Післявоєнне відновлення народного господарства Волинської області
Велику допомогу трудящим Волині у відбудові та дальшому розвитку народного господарства подали ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У. Сюди була відряджена значна кількість висококваліфікованих спеціалістів. У 1944—1945 рр. в область прибуло понад 1700 інженерів, лікарів, вчителів, агрономів, партійних і радянських працівників. Поряд з цим обком КП(б)У неослабну увагу приділяв вихованню кадрів з місцевого населення. В області були створені курси для підготовки радянських і партійних, сільськогосподарських і культосвітніх працівників, вчителів, медичних працівників. Лише на курсах по підготовці механізаторів, рільників, овочівників протягом 1946—1947 рр. було підготовлено до 2 тис. чоловік, на курсах голів сільських Рад —800 чол., на вчительських — понад 1 тис. чоловік.
В результаті діяльності партійних організацій уже в 1950 році серед районних працівників було понад 6 тис. чоловік з числа місцевого населення. З 1074 голів колгоспів 780 чоловік були місцевими жителями. В Рожищенському районі, наприклад, з 53 голів колгоспів 49 були уродженцями Волині. Колишні селяни-бідняки, зачинателі колгоспного руху в області — С. С. Шульгач, Д. М. Безручко, В. М. Фінкевич, О. С. Панасюк та інші —нині очолюють передові колгоспи.
Дбаючи про добір і виховання кадрів, партійні організації одночасно займались і питанням зростання своїх рядів за рахунок місцевих робітників, селян, колгоспників та інтелігенції. Якщо на 1 січня 1945 року обласна партійна організація налічувала у своєму складі 1889 комуністів, то на кінець 1952 року — вже 8847 членів і кандидатів у члени ВКП(б). Це дало можливість посилити діяльність партійних організацій на селі. У 1952 році в області було 804 первинні партійні організації, в т. ч. в колгоспах — 239 партійних та 102 партійно-кандидатські і партійно-комсомольські групи.
Обком партії належну увагу приділяв і вихованню молоді, залученню її до комсомолу. Зразу ж після визволення області на підприємствах, в установах, учбових закладах і селах відновили свою діяльність комсомольські організації, які були створені в 1940—1941 рр. В ряди комсомолу вливалась передова молодь. Обласна комсомольська організація зросла з 13 тис. у 1946 до 37,4 тис. членів ВЛКСМ у 1950 році. На кінець 1952 року обласна комсомольська організація налічувала близько 44 тис. чоловік. З її рядів виросло багато партійних, радянських, господарських працівників, спеціалістів народного господарства.
У післявоєнні роки в діяльності обласної парторганізації, як і всієї партії, важливе місце посідала виховна та ідеологічна робота серед населення. До агітаційно-масової роботи було залучено понад 2 тис. комуністів, близько 5,5 тис. комсомольців, велика армія інтелігенції.
Всі заходи по відбудові і дальшому розвитку народного господарства, завершенню колективізації, залученню населення до активної участі в громадсько-політичному житті доводилося провадити, долаючи опір банд українських буржуазних націоналістів. Особливу ненависть оунівські бандити проявляли до колгоспного ладу. Вони відчували, що колективізація сільського господарства і ліквідація куркульства позбавлять їх соціальної бази та джерел матеріального забезпечення. Тому вони по-звірячому розправлялися з колгоспним активом. Від рук бандитів загинуло багато партійних і радянських працівників, зачинателів колгоспного руху. Бандити закатували завідуючого Теремнівським районним відділом охорони здоров’я Н. Коблюка. В селі Мельники-Мостицькі Ратнівського району вони замордували голову і секретаря сільської Ради А. Кіпеня та І. Ладана. В селі Городище Сенкевичівського району оунівці вбили 6 активістів — організаторів колгоспу, а в селі Зеленому Берестечківського району — всю сім’ю Наврускевичів, в якій було 8 дітей від 1 до 13 років. Жертвами українських буржуазних націоналістів стали заступник завідуючого відділом обкому партії А. С. Гонтовенко, перший секретар Старовижівського райкому П. О. Жуков, колишній командир партизанського загону М. П. Конищук та багато інших. Трудящі, спираючись на органи Радянської влади, активно включились у боротьбу з українськими буржуазними націоналістами і знищили їх.
Переборюючи труднощі, трудівники області ще з більшою енергією відбудовували народне господарство. Протягом 1945 року залізничники відбудували 546 км залізниць, 25 мостів, 27 вокзалів, Ковельське паровозне і вагонне депо, забезпечили нормальний рух поїздів на всіх головних лініях. У Луцьку, Ковелі, Володимирі-Волинському та в районних центрах відновили роботу 7 електростанцій, 12 заводів і фабрик, 125 промислових артілей. Почали видавати продукцію районні і міські промислові та харчові комбінати. За 1945 рік було випущено продукції на 21 млн. крб., або 32 проц. довоєнного рівня.
