Заболоття, Ратнівський район, Волинська область (продовження)
В січні 1940 року після утворення Заболоттівського району в селі почали працювати районні організації та установи. Широко розгорнулося господарське і культурне будівництво. Побувавши в східних областях Радянської України і запозичивши досвід, заболоттівці на початку 1940 року створили колгосп.
Але мирну працю трудівників Заболоття порушив віроломний напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 24 червня 1941 року в село вдерлися німецько-фашистські загарбники. Вони встановили тут кривавий окупаційний режим. Школу, медпункт, клуб було закрито. Гітлерівські варвари за допомогою підлих зрадників — українських буржуазних націоналістів заарештували і розстріляли 97 радянських людей, 128 юнаків і дівчат вивезли на каторгу до Німеччини.
Однак населення Заболоття не підкорилося окупантам і піднялося проти них на боротьбу. Частина жителів вступила до партизанських загонів і в їх лавах героїчно боролася проти фашистських загарбників. У цій боротьбі відзначилися колишні члени КПЗУ М. С. Головійчук, Є. І. Головійчук, В. Н. Шевчик, М. Я. Глинянко та інші. Ще у вересні 1941 року секретар райкому комсомолу І. І. Голубцов організував підпільний комітет у складі комсомольців І. І. Лукашука і К. С. Варяниці. Підпільна група розповсюджувала серед населення зведення Радінформбюро про становище на фронті та операції радянських військ, добирала і переправляла людей до партизанських загонів. Жителі села всіляко допомагали партизанам. Так, Г. В. Головійчук переховував поранених бійців Червоної Армії, які не встигли відступити з військовими частинами. Він був партизанським зв’язковим, а його будинок став місцем явок.
У листопаді 1942 року для організації і керівництва партизанськими загонами в північну частину Волині був посланий А. П. Бринський. Він об’єднав усі дрібні партизанські загони, які тут діяли. Партизанське з’єднання А. П. Брянського контролювало залізницю Брест — Ковель. У січні 1943 року через Волинь пройшло партизанське з’єднання G. А. Ковпака. В червні прибуло партизанське з’єднання О. Ф. Федорова, яке відіграло велику роль у розгортанні партизанської боротьби в тилу ворога. Диверсійні групи з’єднання Федорова діяли на багатьох станціях, у т. ч. в Заболотті. Вони висаджували в повітря військові ешелони, влаштовували аварії, внаслідок яких зупинявся рух поїздів на лінії Брест—Ковель. В одній з таких диверсій брав участь робітник залізничної станції Заболоття П. Г. Бідзюра, який потім вступив до лав Червоної Армії і гнав ворога до Берліна. Нині він працює на цій станції.
22 липня 1944 року воїни 38-ї стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту при взаємодії з партизанами визволили Заболоття. Німецько-фашистські загарбники зруйнували в селі 122 будинки, промкомбінат, маслозавод, ліспромгосп, лісопильний завод, електростанцію,, залізничну станцію.
Першорядним завданням партійних і радянських органів, усіх трудящих було якнайшвидше відбудувати господарство і подати допомогу фронту. Частина жителів, у т. ч. І. А. Мельничук, М. І. Головійчук, Г. І. Головійчук, Т. Л. Білітюк, Д. Т. Коцюба, С. М. Коцюба, Я. Ф. Глинянко та інші, влилися до лав Червоної Армії і продовжували боротися з ворогом. Трудящі селища відразу ж приступили до залікування ран, завданих війною. Велику допомогу їм подала держава, виділивши будівельні матеріали і грошові кредити. Вже у першій половині 1945 року в Заболотті було споруджено 31 житловий будинок, 3 мости. Методом народної будови закінчили будівництво нового приміщення школи і відремонтували старе. Піднялася з руїн залізнична станція, відновили значну ділянку залізничної магістралі Брест — Ковель.
Радянська влада повернула селянам землю, відібрану у них під час німецько-фашистської окупації. Для своєчасного обробітку її навесні 1945 року багато жителів Заболоття одержали від держави насіння, безкінні господарства та сім’ї фронтовиків — велику грошову допомогу для придбання коней і худоби. Внаслідок цього вже у 1947 році поголів’я великої рогатої худоби порівняно з 1944 роком зросло більше ніж у 2 рази, а кількість свиней — у 8,5 раза. Ліквідація безземелля, допомога держави посилили трудову активність мас.
Незважаючи на деякі успіхи, сільське господарство все ще лишалося на низькому рівні. Для вивчення передового досвіду ведення господарства у східні райони республіки була послана делегація. Повернувшись до Заболоття, члени її розповіли селянам про переваги колективного господарювання. В 1948 році з ініціативи активістів у селі було відновлено колгосп. Велику роль у його зміцненні відіграла колгоспна партійна організація, створена в цьому ж році. Вона мобілізовувала трудівників на боротьбу за дальший розвиток господарства.
