Нововолинськ — місто обласного підпорядкування (частина четверта)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Таким чином, Нововолинськ, що зародився і виріс як селище шахтарів, почав набувати у роки семирічки ознак розвинутого індустріального міста, водночас зберігаючи своє значення як центр вугільної промисловості Волині. Зростаючи, місто відігравало дедалі помітнішу роль в економіці області, особливо в розвиткові навколишніх сільськогосподарських районів.
Колективи шахт, підприємств і організацій міста подали значну допомогу багатьом колгоспам. Так, ще з 1958 року тісна ділова дружба з’єднала гірників шахти № 1 Нововолинська з колгоспниками артілі «Прикордонник» Іваничівського району. Робітники шахти допомогли колгоспові збудувати кукурудзо- і зерносушарки, механізувати роботи в них, а також на тваринницьких фермах. Перед колгоспниками виступали колективи художньої самодіяльності шахти, лектори й агітатори. Шахтарі допомагали колгоспникам збирати врожай. Участь представників шахти у колгоспних зборах, а колгоспників — у зборах колективу гірників стала традицією. 1962 року на знак пошани і вдячності за велику допомогу в зміцненні економіки артілі «Прикордонник» загальні збори колгоспників ухвалили занести колектив шахти № 1 Нововолинська до колгоспної «Книги пошани», про що гірники одержали спеціальні посвідчення.
Шахта № 1 — не виняток. Усі вугільні підприємства Нововолинська, рудоремонтний та інші заводи подавали велику допомогу багатьом колгоспам Іваничівського та ряду інших районів області. Традицію цю нововолинці підтримують і досі.
За роки нової п’ятирічки (1966—1970 рр.) промисловість міста досягла нових успіхів. Валовий обсяг промислової продукції зріс у півтора раза. Зростав вуглевидобуток, а водночас більше почали давати продукції підприємства легкої і харчової промисловості. Тимчасом вугільна промисловість для Нововолинська лишається провідною галуззю. На неї припадає дві третини промислової продукції міста.
Шахти одержують нову техніку, здійснюється комплексна механізація всіх робіт у вибоях, впроваджується прогресивне гідрофіковане кріплення. Передбачається до 1973 року переоснастити новою технікою всі шахти, механізувати всі трудомісткі процеси і на цій основі піднести продуктивність праці не менш як у 1,5 раза. Для успішного оволодіння новою технікою за три роки п’ятирічки (1966—1968 рр.) підвищили свою кваліфікацію в навчальній сітці тресту «Нововолинськвугілля» 9,5 тис. чоловік.
З 1967 року вугільні підприємства міста перейшли на нову систему планування та економічного стимулювання. Ще до вересневого (1965 рік) Пленуму ЦК КПРС, з липня 1965 року, цей метод випробували на багатьох підприємствах країни, зокрема і на шахті № 3 Нововолинська.
Він дав позитивні результати: середньодобовий видобуток вугілля у третьому кварталі 1965 року зріс проти першого півріччя цього ж року на 7,7 проц., продуктивність праці — на 11,5 проц., середня заробітна плата — на 2,5 проц., а собівартість тонни вугілля знизилась на 5,1 проц. У 1966 році видобуток вугілля на шахті збільшився ще на 12,8 проц., а собівартість однієї тонни знизилась на 27 коп. Шахта дала за рік близько 140 тис. крб. економії.
Економічні показники роботи шахт за 1966—1968 рр. свідчать, що нова система планування та матеріального стимулювання відкрила нові шляхи для дальшого піднесення вугільної промисловості міста. За три роки видано на-гора 13329,2 тис. тонн палива, в т. ч. надпланового — 754,8 тис. тонн. Продуктивність праці за цей же час зросла на 5 процентів.
