Овадне, Володимир-Волинський район, Волинська область
Овадне — село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км на південний схід від Володимира-Волинського, залізнична станція на лінії Ковель—Львів. З районним центром село має автобусне сполучення. Населення — 1942 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Верба, Жовтневе (колишня назва Могильне), Маркелівка, Сіраківка. З червня 1946 до вересня 1958 року Овадне було центром Оваднівського району.
Овадне належить до старовинних українських сіл. Уперше згадується воно в історичних документах XVI століття. Згідно з люстрацією Володимир-Волинського замку 1545 року, Овадне було власністю пана Зайчинського. На той час воно входило до складу Великого князівства Литовського, але за Люблінською унією 1569 року відійшло до Польщі. За переписом 1570 року в Овадному разом з Туричанами зареєстровано 45 димів, тобто дворів, що мали польову землю і самостійне господарство, і 43 городники, які не мали польової землі. В 1599 році село належало володимирському судді Д. Павловичу.
На початку XVII століття Овадне було вже порівняно великим селом. Під час перепису 1629 року тут зареєстровано 60 димів, з яких 25 належало Я. Павловичу, 11 — С. Павловському, 17 — Ф. Яковицькому, 7 — Щенсному-Свірському. Точних даних про кількість населення немає, але якщо брати в середньому на один дим 6 чоловік (як це робить О. Баранович), то можна припустити, що в Овадному в цей час жило близько 360—380 чоловік.
Переходи і постої польських жовнірів у період визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., спустошливі напади татар, голод, епідемії — все це зумовило зменшення кількості населення. В 1649 році в Овадному було 25 димів, у 1650 — 20, а в 1651 році — всього 8 димів.
За умовами Андрусівського перемир’я 1667 року Овадне залишилось у складі Польщі. Як свідчить перепис населення Володимирського повіту 1678 року, частиною Овадного володів К. Залеський, інша частина належала шляхтичеві Малаховському. Власники мінялися, та не мінялася гірка селянська доля. Феодали не вважали селян за людей. Для них це були раби, бидло. Нерідко селяни, рятуючись від жорстокої експлуатації, кидали рідні місця і тікали на Запоріжжя, на Лівобережну Україну. В першій половині XVIII століття поміщик Шлюбич-Зеленський скаржився, що з його сіл Овадного та Гнійного лише за один раз втекло 14 селянських сімей, які забрали і своє майно.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Овадне відійшло до Росії і було включене до складу Вербської волості Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Тоді в селі налічувалося 34 двори і 198 чоловік населення.
Приєднання Овадного в складі Волині до Росії, включення його в систему інших українських земель було прогресивним явищем, бо Росія в той час була політично централізованою державою і економічно більш розвиненою, ніж Річ Посполита. Проте становище селян, як і раніше, лишалося тяжким. Власник Овадного граф М. Красицький весь час збільшував панщину, а його посіпаки, особливо управитель маєтку Яблонський, відзначалися небувалою жорстокістю. Яблонський безжалісно катував селян. Вони кілька разів скаржилися графу, але марно — граф не звертав уваги на їхні скарги. 19 квітня 1840 року Яблонський так побив дворового А. Болотюка, що той ледве міг ходити і, не стерпівши образи, покінчив життя самогубством.
За даними 10-ї ревізії (перепису) 1857—1859 рр., в Овадному жило 136 кріпаків, було 42 двори, з них 30 — тяглих, 1 — піший, 11 — городників. До тяглих належали селянські господарства, які мали не менш як одну пару робочої худоби. Піші двори зовсім не мали худоби і користувалися меншою кількістю землі. Городники мали тільки присадибні ділянки.
Після реформи 1861 року в селі 24 лютого 1862 року була укладена уставна грамота, яка визначала земельні наділи і повинності селян. 11 господарств городників зовсім не одержали польової землі, тільки городи й сіножаті. Решта селянських дворів (31) одержали земельні наділи розміром від 9 до 17 десятин. Таким чином, понад чверть селян внаслідок «великої реформи» виявились безземельними.
