Післявоєнне відновлення народного господарства
Центральний Комітет партії зразу ж після визволення міста направив сюди на роботу комуністів, багато з яких працювали тут напередодні війни. Вже на початку березня розпочало роботу бюро Луцького міськкому партії. На першому засіданні бюро міськкому партії затвердило бюро міського комітету комсомолу, керівників державних органів та міських профспілкових організацій.
З числа депутатів обласної і міської Рад, обраних у 1940 році, було утворено виконком Луцької міської Ради. Міськком партії і виконком міської Ради депутатів трудящих з перших днів визволення почали відновлювати державний і господарський апарати, виробили конкретні заходи щодо відбудови комунального господарства міста і промислових підприємств.
Трудящі активно взялися відбудовувати зруйноване господарство міста. «Ми вірили у прийдешню свободу, бо знали, що наша справа справедлива,— лунали голоси лучан з трибуни загальноміського мітингу 21 лютого 1944 року.— У відповідь на піклування партії і уряду готові зробити все, щоб прискорити перемогу над ворогом».
Величезне патріотичне піднесення серед трудящих Луцька, творча, самовіддана праця робітників, інженерів і техніків сприяли тому, що в короткі строки були розчищені від руїн вулиці, стала до ладу електростанція, відновлено телефонний і телеграфний зв’язок, відремонтовано водогінну станцію. Почали працювати пошта, телеграф, радянські установи. До кінця 1944 року відновили роботу 23 промислові підприємства, у т. ч. лісопильний, ливарно-механічний, цегельний, пивоварний заводи, промисловий та харчовий комбінати, кілька промислових артілей, які на кінець 1944 року виготовляли різної продукції на суму до 3,5 млн. крб. Для потреб трудящих швейна фабрика виготовила за цей час близько 4,6 тис. штук одягу, взуттєва — понад 1000 пар взуття. Силами лучан було відремонтовано близько 31 тис. кв. метрів житлової площі, впорядковано шосе, тротуари, вулиці, сквери.
Ставали до ладу школи, заклади культури, лікарні, поліклініки тощо. Так, 1945 року в місті було відкрито 9 шкіл, в яких навчалося понад 4 тис. учнів, відновили роботу педагогічна школа та медичне училище. В міській лікарні та поліклініці медичну допомогу подавали 22 лікарі та 45 чол. середнього медичного персоналу. Налагоджувалася торгівля. Було відкрито 14 магазинів і 6 їдалень.
Відроджуючи місто, лучани подавали велику допомогу фронту. Протягом року вони внесли 500 тис. крб. на будівництво танкової колони, 2 млн. крб. — до фонду оборони і більш як на 1 млн. крб. придбали білетів грошово-речової лотереї, відробили у фонд допомоги фронту десятки тисяч людино-днів. 6200 жителів міста взялися до зброї, щоб громити ворога.
З новою силою творча активність лучан розгорнулась після закінчення Великої Вітчизняної війни, в час першої післявоєнної п’ятирічки (1946—1950 рр.). Відповідно до її накреслень лучани поставили своїм завданням повністю відбудувати всі промислові підприємства міста, різко збільшити виробництво промислової продукції, в порівнянні з 1940 роком приблизно на 120 проц., відремонтувати зруйновані житлові будинки, відбудувати існуючі і спорудити ряд нових соціально-культурних закладів.
Партійна організація міста проводила велику виховну і організаторську роботу серед населення, націлюючи його на виконання завдань п’ятирічки. Важливу роль у розгортанні політичної роботи серед населення відіграли підготовка і проведення перших у післявоєнні роки виборів до Верховної Ради СРСР (10 лютого 1946 року) та до Верховної Ради Української PСP (19 лютого 1947 року). В ході передвиборної кампанії на підприємствах відбувалися збори, на яких робітники та інженерно-технічні працівники брали конкретні соціалістичні зобов’язання по достроковому виконанню п’ятирічки. За ініціативою міськкому КП(б)У розпочалось змагання лучан з трудящими Ковеля та Ровно за якнайшвидшу відбудову міста, збільшення випуску промислової продукції, за гідну зустріч 30-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції. Лучани гаряче підтримали заклик ленінградців — розгорнути Всесоюзне соціалістичне змагання за виконання четвертої п’ятирічки протягом чотирьох років.
Переможцями у цьому змаганні в 1947 році вийшли 15 підприємств, у т. ч. цегельний завод № 1, взуттєва фабрика, артілі ім. Червоної Армії, «Харчовик», «Вільна праця» та інші.
Понад 300 стахановців міста перевиконали до Жовтневих свят річні норми. Кращими серед виробничників були формувальниця ливарного заводу Г. К. Рожкевич, робітники швейної фабрики В. Г. Кондратенко, Н. І. Дубчук, Н. Ф. Попко та інші. За значні виробничі досягнення Г. К. Рожкевич удостоєна ордена Леніна. Завдяки зусиллям трудящих протягом 1946—1947 рр. відновили роботу ще 20 промислових підприємств міста. На початок 1948 року промислові підприємства міста вже давали 80 проц. довоєнної продукції.
В грудні 1947 року виборці вперше після війни обирали депутатів до місцевих Рад. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних проголосувало 99,96 проц. всіх виборців. До Луцької міськради було обрано 97 депутатів.
