Колки, Маневицький район, Волинська область (продовження)
Але в другій половині вересня 1920 року Колки знову опинились під владою буржуазно-поміщицької Польщі. Різною була доля ревкомівців. Г. Квач потрапив у руки польських жандармів, які по дорозі до с. Копилля зарубали його, О. Регещук перейшов польсько-радянський кордон і оселився на Уралі (помер у 1940 році), C. Васюхник помер від ран, одержаних ще на фронтах першої світової війни, Т. Лаврещук живе в с. Старосіллі.
Під час пансько-польської окупації Колки були адміністративно-поліцейським центром. Тут розміщувалися гмінне управління, поліцейське відділення, мировий суд. У 1921 році в Колках налічувалося 2145 жителів (331 двір).
З встановленням влади буржуазно-поміщицької Польщі крамниці, ремісничі майстерні (кравецькі, шевські, бондарні, чинбарня, слюсарна, в яких, крім власника, працювало по 1—2 учні або по 1—2 наймані робітники) опинилися в руках шляхти, куркулів, які збагачувались за рахунок жорстокої експлуатації трудящих. У селян була відібрана земля, якою наділив їх ревком. Вони залишилися безземельними і малоземельними. Колківський маєток перейшов у розпорядження польського земельного банку. В 1926—1932 рр. банк почав розпродувати землі цього мастку. Але тільки заможні селяни змогли збільшити свої земельні ділянки.
Після окупації буржуазною Польщею західноукраїнських земель 546 гектарів землі було продано 79 мешканцям Колок та навколишніх сіл і осадницьких колоній — Острова, Рудників, Старосілля, Лисища, Домбрового, Рудні, Крисівки. Продані земельні ділянки мали розміри від 5 до 17 гектарів.
Малоземельні і безземельні селяни, щоб якось прогодувати свої сім’ї, наймалися на роботу до куркулів або починали займатися ремеслом. Особливого розвитку тут набуло плетіння виробів з лози. Корзини і сита, виготовлені в селянських господарствах, продавалися на місцевому ярмарку.
Умови життя трудящих були надзвичайно тяжкі. Вони сплачували чисельні податки, які весь час зростали. Загальна сума податків з селянського двору в 30-х роках XX століття становила 10—12 злотих.
Мізерні врожаї, великі податки не давали можливості трудящим навчати своїх дітей в єдиній польській семирічній школі, що була відкрита в 1921 році. Хоч щороку тут навчалося близько 400 учнів, однак її закінчувало тільки 10—15, переважно з більш заможних сімей.
Незадовільним було і медичне обслуговування. Працювало всього 2 лікарі,, амбулаторія і аптека. Медична допомога подавалася за плату і тому далеко не всі могли її одержати.
Визиск, політичне та національне безправ’я штовхали трудящих на боротьбу проти пансько-польського окупаційного, експлуататорського режиму. З кожним роком наростало їх незадоволення, розгорталась боротьба проти соціального та національного гніту, за возз’єднання з Радянською Україною. Ця боротьба набрала цілеспрямованого характеру особливо після утворення на початку вересня 1923 року Луцького окружного комітету, що об’єднав розпорошені місцеві партійні організації. В Колках уже на той час активно діяв комуністичний осередок. Його-члени роз’яснювали населенню антинародну політику польської буржуазії, розповсюджували нелегальні газети, журнали тощо. Поліції вдалося натрапити на слід підпільників-комуністів і заарештувати багатьох з них. 1 грудня 1924 року в Луцьку відбувся суд над 28 членами КПЗУ Колківської гміни. Серед них були Т. Будецький та Г. Тинчук. Всіх їх засудили до тюремного ув’язнення. Відбувши строки покарання, вони знову стали підпільниками.
Підпільний комуністичний осередок, молодіжні гуртки мали величезний вплив на населення. Вони пропагували досягнення першої країни соціалізму, допомагали людям праці зрозуміти той шлях, яким треба йти, щоб добитись перемоги над експлуататорськими класами. Результати їх діяльності позначились на революційній активності мас. Так, у грудні 1927 року жителі Колок відмовлялись платити податки.
