Прилісне, Маневицький район, Волинська область (продовження)
Але ні тортури, ні арешти буржуазного уряду не могли спинити боротьби трудящих Маневичів за своє соціальне визволення. У 1931 році стали виникати партизанські загони, які в районі сіл Маневичів, Смолярів і Медвежки громили поліцейські пункти та осадницькі садиби.
Поповнювались ряди членів КПЗУ, зростали та міцніли підпільні партійні організації. На квітень 1933 року в Маневичах вже діяв підпільний райком КПЗУ, що об’єднував 100 членів партії. Комуністи були тією організуючою і спрямовуючою силою, яка піднімала трудящих на боротьбу за встановлення Радянської влади.
У селі також діяла комсомольська організація, керівником якої був К. О. Халик. У 1937 році в с. Дубниках його вбили поліцаї. На могилі комсомольця тепер встановлено пам’ятник.
Чутка про визвольний похід Червоної Армії, що розпочався 17 вересня 1939 року, швидко долинула до села Маневичів. Комуністи-підпільники створили ревком, який роззброював польських солдатів, що були в селі, встановив революційний порядок.
21 вересня все село вийшло зустрічати червоноармійців. Його прикрашали червоні прапори і спеціально збудована арка. Опівдні, коли прибув загін радянських воїнів, відбувся мітинг, на якому обрали селянський комітет, який розгорнув роботу серед селян по підготовці до виборів в Народні Збори трудящих Західної України. 26 жовтня селяни одноголосно обрали на ці збори депутатом селянина з Городка Ф. Борисюка.
З встановленням Радянської влади селяни з великою політичною активністю включились в будівництво нового життя.
24 березня 1940 року вони вперше в житті на основі загального, рівного виборчого права при таємному голосуванні обрали до Верховної Ради CPСP селянина з с. Уховецька Ковельського району М. А. Васюту. В грудні цього ж року вони обрали сільську Раду депутатів трудящих на чолі з головою І. П. Швецем.
Навесні 1940 року в селі організувалася сільськогосподарська артіль ім. Тимошенка. Головою правління колгоспники обрали G. Є. Борисюка. В перший же рік роботи по-новому маневицькі селяни на власному досвіді переконались у перевагах колективного господарства: вони одержали на трудодень по 3 кг зерна та по 2 крб. 50 коп. грішми. У 1941 році колгоспники успішно посіяли ранні ярі, розгорнули будівництво господарських приміщень. Артіль організувала власне цегельне виробництво.
В селі почали працювати школа, клуб, бібліотека та інші культурно-побутові заклади.
Світлі перспективи нового життя відкривались перед жителями Маневичів. Але мирну працю сільських трудівників перервав напад німецько-фашистських загарбників на Радянський Союз. 28 червня 1941 року вони захопили село.
Багато горя і матеріальної шкоди завдали окупанти селянам. За час окупації села вони вбили 55 чоловік, 33 — вивезли на каторжні роботи до Німеччини, спалили 40 житлових і 73 надвірні будинки, забрали 120 корів та багато іншої худоби.
Найбільш свідомі, віддані радянському ладові жителі з перших місяців окупації почали боротьбу проти фашистів. G. В. Миткалик став одним з організаторів партизанської групи, до якої ввійшли він, його брат Н. В. Миткалик, С. Є. Борисюк, Д. Г. Хвищук, Г. X. Лук’янчук, І. Д. Смійчик та інші. Згодом до партизанських загонів з села вступило до 60 чоловік.
Влітку 1943 року в селі була створена підпільна комсомольська організація. До її складу увійшли А. Р. Ружицький, І. О. Дубровський, М. К. Кондратюк, К. С. Шилак, Н. Л. Приходько, Ю. І. Романович, І. Грищук, І. М. Матвійчук. Секретарем організації був А. Р. Ружицький. Члени комсомольської організації підпорядкували свою діяльність поданню допомоги партизанському з’єднанню двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова. Вони організували збір розвідувальних даних про ворога. К. С. Шилак, що наймитував у старости села, збирав відомості про місцевий гітлерівський гарнізон, про наміри окупантів. Ю. І. Романович і І. Грищук, що жили на хуторі Лоше, передавали інформацію партизанам про перевезення військ та воєнного спорядження по залізниці Ковель—Сарни. В боротьбі з ворогами 8 членів підпільної комсомольської організації загинули смертю хоробрих.
У районі кожному відомі імена мужніх месників М. А. Шилака та І. Т. Савчука. Обидва вони загинули від рук гітлерівців.
