Волинська область в роки Великої Вітчизняної війни
Але мирне соціалістичне будівництво, яке розгорнулося в західних областях України, в т. ч. і на Волині, перервав підступний напад на Радянський Союз фашистської Німеччини. 22 червня 1941 року гітлерівські війська перейшли радянський кордон. Перший удар прийняли на себе прикордонники. Вони у винятково тяжких умовах мужньо відбивали атаки ворога. Це, зокрема, бійці 128-го залізничного полку НКВС, що охороняли залізничний міст через річку Буг, прикордонники 3-ї, 6-ї, 7-ї, 10-ї та Устилузької застав; воїни 13-ї застави під командуванням О. В. Лопатіна, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На честь героїв-прикордонників В. В. Петрова та І. І. Пархоменка, що загинули, захищаючи священні кордони СРСР, трудящі перейменували села Цуцнів у Петрове, а Видранку в Пархоменкове.
Небачену стійкість виявили воїни 5-ї армії під командуванням генерал-майора М. І. Потапова. Радянські бійці 124-ї дивізії цієї армії тримались в одному із дотів проти переважаючих сил ворога три тижні, а в другому — понад тиждень. Захисники Вітчизни виявили чудеса героїзму, стримуючи значні сили ворога; П. Ф. Алябушеву, К. О. Семенченку, а також Ф. Є. Столярчуку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Та сили були надто нерівними. 8 липня 1941 року гітлерівські нападники окупували всю область.
Фашисти встановили на українських землях жорстокий окупаційний режим. Волинська область за гітлерівським територіальним поділом була включена до генерального округу Волині та Поділля з центром у Луцьку. На території області гітлерівці відкрили 6 гебітскомісаріатів, 30 районних управ. Тут діяв великий апарат насилля та грабунків: гестапо, жандармерія, поліція, в містах і селах були розміщені військові гарнізони.
Гітлерівці та їх пособники — українські буржуазні націоналісти, керуючись директивами Гітлера та наказами його намісника на Україні Еріха Коха про знищення слов’янських народів, за час окупації Волині розстріляли і замучили понад 165 тис. чоловік. У Луцьку, Ковелі та Володимирі-Волинському вони відкрили концентраційні табори, в яких знищили 78 330 радянських військовополонених. Особливо жорстокий режим окупанти встановили у Володимир-Волинському концентраційному таборі, що призначався для офіцерів Червоної Армії. Радянських людей катували, виганяли босими і роздягнутими на мороз, цькували собаками. Тут щоденно вмирало по 200—250 чоловік. Серед військовополонених у цьому таборі був і Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант Д. М. Карбишев. Понад 30 тис. волинських юнаків і дівчат окупанти вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
Гітлерівці ліквідували колгоспний лад, пограбували артільне добро, зруйнували усі МТС. 187 тис. га землі було передано поміщикам. За час окупації фашисти спалили 422 населені пункти, 35 тис. селянських будинків, пограбували населення, відібрали 293,8 тис. голів великої рогатої худоби, 164 тис. коней, 410 тис. овець та свиней. Великої шкоди було завдано містам — зруйновано понад 30 тис. кв. метрів житлової площі, майже всі промислові підприємства, 39 залізничних станцій, близько 600 км залізничної колії. На руїни були обернені залізничний вузол і місто Ковель.
Фашисти закрили 984 школи, позбавивши цим 185 тис. дітей права на освіту, а 4696 вчителів — на працю. В обласному драматичному театрі фашисти влаштували стайню, пограбували експонати краєзнавчого музею. Вони зруйнували 279 шкільних і 69 клубних приміщень, знищили весь книжковий фонд бібліотек області. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами народному господарству області, становила понад 8 млрд. карбованців.
Проте ні фашистський терор, ні розбій не зламали волелюбного духу волинян. З перших же днів окупації вони піднялися на активну боротьбу з окупантами та їх найманцями — українськими буржуазними націоналістами.