За допомогою Луцького окружкому КПЗУ в 1928 році у Колках була створена легальна робітничо-селянська організація «Сельроб-єдність».
Значними революційними виступами ознаменувалися наступні роки. 24 травня 1931 року допризовники до польського війська вигнали з Колок і навколишніх сіл осадників та провели демонстрацію під лозунгом: «Геть фашистський уряд! Земля селянам!». У 1931—1932 роках трудящі селища разом з селянами Сильненської, Тростянецької, Піддубцівської і Олицької гмін провели страйки, вимагаючи ліквідувати ярмаркові побори. В 1933 році колківчани виступали проти полонізації та католизації шкіл. Тоді на заклики Луцького окружкому КПЗУ відбулись мітинги в багатьох селах повіту. Найбільш масовими вони були в селах Колківської гміни. Керував ними Колківський райком КПЗУ. Підпільні комуністичні осередки в той час діяли у 13 населених пунктах гміни і налічували 43 чоловіка. Колківські комуністи-підпільники проводили велику агітаційну роботу. В селах вивішувались транспаранти з революційними лозунгами. 17 листопада 1933 року у Колках було розповсюджено 6 відозв до населення з нагоди 16 роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Польський уряд жорстоко переслідував комуністів-підпільників. У березні 1935 року поліція кинула в катівню керівника колківських комуністів А. І. Мізюка. Однак політична робота не припинилась. У відповідь на репресії підпільники розгорнули ще більш наступальну пропаганду ідей марксизму-ленінізму, посилили агітацію серед населення.
Визначною політичною подією, що відбулась у районі Колок, була першотравнева демонстрація 1935 року. Підготовка до неї проводилась під керівництвом Колківського підпільного райкому КПЗУ. Комуністам допомагали комсомольці. Так, Л. Мосійчук вишивала прапор, Н. Тарасюк доставляла в село Острів нелегальну літературу. Райком КПЗУ розповсюджував у Колках і сусідніх селах спеціальні листівки, в яких говорилося, що першотравнева демонстрація буде «демонстрацією ненависті трудящих до фашистсько-окупаційного режиму пілсудчиків, до української контрреволюції. Вона буде демонстрацією любові до Країни Рад».
Вранці 1 травня майже 2000 жителів сіл Мар’янівки, Четвертні, Домашева, Бугаїв (тепер Новоукраїнка), Рудні, Острова, Хопнева, Лища (тепер Криничне), Яромеля, Годомичів, Омельного (тепер Макаревичі), Ситниці вирушили до Колок. Ще напередодні поліція, дізнавшись про маршрут демонстрації, влаштувала засідку.
О 17-й годині 30 хвилин, коли колона демонстрантів наблизилась до поліцейських, вони почали стріляти в селян з кулеметів і гвинтівок. Під час цієї звірячої розправи 8 чоловік було вбито, 31 чоловіка тяжко поранено, 47 чоловік заарештовано 1 відправлено у в’язницю до Луцька. Серед загиблих були П. Лукащук, П. Кривенюк, Н. Вознюк, О. Стельмащук, Д. Гордіюк та інші.
Жорстока розправа над учасниками демонстрації не вбила надії трудящих на визволення від буржуазно-поміщицького ярма. їх мрія збулась у 1939 році, коли радянський народ подав братерську допомогу трудящим Західної України.