З великою мужністю в партизанських загонах та на фронтах Великої Вітчизняної війни боролися проти німецько-фашистських загарбників 197 маневичан. Всі вони нагороджені орденами або медалями Радянського Союзу, в тому числі Ф. М. Родощак — двома орденами Червоної Зірки, кількома медалями, Г. І. Романюк — орденами Слави ІІ-го ступеня і Червоної Зірки.
Боротьба учасників партизанського руху проти німецько-фашистських окупантів наближала час їх вигнання. 2 лютого 1944 року підрозділи 13-ї армії радянських військ визволили Маневичі від фашистських загарбників.
Зразу ж після визволення села населення активно включилось у подання допомоги фронту. Селяни заготовляли хліб, м’ясо, овочі, фрукти для Червоної Армії.
Назабаром після визволення відновила роботу сільська Рада, яка займалась налагодженням господарського життя села.
Вже в 1944 році почали працювати початкова школа, клуб.
Активну участь в громадсько-політичному житті села брала комсомольська організація, яка в 1947 році була занесена в Книгу пошани обласної комсомольської організації. Населення Маневичів виявило виключну політичну активність під час виборів до Верховних Рад УРСР та СРСР. Вибори перетворились у загальне свято.
Корінним поворотом у житті села було створення 15 червня 1947 року колективного господарства. До нього тоді вступило 23 селянські господарства, які усуспільнили 103 га землі, 10 коней, 11 плугів, 11 возів.
Артіль весь час зростала і на кінець року вже об’єднувала 37 господарств. У 1950 році вже всі селяни Маневичів працювали на широких колгоспних ланах. Тільки орних земель в артілі було тоді 612 га та ще 636 га сіножатей, 847 га пасовищ, 711 га лісу.
Колгосп назвали «Комсомолець». Головою правління став комуніст, колишній підпільник часів буржуазно-поміщицького панування і активний учасник партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни С. В. Миткалик.
Допомога держави, самовіддана праця колгоспників забезпечили розвиток господарства артілі. Ініціатором багатьох заходів, що сприяли розвиткові сільськогосподарського виробництва, була партійна організація, створена тут у липні 1947 року. Вона складалась з 4 членів КПРС та 1 кандидата в члени партії, дійово впливала на всі галузі життя. З ініціативи комуністів у 1948 році артіль розгорнула будівництво господарських приміщень. В наступному році в колгоспі з’явилися новобудови —овоче- і зерносховище, стайня, контора.
Артіль успішно виконувала зобов’язання перед державою. В 1949 році вона першою в районі завершила хлібоздачу і була занесена на районну Дошку пошани. Найкращі показники у виконанні сільськогосподарських робіт у 1950 році мала друга бригада. Розвивалось і городництво. Від реалізації городини, вирощеної комсомольсько-молодіжною ланкою, артіль у 1952 році одержала 35 800 крб. доходу, а в наступному році — 55 838 крб. Високих врожаїв в умовах Полісся досяг колгосп у вирощенні кормових коренеплодів. їх зібрали з кожного гектара по 200 центнерів.
Дбали колгоспники і про зростання тваринницьких ферм, їх уже було в артілі 4. У 1953 році на фермах артілі налічувалось 357 голів великої рогатої худоби, на свинофермі — 66 свиноматок, на вівцефермі — 212 овець. Колгосп також мав великий прибуток від рибного господарства.
Запорукою успішного розвитку колективного господарства була сумлінна праця трудівників на всіх ділянках виробництва. З ініціативи партійної організації в колгоспі було закладено фруктовий сад на площі 7 га. Пізніше сад розширили до 27 га. Серед передовиків громадського господарства відзначалися І. Приходько, Д. К. Шишолик, М. І. Потоцький та інші.
Вагомий вклад у розвиток і зміцнення колективного господарства внесли і комсомольці. Вони створювали комсомольсько-молодіжні бригади по заготівлі місцевих добрив, організовували недільники по заготівлі торфу тощо.
Нових успіхів досягло колективне господарство в наступні роки. Зростала його технічна оснащеність. Так, у 1956 році колгосп вже мав 3 двигуни внутрішнього згоряння, 5 автомашин. Підвищився рівень механізації робіт, що їх проводила МТС, прискорилось їх виконання. І як наслідок — зріс загальний доход господарства. Він становив 822 935 крб. На оплату праці колгоспників було виділено 238 цнт хліба та 41 650 карбованців.