Із зміцненням кормової бази значних успіхів домоглися тваринники. Виконуючи рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, більшість працівників ферм у 1954 році виконала свої зобов’язання. В 1955 році було збудовано 4-рядний корівник, обладнаний автопоїлками і підвісною дорогою, що значно полегшило працю тваринників. Спорудили також типовий свинарник на 200 голів і кормоцех. В кінці 1956 року було встановлено водонапірну башту і цим механізовано постачання води для худоби, а з січня 1957 року тваринницькі приміщення стали освітлюватися колгоспною електростанцією.
Борючись за дальше зміцнення артілі, партійна організація у 1961 році багато уваги приділила правильній розстановці кадрів, подала всебічну допомогу бригадним комсомольським організаціям. Було створено комітет комсомолу колгоспу. Все це позитивно позначилося на зростанні його економіки. Вже наступного року колгоспники добилися успіхів. Внаслідок осушення боліт і розкорчування чагарників посівна площа колгоспу у 1962 році зросла на 274 га. Значно збільшили посіви кукурудзи. Якщо в 1961 році нею засіяли 104 га, то в 1962 році — 260 га. Внаслідок цього колгосп заготовив 3250 тонн високопоживного силосу, що дало змогу піднести продуктивність тваринництва. Господарство взяло курс на відгодівлю великої рогатої худоби і свиней.
Боротьбу за піднесення врожайності культур та високу продуктивність тваринництва очолили комуністи. Колгоспна партійна організація налічувала 70 комуністів. Багато з них працювали безпосередньо на виробництві: 4 — бригадирами, 7 — ланковими, 6 — механізаторами, 5 — свинарками, 3 — доярками. Вже через три роки колгосп став одним з провідних господарств району. У 1968 році він мав 2243 га посівної площі, 890 голів великої рогатої худоби, 170 свиней, 185 овець. Машинно-тракторний парк налічував 5 зернових комбайнів, 20 тракторів, 4 тракторні плуги, 9 сівалок, 6 культиваторів і 12 вантажних автомашин.
У 1968 році колгоспники досягли нових успіхів у розвитку господарства. На цей час було осушено і освоєно понад 2100 га торфовищ. На кожному гектарі таких земель одержано більше, ніж на звичайних грунтах: зернових — на 4 цнт, картоплі — на 76 цнт, овочів — на 70 цнт, корнеплодів — на 95 центнерів. Колгосп продав державі 1046 цнт м’яса і 3643 цнт молока при плані 450 цнт і 1800 центнерів.
Колгосп економічно зміцнів. Значно зросли його прибутки. Якщо в 1963 році вони становили 143,3 тис. крб., то в 1968 році —903 тис. крб. За цей час вартість основних засобів виробництва артілі збільшилася на 235 проц. і досягла 892,9 тис. карбованців.
Рік у рік в артілі зростають ряди передовиків. Серед них — комуніст О. М. Круглій, яка 20 років віддала зміцненню господарства і завжди працювала там, де було важче. Тепер вона очолює другу комплексну бригаду, члени якої не раз виходили переможцями у соціалістичному змаганні. Так, у 1968 році вони зібрали по 14 цнт зернових, по 4,5 цнт льону-волокна та по 192,8 цнт картоплі з гектара. Бригаді вручено перехідний Червоний прапор партійної організації і правління артілі. Серед механізаторів першість утримують трактористи С. Н. Орендарук і Ф. Л. Денисюк. У 1968 році вони виробили на трактор по 1847 га умовної оранки. По 2100 кг молока від кожної корови надоїли доярки М. В. Глинянко і 3. С. Глущук. Високих показників у роботі домоглися телятниця Г. Ф. Пархомук і чабан О. С. Свіжевський.
Зростання економіки колгоспу дало змогу збільшити оплату людино-дня. В 1968 році його вартість порівняно з 1956 роком збільшилася в 4,5 раза. Це забезпечує колгоспникам заможне і культурне життя.
У післявоєнні роки значного розвитку набула місцева промисловість. У 1946 році відновив роботу маслозавод, який систематично виконував план на 160—170 проц. На початку 1945 року були пущені перші цехи райпромкомбінату, а в червні 1946 року здано до експлуатації цегельний завод, який, крім цегли, виробляв черепицю. У 1947 році комбінат відкрив нові цехи — для виробництва мила і вичинки шкіри. В 1956 році цегельний завод, який був значно розширений, довів випуск продукції до 3 млн. штук цегли на рік.