Коли Червона Армія перейшла радянсько-польський кордон, колківчани, як і всі трудящі Волині, готувалися гідно зустріти їх. Колківські комуністи А. Мізюк, П. Оліферчук, М. Писаревський, які щойно повернулися з брестської в’язниці, та Т. Будецький, що уник арешту і перебував у Колках, організували 17 вересня ревком та червоногвардійський загін. Але 20 вересня телефонний зв’язок між Колками і Тростянцем, звідки чекали повідомлення про наближення Червоної Армії, був перерваний. Колківчани не знали, що лінію зіпсували недобиті пілсудчики, які рухалися в напрямку селища. Т. Будецький за завданням ревкому з М. Хайчиком виїхав у розвідку. По дорозі до Тростянця розвідники потрапили до лап пілсудчиків. Тимчасом ревком, не чекаючи повідомлення розвідки, вжив заходів для самооборони Колок. Обабіч центральної вулиці було розміщено два загони озброєних селян, які не дали можливості польським солдатам затриматись у Колках. Але, проходячи через селище, пілсудчики спалили багато будинків, вбили кількох активістів і вирушили в напрямі до сіл Розничів і Копилля. Тут вони вчинили дику розправу над Т. Будецьким і його товаришами. Колківський ревком зв’язався з командуванням частини Червоної Армії, що перебувала в районі Рожищ, і повідомив про місце розташування ворога. Незабаром червоноармійці розгромили тритисячний загін польських солдатів.
22 вересня у Колках були створені тимчасові селищне та повітове управління, які відібрали землю у місцевої поміщиці та духівництва. Тимчасове управління подбало про електрифікацію селища, ремонт млина.
Високу політичну активність виявили трудящі селища під час виборів до Народних зборів Західної України, що відбулись у жовтні 1939 року. Після возз’єднання західних областей у єдиній Українській державі Колки з січня 1940 року стали районним центром. Колківське повітове тимчасове управління було перетворено на районний виконавчий комітет. Цього ж року в грудні відбулися вибори до місцевих Рад депутатів трудящих, на яких обрано селищну Раду депутатів трудящих. У березні тут організували МТС, райпромкомбінат. Були націоналізовані крамниці і склади. Замість приватних торговельних пунктів відкрито державні магазини.
Почали працювати середня школа, клуб, лікарня.
Напад німецько-фашистських загарбників перервав мирну працю колківчан. 8 липня 1941 року ворог окупував селище. Жорстокого терору зазнало населення під час окупації. Тільки в 1943 році гітлерівці зруйнували 380 житлових приміщень, залишилося всього кілька будинків. Окупанти вбили 322 жителів, 26 чоловік вивезли до Німеччини, завдали населенню великих матеріальних збитків.
Проте колківчани не мирилися з сваволею гітлерівців. Вони боролися, йшли в партизанські загони. Як повідомляв начальник німецько-фашистської поліції безпеки на Україні, 5 лютого 1943 року в Колках партизани знищили 111 окупантів.
Наприкінці січня 1944 року фашистській окупації настав кінець. Підрозділи радянських військ, що входили до складу 13-ї армії Першого Українського фронту, наблизились до меж колишніх Колківського та Маневицького районів. Поблизу с. Козлиничів радянські війська форсували річку Стир і атакували противника, який намагався утримати Колки та навколишні населені пункти. Разом з підрозділами регулярних військ діяли партизанські з’єднання О. М. Сабурова, О. Ф. Федорова. З лютого 1944 року ворога було вибито з Колок та сусідніх сіл.
Зразу ж після вигнання німецько-фашистських загарбників в селищі розгорнулись роботи по відбудові господарства. Відбудовувались Колки, які залишилися районним центром і після визволення по 1962 рік.
Велику допомогу колківчанам у відбудові господарства надала держава, виділивши кошти і матеріали. Вже 15 березня 1944 року почав діяти млин, у травні—шкірзавод, цегельний та вапняний заводи, у червні — бондарна майстерня, у вересні — шевська. В 1945 році видав продукцію відбудований маслозавод. Відновила роботу MTC.
Відбудовуючи господарство, жителі Колок подавали велику допомогу Червоній Армії. У 1944 році вони передплатили державну позику на суму 63 439 крб., придбали білетів грошово-речової лотереї на 76 130 крб. Населення також здавало у фонд Червоної Армії хліб, овочі, фрукти та інші продукти.