Віроломний напад гітлерівців на нашу країну, воєнні дії, що розгорнулися на території області в перші дні війни, не дали можливості обкому КП(б) України заздалегідь створити підпілля. Проте вже 25 липня 1941 року Волинський обком партії, який перебував у Києві, направив у різні райони області для організації підпільної роботи 24 партійні і радянські активісти. Але лише 5 чоловік — І. К. Левченко, В. А. Лотвин, Ф. С. Козловський, О. Т. Українець та О. Ф. Конопльов — добралися до місця призначення. О. Ф. Конопльов і О. Т. Українець організували у селі Рудниках Колківського району підпільну групу, яка почала активну боротьбу з окупантами.
Наприкінці липня 1941 року ЦК КП(б)У надіслав для підпільної роботи на Волині ще 45 чоловік, серед яких були і уродженці Волині М. П. Конищук, Г. А. Карплюк та інші. М. П. Конищук створив підпільні групи у Великому Обзирі, Гриві, Набрусці та в інших селах Камінь-Каширського району, організував тут партизанський загін у складі 100 чоловік, який провадив диверсії, громив німецькі гарнізони і комендатури.
У грудні 1941 року створюється партизанська група в селищі Маневичах. Очолив її Мазурик. Згодом ця група виросла у досить великий партизанський загін під командуванням Ю. М. Собесяка. До загону входили українці, поляки, білоруси, росіяни. Загін знищив кількасот гітлерівців, пустив під укіс багато вагонів з військовою технікою. Після визволення Волині партизанський загін Ю. М. Собесяка став діяти на території Польщі. У Колківському районі розгорнув боротьбу партизанський загін, що виріс із підпільників сіл Граддя і Копилля. Його очолив член КПЗУ І. Я. Шишко. Крім того, активно діяли антифашистські підпільні групи в Луцьку, Ковелі, Торчині, в селах: Тихотин Рожищенського району, Клубочин, Сильне, Журавичі Цуманського, Колодниця, Поворськ, Білин, Дубове, Уховецьк Ковельського, Старий Мосир, Голоби, Поповичі, Борщівка Голобського районів та в багатьох інших. Активну роботу, зокрема, провадило підпілля селища Голобів. Воно мало зв’язки з Луцьком, Ковелем, багатьма селами Ковельського, Торчинського і Луцького районів. Підпілля очолював член КПЗУ з 1924 року заступник голови виконкому Голобської районної Ради Г. Ф. Мартинюк. Учасники підпілля поширювали серед населення повідомлення Радінформбюро, направляли бійців, що потрапили в оточення або втекли з полону, до партизанських загонів, допомагали партизанам проводити розвідку.
Активно діяли в тилу ворога торчинські підпільники, яких очолював учитель комуніст П. Й. Каспрук, підпільні групи П. І. Савельєвої у Луцьку, Д. Кошелева, О. Ковбасюка і С. Л. Лаховського у Ковелі. Всього на Волині діяло близько 70 антифашистських груп та партизанських загонів.
На базі антифашистських груп О. Ф. Філюка в Цуманському, С. О. Шковороди в Шацькому, К. Г. Дармостук, М. І. Глазова у Володимир-Волинському, П. X. Самчука у Маневицькому районах та інших утворилися партизанські загони.
На листопад 1942 року партизанами було знищено понад 5 тис. окупантів та їх прислужників — українських буржуазних націоналістів, пущено під укіс 60 ешелонів, висаджено у повітря 5 складів пального і 25 продовольчих складів, розгромлено 30 поліцейських дільниць. У листопаді 1942 року від партизанського з’єднання «Баті» (Г. М. Линькова), що діяло в Білорусії, на Волинь прибув загін під командуванням Героя Радянського Союзу А. П. Брянського, в кінці 1942 року він об’єднав усі партизанські загони і групи Волині.
Велику розвідувальну роботу провадили тут і партизанські загони особливого призначення під командуванням Д. М. Медведева, М. А. Прокоп’юка, В. О. Карасьова.
У 1943 році ЦК КП(б)У та Український штаб партизанського руху направив на захід, у т. ч. і на Волинь, ряд партизанських з’єднань. З’єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака пройшло по території Цуманського і Олицького районів. Здійснили рейди через Волинь з’єднання П. С. Ко-ротченка, Л. Я. Іванова, О. М. Сабурова, М. Д. Рудича, О. І. Артюхова, М. І. Наумова. В лютому 1944 року протягом п’яти днів вели бої в районі Ковеля партизанські з’єднання С. Ф. Маликова і О. Ф. Федорова. В цих боях гітлерівці втратили 1265 солдатів і офіцерів.
