Доросині, Рожищенський район, Волинська область (продовження)
Восени 1939 року в колишніх поміщицьких та осадницьких будинках було відкрито клуб, сільмаг, сільську Раду, школу лікнепу. Громадське життя в селі небачено активізувалося. Понад 100 доросинівців сіли за парти вечірньої школи. У клубі щоденно збиралось багато людей послухати лекцію чи бесіду, подивитись кінокартину або концерт. Радянська влада дбала про охорону здоров’я трудящих. У Доросинях відкрили медпункт, лікарем тут працював антифашист із Чехії Фрід.
У вересні 1940 року в селі з ініціативи колишніх членів КПЗУ М. Ф. Вірного, М. П. Герасимчука, Н. К. Кравчука, 3. Ф. Федчука та інших створюється колгосп ім. 17 Вересня, який спочатку об’єднав 40 селянських господарств. Головою правління обрали М. П. Герасимчука. Весною 1941 року в артілі уже було 120 господарств. Усуспільнено їх землі, тяглову силу, сільськогосподарський реманент. Колгосп мав 15 корів, 70 коней, 38 плугів, 20 залізних борін, 6 кінних молотарок. Навесні 1941 року всю громадську землю засіяли, збудували стайню, комору для зерна, підготувалися до збирання першого врожаю.
25 червня 1941 року до села вдерлися гітлерівці. Вони разом з бандерівцями пограбували все колгоспне майно6. Активісти С. П. Герасимчук, Н. К. Кравчук, О. П. Слюсаренко та інші восени 1941 року створили на хуторі Смолярка підпільну групу. З нею підтримував зв’язок місцевий лікар — чех Фрід, який загинув пізніше від рук бандерівців. Місцеві жителі шанують його пам’ять. На будинку, де він колись працював, 1965 року встановлено меморіальну дошку.
Активну участь у партизанському русі брали доросинівці А. С. Мельничук і його дружина Я. Ф. Мельничук, їхня хата була явочною квартирою для партизанських розвідників. Я. Ф. Мельничук готувала їжу, прала білизну, допомагала пораненим, супроводила патріотів до партизанського загону. В своїй книзі «По той бік фронту» Герой Радянського Союзу А. П. Брянський назвав Ярину Флорівну рідною матір’ю».
Доросинівська партизанська група наприкінці 1941 року встановила зв’язок з іншими підпільними групами, які діяли на території району й області. В першій половині лютого 1942 року в селі Доросині, у клуні підпільника 3. Ф. Федчука, відбулася нарада керівників партизанських груп. Вона вирішила об’єднати партизанські групи в одну бойову одиницю. Доросинівські патріоти дістали завдання — зібрати в групи радянських військовополонених, що втекли з фашистських таборів, і відправити їх до партизанських загонів. Цю операцію успішно здійснили: 53 визволених військовополонених невдовзі поповнили лави народних месників загону Т. Соколова. В 1943 році майже всі підпільники Доросинів стали бійцями партизанського з’єднання А. П. Бринського, яке діяло на півночі Волинської області.
Партизанська група Н. К. Кравчука, розташована в районі залізниці Ковель — Рожище, підірвала у селі Свидниках ворожий ешелон з танками, що йшов на фронт, поблизу станції Ковель пустила під укіс ешелон з хлібом і цукром, призначений для Німеччини. Доросинівці М. П. Герасимчук і П. І. Вакулюк брали також участь у операціях партизанського загону № 25, що діяв на залізниці Ковель—Сарни. Група висадила в повітря 7 ешелонів з живою силою і технікою ворога. Згодом загін рушив до Білгорайських лісів, що на території Польщі. Виконуючи бойове завдання, там загинув перший голова Доросинівської сільради П. І. Вакулюк.
У березні 1944 року поблизу Доросинів, на хуторі Смолярка, в хатах А. С. Мельничука і П. 3. Синього, після бойової операції відпочивала група партизанів. Саме тоді сюди під’їхала танкетка з німецькими офіцерами. Попереджені Яриною Мельничук, партизани скосили гітлерівців автоматною чергою, а самі на їх машині помчали назустріч наступаючій Червоній Армії.
25 березня 1944 року Доросині визволили радянські війська від німецько-фашистських загарбників. Бити ворога пішли з армією 470 доросинців. Вони хоробро воювали на різних фронтах. Більшість патріотів нагороджено бойовими орденами і медалями за проявлений героїзм. Але 102 односельчани не повернулося додому: полягли смертю хоробрих. Трудящі села свято шанують пам’ять своїх земляків. 9 травня 1965 року в парку відкрили монумент Слави, на якому викарбовано імена тих, хто загинув за щастя народу.
