татарами. — Авт.)». В 1288 році в Любомлі Володимир Василькович помер. За свідченням літопису, це було улюблене місто князя, з чим, очевидно, і пов’язано походження його назви («любиме місто» або «любе мені»).
Виникнення Любомля, як і інших міст Русі, було зумовлене соціально-економічними причинами. У другій половині XII і протягом XIII століття тут відбувався дальший процес відокремлення ремесла від землеробства, що становило основу розвитку продуктивних сил і культури. У зв’язку з цим зросла роль старих міст— центрів економічного і культурного життя і з’явилися нові. Одним з таких нових міст був і Любомль, який входив до складу Галицько-Волинського князівства.
За Володимира Васильковича місто стало відомим ремісничим центром не тільки в Галицько-Волинському князівстві, а й далеко за його межами. Тут виготовлялися різні коштовні речі: «двери солия медяные» для церков, «суди служебные скова», золоті і срібні оправи для ікон, хрести, кадила і витончені емалеві вироби, які відправлялися до Києва і Чернігова.
Найдавнішою спорудою Любомля є Георгіївська церква, архітектура і оздоблення якої свідчать про високий рівень розвитку архітектури і мистецтва на Русі. Ця церква була побудована у XIII столітті. В плані вона являє собою прямокутник з напівкруглою апсидою і ризницею з південного боку. З заходу до неї примикає прямокутний притвор, над яким височить триярусна із зовнішнього боку і п’ятиярусна по інтер’єру дзвіниця, увінчана високим шатром. В історичних документах вказується, що на цій дзвіниці був дзвін «з дивним слушанием», якого не було «по всей земле».
У зв’язку з поглибленням процесу феодального дроблення і тяжкими наслідками татаро-монгольської навали Галицько-Волинське князівство наприкінці XIII — на початку XIV століття занепадає. Воно стало предметом тривалої і запеклої боротьби між Польщею і Литвою, в результаті якої Галицьку землю у 1349 році захопили польські феодали, а Волинь разом з Любомлем у 1340 році — литовські феодали. Після Люблінської унії 1569 року місто загарбала шляхетська Польща, воно стало об’єктом експлуатації для великих польських магнатів.
В XV—XVI століттях на Волині пожвавлюється господарське життя. Це позначилося і на Любомлі. Значна частина міського населення поряд з землеробством займалась ремеслом і торгівлею. У місті вже налічувалося 27 пекарів. У 1541 році Любомль дістав магдебурзьке право. Проте воно мало тут обмежений характер. Магнати, що хазяйнували у місті, мало зважали на інтереси його жителів.
Селяни і міщани Волині брали активну участь у героїчній визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетського гноблення. Повстаннями був охоплений і Володимир-Волинський повіт, до складу якого входив Любомль.
Після визвольної війни Любомль залишився під владою Польщі і кілька разів переходив у власність або під контроль окремих магнатів. Так, у 1659 році його дістав у довічне володіння колишній гетьман України зрадник українського народу Іван Виговський. Але у 1664 році останній був розстріляний польськими властями, а даровані йому володіння відібрані короною. В 1671 році за рішенням польського сейму Любомльське староство, в числі інших володінь, було передано Я. Вишневецькому як компенсацію за збитки, яких він зазнав під час визвольної війни.
Таким чином, доля міста цілком залежала від волі короля і магнатів феодально-кріпосницької Речі Посполитої. Його жителі — міщани та селяни-кріпаки — зазнавали тяжкого соціального, національного і релігійного гніту. За люстрацією 1765 року тільки міщани повинні були платити податок у розмірі понад 579 злотих.
В 1768 році в юридичному становищі Любомля відбулися зміни. З цього часу він стає приватним володінням великого польського магната графа Браницького, якому тільки на Волині належала більша частина території сучасного Любомльського району. На нього працювало тут до 15 тис. кріпаків. У 1782 році річний прибуток цього магната становив 26 тис. злотих.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Західна Волинь, у т. ч. і Любомль, увійшла до складу Росії. Це мало велике прогресивне значення. Населення міста визволилося від польсько-шляхетського панування і возз’єдналося з Україною. Було покінчено з політикою ополячування і релігійного гноблення. Любомль став волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії.