У 1957 році в господарському житті села стались істотні зміни. Артіль «Комсомолець» об’єдналася з колгоспом «Вільна праця» с. Городка. В його розпорядження перейшло 8299 га землі, з них орної —1016 га, сіножатей —1472, пасовищ — 1542, лісу 3030 га, саду —27 га. Колгосп мав 3 стайні, 8 корівників, 10 телятників, 3 вівчарники і 3 свинарники, 3 зерносховища та 3 зерносушарки. В артілі працювали 2 кузні, цегельний завод, млин, крупорушка. Укрупнення колгоспу позитивно позначилося на розвитку всіх галузей господарства. Ще більше зріс рівень механізації. У 1959 році артіль мала 6 тракторів, локомобіль, 12 двигунів, автомашини. Зросла товарність тваринницьких ферм. Загальний доход господарства перевищив 2 млн. 685 тис. крб. Для оплати праці колгоспників було виділено 1021,4 цнт хліба та понад 178,5 тис. карбованців.
Відповідно до постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 16 березня 1960 року колгосп перетворили на відділення допоміжного господарства Городоцького лісгоспзагу. У 1966 році прилісненську бригаду допоміжного господарства перетворено у відділення радгоспу «Городоцький», центральна садиба якого розташована в Прилісному.
Відділення спеціалізується на вирощуванні овочевих культур та виробництві молока і м’яса. Земельні угіддя відділення становили 500 га орної землі, 703 га сіножатей, 416 га випасів, 54 га саду. У господарстві є 10 тракторів, 4 зернові і силосозбиральні комбайни, 2 молотарки, 3 сівалки, картоплесаджалка та інші машини. Високого врожаю в 1968 році добилася овочево-садівнича бригада, яку очолював В. Й. Миткалик. На площі 10 га зібрали по 115 цнт овочів з га, а ланка Н. Є. Власюк — по 121 цнт овочів, зокрема цибулі — по 205 центнерів.
Рік у рік зростає поголів’я худоби на фермах. Якщо у 1966 році на фермі великої рогатої худоби налічувалось 242 корови, то в 1968 році — 341. Значно підвищилась і їх продуктивність.
Значна кількість жителів Прилісного працює на різних ділянках виробництва Городоцького лісгоспзагу. Його центральна садиба розташована на території Прилісненської сільради в селі Городку. Лісгоспзаг — велике багатогалузеве господарство з площею лісів у 3887 га, з цехами хімічної переробки деревини, виробництва скипидару, смоли, деревного вугілля та виготовлення хвойно-вітамінного борошна і пакувальної стружки. Підприємство оснащене різними машинами, має багато господарських будівель та житлових приміщень.
З розвитком господарства зростає і добробут населення. Лише за 1964—1965 рр. у Прилісному споруджено 40 нових будинків, а в 1967 році — 18. Вулиці села обсаджені фруктовими і декоративними деревами. Переважна більшість сімей придбала добротні і красиві меблі. Село радіофіковано і електрифіковано.
До послуг жителів села — фельдшерський пункт з пологовим відділенням та відкрита в 1965 році аптека.
Докорінно поліпшилися умови для навчання підростаючого покоління. В селі є восьмирічна школа, в якій в 1967/68 навчальному році працювало 13 педагогів з вищою і середньою спеціальною освітою та навчалось 194 учні.
Значну культурно-освітню роботу проводить клуб, де працює 8 гуртків художньої самодіяльності, є стаціонарна кіноустановка. Створена при клубі агіткульт-бригада обслуговує трудящих безпосередньо на виробництві. У клубі часто відбуваються тематичні вечори, зустрічі з героями Великої Вітчизняної війни, передовиками виробництва, проводяться лекції та доповіді. В селі є бібліотека. В її фонді більше 2,3 тис. книг.
Партійна організація, сільська Рада приділяють велику увагу розвитку фізкультури і спорту. В селі побудовано і добре впорядковано стадіон, кілька спортивних майданчиків. Серед спортсменів села є першорозрядники та майстер спорту В. С. Потоцька.
Свідченням культури хліборобів, розвитку їх громадсько-політичних інтересів є масова передплата періодичних видань. Наприклад, жителі Прилісного передплачували в 1968 році 711 примірників газет і журналів. Окремі сім’ї одержують по 5—6 примірників періодичних видань.
Корінні перетворення в господарському житті села, ріст освіти і загальної культури його населення відбулись за роки Радянської влади.
Радянський лад, піклування Комуністичної партії і держави про щастя трудової людини відкривають необмежені можливості для прояву творчої ініціативи, дальшого зростання матеріального достатку, освіти і культури населення Прилісного.
П. З. ПОЗИК