Доросині, Рожищенський район, Волинська область
Доросині — село, центр сільської Ради, якій підпорядковані населені пункти Кияж й Немир. Розташоване за 22 км від районного центру і за 11 км від залізничної станції Переспа. Населення — 1545 чоловік.
Доросині — одне з найбільших і найдавніших сіл району. Перші згадки про нього в історичних документах належать до 1450 року, коли польський король Казимир подарував його разом з іншими населеними пунктами бояринові Олізару Шиловичу.
В XVI столітті Доросині були значним поселенням, про що свідчить інвентарний опис 1517 року. На той час село належало феодалові (І. Граєвському, який вносив у казну податок за 30 димів по 12 грошів, за 5 городирків — по 4 гроші та за священика — 2 флорини (60 грошів). Селяни відбували панщину, розмір якої визначав особисто пан. Згідно з «Уставою на волоки» 1557 року було запроваджено постійну панщину — 2 дні на тиждень від волоки. Крім того, на користь пана населення виконувало багато додаткових робіт та повинностей.
Селяни, що мали коней і волів, виходили на роботу з плугами та іншим реманентом. Городники пололи посіви, збирали хліб, косили сіно тощо. Водночас селяни охороняли панський двір, лагодили дороги, будували мости, гаті, ремонтували поміщицькі будинки. За невихід на панщину їх тяжко карали.
Ще гіршим було життя доросинівців у другій половині ХVІІ століття. Кріпосницький гніт доповнювався національним гнобленням. За найменшу провину пани та орендарі карали кріпаків на смерть. Шляхта жорстоко визискувала селян, а це призводило до зубожіння значної частини жителів. За інвентарним переписом 1583 року в селі налічувалось лише 14 димів, які мали свою тяглову силу і польові наділи, 20 городників, 6 комірників, ремісник, дудар. Промисли й ремесла теж були джерелом існування селян.
Особливо посилився кріпосницький та національний гніт напередодні визвольної війни українського народу, очолюваної Богданом Хмельницьким. У 40-х роках XVII століття панщина становила 4—6 днів на тиждень. Селяни, які володіли волочним наділом землі, не тільки відбували щоденну панщину, але й давали панові ще чотири маци (32 пуди вівса або жита), 4 півні, курку, гуску, півкопи яєць та 1 злотий і 16,5 гроша чиншу. Дві маци платили ті, що користувалися пів-волокою, а також працювали взимку по три, влітку — по чотири дні щотижня. Городники відробляли 1—3 дні на користь феодала, який брав також півзлотого та 2 півні.
Свавілля і насильство феодала, релігійні утиски спричинялися до відкритих виступів селян. Покріпачене населення Доросинів приєдналося до повстанського війська під час визвольної війни 1648 року, коли могутній народний рух охопив усю територію Волині аж до Бугу. Найбільші групи повстанців діяли поблизу села — між Ковелем і Турійськом. На їх бік пристали і доросинівські селяни. Палали панські маєтки, втікала шляхта.
Після визвольної війни життя селян стало ще гіршим. Панщина становила 6 днів на тиждень. Доросині ще майже 150 років перебували під владою шляхетської Польщі. За даними 1797 року тут налічувалося 60 дворів і 414 чол. населення. 1812 року їх залишилося 40: під час війни наполеонівські війська завдали селу великої шкоди. Багато жителів втекло або загинуло в боях поблизу Доросинів.
Інвентарні правила 1847—1848 рр. формально визначили за селянами 1478 десятин землі, з якої лише 495 десятин було орної. Велика кількість землі належала поміщиці А. Вільчинській. Хоч вони і закріпили за селянами землю, якою ті користувались раніше, та обмежили панщину трьома-чотирма днями на тиждень з тяглого і пішого двору, проте влада поміщика над кріпаками лишилася непорушною. Поміщиця, застосовуючи урочну систему, примушувала селян працювати на панщині весь тиждень. Завдання одержували на день такі, що їх можна було виконати лише протягом двох-трьох днів, і то всією родиною. До того ж, з 1848 по 1861 рік поміщиця загарбала у селян більшу частину сіножатей і близько половини орної землі (588 десятин). Лише 6S0 десятин, у тому числі 270 десятин орної, 380 — сіножатей, 40 десятин присадибної, лишилося в хліборобів.
За указом, виданим після Польського визвольного повстання 1863 року, поміщики змушені були повернути селянам частину загарбаної землі. Селяни Доросинів одержали на двір по 9,5 десятини землі, за яку мали внести 12 тис. крб. викупних платежів. Ця сума зросла втроє, зважаючи на виплату процентів протягом 49 років за надану державою позику.
Але і після видання указу 1863 року більша частина землі належала поміщикам. Поміщиця К. Підгірська володіла 386 десятинами кращих земель, вона також загарбала ліс між Доросинями і Кроваткою, яким раніше користувалися селяни. Ніхто з селян не мав права ходити сюди по ягоди, гриби або збирати хмиз. Син її Ф. Підгірський наказував палити хати селян або карати їх різками за те, що вони наважувалися збирати хмиз у панському лісі.