Завдяки рішучому наступові радянських військ і діям партизанів Доросині пощастило зберегти від повного знищення. Проте вороги встигли зруйнувати 38 житлових будинків і 52 інші будівлі, вивезли 30 коней, 50 корів, 70 свиней.
Після визволення трудящі на заклик партії взялися відбудовувати зруйноване господарство. Настало вільне життя. 1945 року тут було створено земельну громаду, яка допомагала селянам обробляти землю. На 100 тис. крб. передплатили доросинівці державну позику відбудови народного господарства 1946 року. Ще з вересня 1944 року в Доросинях почала працювати початкова школа. Наступного року тут відкрили медичний пункт і сільський клуб. Учителі, культармійці села вчили грамоти неписьменних.
Ініціативна група селян у вересні 1947 року відновила колгосп ім. 17 Вересня, головою якого було обрано М. М. Чабанчука. Спочатку в артіль об’єдналися 24 сім’ї. У 1948 році вона поповнилася ще 185 господарствами. А через рік уже налічувалось 219 дворів з населенням 776 чоловік. У колгоспі було усуспільнено 1082 га землі, у т. ч. 782 га орної. Він мав 126 коней, 26 голів великої рогатої худоби. Реманент артілі: 127 кінних плугів, 309 борін, 79 возів, 2 жатки, 6 кінних молотарок, 5 віялок та ін. Хоч в артілі ще не було своїх тракторів і машин, хлібороби успішно виконали всі польові роботи.
В грудні 1947 року створено другий колгосп — ім. Енгельса, головою якого обрали М. П. Герасимчука. На 1 січня 1948 року в ньому було 111 дворів, проживало 394 чол. Колгосп мав 696 га землі, у тому числі 453 га орної, 243 га сіножатей та пасовищ; 102 коні, 20 голів великої рогатої худоби.
У серпні 1948 року організувався і третій колгосп — ім. Ковпака. Він об’єднав 77 селянських дворів, понад 240 жителів, усуспільнив 433 га землі, з них 305 га орної, 128 га сіножатей і пасовищ. Колгосп мав 59 коней, 38 кінних плугів, 41 борону, 3 культиватори, 39 возів, 6 кінних молотарок, 4 віялки тощо.
Кооперування одноосібних селянських господарств у Доросинях здійснювалося в умовах запеклої класової боротьби. Своїми терористичними актами українські буржуазні націоналісти намагались залякати селян, відвернути їх від колективізації. Вороги розклеювали погрозливі листівки на хатах селян, які подали заяви про вступ до артілі. Але це не залякало селян. 1948 року майже всі одноосібні господарства об’єдналися у колгоспи.
Створену 1948 року сільську партійну організацію очолював М. П. Герасимчук. Вона дбала про економічне зміцнення молодих колгоспів, викривала ідеологію українського буржуазного націоналізму. З ініціативи комуністів у 1949 році в Доросинях методом народної будови почалося спорудження електростанції. Минув рік, і засяяло світло в хатах хліборобів. Електрика полегшила працю колгоспників.
Бойовим помічником комуністів села стала комсомольська організація, яка вела широку агітаційно-масову роботу серед селян, роз’яснювала Статут сільськогосподарської артілі, брала активну участь в соціалістичному змаганні за вчасне і доброякісне завершення сівби. У 1950 році колгоспи зібрали на поліських землях по 13 цнт зерна з га на всій площі посіву. Колгоспи достроково виконали план хлібозаготівель, продали державі додатково ще 200 пудів хліба. Хлібороби одержали по 3 кг зерна на трудодень.
Щоб підвищити рентабельність сільськогосподарського виробництва, в січні 1950 року всі три колгоспи села об’єдналися. Через рік до укрупненого колгоспу приєдналася ще артіль ім. Кірова сусіднього населеного пункту Кияж. Головою колективного господарства, що стало багатогалузевим, обрано П. К. Кравчука. Колгосп мав 3843 га землі, з них орної 2154 га, під садами і ягідниками — 80 га, решта угідь — під луками й пасовищами. Почали засівати великі площі пшеницею, житом, ячменем, кукурудзою, цукровими буряками, картоплею, кок-сагизом. За високі врожаї кок-сагизу ланковому М. М. Вірному в 1951 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, колгоспницю М. А. Спішко нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Більшість членів ланки нагороджено медаллю «За трудову доблесть». Після укрупнення вищим став агротехнічний рівень виробництва, краще родила колгоспна земля. У 1964 році, наприклад, вивезено на поля майже 900 тонн мінеральних добрив, 440 га оброблено гербіцидами. У 1964—1968 рр. середній урожай зернових становив 19-20 цнт з га, цукрових буряків — 200-250 цнт, насіння льону — 3-5 цнт, одержано льоноволокна 5-6 центнерів з га.
