Заболоття, Ратнівський район, Волинська область
Заболоття — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване на березі озера Тура, за 27 км на південний захід від районного центру. Залізнична станція з однойменною назвою на лінії Брест—Ковель—Київ. Через селище проходить автомагістраль місцевого значення Ратне — Гута. Населення —5,9 тис. чоловік. Заболоттівській селищній Раді підпорядковано село Заліси.
У 1940 році Заболоття стало районним центром. Згідно з рішенням Волинської обласної Ради депутатів трудящих від 21 січня 1959 року воно було віднесене до категорії селищ міського типу і ввійшло до складу Старовижівського району. В 1962 році Заболоття включили до Камінь-Каширського району, а в 1965 році — передали Ратнівському району.
Місцевість навколо Заболоття — один з найбільш заболочених районів Волинської області. Тут розташовано 5 озер: на сході — Тур, на півночі — Довге, на заході — Чорне та Ковпине і на півдні — Корець. Звідси походить і назва Заболоття, тобто поселення за болотами. На території селища та його околиць знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).
Перша писемна згадка про Заболоття датується 1583 роком, в зв’язку з подимним оподаткуванням. В цей час село, як і решта території Волині, перебувало під владою шляхетської Польщі. В ньому налічувалося 11 димів, з яких стягувалися великі податки. На початку XVII століття власник Заболоття Кашевська віддала його в оренду шляхтичеві Чолганському. Намагаючись одержати якнайбільше прибутків, він наклав на селян непосильні податки і примушував відробляти численні повинності. їх становище погіршувалося також внаслідок постійних нападів і грабежів, які чинили слуги власника села. У своїй скарзі від 24 квітня 1619 року Чолганський писав про порушення Кашевською орендного контракту, про напади її челяді на село і утиски місцевих селян. У 1629 році Заболоття віддали в оренду шляхтичеві О. Єловицькому, який також посилив експлуатацію. В цей час у селі вже було 55 димів.
Тяжкі податки і повинності, свавілля орендарів призвели селян до цілковитого зубожіння і розорення. Шукаючи порятунку, вони почали тікати з села. Так, у 1644 році кілька десятків селян втекли до Старокостянтинова.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Заболоття рішуче виступило проти польсько-шляхетських загарбників. Воно радо чекало наближення війська Богдана Хмельницького. Намагаючись будь-що викорінити симпатії селян до повстанської армії, польські загарбники в серпні 1648 року послали до Заболоття каральний загін на чолі з ротмістром Я. Ліневським, який жорстоко розправився з ними. Із вступом повстанської армії Богдана Хмельницького на Волинь польські війська перетворили Заболоття на свій важливий опорний пункт. Під час боїв, які розгорнулися тут у 1648 році, село було спалено.
Після закінчення визвольної війни Заболоття лишилося під владою шляхетської Польщі. Кращі землі захопила польська шляхта. Становище селян дедалі погіршало. Вони мали відбувати панщину по 5—6 днів на тиждень від волоки, давати з кожного господарства по три чверті вівса або жита, платити по 7,5 гроша, а також виконувати інші повинності. Щоб посилити своє панування, польська шляхта насаджувала у селі католицизм і уніатство. На початку 1795 року тут було збудовано уніатську церкву, яка стала одним з великих землевласників. Вона мала понад 100 га кращої землі і експлуатувала дарову працю селян.
У 1795 році відбувся третій поділ Польщі, за яким Заболоття, як і вся Західна Волинь, відійшло до Росії. Було покладено край примусовому ополячуванню і покатоличенню українського населення. Проте соціальне становище селян не змінилося. Як і раніше, вони змушені були відробляти на користь поміщика різні повинності і платити натуральну та грошову ренту. У 30-х роках XIX століття Заболоття стало державним володінням, а селяни були переведені на оброк.
У 1866—1867 рр. вийшли царські укази про поземельний устрій державних селян України. Селяни Заболоття дістали право викупити у казни свої земельні наділи, але мали сплатити за них великі гроші. Царські чиновники, які перебували у селі, примушували селян і далі виконувати різні повинності. Останні скаржилися, що старшина запроваджує так звані згінні дні, використовує їх у власному господарстві, застосовує тілесні покарання. За уставною грамотою, кожний селянський двір Заболоття мав сплачувати щорічно по 12 крб. 75 коп. викупних платежів протягом 49 років. Ліси лишилися у повній власності держави.
Незважаючи на кріпосницький характер реформи, скасування кріпосного права відкрило шлях до розвитку капіталізму в Росії. У пореформений період Заболоття значно зросло. Якщо в 1849 році в селі налічувалося 108 дворів, то в 1898 році — 184, а в 1904 році — вже 265 дворів. У кінці XIX століття через Заболоття було прокладено залізницю Ковель — Брест і побудовано залізничну станцію. Це сприяло дальшому розвитку економіки села. Рух через станцію постійно зростав. З 1879 по 1883 рік із Заболоття щорічно вирушало до 2200 пасажирів, а кількість перевезених вантажів збільшилася в 2 рази.
У 1874 році в Заболотті відкрили початкову сільську школу, яка в 1887 році була передана у відання духовенства і реорганізована на церковнопарафіяльну. В 1898 році у ній навчалося 33 учні, переважно діти багатіїв та чиновників. На початку XX століття в селі почав діяти фельдшерський пункт, але на його утримання відпускалася мізерна сума коштів.
Під впливом революційних подій 1905 року, що відбувалися у центральних районах Росії, селяни Заболоття вимагали зменшення податків, самовільно рубали казенний ліс і пасли там худобу. Щоб ослабити революційну боротьбу, царизм нацьковував трудящих різних національностей одних на одних. У кінці 1905 року до села прибув справник з поліцаями, які вчинили тут єврейський погром.
Перша світова війна завдала жителям Заболоття багато лиха. Влітку 1915 року село захопили австро-німецькі війська. Вони встановили жорстокий режим. Внаслідок голоду, який тут почався, значна частина населення вимерла. Після краху австро-німецької окупації Заболоття на початку 1919 року захопили білополяки. Трудящі села мужньо боролися за своє соціальне і національне визволення. Вони з радістю дізналися про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Цю хвилюючу звістку принесли їм солдати і біженці, що повернулися додому після укладення Брестського миру.
Незабаром у Заболотті замайорів червоний прапор. Червона Армія, здійснюючи переможний наступ, відкинула білополяків і у серпні 1920 року визволила Волинь. Палко зустріли її трудящі Заболоття. В селі було створено ревком, який організував допомогу Червоній Армії і почав підготовку до розподілу поміщицької землі. Проте його діяльність була перервана новим наступом білополяків, і Червоній Армії довелося відступити. За Ризьким договором 1921 року Заболоття лишилося під владою буржуазної Польщі. Польська окупація, яка тривала майже два десятиріччя, призвела трудящих до цілковитого розорення. З цієї багатої на ліс місцевості окупанти і лісопильна фірма «Будекс», заснована тут ще в кінці XIX століття, безперебійно вивозили першокласні мачтові сосни у порт Гданськ, а звідти — за океан, одержуючи величезні прибутки. Водночас селяни Заболоття, які за наказом окупантів рубали цей ліс, бідували, жили у тяжкій скруті. Польські власті насаджували в Заболотті колоністів-осадників і безплатно наділяли їх землею за рахунок місцевого населення. Безземелля і малоземелля, нестача коней і сільськогосподарських знарядь праці, великі податки і постійні штрафи робили становище основної маси селян нестерпним.
Побоюючись зростаючого невдоволення селян, польські власті провели у 1925 році парцеляцію непридатних земель великого духовенства і шляхти. Згідно з законом про парцеляцію безземельні й малоземельні селяни могли придбати за дуже високу плату земельні наділи до 2 десятин. Але ці наділи, як правило, були розкидані в кількох місцях і являли собою найгірші землі, де урожай був дуже низький. Тому селяни відмовлялися від них. Все це примушувало жителів Заболоття залишати рідний край і емігрувати до СІЛА, Канади, Аргентіни та інших країн. Лише в 1926—1927 рр. з села виїхало 17 сімей.
Населення Заболоття не мирилося з своїм тяжким становищем і піднялося на боротьбу проти окупантів, за возз’єднання з Радянською Україною. Цією боротьбою керувала КПЗУ. Комуністи роз’яснювали трудящим, що лише шляхом рішучої боротьби з гнобителями можна добитися поліпшення свого становища. На території Заболоттівської гміни діяв райком КПЗУ, який об’єднував осередки КПЗУ сіл Гути, Тура, Заболоття, Заліс. Заболоттівський райком встановив зв’язки з Ковельським і Луцьким окружкомами КПЗУ. Для організації мас на боротьбу з окупантами і вироблення програми дій у Заболотті неодноразово скликалися нелегальні районні партійні збори. Згодом для кращої конспірації місце їх проведення було перенесено до Гути, розташованої попід лісом. В кінці березня 1927 року ковельський повітовий староста доповідав волинському воєводі про активну діяльність комуністичних осередків у Заболотті, Турі й Гуті.
