Піща, Любомльський район, Волинська область (продовження)
Цього ж року у селі Острів’ї було створено осередок Комуністичної партії Західної Білорусії, який підпорядковувався Влодавському підпільному райкому КПЗБ. Партосередок підтримував зв’язки з Любомльським райкомом КПЗУ. Сфера його діяльності поширювалася і на Піщу.
Комуністи вели активну роз’яснювальну роботу серед трудящих: розповсюджували листівки, революційну літературу, підпільну пресу, вивішували транспаранти. Як згадує колишній член КПЗБ Я. І. Кузьмич, до 1 Травня 1930 року він розклеїв у селах Піщі, Острів’ї та інших понад 300 листівок і відозв. Його товариш по підпіллю Г. К. Матеїч у центрі Піщі вивісив червоний прапор, а на телеграфних проводах біля лісопильного заводу — транспарант. На транспаранті і в листівках містилися полум’яні заклики: «Палії війни, геть руки від Радянського Союзу!», «Ми хочемо возз’єднання Західної України з Радянською Україною», «Хай живе Перше травня — день солідарності трудящих усього світу!». Селяни мстили гнобителям, підпалюючи їх майно. У липні 1930 року вони спалили 6 скирт сіна, що належали поміщику Гутовському.
Під керівництвом комуністів в Піщі діяла організація «Сельроб-єдність». Учасники революційного підпілля викривали українських буржуазних націоналістів, пропагували ідеї пролетарського інтернаціоналізму. За ініціативою комуністів жителі Піщі взяли участь у зборі коштів для допомоги героїчному іспанському народові та бійцям-інтернаціоналістам у 1936—1939 рр.
Трудове селянство Піщі, очолюване комуністами, боролося за краще майбутнє. Здійснити свої мрії їм допомогли брати зі Сходу. Настали історичні вересневі дні 1939 року. Тільки-но стало відомо про визвольний похід Червоної Армії, у селі почали готуватися до її зустрічі. 25 вересня все населення з червоними прапорами й квітами радо вітало радянських воїнів.
Відтоді життя селян Піщі докорінно змінилося: вони стали господарями своєї землі й долі. За допомогою Любомльського повітового ревкому у селі було створено ревком, який згодом реорганізували в селянський комітет. Його очолив Н. І. Сендер. Спираючись на сільський актив, селянський комітет здійснив контроль над поміщицькими і церковними землями, встановив революційний порядок. Діти вперше дістали право навчатися безплатно і рідною мовою.
22 жовтня в обстановці високої політичної активності жителі села одноголосно обрали Н. І. Сендера своїм депутатом до Народних Зборів Західної України. З великою радістю вони вітали рішення цих Зборів про встановлення Радянської влади і возз’єднання Західної України з Радянською Україною. У відповідності з Радянською Конституцією на цій території було проведено адміністративний поділ і почалося формування конституційних органів влади. У 1940 році Піща стала центром однойменної сільської Ради, що ввійшла до складу Шацького району. В грудні цього ж року відбулися вибори до Піщанської сільської Ради.
Сільська Рада на підставі Декларації Народних Зборів Західної України здійснила націоналізацію поміщицьких і церковних земель і розподілила їх між безземельними і малоземельними селянами. Були націоналізовані також поміщицький маєток і лісопильний завод. Радянська влада звільнила селян Піщі від тяжкого податкового гніту, від боргів поміщикам і куркулям. Постановою уряду УРСР від 9 травня 1940 року значна кількість бідняцько-середняцьких господарств була повністю звільнена від сплати сільськогосподарського податку.
