Шацьк, Любомльський район, Волинська область
Шацьк — селище міського типу (з 1957 року), центр селищної Ради. З 1940 по 1963 рік був центром колишнього Шацького району. Розташований за 33 км від районного центру і залізничної станції Любомль, на автошляху Любомль—Брест. Має автобусне сполучення з районним і обласним центрами, з Брестом і повітряне сполучення з обласним центром. Населення —5100 чоловік. Шацькій селищній Раді підпорядковано село Мельники.
Шацьк — один з давніх населених пунктів Полісся. Перша згадка про нього в історичних джерелах належить до 1410 року, коли польський король Ягайло відрядив своїх мисливців до Шацьких лісів на полювання, щоб заготовити м’ясо для війська напередодні битви з німецькими загарбниками під Грюнвальдом. Шацьк, як і більша частина інших земель Волині, у 40-х роках XIV століття був захоплений Литовським князівством.
У 1564 році Шацьк входив до складу Любомльського староства. За люстрацією 1564 року в ньому налічувалося 35 дворів тяглих селян, 7 городників, 3 комірники і 33 рибалки. Всі ці категорії населення були обтяжені великими феодальними повинностями. Тяглі селяни щорічно сплачували податок у розмірі 12 злотих 20 грошів, давали 108 корців вівса або 53 злотих, 56 відер меду або 179 злотих 6 грошів, м’яса на 3 злотих 18 грошів і багато курей та яєць. На утримання церкви з них стягували щороку 4 корці вівса або 2 злотих. Селяни мали також відробляти у фільварку панщину або сплачувати по 2 злотих від кожної робочої людини, тобто 92 злотих. Проте цей викуп не звільняв їх від виконання панщини під час збирання врожаю. Великі податки сплачували також городники, комірники й рибалки. Загальна сума всіх видів платежів з населення становила 419 злотих 29 грошів на рік.
Після унії Литви з Польщею 1569 року остання захопила і Шацьк. Значно посилився соціальний і національний гніт. У Шацьку збільшилася кількість шляхти, яка захоплювала землі селян та закріпачувала їх. Панщина збільшилася до 4—6 днів на тиждень. З 1595 року Шацьк згадується у документах як містечко. Взимку цього року поблизу нього пройшли повстанці, очолювані С. Наливайком.
Протягом XVII—XVIII століть шацькі селяни-кріпаки поділяли долю селян інших населених пунктів Любомльського староства. Польські королі часто передавали їх різним магнатам. У 1768 році містечко разом з усім Любомльським староством стало власністю великого феодала —графа В. Браницького.
Після третього поділу Польщі у 1795 році Шацьк у складі Західної Волині відійшов до Росії. Було покладено край польсько-шляхетському пануванню й примусовому покатоличенню українського населення. Шацьк став волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Проте в соціально-економічному і юридичному становищі шацьких селян не сталося ніяких змін. Царизм визнав за місцевим феодалом В. Браницьким право на всі його володіння і на підданих.
Під час Вітчизняної війни 1812 року Шацьк захопили війська наполеонівської армії. 10—11 вересня російські війська під командуванням генерала О. П. Тормасова і адмірала П. В. Чичагова перейшли в контрнаступ, завдали ворогові поразки біля Любомля і примусили його відступити за Буг. Шацьк було визволено.
У першій половині XIX століття внаслідок кризи феодально-кріпосницької системи посилилася експлуатація селянства. Селяни-кріпаки Шацька мали відробляти по 3—4 дні панщини на тиждень та виконувати різні повинності. Селянські господарства дедалі зубожіли. Становище шацьких селян погіршувалося ще й через неродючість піщаних і болотистих грунтів, що переважали в цьому районі.
У 1849 році царський уряд конфіскував володіння К. Браницького. Шацький фільварок перейшов у розпорядження Волинської губернської палати державних маетностей, а селяни стали державними. Хоч становище їх дещо поліпшилося, проте вони й далі лишалися об’єктом жорстокої експлуатації.
