Старий Чорторийськ, Маневицький район, Волинська область
Старий Чорторийськ (до кінця XIX ст.— Чорторийськ) —село, центр сільської Ради. Розташоване на річці Стир за 12 км від залізничної станції Новий Чорторийськ і за 30 км від районного центру Маневичів. Населення — 2618 чоловік.
Чорторийськ — один із стародавніх населених пунктів Волині. Про його давність та значення в далекому минулому свідчать згадки в літописах. Так, в одному з них говориться про боротьбу за нього між онуками київського князя Ярослава Мудрого в 1100 році. Про нього йде мова і в Київському літописі під 1142 роком, а також у Галицько-Волинському літописі під 1226—1227 рр., де розповідається про боротьбу Данила Галицького та його брата Василька з іншими князями. Чорторийськ був тоді значним і добре укріпленим населеним пунктом — центром князівського уділу. Це ж підтверджується залишками городища, виявленими під час археологічних досліджень.
Хоч згадані літописні розповіді не дають будь-яких конкретних даних про життя трудящого населення тогочасного Чорторийська, але відомо, що місто протягом кількох століть був під владою різних феодалів. Населення Чорторийська немало лиха зазнало в XIII столітті від татарських набігів. Особливо було зруйновано Чорторийськ у 1248 році. Але й після цього він не втратив свого значення як визначний населений пункт і фортецях.
З 1340 року Чорторийськ разом з іншими населеними пунктами Волині ввійшов до складу Литовського князівства.
З переходом Чорторийська в 1442 році до князів Чарторийських, про що свідчить жалувана грамота польського короля Владислава, його значення як адміністративного центру падає. Він поступово перетворюється на рядове містечко. В писемних пам’ятках другої половини XVI століття вперше зустрічаються деякі відомості про господарство Чорторийська, про повинності і майнове розшарування його населення. За даними поборових списків 1570 року, в Чорторийську налічувалося 19 ринкових будинків, 53 вуличні будинки, 9 бідняцьких халуп, 7 комірників, 21 ремісник, 77 міських городників. Якщо вважати, що кожна родина складалась тоді в середньому з 6 осіб, то в містечку проживало десь близько 1100 чоловік. Населення містечка виплачувало за рік такі податки: найбільш чисельна його частина платила по 2 гроші, халупники, а також комірники і ремісники — по 1 грошу, городники — по 1 грошу, торговці — по 4 гроші.
В Чорторийську діяли 2 ремісничі об’єднання рудників, які виробляли залізо. Вони платили податок — 12 грошів. Наявність таких ремісників свідчить про те, що тут були кузні та інші підприємства.
Аналіз податкових списків, наприклад, за 1570 рік дає підстави зробити висновок про майнове розшарування серед населення Чорторийська. Наведені в них дані свідчать, що основну масу населення Чорторийська становили бідняки. З 186 дворів 93 були бідняцькими, належали комірникам і городникам, тобто біднішій частині населення. В 1583 році кількість бідняцьких халуп з 9 у 1570 році зросла до 26, а міських городників відповідно — з 77 до 1233. Умови життя трудящого населення Чорторийська чимдалі погіршувались. Причиною було посилення соціально-економічного і політичного гніту та свавілля феодалів.
Особливо це стало відчутно після того, як Чорторийськ став власністю мінського воєводи Паца, який купив його в 1601 році за 400 тис. злотих. Представники родини Паців зажили собі слави виключною жорстокістю. Так, у скарзі Марка Гулевича, власника села Окна, поданій 8 липня 1622 року, говорилося, що Казимир Пац, зібравши у своїх володіннях близько тисячі шляхтичів, бояр і міщан, напав на їхнє село, спалив селянські хати і маєток, корчму, убив кількох слуг (одному з них за наказом Паца відрубали голову), пограбував майно селян. Кількох з них спалив, інших звелів повісити. Паци підтримували церковну унію та діяльність войовничих католицьких організацій. Вони, наприклад, сприяли проникненню ієзуїтів на Волинь.
При підтримці Паців у Чорторийську в 1639 році було побудовано костьол та засновано домініканський монастир. Його монахи перетворились на духовних поневолювачів місцевого населення, захищали інтереси католицької церкви і польських та ополячених українських феодалів.
В порівнянні з 70-ми роками XVI століття кількість жителів Чорторийська в першій половині XVII століття значно зросла. Між 1629—1648 роками тут налічувалось 265 димів.
Чорторийські селяни не раз виступали проти феодального гніту. Вже в перший рік визвольної війни українського народу (1648—1654 рр.) вони разом з жителями Колок розгромили маєтки Владислава і Олександра Хребтовичів у селах Хряську і Жолудську. У скарзі цих панів подається великий список учасників нападу на їхні маєтки. Згадуються Зінько Гуляницький, Грицько Книшик, Андрій Лазько, Лукаш Кушнір, Семен Чорнобайко та інші. 27 лютого 1650 року шляхтич Веспа-сіан Беневський скаржився, що мешканці Чорторийська, «покозачившись у 1648 році», розгромили його помістя Колок і забрали майно. Значна частина чорторийських кріпаків пішла в повстанські загони або в інші місця з надією звільнитись від кріпацтва. В зв’язку з цим кількість димів у Чорторийську в 1650 році зменшилась до 210.