У цьому ж році було повністю відбудовано Заболоттівський лісопильний завод і відновлено ліспромгосп, який забезпечував деревиною шахти Донбасу. У змаганні з робітниками Брестського лісгоспу Білоруської РСР заболоттівські лісоводи протягом 1951 —1955 рр. утримували перше місце. За зразкову роботу в першому півріччі 1955 року вони завоювали другу всесоюзну премію в сумі 1500 крб. Прикладом для всіх робітників і службовців цього підприємства є бригада комуністичної праці, яку очолює Є. П. Зварич. Завдяки старанній праці колектив Заболоттівського ліспромгоспу чотири роки (1964—1967) був учасником Виставки досягнень народного господарства СРСР. За цей період він здобув багато грамот і дипломів ВДНГ, республіканської і обласної виставок передового досвіду в народному господарстві. 53 трудівники нагороджені срібними і бронзовими медалями ВДНГ, підприємство як премію одержало вантажний автомобіль «ГАЗ-69». Лісоводи виступили ініціаторами загущених посадок лісу, вперше застосували плуг ПП-50 для оранки боліт нід посадку швидкоростучих порід. Механізованим способом проводиться тут меліорація.
У 1959 році ліспромгосп було реорганізовано в лісництво, яке є одним з найбільших у районі. Тут трудяться багато робітників та інженерно-технічних працівників. План лісозаготівель у 1966 році підприємство перевиконало на 8 тис. куб. метрів деревини. Значних успіхів у праці домоглися трактористи А. Н. Толовій і С. Ф. Оксенюк, які щорічно виконують план на 125—130 проц. Лісництву підпорядковано завод для переробки деревини.
У 1958 році став до ладу овочесушильний завод. На ньому працюють 55 постійних і 150 сезонних робітників. Щороку підприємство дає продукції на 340 тис. крб. Завод переробляє овочі, фрукти, ягоди і гриби, які відправляються в промислові центри республіки. Робітники сушильного цеху досконало освоїли технологію сушіння овочів і дають продукцію тільки першого сорту. Комсомольці Г. М. Толовій і В. І. Шлущук зустріли XXIII з’їзд КПРС великими трудовими успіхами. їм було присвоєно звання ударника комуністичної праці. Порівняно з 1962 роком завод збільшив випуск продукції з 300 до 540 тис. крб. У 1968 році тільки понад план її було випущено на 126 тис. карбованців.
За роки Радянської влади докорінно змінилося медичне обслуговування трудящих. У Заболотті побудовано лікарню на 100 ліжок. Тут є поліклініка, пологове, дитяче, інфекційне, невропатологічне, зубопротезне, туберкульозне і маніпуляційне відділення, а також фізіотерапевтичний і рентгенологічний кабінети, клінічна лабораторія, пункт переливання крові, хірургічний блок. У лікарні — 10 лікарів і 43 працівники середнього медперсоналу. Вона обладнана новітнім медичним устаткуванням. Починаючи з 1948 року в період літніх канікул у селищі щорічно працює оздоровчий дитячий майданчик, де відпочивають понад 100 дітей.
Великі зміни сталися в галузі освіти і культури. В Заболотті є середня школа і спецшкола-інтернат. У1968 році в них навчалося 1020 учнів і працювало 74 вчителі. Кращих вчителів Г. П. Колодюк, В. П. Олійник, Н. А. Костенко, Н. С. Приходько нагороджено значком «Відмінник народної освіти». З 1958 року в селищі працює вечірня школа, де 127 робітників, колгоспників і службовців без відриву від виробництва здобувають середню освіту. Для колгоспників організовано курси тваринників, агрокурси.
До послуг трудящих Заболоття — Будинок культури на 250 місць з стаціонарною кіноустановкою. При ньому створені гуртки художньої самодіяльності — хоровий, вокальний, драматичний і танцювальний, в яких беруть участь близько 70 чоловік. В Будинку культури відбуваються огляди художньої самодіяльності, тематичні вечори, читаються лекції. Частими гостями тут є артисти Волинського обласного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. У селищі діє бібліотека для дорослих з книжковим фондом близько 20 тис. примірників. У 1967 році її відвідало 1500 читачів. Тут є також дитяча бібліотека, книжковий фонд якої становить близько 14 тис. примірників. Щорічно вона обслуговує близько тисячі читачів. Велику допомогу в роботі бібліотек подають бібліотечна рада і актив.
Невпізнанним стало Заболоття. Не лишилося і сліду від врослих у землю селянських хатин. На їх місці виросли високі світлі, криті шифером і черепицею будинки колгоспників. Лише в 1965 році було споруджено 12 індивідуальних житлових будинків. У 40 комунальних будинках є газове опалення. Вулиці обсаджені деревами. На благоустрій і впорядкування Заболоття держава щороку відпускає десятки тисяч крб. Селище повністю електрифіковано і радіофіковано. В 1967 році було споруджено комбінат побутових підприємств, якому підпорядковані лазня, готель, перукарня тощо. Є 7 продовольчих магазинів, промтоварний, магазин готового одягу, культмаг та інші. На території селища розміщена автоколона.
Трудящі Заболоття живуть оновленим життям.
Л. М. ПУЩИН, П. Н, СМІЯН