Кортеліси, Ратнівський район, Волинська область
Кортеліси — село, центр сільської Ради. Розташовані за 32 км від районного центру і за 10 км від автомагістралі Ковель—Ратне—Брест. До найближчої залізничної станції Заболоття — 54 км. Населення — 1282 чоловіка. Кортеліській сільській Раді підпорядковані села Годинь, Долина, Доманове, Запоківне, Косиці, Млинове, Сільця-Млинівські.
На території Кортеліс знайдені залишки жител і поховань, ймовірно давньоруського часу. Перші згадки про село в історичних джерелах належать до 1500 року, коли воно входило до складу Ратнівського староства. В цей час Кортеліси, як і територія інших земель Волині, перебували під владою Литовського князівства. Місцевість, де виникло село, вкривали вікові ліси, густі зарості чагарників і непрохідні болота. Через бездоріжжя в цей район рідше, ніж до інших, проникали татарські загони. Тут легше було проіснувати: збудувати житло і прохарчуватися, бо в лісах водилося багато дичини, а озера були багаті на рибу. Тому сюди втікали селяни й збіднілі ремісники з різних повітів Волині.
Основним заняттям населення було землеробство. На розкорчованих і відвойованих у лісів та боліт землях вирощували жито, ячмінь, просо, коноплі, льон. Тут було розвинуто і тваринництво. Допоміжними джерелами існування служили ловля риби, збирання меду, полювання на хутрового звіра, заготівля лісу для власних потреб і на продаж. Розвивалися й різні промисли: смолокуріння, випалювання деревного вугілля, виготовлення домотканого сукна, льняного полотна тощо.
У 1500—1512 рр. була проведена люстрація Ратнівського староства. У Кортелісах налічувалось тоді 25 дворів, які на користь держави сплачували великі податки і відбували різні повинності. У користуванні кожного двору було від половини до одного лану землі. Податки сплачували грошима у сумі 32 копи 14 грошів і у формі натуральної данини медом і хутром. Селяни виконували великі повинності на користь Ратнівського замку: орали, сіяли й збирали врожай на замковому полі, косили сіно, ремонтували замок і привозили будівельний матеріал. їх примушували також відбувати роботи на спорудженні гребель, ставків, давати підводи для перевезення натуральної данини.
В середині XVI століття і особливо після унії Литви з Польщею в 1569 році становище селян погіршилося. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилилася їх експлуатація. Вони потрапляли у все більшу економічну і політичну залежність від великих землевласників і поступово закріпачувалися. В 50—60-х роках цього століття селяни з кожного двору сплачували грошовий податок у розмірі від 30 до 120 грошів, давали натуральну данину зерном і медом, а також виконували по 2—3 дні панщини на тиждень. Після третього Литовського статуту (1588 рік) населення Кортеліс, як і все селянство Речі Посполитої, було остаточно закріпачено.
Тяжке соціально-економічне становище доповнювалося національним і релігійним гнобленням. Польські власті проводили політику примусового ополячування і покатоличення українського населення, насаджували церковну унію. Жителі Кортеліс були змушені платити десяту частину всіх прибутків на користь уніатських церковнослужителів, а також давати гроші на спорудження церкви. Вона була тут побудована у 1786 році.
Після третього поділу Польщі в 1795 році Кортеліси у складі Західної Волині відійшли до Російської держави і стали власністю казни. В адміністративному відношенні село було підпорядковане Гірницькій волості Ковельського повіту. Селяни стали державними. Однак їх становище не поліпшилося. Вони мали сплачувати чинш грошима і натурою. Кожний селянин платив по 20 грошів, а також давав по 3 курки, 10 горсток льону, вовну, масло, сіно, віск, хутро та інше. Загальна сума натурального чиншу становила 21 злотий. Жителі села сплачували полюдне в розмірі 4 злотих. Податки стягували за утримання домашньої худоби та інвентар. Так, за ялову корову селянин платив 2 злотих чиншу, за свиню — 1 злотий 18 грошів, за робочого вола — півгроша, за одну соху — 1 гріш, за вилов риби в озерах — 1 злотий, за корчування пеньків і осушення боліт — десяту копу врожаю. До цього додавалися ще й податки на користь церкви.
В 60-х роках XIX століття в Кортелісах налічувалось 3126 десятин придатної для обробітку землі, з яких майже 1,5 тис. десятин найродючіших грунтів належало казні. Казна володіла тут також 7129 десятинами лісу й 5647 десятинами землі, яка на той час вважалася непридатною для обробітку. Крім цього, 76 десятин орної землі були власністю церкви і 88 десятин належало сільській громаді.
