Післявоєнне відновлення народного господарства (продовження)
Підприємства міста змінювались якісно, обладнувалися новим устаткуванням. Частка кооперативної промисловості у валовій продукції міста в порівнянні до державної зменшилась протягом 1950—1958 рр. з 47 до 5,9 проц. На 1958 рік, після злиття і централізації, кількість підприємств скоротилась з 49 до 32, виростали нові, потужні, змінювався їх виробничий профіль.
Ще більші зміни в галузевій структурі промисловості міста сталися за час семирічки (1959—1965 рр.). Стала розвиватися машинобудівна, металообробна промисловість та промисловість будівельних матеріалів. Народилися нові форми соціалістичного змагання — за звання ударників і бригад комуністичної праці. Першою наприкінці 1958 року включилась у це змагання бригада Ф. І. Сергієнка з консервного заводу. Її почин підхопила бригада К. О. Стельмаха з цегельного заводу № 4, колективи швейної і взуттєвої фабрик. Учасниками руху за комуністичне ставлення до праці в 1960 році стали 66 бригад і колективів, а в 1965 році було охоплено 12 підприємств, 56 бригад, 48 цехів, всього близько 7,5 тис. робітників та інженерно-технічних працівників.
Лучани одними з перших підхопили патріотичний почин знатної ткалі В. І. Гаганової. Наслідуючи його, комуніст Ф. І. Сергієнко, начальник передового фруктовоконсервного цеху Луцького консервного заводу, в березні 1959 року перейшла у відстаючий овочеконсервний цех і вивела його в передові. Її підтримали інші. До кінця року на відстаючі ділянки роботи перейшло 20 начальників цехів, бригадирів та інженерів.
Соціалістичне змагання множило також лави раціоналізаторів і винахідників. Протягом 1960 року 830 новаторів стали авторами 1000 раціоналізаторських пропозицій, впровадження їх винаходів дало економічний ефект у 200 тис. карбованців.
Більшість підприємств міста ставали потужнішими, поліпшувалася їх матеріально-технічна база.
За перші три роки семирічки стало до ладу понад тисячу одиниць технологічного обладнання, 20 потокових ліній, 53 автомати і напівавтомати, більш як 17,5 тис. кв. метрів виробничих площ. Технічне оснащення підприємств забезпечило економію за рахунок зниження собівартості понад 4,2 млн. крб. державних коштів.
Нове політичне й трудове піднесення в трудящих Луцька, як і всієї країни, викликав XXII з’їзд партії (жовтень 1961 р.). Натхнені великою перспективою будівництва комуністичного суспільства, робітники, службовці та інтелігенція міста трудовими перемогами вітали рішення з’їзду, всією душею схвалили Програму партії, ще активніше включились у боротьбу за дострокове виконання семирічки.
Партійні організації розгорнули широку пропаганду матеріалів і рішень XXII з’їзду партії, організували вивчення їх в системі політичної освіти. Кращі пропагандисти, агітатори читали лекції, виступали перед трудівниками, мобілізуючи їх на успішне виконання виробничих завдань. Посилилась боротьба за технічний прогрес, надбанням багатьох ставав досвід новаторів і передовиків виробництва. Досягнення перших бригад комуністичної праці на Луцькій швейній фабриці, очолюваних делегатом XXII з’їзду КПРС Ж. 3. Бондар, К. М. Левчук, майстром М. С. Алексєєвим з взуттєвої фабрики, Ф. А. Дмитруком, В. П. Зубарєвим з машинобудівного заводу, перейняли інші. Стали відомими на всю область трудові успіхи комплексної бригади будівельників на чолі з заслуженим будівельником УРСР В. С. Шафранюком та бригади слюсарів-монтажників будівельного управління № 72, депутата Верховної Ради УРСР VI і VII скликань О. І. Бурлаки.
Першим почесне звання підприємства комуністичної праці було присвоєно в жовтні 1962 року швейній фабриці, через рік його завоював колектив філіалу львівської взуттєвої фірми «Прогрес». Це мало велике значення для дальшого розвитку соціалістичного змагання серед трудівників міста.
Не раз колективи підприємств Луцька виборювали першість і в республіканському соціалістичному змаганні.
Великі трудові звершення, здійснені трудящими Луцька при всебічній допомозі трудящих Радянського Союзу, сприяли дальшому розвиткові промисловості міста. Тільки Луцький машинобудівний завод підтримує виробничі зв’язки з 370 підприємствами країни, розміщеними в 103 містах СРСР. В їх числі Горьковський, Московський автозаводи, Воронезький і Ярославський шинні заводи, окремі підприємства Єревана, Кутаїсі, Вільнюса, Мінська, Ленінграда, Челябінська та багато інших.