Допоміжні підприємства (рудоремонтний завод і електромеханічні майстерні) працюють за новою системою планування з початку 1968 року. Задовольняючи всі потреби шахт, вони виконали у 1968 році робіт на суму понад 5,5 млн. крб. Наявні потужності забезпечують виконання замовлень інших підприємств, зокрема колгоспів, відділень «Сільгосптехніки» багатьох районів області. Електромеханічні майстерні є базою ремонту електродвигунів та електроапаратури міста й сусідніх районів області.
Заводи будівельних матеріалів, які створювались для забезпечення потреб місцевого й міського будівництва, зараз виготовляють продукцію на вивіз. 60 проц. продукції цегельного заводу надходить до інших міст і сіл Волині. Деревообробний комбінат, який у 1965 році освоїв виробництво деревностружкових плит, 80 проц. продукції вивозить за межі Волині. Серед споживачів його виробів — понад десять областей України. Значні перспективи має Нововолинський завод залізобетонних конструкцій, який з 1966 року переданий Міністерству сільськогосподарського будівництва УРСР. У 1968 році підприємство виготовляло 35 тис. кубометрів залізобетонних конструкцій, тобто майже в 1,5 раза більше, ніж у 1965 році. Одночасно досягнуто зниження собівартості продукції на 4,5 проц., підвищення продуктивності праці на 20 проц. Третина його продукції в ці роки надходила для потреб сільськогосподарського будівництва області, а дві третини — за її межі. Розроблено перспективний план розширення заводу, за яким обсяг його продукції зросте до 1971 року ще на 45 проц. і становитиме 45—50 тис. кубометрів збірних залізобетонних конструкцій.
Значних успіхів має досягти за п’ятирічку і харчова промисловість міста. 1965 року став до ладу молокозавод, уже в 1966 році він освоїв проектну потужність і тепер щорічно переробляє близько 17 тис. тонн молока — всю продукцію молочних ферм колгоспів сусіднього Іваничівського району та частину молока з інших районів. Асортимент продукції заводу становить понад 30 назв. Виготовлені ним молочні продукти повністю задовольняють потреби жителів Нововолинська і селища Іваничів. 60 видів хлібних і кондитерських виробів дає Нововолинський хлібозавод, постачаючи їх в усі міста області. 1967 року стала до ладу перша черга Нововолинського м’ясокомбінату.
У п’ятирічці в Нововолинську почали створюватись підприємства легкої промисловості. У грудні 1967 року введено в дію першу чергу бавовнопрядильної фабрики. Вже у 1968 році вона дала продукції на 9 млн. крб.; у 1969 році було освоєно її проектну потужність. 135 тис. веретен даватимуть понад 7,5 тис. тонн прядива на рік. Фабрика випускатиме продукції на суму понад 15 млн. крб. На ній працюють 2300 робітників, переважно жінки, оскільки на підземних роботах працюють самі чоловіки.
За семирічку трудящі Нововолинська одержали більше 120 тис. кв. метрів житла, понад 20 споруд культурно-побутового призначення (серед них — 2 середні школи, середня школа-інтернат, широкоекранний кінотеатр, дитячі садки тощо).
У 1963 році групою архітекторів Українського науково-дослідного і проектного інституту вугільної промисловості було розроблено план забудови Нововолинська на 1965—1980 рр. За цим планом місто забудовується переважно мікрорайонами з усіма вигодами для жителів. Тут споруджуються здебільшого п’ятиповерхові будинки, окремі —дев’ятиповерхові. Генеральний план забудови розрахований на збільшення населення Нововолинська до 60 тис. чоловік, а селища Жовтневого — до 12 тис. чоловік. На основі цього генерального плану трудящі Нововолинська вже в 1966—1968 рр. одержали 18,8 тис. кв. метрів житла. Вся житлова площа міста на 1968 рік становила 357,4 тис. кв. метрів. Крім того, за роки п’ятирічки стало до ладу кілька важливих об’єктів культурно-побутового призначення, у т. ч. лікарняне містечко, середня школа на 960 учнів, автовокзал, новий універмаг. З 1968 року почалась газифікація міста.