Селянам було повернуто всі землі, якими вони користувалися до війни. Додаткові наділи з державного земельного фонду одержали 19 тис. господарств. Безкінні господарства на пільгових умовах придбали 4 тис. коней. Для придбання худоби і будівництва житла держава виділила 2 млн. крб. кредиту. В селах було створено 1033 земельні громади, які подавали допомогу бідняцьким господарствам, родинам фронтовиків та сім’ям, що потерпіли від рук націоналістів.
У той же час здійснювалися заходи по відновленню роботи шкіл, бібліотек, театрів, кіно. Уже в 1945/46 навчальному році діяло 874 школи, в яких навчалося
110,6 тис. учнів і працювало 2854 вчителі. Відновлювали роботу клуби. Уже в жовтні 1944 року було проведено огляд художньої самодіяльності, в якому взяло участь 295 чоловік з 7 районів. Другий обласний огляд за участю 500 чол. відбувся у січні 1945 року. На кінець 1945 року в області налічувалось 226 драматичних гуртків, 222 хорові гуртки, в яких брало участь до 5,5 тис. чоловік. Розгорнули роботу бібліотеки, кінопересувки. Головним завданням у роки першої післявоєнної п’ятирічки (1946—1950 рр.) була соціалістична перебудова села. Партійні організації та сільські Ради проводили величезну масово-політичну і організаторську роботу серед селян. Комуністи роз’яснювали переваги колективного господарювання. Для ознайомлення з життям і працею колгоспників східних областей республіки групи селян Волині виїздили в артілі Київської, Харківської і Дніпропетровської областей. Про досягнення колгоспників східних областей України розповідали на обласних, районних нарадах селян, які проводились у 1946 і 1947 роках, передовики землеробства, Герої Соціалістичної Праці Ф. І. Дубковецький, М. Г. Лисенко, О. С. Хобта, П. І. Ажирков з підмосковного колгоспу «Борец» та інші.
Все це сприяло дальшому здійсненню колективізації. Уже в 1948 році колгоспний рух набрав масового характеру. Якщо в 1946 році було створено 21 колгосп, то в 1948 році —1016, в яких об’єдналось 124,5 тис. селянських господарств (81 проц.). В 1949 році колективізація сільського господарства була завершена: 99 проц. усіх селянських господарств стали на колективний шлях господарювання.
Колгоспи зростали і міцніли, вдосконалювалась майстерність молодих господарів землі. У 1949 і в 1950 рр. за успіхи, досягнуті в колгоспному виробництві, 294 працівники сільського господарства Волині були нагороджені орденами і медалями, а ланковим В. М. Вірному, М. І. Войтюк, М. Л. Верезій, В. Г. Сташук присвоєне високе звання Героя Соціалістичної Праці.
Після завершення колективізації обласна партійна організація (перший секретар обкому І. С. Грушецький) головну увагу в галузі сільського господарства спрямувала на організаційно-господарське зміцнення колгоспів. У 1955—1958 рр. для роботи на селі було направлено понад 1200 комуністів. 200 з них очолили колгоспи і МТС, бригади і ферми колгоспів. Це зміцнило і сільські партійні організації, які уже були створені в усіх колгоспах. На кінець 1958 року в сільському господарстві працювало понад 8 тис. комуністів.
Важливим заходом по організаційно-господарському зміцненню колгоспів було їх укрупнення, внаслідок чого в 1950—1952 рр. 1072 колгоспи було укрупнено в 587.
Велику роль у розвитку сільського господарства відіграли МТС, які почали створюватися в області ще у 1945 році. Тоді вони мали 182 трактори (у 15-сильному обчисленні), а в 1950 році вже 2108. МТС обробляли 91 проц. земельного фонду колгоспів.
Підвищувалась роль МТС у зміцненні економіки колгоспів. Кількість тракторів у 1956 році збільшилась проти 1’950 року в 2 рази і становила 4258 штук (у 15 сильному обчисленні). Кадри механізаторів зросли якісно і кількісно. Протягом 1950—1956 рр. їх було підготовлено 18,6 тис. чоловік. МТС виконували понад 95 проц. робіт по оранці та сівбі цукрових буряків і зернових, понад 30 проц. робіт по збиранню урожаю зернових. Підвищення рівня механізації, збільшення внесення добрив, піднесення культури землеробства сприяли економічному зміцненню господарств, підвищенню врожаїв та виробленню продукції тваринництва. Зросли доходи колгоспів, їх неподільні фонди.
Дальшого розвитку набуло сільське господарство в роки семирічки. Валові збори зерна збільшились в 1,5 раза, в т. ч. пшениці — більше ніж у 2 рази, цукрових буряків — в 1,4 раза, зросло поголів’я великої рогатої худоби та свиней.