Напередодні реформи 1861 року в Кортелісах налічувалося 116 селянських дворів. В їх користуванні було 1,5 тис. десятин малородючої землі, яка розподілялася між селянами нерівномірно. Так, 10 дворів так званих сторонніх селян (селян-втікачів з інших повітів і губерній України та з Білорусії) користувалися лише 105 десятинами землі. 8 дворів відставних солдатів мали тільки городи і 2 двори бобилів взагалі не мали землі.
Піщані, супіщані й болотисті грунти через низький рівень обробітку і частий недорід не могли прогодувати сім’ї селян. Уже з нового року багатьом з них бракувало хліба, а весною наставав голод. Найбідніше селянство, шукаючи порятунку, створювало громадські фонди хліба. Напередодні реформи 1861 року в селі існував громадський, так званий запасний магазин, де зберігався хліб, призначений для позичок селянам на випадок неврожаю чи голоду.
Становище переважної більшості населення Кортеліс лишилося тяжким і після скасування кріпосного права. Згідно з царськими указами про поземельний устрій державних селян України, виданими у 1866—1867 рр., селянам Кортеліс було надано право викупити свої земельні наділи за відповідну грошову плату. Бідніші селяни, як і раніше, терпіли від безземелля і малоземелля. Будучи не спроможні викупити свої наділи, вони змушені були батракувати у поміщиків і куркулів.
Додатковим джерелом існування для переважної більшості селян було збирання ягід, грибів, а також ремесла: кушнірське, бондарське, ткацьке, виготовлення домотканого одягу, вичинка шкір тощо. Вироблені товари продавалися на ярмарках і базарах у Ратному, Ковелі і Бресті-Литовському. Наприкінці XIX століття поблизу села відкрився тартак. На розробці й трелюванні лісу працювали місцеві і білоруські безземельні та малоземельні селяни.
Переважна більшість селянських хат була курною, з одним-двома маленькими віконцями, що призводило до частих пожеж. Худобу тримали теж у хатах. Взимку діти й дорослі спали на долівці разом з телятами і ягнятами. Це за умов постійного недоїдання спричинювалося до різних епідемічних хвороб і великої смертності. Якщо у 1898 році в селі налічувалося 2654 жителі, то в 1906 році їх чисельність зменшилася до 11875.
Жителі Кортеліс були позбавлені будь-якої медичної допомоги. В селі не було ні медпункту, ні навіть фельдшера. Серед населення панувала повна неписьменність. Лише в 1887 році тут відкрилася однокласна церковнопарафіяльна школа. В 1911 році в ній навчалося 48 хлопчиків і 2 дівчинки, переважно із заможних сімей. Діти бідноти залишалися поза школою і росли неписьменними.
Звістка про революційні події 1905—1907 рр. долетіла і в цей куток волинського Полісся. Першими на ці події відгукнулися лісоруби. Вони не виходили на роботу, висунули вимоги про збільшення заробітної плати і поліпшення умов праці, не виконували розпоряджень посланих до села жандармів. Однак через неорганізованість, відсутність цілеспрямованої і послідовної програми дій виступи селян не стали масовими і носили епізодичний характер.
Безпросвітні злидні змушували багатьох волинян вирушати на заробітки за межі Російської держави. Напередодні першої світової війни до Канади та інших заокеанських країн у пошуках шматка хліба виїхало кілька сімей і з Кортеліс.
В період столипінської реакції кілька куркульських сімей виділилися на відруби і хутори. Основна ж маса кортелісців не хотіла переходити на відрубну систему землекористування, справедливо вбачаючи в ній шлях до ще дальшого зубожіння і цілковитої втрати своїх клаптиків землі.
Коли почалася перша світова війна, чимало чоловіків — жителів села мобілізували до царської армії. На плечі селян ліг тягар військових податків. Улітку 1915 року Кортеліси, як і вся північно-західна Волинь, були захоплені німецькими загарбниками. Вони грабували селян, відбираючи все, що впадало в око: полотно, вовну, шкіру, продовольство, худобу. Багатьох жителів примушували рити окопи. Тих, хто не хотів підкоритися, розстрілювали. Тільки протягом першого року окупації було закатовано понад 10 кортеліських селян.
Звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію в Росії, про перші ленінські декрети захоплено зустріло трудове селянство Кортеліс. Однак окупаційний режим перешкодив встановленню тут Радянської влади. Завдяки переможному наступу Червоної Армії навесні 1919 року частина Волині на недовгий час була визволена від інтервентів. До сіл поверталися біженці, військовополонені, солдати. Вони несли з собою правду про революційні події в Росії і на Україні, закликали селян здійснити надане їм декретом Радянського уряду право на землю.
Проте на перешкоді сподівань трудового селянства Кортеліс стали нові інтервенти. Весною 1919 року білополяки захопили західну частину України. Кортеліси опинилися під владою білопольських інтервентів. Знову почалися страхіття окупаційного режиму: грабежі, розстріли. Сільська біднота чинила окупантам організований опір. З найбільш свідомих селян тут було створено підпільний озброєний загін, який очолив Ф. П. Корнелюк і С. К. Дордюк. Загін нападав на застави білополяків, відбивав продовольство і майно, награбоване загарбниками у кортелісців та жителів навколишніх сіл.