Нововолинськ неухильно зростає і розвивається. Про це свідчать не тільки кількісні, але й якісні перетворення. Прибували сюди прості селянські юнаки й дівчата, які не мали освіти і кваліфікації. Згодом вони ставали досвідченими робітниками, техніками, інженерами. Ось кілька прикладів. 12 років працює на шахті № 1 А. П. Луцик, уродженець колись глухого поліського с. Гути Ратнівського району. Безрадісним було його дитинство. В роки німецько-фашистської окупації разом з батьком хлопця кинули до Брестського концентраційного табору. Після війни він почав працювати на шахтах Донбасу, а з 1958 року, після демобілізації з лав Радянської Армії, прибув до Нововолинська. 1957 року за трудові успіхи його нагороджено медаллю «За трудову відзнаку». Комуніст А. П. Луцик — новатор виробництва; разом з іншими товаришами він розробив пристрій для буріння шпурів з промивкою. Очолювана ним бригада у 1960 році завоювала звання колективу комуністичної праці. У 1966 році за сумлінну, самовіддану працю А. П. Луцик удостоєний ще однієї урядової нагороди — ордена «Знак Пошани».
А ось життєвий шлях В. М. Шпачука. Його батька, селянина-бідняка та радянського активіста з с. Білосток Луцького району, вбили українські буржуазні націоналісти. В 1954 році Володимир прийшов працювати на шахту № 1 Нововолинська. 1956 року вступив до КПРС. Чимало сил віддавав він громадській роботі як член партійного бюро шахти, секретар дільничної партійної організації, депутат міської Ради, автор кількох раціоналізаторських пропозицій. І водночас наполегливо вчився. Закінчив середню школу робітничої молоді, та не зупинився на цьому, вирішив стати інженером. І став ним: 1966 року захистив диплом у Харківському інституті гірничої телемеханіки й автоматики. Інженер В. М. Шпачук продовжує працювати на шахті, що давно стала для нього рідною.
Уродженець с. Шельвова Локачинського району В. О. Хринюк школу гірника пройшов на шахтах Караганди. Набутий досвід В. О. Хринюк застосував і примножив на шахті № 6 Нововолинська, де працює з 1956 року машиністом вугільного комбайна, систематично перевиконуючи виробничі норми. Шахтарі високо оцінили сумлінну працю свого земляка, обравши його в 1958 році депутатом Верховної Ради СРСР. В. О. Хринюк удостоєний почесного звання заслуженого шахтаря Української РСР. Сім’ю шахтарів Нововолинська поповнила значна група колишніх емігрантів, які, шукаючи кращої долі, колись покинули Волинь і виїхали за кордон. Як своїх рідних синів зустріла їх Радянська країна і створила всі умови для щасливого життя. До Нововолинська із Парижа прибув О. І. Свирид. Після закінчення Львівського гірничого технікуму він працював прохідником, начальником бурильно-підривних робіт, диспетчером на шахті № 7. А закінчивши Дніпропетровський гірничий інститут, став помічником начальника дільниці. Нині О. І. Свирид — аспірант Московського гірничого інституту. Знайшов свою долю на радянській землі і Ф. І. Велінець. Повернувшись із Бразілії, вже багато років він працює на новобудовах Нововолинська. За сумлінну працю його не раз нагороджували Почесними грамотами й цінними подарунками.
Виросла й стала могутньою спрямовуючою силою партійна організація міста, яка об’єднує майже 2800 комуністів. Надійним її помічником є комсомольська організація, що налічує понад 6250 юнаків та дівчат. Під керівництвом партійної організації провадиться велика робота по піднесенню політичного, культурного і загальноосвітнього рівня населення.
При міському партійному комітеті працює кабінет політичної освіти, який є центром партійно-масової роботи. Мережа партійної освіти зростає з кожним роком. 1968 року навчалося близько 2500 чоловік. Популярністю серед населення користуються такі форми навчання, як народні університети культури, права, атеїзму, технічного прогресу, університет батьків, школи комуністичної праці тощо.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5