Царський уряд у зв’язку з повстанням 1863 року в Польщі запровадив обов’язковий викуп землі і знизив на 20 проц. викупні платежі на Правобережній Україні. Незважаючи на це, викупна ціна землі набагато перевищувала її справжню вартість. 27 листопада 1865 року в Овадному було складено викупний акт, за яким тимчасово зобов’язані відносини припинялись і селяни переходили, за тодішньою термінологією, в категорію «селян-власників». Всього вони мали викупити 530 десятин землі, за яку була нарахована викупна сума — 8382 крб. Середня ціна однієї десятини становила 15,8 крб. Але селяни повинні були сплачувати викупну суму протягом 49 років. Разом з процентами за надану їм позику ця сума майже потроювалась, отже значно зростала і вартість землі.
В умовах Полісся при тодішньому рівні обробітку землі наділ у 9 десятин був зовсім недостатній, щоб утримувати сім’ю, заплатити податки, заготовити корм худобі, засіяти землю. Середня врожайність зернових у Володимир-Волинському повіті становила, наприклад, у 1883 році 2—3,5 четверті з однієї десятини. (Приблизна вага однієї четверті зерна: жита — 8 пудів 34 фунти; пшениці озимої — 9 пудів 25 фунтів, пшениці ярої — 9 пудів 7 фунтів; вівса — 5 пудів 25 фунтів; ячменю — 7 пудів 17 фунтів; гороху — 10 пудів). У звіті волинського губернатора за цей же рік зазначається, що у зв’язку з зростанням селянського населення багато селян змушені були, в міру своїх можливостей, купувати або орендувати землю у поміщиків.
Після реформи кращі землі лишилися в руках поміщиків. Графу Красицькому в Овадному, Поромові та інших селах належало 3679 десятин, оваднівській церкві — 120 десятин. До того ж, поміщицькі землі вклинювались у селянські, збільшуючи черезсмужжя. В уставній грамоті сказано, що надільна земля розташована в 7 окремих «обрубах», тобто кусках. Таке розмежування поміщицьких і надільних земель утруднювало обробіток, створювало великі незручності для селян і давало можливість поміщикові тримати їх у кабальній залежності.
За уставною грамотою селянам надавалося право випасу худоби на поміщицьких полях спільної сівозміни. Проте поміщик обмежував ці права селян, що спричинялося до гострих соціальних конфліктів. У травні 1907 року оваднівці не допустили робітників графа Красицького розкорчовувати ділянку землі з-під вирубаного лісу, де вони пасли худобу. Активні учасники цього селянського виступу — А. Герасимюк, Й. Герасимюк, М. Глущук, В. Левицький, П. Луцюк, Л. Петрук були заарештовані.
На дуже низькому рівні була народна освіта в селі. В Овадно-Могилянській парафії діяла одна церковнопарафіяльна школа в с. Могильному, відкрита в 1895 році. Вона, звичайно, не могла охопити всіх дітей шкільного віку. В 1911 році її відвідувало всього 38 хлопчиків і 9 дівчаток.
Важким тягарем на плечі селян лягла перша світова війна. У 1915 році, коли царська армія відступала, село захопили німецькі війська. Почалися нескінченні реквізиції. Окупанти забирали не тільки хліб і худобу, а й усе, що потрапляло під руку. Особливо згубно відбилися реквізиції на господарстві селян. Багато з них лишилися без тягла, необхідного для обробітку землі. На початку 1919 року село захопили білополяки. Грабежі, вчинені пілсудчиками, зовсім розорили дрібні селянські господарства.
Червона Армія, виганяючи білопольських загарбників з України, в серпні 1920 року визволила Овадне. В селі була встановлена Радянська влада. У Вербській волості, до складу якої входило тоді Овадне, створено волосний революційний комітет. Але у вересні 1920 року село знову окупували білополяки і протягом 1920 — 1939 рр. воно перебувало в складі буржуазно-поміщицької Польщі.