Після закінчення визвольної війни (1648—1654 рр.) трудяще населення Чорторийська залишилось феодально підневільним. З 1677 року його визискували магнати Вишневецькі, а з 1725 року — Радзівілли.
Як свідчать писемні пам’ятки від 1662, 1667, 1707 та інших років, становищ} трудящого населення Чорторийська весь час погіршувалось. Покріпачене населення виконувало різні додаткові повинності: гужову, сплачувало грошові збори для оплати магістратів, чоповий податок тощо. Селянство також терпіло і від воєнних постоїв, свавілля жовнірів та орендаря.
Населення намагалось чинити опір визиску. Воно відмовлялось визнавати церковну унію, у зв’язку з чим волинський воєвода князь Вишневський змушений був видати 20 грудня 1703 року спеціальний універсал, яким він зобор’язував населення Чорторийська та інших населених пунктів перейти в унію, підкоритися Луцькому уніатському епіскопу.
Повинності кріпаків, які належали князю Радзівіллу, зафіксовані в інвентарному описі від 21 грудня 1769 року. За одиницю виміру тоді бралась волока. В описі йде мова про повинності селян-кріпаків, які мали четверту, шосту або восьму частину волоки. Очевидно, більших наділів у них не було. Хто мав четверту частину волоки, відробляв триденну панщину, а шосту і восьму — півтора дні на тиждень. На роботу мали виходити всі дорослі члени сім’ї, «здатні до коси і серпа». Вдома могла залишатися лише одна людина.
Становище населення Чорторийська погіршувалось тим, що воно було віддане в необмежене розпорядження старости.
Тяжкі повинності викликали протест у трудящих. Власті жорстоко розправлялись з непокірними. 4 травня 1789 року луцький міський суд засудив жителів Чорторийська Юська Гнідого, Василя Заболоцького, Івана Костюкевича до тілесного покарання. А в 1789 році до Чорторийська за розпорядженням так званої порядкової комісії прибув навіть військовий загін для забезпечення порядку.
З 1795 року Чорторийськ, разом з іншими населеними пунктами Волині, ввійшов до складу Російської імперії. Його жителі брали участь у Вітчизняній війні 1812 року, зокрема у спорудженні земляного укріплення для артилерійської батареї. Залишки його збереглися і до наших днів. За півтора кілометра від села височить пагорб, який називають Батареєю.
Істотний вплив на життя населення Чорторийська мало повстання 1830 року в Польщі. В ньому брали активну участь власник Чорторийського ключа (в селі проживало тоді 1961 чоловік) і містечка Чорторийська — граф Федір Пацей. За це Чорторийськ у 1831 році був конфіскований урядом і переведений в державну власність. Це дещо поліпшило становище його населення, яке було переведене в категорію державних селян, і сприяло пожвавленню господарської діяльності. Закон надавав державним селянам більш широкі права на користування землею, визнавав їх «вільними» сільськими обивателями тощо. Це позначилось на зростанні кількості населення в Чорторийську. Якщо в 1803 році тут налічувалось 198 дворів (788 жителів)1, то в 1862 році —понад 200 дворів (1119 жителів).
Звичайно, не слід переоцінювати позитивне в становищі державних селян. Вони також платили державні податки і досить значні.
Після реформи 1861 року в житті основної маси трудящих Чорторийська відбувалися істотні зміни. За інвентарним описом, складеним 1 червня 1873 року в зв’язку з передачею чорторийським державним селянам та відставним і безстроково відпущеним солдатам землі за викуп, у Чорторийську налічувалося 194 двори державних селян та 53 солдатських двори. В них жило 756 чоловік. Державні селяни та солдатські родини одержували: 1599 десятин орної землі, 124,5 десятини городньої землі, 710 десятин сінокосу, 460,48 десятини випасів. Крім того, населенню вказаних груп в цілому було передано 0,9 десятини городньої землі та 270,17 десятини випасів, що не були обкладені викупним платежем.
За одержану землю селяни повинні були щороку виплачувати в державну казну 1940 карбованців викупного платежу, тобто в середньому по 10 крб. з двору; родини солдатів виплачували менше — щороку по 34 карбованці 69 копійок, тобто в середньому по 65 коп. з двору.
Закріплена земля була розподілена між сім’ями дуже нерівномірно. 1 двір одержав 2 ділянки, 4 двори —по 1,5 ділянки, 5 дворів — по 1,25 ділянки, 14 дворів — по 0,75 ділянки, 9 дворів —по 0,25 ділянки, а решта —по одній ділянці. Це свідчить про наявність соціального розшарування серед населення. Крім селян, в містечку тоді жили ремісники та торговці різного достатку. Зокрема в 1866 році налічувалось 9 ремісників. Тут раз на тиждень відбувався ярмарок.