Після реорганізації МТС (1958 р.) колгоспи купили 3,5 тис. тракторів, понад 700 зернових комбайнів. У результаті підвищився рівень механізації всіх процесів виробництва, зросла продуктивність праці в колгоспах. На кінець семирічки в колгоспах працювало уже 7,5 тис. тракторів, 1 тис. зернових комбайнів, понад 3 тис. автомашин. Неподільні фонди колгоспів за 7 років зросли майже в 3,3 раза, а грошові доходи — в 2 рази.
За досягнуті успіхи в розвитку сільського господарства на 1967 рік Радянський уряд нагородив понад 5,5 тис. волинян орденами і медалями Радянського Союзу, в т. ч. 23 передовиків було удостоєно звання Героя Соціалістичної Праці, серед них І. Г. Антонюк, В. С. Баран, А. Є. Гарлинська, М. Г. Гловацький, М. М. Кажан, С. С. Калинюк, Л. Ф. Литковець, С. В. Наконечний, О. С. Панасюк, І. С. Пузанов, М. П. Саморук, Г. М. Смирнова, Є. П. Співак, В. Д. Старенько, О. М. Форманюк, В. І. Шевчук, В. Г. Шеренгов, М. В. Юхименко.
Колгоспний лад і постійне піклування Комуністичної партії і Радянського уряду відкрили великі можливості для дальшого неухильного розвитку сільського господарства області. На 1969 рік в області —358 колгоспів і 19 радгоспів. Вони мають 10,9 тис. тракторів (у 15-сильному обчисленні), 1,9 тис. комбайнів, 5 тис. вантажних автомобілів та багато інших сільськогосподарських машин. 20 об’єднань «Сільгосптехніки» подають технічну допомогу колгоспам, забезпечують їх пальним, добривами, запасними частинами та машинами.
У післявоєнні роки бурхливими темпами розвивалась промисловість області. Здійснюючи постанову РНК УРСР та ЦК КП(б)У «Про заходи по відбудові та дальшому розвитку господарства у Львівській, Станіславській, Дрогобицькій, Тернопільській, Ровенській, Волинській, Чернівецькій областях на 1945 рік», робітники Луцька і Ковеля та інших міст області піднімали з руїн промислові підприємства і транспорт, налагоджували комунальне господарство міст. В роки четвертої п’ятирічки на підприємствах розгорнулося соціалістичне змагання за дострокове її виконання. В рух передовиків та новаторів виробництва включилося 6617 робітників, або майже кожний четвертий. У 1949 році валовий обсяг промислової продукції досяг довоєнного рівня, а в 1950 році перевищив його вже на 32 проценти. Проте довоєнний рівень — це рівень, найнижчий серед усіх інших областей республіки. 50 проц. усієї промислової продукції припадало на промислові артілі, в яких об’єднувались дрібні ремісники. В галузевій структурі промисловості в 1950 році перше місце займала лісозаготівельна і деревообробна (38 проц.), друге — харчова (36 проц.) промисловість.
Зовсім не було важкої промисловості і машинобудування. Щоб ліквідувати економічне відставання області, держава асигнувала на розвиток різних галузей промисловості значні кошти. ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У вирішили питання про розвиток у Волинській і Львівській областях вугільної промисловості. В 1947 році було створено трест «Волинь-вуглерозвідка» у складі п’яти геологорозвідувальних партій.
Колектив Володимир-Волинської геологорозвідувальної партії 3 липня 1947 року першим виявив промислові шари кам’яного вугілля.
Протягом 1947—1948 рр. геологи розвідали значні поклади кам’яного вугілля, запаси якого досягали 1,75 млрд. тонн. Особливості географічного положення Львівсько-Волинського басейну і зростання потреб Європейської частини СРСР у паливі зумовили велике народногосподарське значення його освоєння. Виходячи з цього, в січні 1948 року ЦК ВКП(б) і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про розвиток видобутку кам’яного вугілля в західних областях України». Для виконання робіт у грудні 1949 року було створено трест «Західшахтобуд», який розпочав будівництво шляхів, житла, шахт і допоміжних підприємств. У 1950 році біля села Низкиничів Іваничівського району були закладені шахти №№ 1, 2, 3, а вже в липні 1954 року шахта № 1 видала на-гора перше вугілля. Так в області створилась нова галузь промисловості — вугільна. В наступні роки було побудовано ще ряд шахт. У районі шахт виросло нове місто — Нововолинськ. В 1967 році на Волині діяло 9 шахт, на яких видобувалося понад 4,5 млн. тонн вугілля за рік.
Будівельникам шахт велику допомогу подали трудящі братніх республік. З Російської Федерації, Білорусії та Грузії надходили автотранспорт і будівельні машини, з Москви і Вірменії — трансформатори, з Челябінська — автогрейдери, з Уралу — устаткування для буріння, з Дніпропетровська — гірничі комбайни, з Харкова — бульдозери. З Донбасу, Підмосков’я, Кузбасу та інших вугільних басейнів сюди приїздили інженери, техніки, цілі бригади прохідників і монтажників, які вчили молодих робітників гірничої справи.