Великі викупні платежі, податки та повинності, жорстока експлуатація прискорили майнове і соціальне розшарування села після реформи 1861 року. Більшало в Доросинях зубожілих, безземельних і малоземельних селян, зростало число куркульських господарств. На початку XX ст. поміщикам належало 1132 десятини найкращої землі села. Обтяжена викупними платежами й податками, частина селянських господарств занепадала, селянам доводилось продавати свої землі куркулям або наймитувати у них. Доведені до відчаю своїм скрутним становищем, бідняки села у 1905 році повстали проти поміщиків та куркулів. Повсталі селяни спалили стоги сіна, клуні з хлібом і хліви з худобою пана Підгірського. Розлючений поміщик наказав спалити все село. Коли в грудні 1907 року запалала хата селянина Ф. Сливи, селяни кинулись у поміщицький двір, вбили пана, а його будинок зруйнували. Прибулі сюди урядник і 2 поліцаї виявились безпорадними. Почались арешти, допити. Багато жителів села зазнало покарань, селянина Ф. Сливу заслали на каторгу до Сибіру. Повернувся він після повалення царизму в 1917 році.
Панівні класи тримали трудящих у темряві. Майже всі жителі були неписьменними. Лише в 1888 році тут на кошти громади відкрили церковнопарафіяльну школу, в якій сіли за парти 10—15 учнів. Через 20 років навчалися 35 дітей. Значна більшість хлопчиків та дівчаток лишалася поза школою.
Під час першої світової війни більшість селян мобілізували до царської армії. Влітку 1915 року австро-німецькі війська захопили село. Частина доросинівців евакуювалася вглиб Росії, а ті, що залишились, зазнали чимало лиха. В червні 1916 року російські війська прорвали фронт на Луцькому напрямі. Доросині стали вільними. До лютого 1918 року лінія фронту проходила по р. Стохід, за 5 км від села.
Жителі Доросинів — фронтовики Г. П. Синій, Т. Г. Войтюк та інші, які служили в 39-му корпусі, що тримав оборону по р. Стохід, поблизу села, принесли сюди звістку про повалення самодержавства. Вони закликали селян до боротьби проти поміщиків. У липні 1917 року з ініціативи місцевих селян-фронтовиків був утворений земельний комітет. До нього ввійшли бідняки М. Ф. Вірний, Є. Ф. Іщук та ін. Головою обрали П. Ф. Крашевського. Комітет заборонив поміщикам продавати землі, знизив орендну плату, допомагав сім’ям, чоловіки яких мобілізовано до армії.
Фронтовики розповіли селянам про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В листопаді 1917 року революційні полки 126-ї дивізії 39-го корпусу допомогли трудящим встановити Радянську владу в Доросинях. Сільський комітет поповнився революційними солдатами і став органом влади. Він співробітничав з революційним солдатським комітетом 126-ї дивізії, розташованої поблизу села.
Виконуючи рішення Луцького повітового селянського з’їзду, що відбувся в січні 1918 року, Доросинівський сільський комітет готувався до розподілу поміщицької землі та майна. Але мирна праця тривала недовго. З лютого до грудня 1918 року село було окуповане австро-німецькими військами. У лютому 1919 року прийшли польські війська. Жителі Доросинів, Щурина, Любчого, озброївшись чим могли, відкинули білополяків на певний час за р. Стохід. Трудящі Доросинів з великою радістю зустріли контрнаступ Червоної Армії проти панської Польщі в серпні 1920 року. Відновив роботу бідняцький селянський комітет, головою якого обрали Є. Ф. Іщука. Комітет організував допомогу Червоній Армії, виконував рішення Луцького повітового селянського з’їзду щодо здійснення земельної реформи. Та за короткий час існування він не встиг втілити у життя ці плани.
Країни Антанти і США допомогли буржуазній Польщі в жовтні 1920 року знову захопити Волинь. Тяжкого соціального гніту, національного безправ’я і нечуваних злиднів зазнали жителі села. Сюди повернулися шляхтичі — землевласники Липовський, Новицький і Радкевич. У Доросинях створено поліцейський пункт. Шляхтичі самі були учасниками катування непокірних селян.
1929 року селянам заборонили пасти худобу в лісі, яким вони здавна користувалися. Понад 5 років за це марно судилися люди з поміщиками Богуславським і Радкевичем. У 1936—1937 рр. польські власті провели у Доросинях т. зв. комасацію (землевпорядкування), щоб ліквідувати черезсмужжя і створити хутірські куркульські господарства. З 376 дворів лише 108 заможніших господарств, які мали 869 десятин землі, зголосилися вийти на хутори. Але в 1936 році за розпорядженням уряду було комасовано 1856 десятин землі.
Хоча й було ліквідовано черезсмужжя, проте це не врятувало доросинців від злиднів. Більшість селян залишалася малоземельною, не вистачало свого хліба навіть до нового року. «Селянин не живе, а животіє», — писала газета «Поступ». Селяни платили численні постійні й одноразові податки: грунтовий, маєтковий, прибутковий, різні штрафи, відбували гужову повинність тощо. Хто мав 2 десятини орної землі, той платив від 30 до 60 злотих на рік. Хто вчасно не вносив їх, ставав жертвою екзекутора, який описував майно боржника і продавав його.
Над доросинівцями тяжів не тільки соціальний, а й національний гніт: їм забороняли користуватися рідною мовою в установах, їхні діти лишалися поза школою; дістати кваліфіковану роботу українець не міг.
Тим часом боротьба селян тривала. В 1931 створюється організація «Сельроб». Більш свідомі її члени заснували в 1932 році осередок КПЗУ, секретарем якого обрали Н. К. Кравчука. Відтоді політична робота в селі посилилася. Бойовим помічником осередку стала комсомольська організація, яка утворилась 1934 року і налічувала 10 членів. Секретарем її був А. М. Вірний.
Готуючись відсвяткувати 20-річчя Великого Жовтня, комуністи й комсомольці за завданням осередку вивішували червоні прапори, транспаранти, лозунги. У день свята, як виклик реакції, вони піднесли червоний прапор над будинком поліції, над школою прикріпили транспарант «Хай живе Радянська влада!». Осередок КПