Ратне, Ратнівський район, Волинська область (продовження)
Після третього поділу Польщі в 1795 році Ратне разом із Західною Волинню відійшло до Росії. Населення міста визволилося від ненависного польсько-шляхетського панування і возз’єдналося з основною частиною українського народу.
Під час Вітчизняної війни 1812 року Ратне було ареною воєнних дій. Біля міста стояли головні сили австрійської дивізії Зігенталя, що входила до складу наполеонівської армії. Потіснивши ворога, в липні через Ратне пройшла 3-а російська армія під командуванням генерала О. П. Тормасова, яка рушила на Кобрин і Брест. Вона оточила ворожу бригаду генерала Кленгеля і примусила її капітулювати. На початку вересня 1812 року російські війська під натиском переважаючих сил противника змушені були відступити до лінії річки Стиру. Ратне було захоплено ворогом. Проте незабаром, з’єднавшись під Луцьком, війська 3-ї російської армії і дунайська армія під командуванням П. В. Чичагова перейшли в наступ на широкому фронті і завдали ворогові нищівного удару. 18 вересня місто було визволено.
Ратне зазнало великих руйнувань, але відбудовувалось дуже повільно. Населення його в цей час становило близько 2 тис. чоловік. Більшість жителів міста працювала в сільському господарстві, частина займалася кустарними промислами, торгівлею, сплавом лісу та хліба. Після реформи 1861 року, яка дала поштовх роз витку капіталізму, в Ратному виникло кілька невеликих капіталістичних підприємств. У 1868 році тут була маслоробня, 2 шкіряні, пивоварний і цегельний заводи. Щорічно в місті відбувалося 6 ярмарків, на які привозилося товару на суму понад 200 тис. карбованців.
Швидкими темпами зростало населення Ратного. У 1910 році воно становило 4035 чоловік. З розвитком капіталізму поглибився процес класової диференціації, внаслідок чого основна частина жителів позбавлялася свого головного джерела існування — землі і розорялася, а їх земельні наділи потрапляли до рук великих землевласників. Деякі поміщики мали по 1000 і більше десятин. Так, поміщиці С. Вофташ належало 1700 га кращих земель, графині Горайській — 1800 гектарів.
Погано було в місті з медичним обслуговуванням. Лише в 1907 році тут відкрили, земську лікарню. Голод, хвороби, висока смертність були невід’ємними супутниками життя більшості населення Ратного за капіталізму.
Під час першої світової імперіалістичної війни місто було захоплено австро-німецькими військами. Частина населення загинула під час сильних боїв, які тут відбувалися, а частина евакуювалася в східні райони.
Трудящі Ратного із захопленням зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Проте згідно з Ризьким договором 1921 року реакційним колам Польщі при підтримці імперіалістичних держав вдалося відторгнути від Радянської України західні землі,у т. ч. і Ратне. Польська окупація, яка тривала майже два десятиліття, призвела до цілковитого занепаду господарства і розорення трудящих. Як зазначалося в тогочасній радянській пресі, «у зайнятих польськими військами областях Волині лютує страшний голод. Весь хліб польськими властями вивезений. Населення харчується березовою корою та іншими домішками».
В пошуках кращої долі значна кількість населення Ратного емігрувала в США, Канаду, Аргентіну та інші заокеанські країни. Ті, що лишилися в місті, ставали на шлях рішучої боротьби проти гнобителів, за встановлення Радянської влади і возз’єднання з Радянською Україною. Цю боротьбу очолили комуністи і комсомольці. У 1922 році тут утворилася підпільна комуністична група. Її організаторами і активними діячами були К. М. Кульбачинський, Я. О. Онисько, Г. Я. Іосип, С. К. Токарський, М. О. Купчик, Ю. А. Янцевич та інші. Підпільники підтримували зв’язок з Ковельським окружним комітетом КПЗУ. На квартирі члена КПЗУ М. В. Петровського було встановлено шапірограф, на якому друкувалися листівки.
Під керівництвом комуністів трудящі щорічно організовували демонстрації 1 Травня і в жовтневі дні. Члени комуністичного осередку розповідали населенню правду про будівництво соціалізму в Радянській Україні, розповсюджували листівки і революційну літературу. В ніч з 5 на 6 серпня 1925 року в Ратному були розклеєні листівки, випущені КПЗУ. «Польський буржуазний уряд приводить край до згуби, — вказувалося в них. — Промисловість уповільнюється, безробіття зростає, по всьому краю тягнуться зголоднілі робітники і безземельні або малоземельні селяни, шукаючи роботи…». Листівки закінчувалися закликом до населення міста: «Геть окупантів! Геть польський буржуазний уряд! Хай живуть селянські комітети! Хай живе робітничо-селянський уряд! Хай живе Комуністична партія!».
Наприкінці 1929 року в Ратному прокотилася хвиля арештів. Багато жителів міста, які брали участь у підпільному комуністичному русі, було заарештовано і кинуто до в’язниці. Незважаючи на це, 8 червня 1930 року під час виборів до польського сейму в місті відбувся двохтисячний мітинг трудящих під лозунгами: «Геть фашистський уряд Пілсудського! Геть з підготовкою війни проти Радянського Союзу! Хай живе пролетарська революція! Хай живе возз’єднання Західної України з Українською Радянською Республікою!». На початку 1934 року тяжко хворим повернувся з ув’язнення комуніст К. М. Кульбачинський і незабаром помер. Його похорон вилився у велику демонстрацію, в якій взяли участь жителі не лише Ратного, а й навколишніх сіл: Якушева, Поступеля, Видраниці, Дубечного, Лютки та інших. Похорон закінчився кривавою сутичкою з поліцією.
Революційне піднесення народних мас викликало посилення репресій з боку уряду. Значну частину членів КПЗУ міста незабаром було заарештовано. Але боротьба трудящих не припинилася. Нею керували комуністи Я. О. Онисько, Г. Я. Іосип, С. К. Токарський, П. С. Омельчук та інші, яким вдалося уникнути арештів.
Як тільки стало відомо про визвольний похід Червоної Армії у вересні 1939 року, комуністи Ратного вийшли з підпілля та обеззброїли жандармів і польський гарнізон. Населення міста урочисто, з хлібом-сіллю зустріло воїнів-визволителів.
Того ж дня відбувся багатолюдний мітинг. У місті була встановлена Радянська влада і створено тимчасовий комітет. Він прийняв рішення про конфіскацію поміщицьких земель і наділення ними безземельних і малоземельних селян. В Ратному почали здійснюватися соціалістичні перетворення. Було націоналізовано механічний млин, цегельний завод, маслозавод та інші підприємства, створено лісгосп, райпромкомбінат і МТС. Органи Радянської влади подбали про відкриття семирічної школи і лікарні. Було обрано міську Раду, яку очолив комуніст А. І. Мергес. Активну учасницю комуністичного руху А. Г. Дорощук обрали депутатом до Народних Зборів, які прийняли історичне рішення про возз’єднання Західної України з Радянською Україною. Навесні 1940 року селяни Ратного організували колгосп. На колгоспних ланах закипіла творча праця.
Але мирне будівництво ратнівців, як і всіх радянських людей, було перервано віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. 28 червня 1941 року Ратне було захоплено німецько-фашистськими загарбниками. В перший же день окупації гітлерівці розстріляли 32 радянських військовополонених і 29 мирних жителів. Понад 30 юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Протягом усього періоду німецько-фашистської окупації в Ратному було розстріляно і закатовано близько 3 тис. радянських людей. В околицях селища знаходиться чимало братських могил — німих свідків фашистських злодіянь.
Незважаючи на терор і жорстокий окупаційний режим, трудящі Ратного піднялися на рішучу боротьбу проти окупантів. Багато з місцевих жителів пішло в партизани і влилося до з’єднання О. Ф. Федорова, яке деякий час діяло на території району, та місцевого загону І. І. Редька. На початку 1944 року почалися вперті бої за визволення Ратного. Велику допомогу військам Червоної Армії подали партизани, які не раз нападали на німецько-фашистський гарнізон, що стояв там, і знищили багато живої сили противника.
22 березня 1944 року Ратне було визволено від фашистських загарбників. Під час боїв за селище розвідник 160-ї стрілецької Брестської Червонопрапорної дивізії сержант Василь Газін повторив подвиг О. М. Матросова, закривши грудьми амбразуру дзота. За героїзм, виявлений у цьому бою, він посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Нині ім’ям героя названа одна з вулиць селища.
Німецько-фашистські окупанти завдали Ратному багато шкоди. Вони зруйнували 243 житлові будинки, 234 господарські будівлі, всі адміністративні й службові приміщення, школу, лікарню, пограбували значні матеріальні цінності. Селище являло собою купи руїн.
Населення Ратного відразу приступило до залікування ран, завданих гітлерівськими розбійниками. Завдяки самовідданій праці трудящих в короткі строки були відбудовані промислові підприємства і проведені роботи по відновленню житлового фонду та впорядкуванню селища. В 1945 році вступили в дію найбільший у районі механічний млин, який обробляв понад 12 тонн зерна на добу,. цегельний . завод і місцева електростанція. Відбудовані підприємства включились у соціалістичне змагання за виконання і перевиконання виробничих планів. Так, цегельний завод у 1946 році виконав свої планові завдання на 346 проц. При селищній Раді були створені 3 земельні громади, які організували допомогу селянським господарствам. Селяни Ратного, побувавши у східних областях України і побачивши переваги колгоспного виробництва, вирішили відновити артіль, яка була створена перед війною. На кінець відбудовного періоду колгосп зміцнився і перетворився на одне із значних господарств Волинської області.
У післявоєнні роки в селищі розвинулась різногалузева промисловість, яка вносить вагомий вклад в економіку області. Одним із найбільших підприємств є лісохімічний завод, збудований у 1961 році. Він виробляє хлорофілокаротинову пасту і хвойне борошно є високовітамінними концентратами для відгодівлі тварин і птиці. У 1965 році завод виробив 10 тонн цієї пасти і 400 тонн борошна. Значними підприємствами є також смолоскипидарний завод, який виробляє смолу, скипидар і деревне вугілля, і маслозавод, що виготовляє масло, кефір, казеїн, морозиво, сик. Харчокомбінат, який існує тут з 1957 року, забезпечує населення безалкогольними напоями, винами, ковбасними та хлібобулочними виробами. Ратнівський промкомбінат випускає черепицю, столярні вироби тощо.