Польські власті жорстоко мстили трудящим за їх підтримку Червоної Армії. Селяни не мали політичних прав, посилився соціальний і національний гніт. Земля, яку вони обробляли споконвіку, лишалася в руках польських загарбників. Так, у 1931 році поміщиці М. Красицькій належало 670 десятин, а 95 селянським господарствам — всього 493 десятини. При цьому земля між селянами розподілялася нерівномірно. До 1 га мали 4 господарства, 1—5 га — 68; 5—10 га — 19; 10—25 га — 4 господарства. Перша і друга група — це, безперечно, бідняцькі господарства, і їх питома вага в Овадному була дуже велика — 78,3 проц. Кількість середняків становила 17,5 проц., а прошарок куркульських господарств —4,2 проц. Отже, бідняцьких господарств тут було значно більше, ніж в інших селах Володимир-Волинського повіту. Селяни задихалися від малоземелля і черезсмужжя. Навіть офіціальні власті визнавали, що економічне становище села незадовільне. Поміщиця Красицька обмежувала сервітутні права селян, які вони мали ще з 1862 року, з часу укладення уставної грамоти. Протягом багатьох років вона лише окремим селянам дозволяла випасати худобу на своїх угіддях, а всім іншим забороняла і навіть стягувала штрафи за потрави. Селяни не раз скаржилися на поміщицю, а в лютому 1929 року подали на неї в суд, щоб відновити сервітутні права, але суд відмовив їм.
Польські пани тримали український народ у темноті й неуцтві, щоб легше було експлуатувати його. В 1923 році в Овадному з 580 чоловік населення 442 були українці3. Незважаючи на це, викладання в початковій школі велося польською мовою.
Колоніальний режим, встановлений правлячими колами буржуазно-поміщицької Польщі, численні прямі й непрямі податки робили становище селян надзвичайно тяжким, що зумовило зростання їх активності у національно-визвольній боротьбі. На Волині розгорнулась партизанська боротьба проти польських окупантів. Один із партизанських загонів діяв і в районі Овадного. Так, 19 листопада 1926 року він спалив маєток в с. Вербі; в збройній сутичці було вбито поміщицю і кількох охоронників маєтку. В ніч на 29 квітня 1936 року в Овадному були розповсюджені комуністичні листівки, які закликали до боротьби проти фашизму, терору, пацифікації. «Хліба, праці і землі без викупу для селянства,— говорилося в листівці.— Геть контрреволюційний націоналізм! Хай живе братерство всіх народів! Геть криваві руки від Радянського Союзу!». Одним із активних учасників революційної боротьби був член КПЗУ І. Т. Поліщук, який разом з товаришами по підпіллю розповсюджував комуністичні листівки, закликав трудящих боротися за своє соціальне і національне визволення.
Поворотним пунктом в історії Овадного став вересень 1939 року, коли частини Червоної Армії принесли довгождану свободу. В селі був створений селянський комітет, під керівництвом якого насамперед було конфісковано і розподілено між селянами 400 га поміщицької землі. Селянський комітет швидко налагодив нормальне життя в селі — було відкрито початкову школу, де селянські діти навчалися рідною мовою, хату-читальню; виникли гуртки художньої самодіяльності. Для ліквідації неписьменності і малописьменності організовано спеціальні гуртки, що працювали під керівництвом учителів місцевої школи. Замість дрібних приватних крамниць відкрито державний магазин продовольчих і промислових товарів. Почалося будівництво шосе, яке мало з’єднати села Овадне і Вербу.
У жовтні селяни на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні одностайно обрали свого земляка І. Т. Поліщука депутатам Народних Зборів, які прийняли історичну Декларацію про встановлення Радянської влади на всій Західній Україні. Хлібороби Овадного стали повновладними господарями свого життя, свого майбутнього. Але навала фашистських орд перервала мирну працю селян. 25 червня 1941 року гітлерівські війська захопили Овадне.
