Нововолинськ — місто обласного підпорядкування (частина друга)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
У героїчній напруженій праці, у трудовій інтернаціональній дружбі гартувались кадри будівельників-волинян; серед них — бригадири-прохідники комуністи С. І. Абрамчук, Г. І. Бельман, бригадир теслярської бригади К. А. Федотович, штукатур І. Я. Яремчук та багато інших.
В авангарді змагання йшли комуністи і комсомольці. Волинський обком та Іваничівський райком КП України направляли на будівництво кращих членів партії, добивались їх правильної розстановки. Велику організаційну і виховну роботу проводив парторг І. М. Білик. Партійні організації були створені в усіх будівельних управліннях. У 1953 році тут уже працювало 236 комуністів — більш як половина всієї Іваничівської районної партійної організації.
З 1 квітня 1953 року партійна організація тресту «Західшахтобуд» та райком профспілки працівників вугільної промисловості почали видавати свій друкований орган — багатотиражку «Шахтобудівник».
У 1951 році завершилося спорудження дороги Нововолинськ —Володимир-Волинський. Було прокладено залізничну вітку від станції Іваничі до нововолинської станції Центральна, а також під’їзні колії до шахт. 1953 pокy став до ладу цегельний завод потужністю 27 млн. штук цегли на рік, завершено спорудження комбінату на базі колишніх деревообробних майстерень. Все це допомогло забезпечити будівництво потрібними матеріалами і устаткуванням.
Темпи будівництва рік у рік наростали. Якщо вважати обсяг виконаних у 1950 році будівельно-монтажних робіт за 100 проц., то в 1951 році він становив 169, у 1952 — 204, у 1953 — 310, а у 1955 році — 730 процентів.
За цей період вдвоє збільшилась кількість робітників, зайнятих на будівництві. Але зростання обсягу виконаних будівельно-монтажних робіт досягалось не лише за рахунок цього. Велике значення мало збагачення досвіду робітників та інженерно-технічних працівників, підвищення їх кваліфікації, трудовий героїзм. Так, темпи проходження вугільних шахт у Нововолинську були часто вищими, ніж у середньому по Радянському Союзу.
Будівництво змінило обличчя молодого робітничого селища. У 1953 році зроблено поправки до початкового плану забудови. Його автори виходили з того, що населення селища становитиме не 10 тис. чоловік, як передбачалось раніше, а в два рази більше. Починаючи з 1952 року замість збірних дерев’яних споруджуються двоповерхові цегляні будинки. З 1953 року почали зводити будинки на три-чотири поверхи. Було прокладено нові вулиці. За перші 5 років будівництва трудящі Нововолинська одержали понад 50 тис. кв. метрів житла.
Крім того, стало до ладу багато культурно-побутових закладів. У 1955 році в селищі вже було 2 типові школи (нинішні школи № 4 і № 6), лікарня, клуб на 400 місць, універмаг, ресторан, працювали 2 бібліотеки, 4 побутові майстерні, 10 їдалень і понад 30 торговельних підприємств. Всі вулиці селища асфальтували й озеленювали.
У 1954 році для шахтобудівників і шахтарів шахт № 6 і № 7, розташованих на значній віддалі від Нововолинська, почалося спорудження окремого населеного пункту на 3 тис. жителів. Селище, що дістало назву Жовтневе, було підпорядковане Нововолинській міськраді. Крім житлових будинків, тут спорудили школу, лікарню, клуб тощо.
У будівництві й благоустрої селища яскраво виявлялось піклування партії і уряду про його жителів — шахтобудівників та шахтарів. Трудовим героїзмом відповіли вони на це піклування. Країна чекала вугілля, і трудящі Нововолинська робили все можливе, щоб дати його якнайшвидше. Через чотири роки після початку будівництва, 23 червня 1954 року, нововолинські шахтобудівники відсвяткували трудову перемогу: стала до ладу шахта № 1 Нововолинська, видано на-гора перші тонни вугілля. За кілька місяців, у грудні того ж року, завершили будівництво ще двох вугільних шахт —№ 2 і № 3. Протягом 1955 року новозабудовані нововолинські шахти дали країні 200 тис. тонн вугілля.
Важливе значення для дальшого розвитку вугільної промисловості Волині та її центру — Нововолинська — мали рішення XX з’їзду КПРС. У прийнятих з’їздом Директивах по шостому п’ятирічному плану вказувалось на необхідність «подолати відставання видобутку вугілля від зростаючих потреб народного господарства в паливі… Всемірно розвивати видобування вугілля у Донецькому і Кузнецькому басейнах, на Львівсько-Волинському і Екібастузькому родовищах».
У травні 1956 року Пленум ЦК КП України спеціально обговорив питання про розвиток вугільної промисловості республіки, приділивши при цьому чимало уваги Львівсько-Волинському басейнові. Пленум вказав на необхідність прискорити шахтне будівництво, швидше освоювати проектні потужності шахт і знизити собівартість вугілля. У серпні 1956 року керівники партії та уряду СРСР відвідали Львівсько-Волинський басейн, ознайомилися з його роботою і з життям шахтарів. А в жовтні 1956 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанови «Про невідкладні заходи по подоланню відставання шахтного будівництва в Українській РСР» та «Про невідкладні заходи по розвитку вугільної промисловості Української РСР». Ці постанови відіграли надзвичайно важливу роль у розвиткові Львівсько-Волинського вугільного басейну, в т. ч. і шахт Нововолинська. В них накреслено шляхи розширення шахтного будівництва, поліпшення житлово-побутових умов шахтарів та шахтобудівників, передбачено, збільшення тарифних ставок підземних робітників та переведення їх на шестигодинний робочий день. На їх основі намічалося прискорити шахтне будівництво на Волині, значно збільшити видобуток вугілля, перетворити Нововолинськ на одне з важливих індустріальних міст області.