Чорторийськ став волосним центром, населення якого весь час зростало. Розвиткові промисловості в містечку сприяло прокладання наприкінці XIX століття залізниці Ковель — Сарни. На цій залізниці була побудована станція Новий Чорторийськ, біля якої виросло селище з такою ж назвою, а Чорторийськ стали називати Старим Чорторийськом. У містечку тоді виникають невеликі промислові підприємства і лісопильня, кравецька, шевська та інші майстерні. Уже в 1906 році тут налічувалось понад 2 тис. жителів.
Незважаючи на таке зростання містечка, на початку XX століття в ньому було лише 2 церковнопарафіяльні школи. Одну з них відкрили в 1874 році, другу — в 1890 році.
Занедбана була і охорона здоров’я. Тут працював лише один фельдшер.
У зв’язку з зосередженням в Чорторийську царських військ на початку першої світової імперіалістичної війни тут було відкрито поштове відділення. Війна принесла багато тяжких і тривалих випробувань для населення. Починаючи з 1915 року Старий Чорторийськ кілька років перебував у прифронтових і фронтових умовах. В зв’язку з наступом австро-німецьких військ в червні 1915 року переважна більшість населення змушена була евакуюватись. Лише в 1917 році, окрилені звісткою про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, жителі почали повертатись до своїх домівок. Але трудящим Старого Чорторийська тоді не вдалося встановити Радянську владу в рідному селі.
З початку 1918 року Старий Чорторийськ знову опинився у вирі воєнних дій. В лютому 1918 року кінні підрозділи німецько-кайзерівських військ окупували Старий Чорторийськ. У травні 1919 року його захопили білополяки. В кінці липня 1920 року в результаті наступу Червоної Армії Старий Чорторийськ було визволено. Але в другій половині 1920 року він знову потрапив під владу буржуазно-поміщицької Польщі.
Під час проведення перепису в 1921 році у Старому Чорторийську налічувалося 2230 мешканців (409 дворів)1. В основному населення займалося сільським господарством. 73 проц. селян мали тоді мізерні наділи від 0,5 до 5—6 га. Вони змушені були сплачувати чисельні загальнодержавні податки: поземельний, майновий, прибутковий, подвірний. Крім того, збирались місцеві податки — грунтовий, промисловий, ярмаркові збори та інші. У 1930 році, наприклад, на кожний селянський двір припадало 10 злотих місцевого податку.
Частина жителів працювала на лісопильні, млині, в механічній майстерні, кузні, столярні, чинбарні, кравецькій, шевській та інших майстернях. У селі були гмінне управління та поліцейський пункт, позичкова ощадна каса, поштове відділення.
Власники дрібних підприємств жорстоко експлуатували найманих робітників. Цим особливо відзначався хазяїн млина та олійниці. Як зазначено в актах, що складались у зв’язку з нещасними випадками, власник млина, щоб менше платити робітникам, брав на роботу восьмирічних дітей і не дбав навіть про елементарну безпеку праці, доручаючи їм роботу біля трансмісії, яка не була загороджена.
Злидні, нестатки відчувала кожна сім’я трудівника. В 1935 році в селі спалахнула велика пожежа. Згоріло 38 житлових будинків, 27 господарських приміщень, 100 голів худоби. Пожежа завдала збитків на кілька тисяч злотих.
Польська буржуазна влада мало турбувалась про охорону здоров’я населення. Це призводило до поширення різних епідемічних захворювань. Єдиний фельдшер, що був у селі, не міг своєчасно надати необхідну медичну допомогу.
Відвідувати школу, яка була в селі, могли тільки діти заможних селян. А бідняки мусили посилати своїх дітей з восьми років у найми. Тому школа мала незначний контингент учнів, який на весну майже розсівався, бо діти селян навіть переднього достатку залучались до праці в господарстві. В 1930/31 навчальному році у школі навчалося 182 хлопчики та 83 дівчинки, а закінчило школу лише 8 дітей, серед яких не було жодної дівчинки.
Нестатки, політичне та національне безправ’я штовхали трудящих Старого Чорторийська на боротьбу проти експлуататорів, за встановлення влади трудящих. Організаторами цієї боротьби був підпільний осередок КПЗУ. Не раз повітовий староста у своїх донесеннях до воєводського управління з тривогою повідомляв про діяльність осередку.
Помітну роль в організації мас, зокрема робітників, що працювали по найму, відігравала профспілкова організація деревообробників, будівельників та кераміків, що виникла тут в кінці 20-х років. Її засновниками були Б. Лонт, Г. Тимощук, С. Шишко, Г. Семенчук, Д. Скирдайло.
Одним з виявів боротьби селян проти поміщиків було спалення у 1930 році маєтку поміщика.
В 1936 році частина жителів Старого Чорторийська взяла участь в страйку робітників відділення лісозаготівельної фірми Пекарського на залізничній станції Чорторийськ. Страйк розпочався 15 квітня і тривав два дні. Безпосереднім приводом до страйку була затримка фірмою виплати заробітку на 6 тижнів. Фірма порушила договір, укладений з профспілкою про розміри та порядок виплати заробітку і звільнення з роботи.