В місті з’явилися нові галузі промисловості: машинобудування, приладобудування, електроапаратна. Значного розвитку набули харчова, легка промисловість та виробництво будівельних матеріалів. Дрібні підприємства укрупнилися, розши-
рили виробничі площі. Переможцем серед приладобудівників республіки у другому півріччі 1965 року став Луцький приладобудівний завод. Колективу підприємства було вручено Червоний прапор Ради Міністрів Української PСP та республіканської Ради професійних спілок і грошову премію.
Взуттєва фабрика була розширена за рахунок будівництва нових цехів, обладнання потокових ліній і автоматів, внаслідок чого виробництво взуття зросло з 252 тис. пар в 1958 році до 609 тис. пар у 1965 році.
Крім реконструкції і розширення існуючих підприємств, було побудовано ряд нових, обладнаних сучасною технікою. Так, у 1964 році завершилось спорудження м’ясокомбінату з холодильними установками загальною місткістю 750 тонн продукції. Збудовано також асфальтовий завод, підприємство залізобетонних конструкцій потужністю 17,5 тис. куб. метрів на рік, з’явилися заводи по виробництву силікальцитної цегли, фабрика хімічної чистки та інші.
Найбільшою гордістю лучан є створення в місті машинобудівної і приладобудівної промисловості, яка посідає одне з провідних місць (40,2 проц.) у загальному обсязі промислової продукції.
З 1956 року в Луцьку діяв невеликий завод по ремонту автомобілів, де працювало близько 90 робітників. У 1959 році за рішенням Ради Міністрів УРСР на його базі почали будувати нові корпуси машинобудівного заводу. Перші 2 корпуси було споруджено у 1960 році, а наступного року стали до ладу ще 2 корпуси. В цехах нового підприємства змонтували 126 одиниць нових металообробних верстатів, пресів і компресорів, що дало можливість протягом 1960 року освоїти виробництво 7 нових виробів, зокрема автолавок, причепів-лавок, авторефрижераторів тощо. В жовтні 1965 року колектив заводу завершив семирічний план достроково. Вироби заводу користуються великим попитом не тільки в нашій країні, але й далеко за її межами. У 1966 році, на заводі почалося освоєння випуску малолітражних вантажно-легкових автомобілів марки ЗАЗ-969 «Волинь» для потреб сільського господарства. З 21 лютого 1967 року розпочався їх серійний випуск. Тепер машину з маркою «Волинь» можна зустріти на шляхах України, Білорусії, Грузії, Азербайджану та інших республік нашої країни. З грудня 1967 року машинобудівний завод перетворено в Луцький автомобільний завод, на кінець нової (1971—1975 рр.) п’ятирічки він випускатиме щороку близько 60 тис. автомобілів.
Добитися таких успіхів трудівникам підприємства допомогло дійове соціалістичне змагання, якому багато уваги приділяють партійний комітет, завком, дирекція. У 1965 році тут працювало 264 ударники, 34 бригади, одна дільниця і один цех комуністичної праці. В соціалістичному змаганні першість здобув цех № 2, яким керує комуніст О. М. Соловйов, бригади слюсарів І. П. Фролова, П. І. Ойцюся, бригада блюхарів В. П. Лісового. Комсомольсько-молодіжна бригада С. О. Шостака завоювала право називатися колективом ім. XXIII з’їзду КПРС; їй вручено вимпел ЦК ВЛКСМ «Бригаді імені XXIII з’їзду КПРС».
Крім машинобудівного, в місті побудовано приладобудівний завод. У 1962 —1963 рр. на місці колишнього ливарно-механічного заводу, який відливав з чавуну найпростіші деталі для сільськогосподарських машин тощо, звели нові корпуси приладобудівного заводу. Старий механічний завод виробляв переважно соломорізки, а новий, приладобудівний, випускає найскладніші вимірювальні прилади: термометри, термопари та інші, які експортуються до 38 країн світу. Високими темпами розвивається в місті і електроапаратна промисловість. Продукцію Луцького електроапаратного заводу знають у багатьох містах країни.
Зросла енергоозброєність підприємств.
З 1960 року місто одержало струм з Добротвірської ДРЕС, що дало змогу збільшити споживання електроенергії у 1965 році порівняно з 1950 роком у 33,8 раза.
Промисловість міста семирічний план виконала достроково. На кінець 1965 року випуск валової продукції порівняно з 1958 роком зріс більш ніж у 2,6 раза. Промислова продукція міста становить 37 проц. всієї промислової продукції області.
Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили самовіддану працю лучан. За досягнуті успіхи у виконанні завдань семирічного плану Президія Верховної Ради СРСР в 1966—1967 рр. нагородила орденами і медалями 152 робітників, інженерно-технічних та інших працівників міста. Робітники цегельного заводу М. І. Грисюк та Ф. С. Фугель відзначені орденом Леніна, 8 чоловік — орденом Трудового Червоного Прапора.