Влітку 1940 року в Піщі утворився колгосп, головою якого селяни обрали активного борця за соціалізм X. Ю. Гарбарука. Держава передала молодій артілі колишній поміщицький маєток. У 1940 році в селі було відкрито медпункт. Радянська влада невтомно дбала про розвиток освіти і культури. З перших днів її встановлення почалося здійснення культурної революції. З жовтня 1939 року в Піщі стала працювати початкова школа, на базі якої у 1940 році було створено семирічку. Проводилася велика робота по ліквідації неписьменності. У селі почала працювати вечірня школа. Центром культурно-масової роботи став сільський клуб на 150 місць, збудований у 1940 році. Тут демонструвалися кінофільми, працювали гуртки художньої самодіяльності, бібліотека, проводилися лекції. Передова молодь створила комсомольську організацію.
Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну ходу соціалістичного будівництва. Вже в перший день війни Піщу окупували німецько-фашистські загарбники. Тяжких знущань і великого лиха зазнало населення за роки тимчасової окупації. 69 жителів села було розстріляно і закатовано, понад 150 юнаків і дівчат силоміць вивезено на каторгу до Німеччини. Серед вбитих фашистами — сім’я колишнього голови ревкому Г. М. Максимука, перший голова колгоспу X. Ю. Гарбарук, комсомолка О. Шевчук та багато інших активістів. Тяжкі злочини проти народу чинили також українські буржуазні націоналісти. Вони по-звірячому розправилися з сім’єю партизана В. С. Жука.
Незважаючи на жорстокий окупаційний режим, ворог не міг здолати трудящих Піщі. Вони активно боролися проти німецько-фашистських загарбників. У загоні народних месників ім. Ворошилова були комуністи В. С. Жук, М. М. Сендер, Г. М. Максимук, Ю. П. Яльницький та інші. Син Г. М. Максимука А. Максимук бився у партизанському загоні ім. Дзержинського.
21 липня 1944 року війська 1-го Білоруського фронту, здійснюючи Ковельсько-Люблінську операцію, визволили Піщу. У боях за село брав участь 416-й полк 185-ї стрілецької дивізії. Переслідуваний радянськими частинами, ворог поспішно відступив за Буг.
За час окупації фашистські загарбники знищили в селі 16 житлових будинків і 33 надвірні будівлі, відібрали у населення 195 коней, 990 голів великої рогатої худоби, 76 свиней, 1388 кіз і овець. Було спалено лісопильний завод.
Відразу ж після визволення перед населенням Піщі постало важливе завдання — в найкоротші строки відбудувати зруйноване господарство. Жителі села всіляко допомагали фронту. Частина з них поповнила лави Червоної Армії. Воїном став А. Г. Максимук, який брав участь у визволенні Польщі, Чехословаччини і був нагороджений медаллю «За відвагу». Країна і фронт потребували продовольства. Хлібороби Піщі з перших днів збирання врожаю почали здавати хліб державі.
Велику допомогу селянам Піщі у відбудові господарства подала Радянська держава. Всім господарствам, де окупанти та їх прихвосні спалили житло, були виділені будівельні матеріали. Згідно з постановою РНК СРСР від 8 лютого 1944 року, значна частина селян одержала пільги щодо сільськогосподарського податку. Лише за рішеннями райвиконкому від 11 травня та 2 серпня 1945 року такі пільги дістали 56 господарств Піщі. Чималу допомогу для відбудови господарств подали сім’ям загиблих на фронті та інвалідам Великої Вітчизняної війни.
Одним з головних завдань, яке постало перед трудящими села, був перехід на нові, соціалістичні рейки господарювання. Провідна роль у здійсненні соціалістичної перебудови належала комуністам. У червні 1947 року в Піщі утворилася партійна група, яка складалася з 4 комуністів. Активну допомогу їм подавали комсомольці. Соціалістичній перебудові сільського господарства всіляко намагалися перешкодити українські буржуазні націоналісти. Проте політика партії знайшла підтримку широких мас трудового селянства. 15 серпня 1947 року перші 29 бідняцько-середняцьких господарств Піщі об’єдналися в колгосп, який назвали ім’ям Леніна. Це був перший колгосп у тодішньому Шацькому районі. Головою його селяни обрали комуніста Н. І. Сендера.
