Колки, Маневицький район, Волинська область
Колки — селище міського типу, центр селищної Ради Маневицького району. Розташоване на правому березі Стиру, на шосейному шляху Луцьк—Маневичі за 26 кілометрів від найближчої залізничної станції і райцентру. Населення — 3100 чоловік.
Колки—один із старовинних населених пунктів Волині. Вже в писемних пам’ятках першої половини XVI століття вони згадуються під назвою Колк. Про існування старого Колка, зокрема, свідчать залишки городища X—XII століття, що напівкруглими валами примикало до Стиру. Найбільш вірогідні відомості про Колки є в «Описі Луцького, Володимирського і Кременецького замків від 1545 року», де зазначено, що в Колках тоді налічувалося 8 дворищ і один городник. А в кожному дворищі жило по кілька сімей. Селище підпорядковувалося Луцькому замку. Разом з жителями сіл Підгайців, Забороля, Голишева, Прудів, Голишівських і Кульчина селяни Колок щорічно сплачували на користь держави податок: 74 відра меду, 90 грошів. Крім того, вони вносили старості замку 23 відра меду, 1180 грошів, жита 7 колод, вівса 15 колод і три чверті (колоди), 108 курок, 580 яєць, 414 калачів, 27 ковриг хліба жорнового, 197 мотків пряжі, шкірку з лисиці та 17 шкірок з білок і на ключника—600 грошів, 60 курок.
Ще більше погіршилося становище населення Колок та навколишніх сіл у зв’язку з впровадженням гужової повинності та додаткової натуральної ренти. У відповідь на посилення експлуатації та утисків жителі Колок підтримували повстання, що розпочалося у 1567 році в Чернечому Городку. Це повстання, як і ряд інших селянських виступів, було придушено.
Поступово Колки зростають і вже у 1578 році, коли вони перейшли до князя Острозького, тут налічувалося 34 господарства. Населення Колок у XVI столітті займалося землеробством та полюванням.
Тяжка, виснажлива праця селянина не давала йому можливості навіть прогодувати свою сім’ю, бо значну частину врожаю доводилося продавати, щоб сплатити грошову ренту феодалові. Так, у 1578 році кожне господарство сплачувало від 15 до 70 грошів. На той час це були досить значні суми. Селяни також вносили і натуральну ренту. Податки брали за помол зерна (т. зв. млинове), за проїзд по дорозі (т. зв. шляхове), чопове тощо. Ці податки становили велику суму: у 1589 році, наприклад, жителі Колок заплатили 50 флоринів чопового, 26 флоринів шосового, 7 флоринів млинового.
На кінець XVI століття селянські повинності зросли ще більше. Соціальний гніт, а також релігійні утиски з боку католицької церкви, які особливо посилились після Люблінської унії 1569 року, викликали у населення різке невдоволення. Колківчани взяли участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Вже в 1648 році вони брали участь у розгромі сусідніх маєтків феодалів Хребтовичів у Хряську і Жолудську та В. Масальського в Чорнижі. Урочисто і радісно зустріли в Колках в 1648 році козацький загін з війська Б. Хмельницького.
Колківчани всіма засобами допомагали козакам. 25 травня 1651 року, коли польське військо прибуло сюди для придушення селянських виступів, раптом задзвонили дзвони. Це стало сигналом для жителів, які, озброївшись хто чим міг, напали на ворогів і розгромили їх.
За роки визвольної війни різко зменшилася кількість жителів Колок. Одні з них повтікали звідси, інші воювали в повстанських загонах. Якщо у 1648 році тут налічувалось 376 димів, то в 1653 році —лише 20.
Коли війна закінчилась, багато колківчан повернулося до рідних осель, де їх чекала тяжка, виснажлива праця на злиденній ниві. Значну частину жителів Колок становили міщани, що були особисто вільні. Ті з них, що займалися сільським господарством, перебували у залежності від власника земель. За користування землею вони змушені були сплачувати йому податок.
Великим землевласником став і костьол, побудований у Колках у 1674 році. В залежність від нього потрапило 37 сімей Колок. Вони разом з селянами Острова, Семок і Рудників змушені були обробляти землю, що належала костьолу, та відбувати інші повинності, як і кріпосні селяни світських феодалів.
Однією з форм боротьби проти феодального визиску була відмова населення Колок визнати уніатство. Щоб зламати опір непокірних, волинський воєвода князь Вишневецький 20 грудня 1703 року видав спеціальний універсал, який зобов’язував населення Колок підкоритись луцькому уніатському епіскопу.
Розвиток торгівлі, вигідне географічне розташування сприяли зростанню Колок, перетворенню їх на ярмарковий центр. У 1778 році тут вже налічувалося 155 дворів та 939 жителів.
Позитивно позначилося на розвитку Колок возз’єднання Волині у складі Російської держави. За 8 років кількість населення Колок майже подвоїлася і в 1803 році становила 1787 чоловік (261 двір). Протягом першої половини XIX століття Колки перетворились на значний населений пункт. Тут відкриваються винокурня і шкіряний завод, що належали місцевому поміщику.
Великої шкоди Колкам завдала пожежа, яка сталася тут у 1851 році, але селище досить швидко відбудували.
Напередодні реформи 1861 року населення Колок складалося з 270 родин особисто вільних жителів, які користувалися землею поміщика А. Кожуховського і сплачували йому оренду. Крім того, тут був державний маєток, якому належало 145 десятин землі, 10 тяглових, 4 напівтяглових дворів, один двір городника та 4 двори бобилів. В цих дворах жило 68 осіб. Вони платили в казну по 1 крб. 36 коп. подушного податку та виконували інші повинності. Жителі Колок, що належали маєтку, мали 5 коней, 36 волів, 24 голови великої рогатої худоби. Щороку державні селяни Колок вносили в державну казну за користування землею по 192 крб., з цієї суми і начислялися викупні платежі після реформи 1861 року.