Страждання і руїни принесли фашисти радянським людям. Окупанти забирали в населення хліб, худобу, птицю, прирікаючи його на голод. За непокору «новому порядку» вбивали. Юнаків і дівчат вивозили на каторгу до Німеччини. Та жителі Овадного не схилили голови перед окупантами. В селі виникла і діяла підпільна група. 1 травня 1942 року над сільською управою підпільники вивісили червоний прапор. Після розгрому фашистів у великій битві на Волзі радянські літаки скинули в районі Овадного багато газет і листівок. Це піднесло дух селян, зміцнило їх віру в перемогу. Відтоді посилилася боротьба проти фашистських окупантів і українських буржуазних націоналістів.
У липні 1943 року поблизу Овадного проходило партизанське з’єднання О. Ф. Федорова, і місцеві жителі поповнили ряди народних месників. У партизанському загоні ім. Щорса з’єднання П. С. Коротченка боролися з ворогом І. Т. Поліщук, Т. П. Ковалюк; у з’єднанні С. А. Ковпака — О. О. Станчук; у загоні ім. Щорса з’єднання О. М. Сабурова — Д. М. Дорош, нагороджений двома орденами і кількома медалями, та інші.
Частини Червоної Армії в липні 1944 року визволили Овадне. В селі, на братській могилі, встановлено пам’ятник воїнам, які загинули в боях за село. Серед похованих ті, що віддали життя в боротьбі з українськими буржуазними націоналістами: М. Ю. Оксентюк, заступник уповноваженого Міністерства заготівель тодішнього Оваднівського району, і Г. Жереб — завідуючий організаційно-інструкторським відділом районного комітету партії. їх по-звірячому вбили бандити в 1947 році.
Після визволення села багато жителів влилося в ряди Червоної Армії, щоб узяти участь в остаточному розгромі фашистів. У селі живе і працює 48 учасників Великої Вітчизняної війни, серед них нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу С. С. Пивоваров, В. М. Івасик, М. О. Дячук, І. К. Ковалюк та інші. 11 місцевих жителів загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Відступаючи під ударами Червоної Армії, фашисти зруйнували залізничну станцію Овадне, розібрали 15 км колії, знищили станційне господарство. В селі спалили багато житлових і господарських будинків.
Протягом 5 днів після вигнання німецько-фашистських загарбників у селі був створений виконком сільради, а при ньому — постійні комісії, виділені десятихатки, де проводилась масово-політична робота. В центрі уваги виконкому стояли такі важливі питання, як підготовка до сівби, забезпечення селян посівним матеріалом, організація супряг для допомоги безкінним господарствам, налагодження роботи школи, ліквідація неписьменності серед дорослого населення та інші. Для боротьби з бандами українських націоналістів в Овадному був створений винищувальний батальйон.
Виконком сільради разом з активом села організував роботу по відбудові жител і залізничної станції. В цьому йому допомагала комсомольська організація, створена в 1944 році. В перший рік після визволення в селі споруджено 18 житлових будинків на 107 кімнат, відремонтовано приміщення станції, вантажну площадку в 195 погонних метрів, стрілочні будки, прокладено 3 запасні колії, 15 км залізничної колії. Налагоджувалося побутове обслуговування населення. В 1945 році тут уже діяли кравецька і шевська майстерні.
Значна робота була проведена і в галузі освіти. З 1 вересня 1944 року розпочалися заняття в початковій школі, яку в 1946/47 навчальному році реорганізовано в семирічну.
Важливою подією в житті Овадного були вибори до Верховної Ради Союзу РСР, що відбулися 10 лютого 1946 року. Виборча кампанія в селі проходила в обстановці політичного піднесення. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних голосувало 99,8 проц. усіх виборців. Це завдало нищівного удару решткам українських буржуазних націоналістів.