Під впливом комуністів робітники лісопильної фірми «Будекс» 9 квітня 1927 року застрайкували. Вони вимагали виплати заробітної плати за останні 6 тижнів, затриманої підприємцями, і поліпшення умов життя. Страйки особливо почастішали в роки економічної кризи 1929—1933 рр., коли власники підприємств систематично не виплачували робітникам заробітної плати, порушували їх елементарні права. Особливої гостроти революційні виступи трудящих Заболоття набули в 1935 році. Вони відмовлялися відбувати повинності по прокладанню і ремонту шляхів, самовільно рубали поміщицький і державний ліс, підпалювали панські будівлі та інше майно.
Виконуючи рішення IV з’їзду КПЗУ (кінець 1934 року), Заболоттівська партійна організація закликала трудящих до боротьби проти капіталу, фашизації і окупації, за зміцнення керівної ролі робітничого класу в революційно-визвольному русі. Особливу увагу було звернуто на розгортання роботи серед робітників лісової промисловості. Комуністи-підпільники розповсюджували серед них революційну літературу і піднімали їх на боротьбу проти експлуатації.
Трудящі Заболоття взяли активну участь у сільськогосподарському страйку, який охопив Волинь у 1936 році. 4 вересня Заболоттівський райком КПЗУ розповсюдив серед селян відозви, закликаючи їх виступити проти високих цін на промислові товари і дуже низьких — на сільськогосподарські. Внаслідок агітації селяни відмовилися везти продукти на ярмарок. Вони вимагали скасування державних повинностей та зменшення ринкових зборів. Це був величезний виступ трудового селянства Волиніх.
Нова економічна криза, яка почалася у Польщі в 1938 році, значно погіршила становище трудящих Заболоття. Це привело до посилення страйкової боротьби. 29 березня 1938 року застрайкували 420 робітників лісопильної фірми. Вони вимагали підвищення заробітної плати, зменшення робочого дня, скасування штрафів тощо.
Щоб не допустити простою підприємства, правління лісопильної фірми вирішило набрати нових робітників з селян навколишніх сіл. Проте вони відмовилися стати штрейкбрехерами і не приїхали до Заболоття. Ніяких результатів не дали переговори з страйкарями, які проводив інспектор дирекції лісів. Лише 25 квітня, коли правління фірми пообіцяло збільшити заробітну плату, зменшити робочий день і скасувати штрафи, страйк припинився.
Однак власники не тільки не йшли на поступки робітникам, а й залякували їх звільненням з роботи, щоб примусити працювати на старих умовах. Тоді робітники 27 травня скликали збори і ухвалили наполягати на виконанні попередніх вимог, заявивши протест проти зловживань адміністрації. Проте хазяї продовжували зволікати, і 28 травня страйк почався знову. Наступного дня у Заболоття прибув ковельський староста, який намагався примусити робітників стати до роботи. Не добившись цього, він викликав з Ковеля війська, і страйк був придушений силою.
Борючись проти соціального і національного гноблення, трудящі Заболоття звертали свої надії на Радянську країну, де жили їх єдинокровні брати. У вересні 1939 року ці сподівання збулися. Відразу після першої звістки про визвольний похід Червоної Армії у Заболотті було створено ревком, який вжив заходів до встановлення революційного порядку. На чолі ревкому став відомий західноукраїнський письменник О. Я. Гаврилюк.
19 вересня у Заболоття вступили воїни-визволителі. Населення зустріло їх хлібом-сіллю. На вулицях села були вивішені червоні прапори і транспаранти з словами привіту й вдячності за братерську допомогу. Того ж дня ревком було реорганізовано у тимчасовий комітет, який почав здійснювати корінні соціальні перетворення. Вся земля була відібрана у великих власників і безплатно передана у користування безземельним і малоземельним селянам. Були націоналізовані підприємства лісової промисловості, а також великі житлові будинки, що належали поміщикам, осадникам, купцям та урядовцям 5. У селищі стали працювати промкомбінат, маслозавод, ліспромгосп, електростанція. У Заболотті відкрилася семирічна школа, в якій діти вперше дістали можливість навчатися рідною українською мовою. Почав працювати медпункт, де трудящі безплатно діставали медичну допомогу. Своє дозвілля жителі проводили у клубі, який мав пересувну кіноустановку. Тут селяни з великим інтересом продивилися кращі радянські кінофільми: «Ленін у Жовтні», «Ми з Кронштадта», «Чапаев» та інші. Налагоджувалася торгівля продуктовими і промисловими товарами.