В липні 1920 року на Волині було встановлено Радянську владу. Проте реакційним колам буржуазно-поміщицької Польщі, підтриманим Антантою, вдалося відторгнути від Радянської України її західні землі. Така ж доля спіткала і Кортеліси.
В адміністративному відношенні Кортеліси входили до складу Гірницької гміни Ковельського повіту. Становище жителів села було вкрай тяжким. Розорені й пограбовані німецькими та білопольськими окупантами, селяни ледве животіли. Вони терпіли через малоземелля й безземелля. Багато сімей, які під час війни позбулися чоловіків і не мали тяглової сили та сільськогосподарського реманенту, вручну нічого не могли вдіяти на убогих клаптиках неродючої землі. Примітивні осушувальні канали стали непридатними, а з ними — і раніше освоєна болотиста земля. Цим скористалися куркулі, які при підтримці польських властей на основі так званої комасації (об’єднання дрібних земельних ділянок і ліквідація черезсмужжя) загарбали землі зубожілих селянських господарств.
Селяни були обтяжені численними податками і повинностями. За десятину орної землі, луків або городу селяни Ковельського повіту, в т. ч. і Кортеліс, змушені були платити 6,5 злотого, за вола або корову — 2 проц. їх вартості, за вівцю чи козу — 6 злотих, за свиню — від 6 до 8 злотих, за теля — 10 злотих. Крім поземельного податку, селяни сплачували місцевий податок, або податок на «самоврядування», у розмірі 100 проц. поземельного, податок за утримання домашньої птиці, коня і навіть собаки. З кортелісців стягували також на утримання поліції, війта, їх примушували виконувати так звані шарваркові повинності та інші роботи на користь держави.
Шукаючи засобів до існування, чимало збіднілих селян працювали на лісорозробках або батракували в куркулів за невелику частку врожаю. Справжнім бичем були хвороби: туберкульоз, малярія, дизентерія та інші. Весною, коли посилювався голод, від хвороб щодня вмирало по 5—6 чоловік. Великою була й дитяча смертність. В 1938 році з 126 новонароджених 66 померло. Селяни не мали найелементарнішої медичної допомоги. В Кортелісах не було навіть фельдшера. Майже всі жителі були неписьменними. Сюди роками не надходили листи.
Трудове селянство не мирилося з своїм тяжким становищем. Його найбільш передові і свідомі представники ставали борцями за народне щастя, за соціальне й національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. В 1935 році в Кортелісах було створено осередок КПЗУ. Його члени проводили організаційну і пропагандистсько-агітаційну роботу. В грудні 1937 року тут налічувалося 5 комуністів. їх очолював селянин-бідняк А. Т. Прокопчук.
Місцеві комуністи організовували нелегальні сходки, викривали наклепи буржуазної преси і українських буржуазних націоналістів на Радянський Союз, розповідали трудящим правду про життя радянського народу, про Радянську Україну. Члени осередку КПЗУ розповсюджували комуністичні листівки і відозви, закликаючи селян до активної боротьби проти гнобителів. Трудящі дедалі більше усвідомлювали, що лише шляхом боротьби вони зможуть добитися поліпшення свого становища, і всіляко підтримували комуністів. Так, кортелісці, які працювали на лісорозробках, переховували комуністичну літературу. Брати А. Т. Прокопчука — Максим, Хома, Никон і Адам Прокопчуки часто виконували обов’язки зв’язкових між комуністами Кортеліс і підпільними партійними осередками КПЗУ Ковеля, Ратного на Волині та підпільними партійними осередками КП Західної Білорусії в містечках Малоритій й Кобрині. Під керівництвом комуністів селяни Кортеліс підтримали вимоги трудового селянства Ковельського повіту про скасування митних оплат при в’їзді і виїзді з міста, відмовлялися сплачувати численні податки та виконувати різні повинності.
Нове життя для населення Кортеліс, як і для трудящих всієї Волині, настало у вересні 1939 року, коли село визволили війська Червоної Армії. Комуністи, все трудове селянство влаштували братам-визволителям теплу, сердечну зустріч. На мітингу, що відбувся тут, від імені селян з щирою подякою Комуністичній партії і уряду Радянського Союзу виступив А. Т. Прокопчук.
З ініціативи комуністів у вересні того ж року в Кортелісах був створений тимчасовий комітет. Він відібрав землю у куркулів і церкви та передав її безземельним і малоземельним селянам, організував допомогу сім’ям бідняків. Населення Кортеліс взяло активну участь у виборах до Народних Зборів Західної України, що відбулися 22 жовтня, і обрало своїх представників до цього народного органу.