Проте соціальне становище трудящих мас не змінилося. Царизм поширив на польську шляхту привілеї російського дворянства, визнав її права на всі земельні володіння. За рішенням сенату від 21 травня 1819 року земля і всі угіддя Любомля визнавалися невід’ємною вотчиною графа Браницького та його спадкоємців, а любомльські міщани за користування землею мали сплачувати податок, визначений люстрацією 1765 року.
Любомльські селяни, як і раніше, залишалися на становищі кріпаків. Вони повинні були відробляти в маєтку В. Браницького 3 дні панщини на тиждень, 6 днів шарваркових та 12 літніх днів на рік, а також сплачувати з кожного двору по 1 крб. сріблом. Незважаючи на низьку якість поліських грунтів, на 78 селянських дворів в кінці 30-х років XIX століття припадало лише 266 десятин орної землі, тобто менш як по 3,5 десятини на двір. У той же час Браницький закріпив за двома православними церквами Любомля — Георгіївською та Різдвяною, які допомагали йому експлуатувати трудящі маси міста, понад 225 десятин землі.
Всіляко пригноблював В. Браницький і любомльських міщан. У скарзі, поданій у липні 1821 року, вони писали, що власник міста чинить їм різні кривди і утиски. Браницький відмовився визнати законність рішення міщанської громади щодо зачислення 144 жителів Любомля до стану міщан, оскільки від експлуатації селян-кріпаків він одержував більше прибутків, ніж від міщан.
У 1815 році Браницький самовільно обмежив двоверстовою смугою площу випасів навколо міста, якою дозволялося користуватись його жителям. Володимир-волинський повітовий суд і сенат підтвердили законність цих дій поміщика. В 1821 році він збільшив розмір поземельного податку з міщан від 579 злотих і 15 грошів до 2 тис. злотих, заборонив їм орати землю, косити сіно і навіть користуватися пасовищами. Міщани протестували, скаржилися в усі інстанції. Боротьба між любомльськими міщанами і Браницьким тривала близько 30 років. Проте вони не добилися задоволення жодної з своїх вимог. Всі органи царської влади, починаючи від володимир-волинського повітового суду і кінчаючи сенатом, стали на бік поміщика.
Під час Вітчизняної війни 1812 року в Любомлі проходила північна лінія дислокації військ 3-ї російської армії під командуванням генерала О. П. Тормасова, яка з перших днів війни в жорстоких боях стримувала наступ наполеонівських військ у глиб України. До початку вересня загарбникам вдалося захопити північно-західну частину Волині. У середині вересня в Любомлі з’єдналися французькі війська Шварценберга і Реньє. 17 вересня російські війська атакували ворога в районі міста, і загарбники були змушені тікати. Волинь було визволено, а ворожі війська відступили до Влодави. У вересні 1812 року в Любомлі деякий час розміщувався штаб 3-ї російської армії.
Після закінчення Вітчизняної війни 1812 року Любомль ще понад чверть століття лишався у власності В. Браницького. Він мав у місті розкішний палац. Йому належали тут також пивоварний, цегельний і шкіряний заводи, трактир і 10 корчем, які давали великі прибутки. Значні суми одержував Браницький і від міського ринку та ярмарків, які відбувалися в Любомлі 4 рази на рік. Основними товарами, що продавалися тут, були бавовняні та шовкові тканини, хлібні вироби, худоба, птиця. Річний товарооборот міського ринку становив близько 1,5 тис. карбованців.
У 1849 році царський уряд конфіскував володіння К. Браницького у Володимир-Волинському повіті. Значна частина Любомльського маєтку перейшла до рук різних осіб з числа царських чиновників. Під час торгів кількасот десятин фільваркової землі купили місцеві міщани. Любомльські селяни стали державними.
Проте становище трудящих і далі залишалося тяжким. Міщани сплачували великі податки. Селяни повинні були виконувати тяжкі повинності і сплачувати податок на користь держави. В місті, як і раніше, не було жодного медичного і навчального закладу.