Завдяки наполегливій масово-політичній та організаційній роботі сільради, комуністів та комсомольців у 1948 році в Піщі в основному було завершено суцільну колективізацію. За перші три роки колективного господарювання селяни побудували приміщення для громадської худоби, зерносховище та інші господарські споруди. Було створено тваринницьку ферму, де в 1949 році налічувалося 65 голів великої рогатої худоби. Важливу допомогу в обробітку землі й збиранні врожаю колгоспу ім. Леніна подавала Шацька МТС.
У 1950 році колгосп ім. Леніна об’єднався з колгоспом «Іскра» села Затишшя. Тепер в артілі налічувалося 339 дворів і 3349 га земельних угідь, з них 807 га орної землі. Неподільний фонд її становив 205 тис. карбованців.
Після укрупнення господарство почало розвиватися більш швидкими темпами. За роки п’ятої п’ятирічки прибутки від двох основних галузей — рослинництва й тваринництва — зросли більш як у 2,5 раза і становили в 1955 році 222,3 тис. крб. Було побудовано електростанцію, пилораму, 7 типових тваринницьких приміщень, пташник та ін. Держава подбала про будівельні матеріали для колгоспу ім. Леніна. Лише в 1954 році він одержав 850 кубометрів лісоматеріалів. Значну допомогу подавала МТС, яка не лише збирала врожай, а й проводила обробіток грунту, сівбу, заготівлю силосу. Чималу увагу приділяли в артілі розвиткові громадського тваринництва. У 1957 році на тваринницьких фермах налічувалося 340 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 115 корів) і 150 свиней. Неподільний фонд колгоспу з 1950 року по 1957 рік зріс більш як утричі і становив 671,8 тис. карбованців.
У 1958 році до колгоспу ім. Леніна приєдналася артіль села Острів’я. Центральна садиба колгоспу лишилася в Піщі. Незабаром артіль назвали «Заповіт Ілліча». Колгосп «Заповіт Ілліча» — велике соціалістичне господарство рослинницько-тваринницького напряму. Він об’єднує понад 700 дворів, має 7823 га землі, в т. ч. 1485 га орної. Тут створено п’ять комплексних і одну тракторну бригади.
За роки семирічки (1959—1965) правління колгоспу і партійна організація домоглися дальшого зміцнення економіки господарства. Валовий прибуток колгоспу за цей час зріс з 155,6 тис. до 181,6 тис. карбованців.
Колгосп має міцну машинну базу. У 1965 році в господарстві налічувалося 26 тракторів, 2 зерно- і 2 силосозбиральні комбайни, 15 сівалок, 9 вантажних машин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Зросла сім’я механізаторів, яка становить 30 чоловік.
Важливу роль в економічному зміцненні колгоспу відіграли рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. Завдяки підвищенню закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію господарство додатково одержало у 1965 році 30,6 тис., а в 1966 році —33,7 тис. крб. прибутку. Зросли врожай льону та прибутки від нього. Кращих успіхів у вирощуванні цієї культури досягла ланка Т. П. Вінничук, члени якої у 1968 році на площі 12 га зібрали по 8 цнт волокна з гектара.
Зросла питома вага тваринництва у прибутках колгоспу. В 1967 році на колгоспних фермах налічувалося понад 1100 голів великої рогатої худоби, в т. ч. 303 корови. Якщо в 1964 році виробництво молока і м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь становило 116,3 цнт і 20 цнт, то в 1967 році воно збільшилося відповідно до 178 цнт і 30 цнт, а річний прибуток від тваринництва становив 47,7 тис. крб. Серед колективу тваринників своєю сумлінною працею відзначається доярка С. С. Нестерук, яка в 1968 році надоїла від кожної з 12 закріплених за нею корів по 2135 кг молока. Значних виробничих успіхів досягла комсомолка Н. М. Сендер. Вона одержала у тому ж році від кожної з 12 свиноматок по 14 поросят.