За переписом 1850 року, Шацьку належало 7168 десятин земельних угідь,, з них 4254 десятини орної і городньої землі. За користування цією землею селяни сплачували великі державні податки. Перші три роки щорічна сума їх становила 2623 крб. Після закінчення цього, так званого пільгового строку вона збільшилася до 3909 крб. Навіть губернська палата державних маетностей змушена була констатувати, що селяни Шацька перебувають у «неспроможному стані». Крім сплати цього податку, вони виконували також підводну, шляхову та інші повинності.
Після реформи 1861 року і скасування кріпосного права селяни Шацька дістали особисту волю. У 1866—1867 рр. були видані царські укази про поземельний устрій державних селян України. Згідно з цими указами шацькі селяни в 1874 році одержали за викуп 3835 десятин земельних угідь, у т. ч. 1426 десятин орної і городньої землі. За виділену землю вони щороку мали сплачувати грабіжницький викуп у сумі 1456 крб. 39 коп. протягом 49 років. Зазначена сума значно перевищувала розмір поземельного податку, який стягувався з них до опису 1874 року. Цю землю було розподілено між селянами нерівномірно. З 305 дворів 43 одержали повний наділ (8,6 десятини орної землі і 7,9 десятини луків), 186 дворів — півнаділуг решта — ще менші ділянки.
Пореформений період характеризувався посиленням соціальної нерівності і поглибленням класової диференціації. В той час, як більшість селян Шацька терпіла від малоземелля, тут з’явилася купка куркульських господарств, які зосередили у своїх руках значні земельні масиви. На початку XX століття 4 сільським багатіям належало 666 десятин землі, 2 —по 30 десятин землі та по 25—30 голів худоби. Куркулі й місцева церква, яка володіла 136 десятинами землі, нещадно експлуатували селянську бідноту. Одним з важливих видів промислу у Шацьку було рибальство, але озера теж були приватними. Частина селян займалася ремеслом. Тут були шевці, кравці, теслярі, пічники та інші.
Розвиток капіталістичних відносин сприяв пожвавленню в Шацьку економічного життя. Це насамперед знайшло вияв у розвитку торгівлі. Тут тричі на рік відбувалися ярмарки, де селяни продавали сільськогосподарські продукти, а купували господарські речі, одяг тощо. На початку XX століття було відкрито страхове агентство, а також поштово-телеграфне відділення. Протягом другої половини XIX століття Шацьк значно зріс. Якщо у 1860 році тут налічувалося 194 двори і 1557 жителів, то у 1906 році кількість дворів збільшилася до 428, а чисельність населення — до 2886 чоловік. Було відкрито земську лікарню на 12 ліжок, але за лікування в ній платили. В 1852 році в Шацьку почала працювати парафіяльна школа, яку в 1874 році було реорганізовано на однокласне сільське училище. Школу відвідувало мало дітей, наслідком чого була масова неписьменність населення. В 1910 році в ній навчалося 30 учнів, а в 1913 році — 58, з них 7 дівчат. Це були переважно діти заможної верхівки, а діти бідноти лишалися поза школою.
У квітні 1909 року в Шацькій волості сталося селянське заворушення. Селяни відмовилися виконати розпорядження волинського губернатора про відведення ділянки під кладовище за рахунок їх земель. До волосної управи з протестом з’явилося понад 100 селян. Місцеві власті застосували проти них репресії.
В роки першої світової війни Шацьк опинився у фронтовій смузі. Багато жителів евакуювалося до східних губерній. У липні 1915 року Шацьк захопили австро-німецькі окупанти, які встановили тут жорстокий режим. Військова адміністрація примушувала жителів будувати укріплення на річці Стоході, постачати ворожим військам продовольство, обробляти землю.
Трудящі Шацька із захопленням зустріли Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Проте іноземна окупація перешкодила утвердженню тут Радянської влади. На початку 1919 року Шацьк загарбали війська панської Польщі. В серпні 1920 року Червона Армія визволила його від білоноляків. Тут було встановлено Радянську владу і створено ревком. Значна частина населення повернулася з евакуації. Однак у середині вересня 1920 року він знову був захоплений білопольськими окупантами, які перебували тут до вересня 1939 року. Наприкінці 1921 року в Шацьку, який став центром гміни, налічувалося 405 дворів і 1752 жителі.