Населення усім, чим тільки могло, допомагало народним месникам. Немало волинян пішло у партизанські загони.
У з’єднання П. С. Коротченка вступило близько 300 чоловік, М. Д. Рудича — 625, Л. Я. Іванова — 400. У червні 1943 року на Волинь прибуло Чернігівське партизанське з’єднання О. Ф. Федорова, яке зосередилось у лісах біля села Червище Камінь-Каширського району та на хуторі Лобне Ровенської області.
За рішенням ЦК КП(б)У 2 червня 1943 року створюється підпільний Волинський обком партії, першим секретарем якого був затверджений командир партизанського з’єднання двічі Герой Радянського Союзу О. Ф. Федоров.
Підпільний обком проводив серед партизанів та населення тимчасово окупованої території діяльну виховну роботу, підніс роль первинних партійних і комсомольських організацій. Підпільний обком прийняв у члени партії 70 і кандидатами в члени партії — до 300 чоловік, видано 53 номери республіканської газети «Радянська Україна» загальним тиражем до 50 тис. примірників, 8 брошур тиражем 13 тис. примірників, 7400 різних листівок, 16 тис. примірників різних газет, які поширювалися серед партизанів і населення. Лише за один рік з’єднання поповнилось за рахунок населення області на 1 тис. чоловік.
Підпільний обком КП(б)У проводив велику роботу по організації підпільних партійних і комсомольських організацій та антифашистських груп. Було створено 11 підпільних райкомів партії, 14 райкомів комсомолу та 67 антифашистських груп. В області налічувалось 22 первинні партійні, 36 комсомольських організацій, у яких перебувало на обліку 400 комуністів і 625 комсомольців. Народні месники партизанського з’єднання О. Ф. Федорова з допомогою підпільників за період з 7 липня 1943 по квітень 1944 року пустили під укіс 611 ешелонів ворога з технікою, боєприпасами і живою силою, 8 бронепоїздів, знищили понад 16 тис. солдатів і офіцерів ворога.
Широкий партизанський рух і антифашистське підпілля, в якому брало участь більше 30 тис. чоловік, завжди знаходили гарячу підтримку населення. Волиняни не пішли за зрадниками народу — українськими буржуазними націоналістами. Вони саботували виконання гітлерівських наказів, виступали проти окупаційного режиму.
27 січня 1944 року війська 13-ї армії 1-го Українського фронту почали визволення області від німецько-фашистських загарбників. їм активно допомагали партизанські загони, що діяли на Волині. 1-й і 6-й гвардійські кавалерійські корпуси, прорвавши оборону ворога, вийшли на рубіж річки Стир і у взаємодії з 76-м, 77-м і 24-м стрілецькими корпусами 1 —2 лютого 1944 року з боями визволили районні центри Маневичі, Ківерці, Колки, Олику, Цумань, Теремно і обласний центр місто Луцьк, відкинули ворога за річку Стир і зайняли тут оборону.
На другому етапі воєнних дій — 3 і 4 квітня були визволені районні центри Берестечко і Сенкевичівка, 13 липня —Горохів, 18—Локачі, 20 — Володимир-Волинський, Іваничі, Любомль, 21 — Устилуг. 6 липня війська 47-ї армії 1-го Білоруського фронту оволоділи Ковелем. Вони ж та війська 8-ї гвардійської армії у липні визволили районні центри — Заболоття, Турійськ, Стару Вижівку, Головне, Луків та багато населених пунктів. 22 липня від фашистських окупантів було очищено всю територію області.
Ще до початку визволення області ЦК КП(б)У створив Волинський обком партії на чолі з І. І. Профатіловим і виконком обласної Ради депутатів трудящих, головою якого став депутат Верховної Ради УРСР П. Н. Решетняк. Обком і облвиконком в міру визволення території області відновлювали органи Радянської влади, створювали партійні комітети та первинні партійні організації. До кінця 1944 року в області працювало вже 3 міські, 30 районних і 868 сільських Рад депутатів трудящих. При Радах створювались винищувальні групи для боротьби з бандами українських буржуазних націоналістів, жіночі ради, комісії по відбудові.