Міський комітет партії та міська Рада багато зробили, щоб розгорнути соціалістичне змагання серед робітників та інженерно-технічних працівників за прискорення оборотних коштів, збільшення надпланових нагромаджень та економію сировини. На заводах ширився рух за створення бригад відмінної якості. Завдяки цьому річне завдання по випуску валової продукції промисловості було перевиконано. Її обсяг збільшився на 42 проц. порівняно з 1947 роком. На перше місце вийшли колективи консервного заводу, взуттєвої фабрики, електростанції, цегельних заводів №№ 1 і 3. 226 робітників міста свої річні зобов’язання виконали за 10 місяців.
Ще більш успішно працювали трудящі міста над здійсненням своїх виробничих завдань у наступному, 1949 році. Більшість колективів достроково завершила річну програму. Зростали лави ударників виробництва. Цегельники заводу № 3 завоювали у республіканському змаганні одне з перших місць. Соціалістичне змагання відіграло важливу роль в успішному виконанні завдань четвертої п’ятирічки. Промислові підприємства Луцька достроково завершили п’ятирічку, випустивши на 10,4 млн. крб. надпланової продукції. Виробництво промислової продукції у 1950 році збільшилось у 1,3 раза проти 1940 року, а в порівнянні з 1945 роком — майже в 4 рази. Продуктивність праці за цей час зросла в 2,8 раза. Чисельність робітників і службовців на підприємствах міста збільшилась з 778 чоловік до 2668 чоловік.
Поліпшились житлово-побутові умови. Державний житловий фонд на 1950 рік збільшився порівняно з 1945 роком у 2 рази, досягнувши 264,5 тис. кв. метрів.
Старовинний Луцьк помолодів, одягнувся в зелень парків, на колишніх пустирях з’явилися будинки і нові вулиці, школи, лікарні, культосвітні заклади. В місті успішно здійснювалося обов’язкове семирічне навчання, запроваджувалося десятирічне. Число учнів у 8—10 класах зросло проти 1940 року більш як у 4 рази.
Відбудовуючи господарство міста, трудящі підтримували якнайтісніші зв’язки з селом. Колективи 96 підприємств, організацій та установ шефствували над селами навколишніх районів. Комуністи і комсомольці, безпартійні робітники і службовці, виїжджаючи в села, проводили там велику агітаційну роботу, роз’яснюючи селянам політику партії, допомагаючи їм стати на колективний шлях господарювання. За їх допомогою в 1948 році було створено 48 колгоспів. Робітничі бригади луцьких підприємств допомагали підшефним у роботі, ремонтували сільськогосподарські машини, читали лекції тощо.
Нові завдання в господарському будівництві СPCP визначив XIX з’їзд КПРС (1952 р.). Здійснюючи його Директиви по дальшому розвитку народного господарства Радянського Союзу, трудящі міста під керівництвом міської парторганізації розгорнули боротьбу за втілення у життя завдань п’ятої п’ятирічки (1951 —1955 рр.). Вони рік у рік нарощували темпи розвитку промисловості, житлового й культурного будівництва. За цей час розширено виробничі площі, споруджено нові цехи на ряді підприємств, оснащено їх новою технікою. Перед цих підприємств — ливарно-механічний, ремонтний, — цегельні, пивоварний заводи, взуттєва і швейна фабрики, міськпромкомбінат та інші. Було реконструйовано міську-електростанцію, збільшено її потужність. П’ятирічний план було виконано за 4 роки і 10 місяців на 102,5 проц. З 1950 до 1955 року валова продукція промисловості міста зросла в 3,4 раза, чисельність робітників та службовців збільшилась до 15 798 чоловік, або майже у 5 разів.
Завдяки підвищенню реальної заробітної плати, зростанню суспільних фондів, зниженню цін на товари зростав добробут населення. Поліпшувалися житлові умови трудящих. За рахунок державних асигнувань побудовано до 40 тис. кв. метрів житлової площі. Здійснювалось також індивідуальне будівництво за рахунок державного кредиту та заощаджень робітників і службовців міста.
Проте рівень промислового виробництва міста на кінець п’ятої п’ятирічки хоч і перевищував довоєнний у 4,4 раза, залишався ще низьким. Луцьк був найбільш відстаючим у республіці щодо економічного розвитку. Перше місце належало тут харчовій промисловості, друге — легкій, далі йшли виробництво цегли та деревообробна і меблева промисловість. Енергоозброєність підприємств теж була низькою. Місто не мало єдиного джерела електроенергії. Реконструйована на початку п’ятої п’ятирічки електростанція не забезпечувала його потреб.
Велике значення для дальшого розвитку промисловості міста мали рішення XX з’їзду КПРС і XIX з’їзду КП України, в яких були накреслені плани нового піднесення народного господарства країни і республіки. В ході боротьби за їх здійснення ще ширше розгорнулося соціалістичне змагання. Почин робітників передових підприємств Москви, Ленінграда, Донбасу, Києва — зустріти 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції новими трудовими успіхами — знайшов гарячу підтримку серед трудящих Луцька. За прикладом комуністів і комсомольців цегельних та ливарно-механічного заводів, взуттєвої і швейної фабрик розгорнувся рух за дострокове виконання виробничих завдань, за гідну зустріч 40-ї річниці Жовтня. Завдяки цьому планові завдання 1957 року було виконано достроково. Сотні робітників завершили свої річні зобов’язання до 7 листопада 1957 року і працювали вже в рахунок 1958 року. Серед них — швачка-мотористка С. Т. Шпарага, ударник-закрійник взуттєвої фабрики В. П. Капелюшний, цегельники В. І. Покровець, С. Г. Валецький, Є. М. Побілужко та багато інших. Колективи промислових підприємств в 1958 році виконали достроково і річне завдання по випуску промислової продукції, виробивши надпланової продукції на 20 млн. карбованців.