З року в рік інтенсивно розвивалося тваринництво. Ще 1951 року на артільних фермах відгодовували 984 голови великої рогатої худоби, з них 270 корів. 1960 року одержано молока понад 1,9 тис. цнт, м’яса — 540 цнт, а через рік — уже 7 тис. цнт молока і 1,2 тис. цнт м’яса. Поголів’я великої рогатої худоби зросло до 2 тис. голів. Механізовано роздачу кормів та їх дріжджування, запроваджено автонапування, електродоїння.
Прибуток колгоспу зріс з 75 тис. крб. 1952 року до 750 тис. крб. у 1967 році. Тут побудували 7 типових корівників, 7 свинарників, комори для зерна, кормокухню, ремонтну майстерню, автогараж тощо.
У зростанні колгоспного виробництва велика заслуга артільної партійної організації, яка розгорнула боротьбу за економічне зміцнення громадського господарства, піднесення матеріального й культурного рівня трудівників села. Нині понад 60 комуністів працюють на провідних ділянках громадського господарства. Комуніста, Героя Соціалістичної Праці М. М. Вірного 1963 року обрано головою колгоспу, комплексні бригади очолили комуністи І. М. Табачук, М. В. Федчук, М. Д. Вірний та інші. Самовіддано трудяться нагороджені орденами й медалями свинарки К. І. Слива і К. М. Миджга, телятниця Н. Л. Стасюк, яку разом з колгоспним садівником П. І. Наумчуком занесено на Дошку пошани колгоспу та району. По 500—600 трудоднів виробляють колгоспники Г. Г. Сагадін, Б. П. Бондарчук, Д. 3. Штельмах та інші. Оплата трудодня збільшилась у 1968 році вдвоє порівняно з 1960 роком. Активну участь у господарському й культурному будівництві села бере також комсомольська організація, яка на 1 січня 1967 року об’єднувала 100 членів. Більшість молоді після закінчення середньої школи працює в колгоспі — в ланках, на фермах. Юнаки і дівчата набувають професії тракториста, машиніста, шофера, слюсаря, електротехніка, радіотехніка. За роки Радянської влади понад 300 уродженців села здобули середню і вищу освіту, працюють у різних галузях народного господарства і культури. В середній школі навчається більш як 500 учнів. У селі є 35 вчителів, 18 медичних працівників, 5 агрономів, 4 зоотехніки. Переважна частина інтелігенції — із місцевих жителів. Змінився, невпізнанним став зовнішній вигляд Доросинів. 1955 року колгосп розпочав забудову села за перспективним планом, щоб перетворити його на селище міського типу. В 1956 році споруджено типову двоповерхову середню школу, Будинок культури, комбінат побутового обслуговування, кравецьку та шевську майстерні, багатоквартирний будинок для вчителів, двоповерхове приміщення сільської Ради, пошти, контори колгоспу, готелю. У 1963 році звели лікарню на 50 ліжок, в якій є сучасне медичне обладнання. Понад 100 нових цегляних будинків мають шиферні і черепичні дахи. Вулиці обсаджено декоративними і фруктовими деревами, біля Будинку культури закладено гарний сквер. У Доросинях є постійна кіноустановка, дві бібліотеки з фондом близько 9500 книг. Кожна сім’я одержує газети, журнали. При школі створено народний музей революційної й трудової слави. У селі по-новому відзначають весілля, дні народження, іменини, проводи до армії, на пенсію тощо. Любов’ю до рідного села, нашої Радянської Вітчизни пройнято кожний рядок пісні «Доро-сині мої, Доросині». Понад сто доросинівців обрані до різних громадських організацій, 29 чоловік є депутатами сільської Ради, головою якої в 1965 році обрали О. П. Слюсаренка. Частина депутатів сільської Ради очолює постійно діючі комісії, що працюють на громадських засадах. Однією з форм контролю місцевої Ради за діяльністю колгоспу є обговорення перспективних і річних планів його розвитку.
На відзнаку 50-річчя Великого Жовтня активним учасникам комуністичного підпілля — Хівонії Захарчук й. Федону Сливі — присвоєно звання «Почесний громадянин села». Імена десятьох колгоспників, у тому числі Т. С. Вірного, К. 3. Слюсаренка занесено до Книги пошани колгоспу.
У селі разом з українцями дружною сім’єю живуть поляки, чехи. Доросинівці підтримують інтернаціональні зв’язки з громадянами Чехословаччини і Польщі, листуються з ними.
Так живуть і працюють сьогодні трудівники села Доросині — творці світлого комуністичного майбуття.
Р. Н. ОКСЕНЮК