З 1866 року Колки стають волосним центром.
У 70-х роках тяжких злигоднів зазнали і особисто вільні селяни, які користувалися землею поміщика А. Кожуховського. Складаючи уставну грамоту, він, скориставшися з того, що сума орендної плати не була зазначена в документах, самовільно встановив дуже високу ціну викупних платежів. У зв’язку з цим у 1873 році колківські селяни взагалі відмовились платити за землю, заявивши, що зайняті ними поля вважають своєю власністю. Тоді поміщик звернувся до суду, вимагаючи виселення селян з Колок. Земський суд задовольнив вимоги феодала, а сенат, куди ті звернулися зі скаргою, визнав, що колківські міщани підлягають виселенню, якщо не підуть на угоду з власником. Становому і судовому приставам та поліції вдалося виселити лише кілька селянських сімей, а інші, вчинивши опір, залишились у своїх будинках. Вони послали своїх уповноважених на чолі з старостою Михайлом Силичем у Петербург із скаргою.
Повернувшись, М. Силич заявив селянам, що цар начебто пообіцяв розглянути їх скаргу і дозволив виселеним повернутися у свої домівки, зламавши на дверях урядові печаті. Коли один з місцевих жителів А. Торбач, панський підлабузник, почав заперечувати, селяни побили його, провели зв’язаного через усе містечко, а потім прикували до стіни його ж будинку. Становий пристав спробував заарештувати М. Силича і його товаришів, та селяни виступили на захист. Дії селян були такими рішучими і організованими, що ні поміщик, ні місцева влада не могли здійснити вироку суду. 27 травня 1874 року до Колок прибув батальйон солдатів 43-го Охотського піхотного полку. Але й тоді колківські селяни заявили, що виселятись або вступати в будь-які умови з власником вони не бажають і що прибуття війська їх зовсім не лякає. Наступного дня солдати почали руйнувати житла. За два дні вони зрівняли з землею 230 будинків із 270. Селяни змушені були залишити Колки.
Проте і після цієї жорстокої розправи з 270 сімей лише 40 погодились виплатити гроші поміщикові і залишились у містечку. Виселені з Колок селяни незабаром подали генерал-губернаторові скаргу на дії поміщика і місцевих властей. Вони писали про свій намір вийти всім разом до залізниці під час проїзду царя через Волинську губернію, зупинити поїзд і подати йому скаргу.
Однак колківчани не змогли добитися скасування плати за землю. їх лише перевели до удільного відомства, прирівнявши до колишніх державних селян.
Скасування кріпосного права сприяло розвиткові Колок. У 80—90 роках XIX століття тут вже налічувалось 417 дворів, працювало 45 ремісників. Колки були відомі як ярмарковий центр далеко за межами Волині. Сюди приїздили торговці з Литви і Волощини, з далеких причорноморських районів завозили сіль тощо. Тут було 42 крамниці, управа, мировий суд, поштова станція.
Колки дедалі зростали. В першому десятилітті XX століття в селищі уже налічувалося 660 дворів та мешкало 4316 жителів. У 1913 році тут було 2 млини, лісопильний завод, на якому працювало 50 робітників, 99 крамниць, діяли 2 поштових відділення: волосне та земське, яке відкрилось у 1913 році.
Незважаючи на таке зростання містечка, освіта, охорона здоров’я в селищі були на низькому рівні. В Колках працювала тільки початкова школа. Всю волость обслужував один фельдшер і була невеличка аптека.
Революція 1905 року серед населення Колок викликала піднесення. Всі сподівалися на краще життя. Проте царизм жорстоко придушив революційні виступи.
Перша світова війна принесла колківчанам нові злигодні. В червні 1915 року, в зв’язку з наступом австро-німецьких військ, містечко опинилось у смузі фронту. В цей час значна частина населення була евакуйована вглиб України і Росії, а та, що залишилась, зазнала великих труднощів.
Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії багато евакуйованих колківчан повернулись до рідних осель. Повертались додому і революційно настроєні солдати, які гуртували населення на боротьбу за владу Рад. У грудні 1917 року в Колках утворюється ревком, до складу якого ввійшли О. Регещук, Г. Квач, Т. Лаврещук, C. Васюхник. Але розгорнути діяльність ревкомов і перешкодили німецько-кайзерівські війська, що в лютому 1918 року окупували Колки. Проте навіть в цих умовах члени ревкому діяли. Вони організували проти загарбників партизанську боротьбу. Після вигнання німецько-кайзерівських окупантів ревком відновив діяльність, але не надовго. В травні 1919 року Колки захопила буржуазно-поміщицька Польща.
Влітку 1920 року колківчанам знову усміхнулася воля. 26 липня 1920 року 389-й полк 44-ї дивізії Червоної Армії, наступаючи на білополяків, визволив Колки. В селищі було відновлено Радянську владу, знову розпочав роботу ревком, на чолі якого стояв Г. Квач. Ревком провів розподіл поміщицької землі серед селян. 24 серпня було відкрито лікарню, 31 серпня відновлено роботу поштового відділення. Члени ревкому разом з червоноармійцями 418-го Новгород-Сіверського полку не раз виїжджали в сусідні села з тим, щоб допомогти місцевим активістам зміцнити Радянську владу, ліквідувати націоналістичні банди. Як свідчить рапорт Колківського військкома Ларионова від 24 серпня, ревкомові вдалося встановити зв’язки з Сильненською, Велико-Ведмезькою і Тростянецькою волостями. В цьому ж рапорті повідомлялось, що місцеве населення ставиться до Радянської влади дуже добре і підтримує її.