В 1861 році царизм під тиском антифеодального руху був змушений скасувати кріпосне право. В 1866—1867 рр. були видані укази про поземельний устрій державних селян України. Згідно з цими указами значна частина землі, що перебувала до реформи в користуванні любомльських міщан, відійшла до селян навколишніх сіл. Частина міщан, яка хотіла одержати землю, перейшла в стан селян. Тому в останній третині XIX — на початку XX століття кількість селянських господарств в Любомлі зросла. Так, за люстрацією 1881 року їх налічувалося 93, а в 1909 році — 142.
За люстрацією 1881 року любомльські селяни одержали 580,2 десятини земельних наділів і 57,6 десятини необкладеної викупом землі. Викупна сума, яку вони мали сплатити, щорічно становила 505 крб. Розподіл землі між господарствами був нерівномірний. З 93 господарств 35 одержали лише городні ділянки і незначні клаптики ріллі або луків, 6—0,25 наділу, 33 —півнаділу, 5 —три чверті наділу, 12 —повний наділ, а 2 господарства —по 1,25 наділу. Це свідчило про майнове розшарування селян, яке в наступні роки внаслідок розвитку капіталістичних відносин дедалі поглиблювалося.
Після скасування кріпосного права Росія, в т. ч. і Україна, швидко пішла по шляху капіталізму. В останній третині XIX — на початку XX століття в Любомлі відбувався розвиток промисловості і торгівлі. В 1874 році тут було прокладено залізницю (вітка Ковель—Мацеїв—Любомль) і побудовано станцію. У місті виникли нові підприємства. Крім пивоварного заводу, 4 шкіряних підприємств та одного невеликого млина, на початок XX століття тут стали до ладу 3 потужні млини, лісопильний і винокурний заводи. Найбільшим підприємством був винокурний завод, що належав Волинському відділенню селянського земельного банку. На заводі працювало 15 робітників. У 1914 році тут було вироблено продукції на суму 25,6 тис. карбованців.
У 70—80-х роках XIX століття в Любомлі почав формуватися пролетаріат. Він складався з невеликого загону залізничників і робітників пивоварного, лісопильного та інших заводів. У жовтні 1905 року любомльські залізничники взяли участь у страйку, що охопив Поліську залізницю. Внаслідок страйку на деякий час припинився рух товарних і пасажирських поїздів.
З розвитком капіталізму Любомль став значним торговельним центром Західної Волині. В кінці XIX — на початку XX століття у місті відбувалися 6—7 одноденних ярмарків та двічі на тиждень — базар. У 1890 році тут було продано різних товарів на 18 тис. крб., тобто в 12 разів більше, ніж у середині XIX століття. У місті налічувалося кілька торговельних закладів.
Розвиток промисловості і торгівлі зумовив швидке зростання населення Любомля. Якщо в 1860 році чисельність населення становила 2784 чоловіка, то в 1896 році вона збільшилася до 6969 чоловік. У 1882 році в Любомлі було відкрито одно-класне сільське училище, яке в 1902 році стало двокласним. У 1913 році в ньому навчалося 148 хлопців і 92 дівчини, в основному діти заможних городян. Крім того, у приватній єврейській школі налічувалося 52 учні.
Багато страждань зазнало населення Любомля в роки першої світової війни. З осені 1915 року по серпень 1920 року місто майже весь час перебувало під владою окупаційних військ — німецьких, австро-угорських, а потім польських. Економіка його занепала. Значна частина населення евакуювалася в східні райони країни, внаслідок чого його чисельність скоротилась більш ніж удвоє.
Жителі Любомля з великим піднесенням зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте окупаційне становище міста ускладнило боротьбу за владу Рад.
Білопольські окупанти і українські буржуазні націоналісти стояли на перешкоді прагнень трудящих встановити тут Радянську владу. На початку серпня 1920 року частини 25-ї Чапаєвської стрілецької дивізії визволили Любомль з-під влади біло-поляків і принесли трудящим міста жадану свободу. З 7 серпня до 11 вересня 1920 року тут перебував польовий штаб 25-ї Чапаєвської дивізії.
З перших днів визволення в Любомлі за допомогою Волинського губревкому було створено ревком і народну міліцію. Любомльський ревком поширив свою владу на 9 волостей. Трудящі міста вітали встановлення Радянської влади, надавали допомогу частинам Червоної Армії, організували лазарет для поранених червоноармійців.