Тяжкою була доля трудового селянства. Переважна більшість шацьких селян терпіла від безземелля й малоземелля. На 1935 рік, за офіціальними даними, понад 71 проц. селянських господарств Шацької гміни мали менше 5 га землі на двір. А тим часом кільком поміщикам і куркулям належали сотні гектарів. До того ж селянське землеволодіння відзначалося черезсмужжям. Нерідко наділ у 2—3 га був розпорошений більш ніж у 10 місцях. У другій половині 20-х років польські власті вдалися до так званої комасації, яка стала додатковим засобом пограбування селянства. Селянин міг одержати землю однією ділянкою лише тоді, коли переселиться на хутір і зведе там будинок. Цим правом могли скористатися лише заможні селяни. Комасація була однією з форм колонізації Західної України шляхом насадження куркульських господарств за рахунок розорення дрібних селянських господарств. У 30-х роках навколо Шацька виникли хутори Хороми, Посіч, Городище, Вороткове, Камені та інші.
Великим тягарем для трудящих мас був податковий гніт, який дедалі посилювався. Селянам доводилося сплачувати понад 10 різних податків і поборів. Як писала газета «Сила», на плечах селянина тяжіла ціла вавілонська вежа податків: поземельний, маєтковий, прибутковий, шляховий, оборотовий, додатковий, промисловий, комунальний, нумеровий і т. д. Найбільш тяжким був поземельний податок, який стягувався у більшому розмірі з малоземельних господарств. Так, господарства, що мали до 5 га, платили до 2,25 злотого з гектара, а ті, що володіли понад 2 тис. га, — тільки по 1,07 злотого. Виходячи з цього, середній селянин повинен був щорічно платити до 8—10 злотих тільки поземельного податку. Податки стягувалися також на утримання війта, поліції тощо. Справжнім лихом були численні штрафи і мита. Селяни мали платити за в’їзд до міста, переїзд через міст, постій на базарі, забій худоби, одержання свідоцтва тощо. Великим тягарем були також державні монополії на сіль, сірники, тютюн та інші товари і шарваркова повинність, яка відбирала у них до 100 людино-днів на рік.
Щоб прогодувати сім’ю і сплатити податки, розореним селянам доводилося шукати заробітків. У Шацьку були лише паровий млин, 2 вітряки і цегельня, які, безперечно, не могли забезпечити роботою всіх бажаючих. Тому багато з них їхали до промислових центрів Польщі, а кілька сімей емігрували до Америки.
Соціальне поневолення доповнювалось національним. Польський уряд здійснював політику примусового ополячування українського населення, переслідував українську мову, культуру й освіту. Заборонялося навіть носити український одяг, співати національних пісень. Тих, хто порушував це, штрафували. В державних установах офіціальною мовою була лише польська мова, а всі посади займали переважно поляки. В Шацьку була 4-класна школа, але навчання в ній проводилося виключно польською мовою. Переважна більшість дітей лишалася поза школою. За офіціальними даними, у 1938 році тут налічувалося понад 60 проц. неписьменних. На десятки сіл північного заходу Волинського воєводства у 30-х роках працювала невелика лікарня з одним лікарем, яка знаходилася у Шацьку. Медичне обслуговування було платним. Перебування у лікарні протягом доби коштувало від 3 до 6 злотих.
Трудящі Шацька не мирилися з таким становищем і боролися проти гнобителів, за возз’єднання з Радянською Україною. Очолювали революційну боротьбу комуністи. У 1924 році створюється Шацький райком КПЗУ, який підлягав Ковельському окружкому.
Комуністи піднімали широкі маси на боротьбу за соціальне і національне визволення, викривали антинародну суть політики окупаційних властей, розповсюджували революційні видання. Внаслідок агітаційно-масової роботи, проведеної комуністами, більшість населення Шацька бойкотувала вибори до сейму та місцевих органів влади. Так, у 1928 році в Шацьку і Любомльському повіті в цілому майже половина виборців не брала участі в голосуванні, а близько чверті тих, хто голосував, підтримали антиурядових кандидатів. Під керівництвом комуністів участь у революційній боротьбі брали комсомольці. Вони вивішували в Шацьку і сусідніх селах гасла й транспаранти з революційними закликами: «Руки геть від Радянського Союзу!», «Навчання для всіх!» та інші.