Щоб здійснити ці завдання, необхідно було і далі зміцнювати виробничі колективи будівельників, шахтарів. З цією метою ЦК КП України і Волинський обком партії послали на будови і шахти Нововолинська багато кваліфікованих робітників-комуністів промислових підприємств Луганської області, а також комуністів з парторганізацій Волинської області. Посилено роботу по залученню до лав партії кращих виробничників. Завдяки цьому за чотири роки, з 1956 по 1959, міська партійна організація зросла більш як у три рази. У партійних організаціях шахт та будов створено партійні комітети і дільничні (цехові) партійні організації. Вони очолили робітничі колективи в їх боротьбі за виконання й перевиконання державних планів. Одночасно вжито рішучих заходів до забезпечення підприємств умілими керівниками, які мали достатні знання і досвід практичної роботи. Для поліпшення керівництва волинськими шахтами в серпні 1956 року утворили трест «Нововолинськвугілля».
Самовіддано працювали вугільній промисловості і комсомольці. За комсомольськими путівками до Нововолинська прибуло понад 2 тис. молодих ентузіастів.
Росло місто, прискорювались темпи житлового будівництва. За 3 роки (1956 — 1958 рр.) було збудовано житла більше, ніж за попередні шість (1950—1955 рр.). На кінець 1958 року житловий фонд становив близько 150 тис. кв. метрів. З’явились нові вулиці. Забудовувався центр міста —проспект В. І. Леніна і площа Театральна. Окрасою міста стало нове чотириповерхове приміщення середньої школи по вулиці Некрасова на 800 учнівських місць. Здійснено значні роботи і щодо озеленення; загальна площа зелених насаджень досягла 12 га. Привабливість тодішнього Нововолинська довідник визначав: «Шахтарське селище… стало добре впорядкованим містом з красивими, обсадженими деревами вулицями… У місті працюють школи, дитячі садки, ясла, лікарня. Шахтарі Нововолинська проводять своє дозвілля в клубах і на стадіоні».
У квітні 1957 року робітниче селище Нововолинськ було перетворене на місто районного підпорядкування, а з 25 вересня 1958 року Указом Президії Верховної Ради УРСР його віднесено до міст обласного підпорядкування. У грудні 1958 року на 1 міській партійній конференції обрали Нововолинський міський комітет КП України. Першим секретарем Нововолинського МК КП України став Герой Соціалістичної Праці С. В. Наконечний, головою виконкому — Ф. Г. Давидовський.
У серпні 1956 року завершилося спорудження шахти № 4, в грудні того ж року — шахти № 6, а в листопаді 1957 року стала до ладу шахта № 7 «Нововолинська». Отже, на кінець 1957 року паливо давали шість вугільних підприємств із дев’яти закладених на Волині.
Важливе значення для дальшого розвитку вугільної промисловості міста мало завершення будівництва ряду допоміжних підприємств. У січні 1956 року почав працювати рудоремонтний завод. Цього ж року для здійснення електромонтажних робіт капітального ремонту гірничо-шахтного устаткування було створено центральні електромеханічні майстерні, 1956 року завершено будівництво заводу залізобетонних виробів проектною потужністю 14 тис. куб. метрів збірного залізобетону на рік.
На вугільних підприємствах міста розгорнулась наполеглива боротьба за дострокове освоєння їх проектних потужностей. Ініціатором виступив колектив шахти № 6, який на початку 1957 року на честь 40-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції першим у басейні зобов’язався достроково освоїти проектну потужність свого підприємства. Для виконання цього зобов’язання було широко використано передовий досвід кращих шахтарських колективів країни і виявлено власну творчу ініціативу. Щоб вивчити досвід прославленого шахтаря країни М. Я. Мамая, на шахту № 2 Північна тресту «Краснодонвугілля» в Донбас виїжджала група гірників Нововолинська на чолі з В. Ф. Матвійчуком. Колектив шахти № 6 підхопив почин М. Я. Мамая про щодобове перевиконання норм. Гаряче відгукнулися шахтарі і на заклик відомого гірника Донбасу О. А. Кольчика з шахти ім. Лутугіна тресту «Чистяківантрацит» боротися за зниження собівартості й поліпшення якості вугілля.
Успіхові сприяло досконале оволодіння технікою. Шахта мала на той час найкраще гірниче устаткування: вугільні комбайни «Донбас», скребкові транспортери СКР-20, породонавантажувальні машини, вагонетки та електровози. Уміле використання цієї техніки забезпечило швидкісну механізовану проходку. Крім того, колектив шахти № 6 один з перших у басейні організував роботу цілодобовими наскрізними бригадами.
За рік і два місяці після пуску, замість чотирьох років, передбачених нормативами, шахта № 6 перевершила проектну потужність, даючи щодоби 1600 тонн вугілля замість передбачених проектом 1500 тонн.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5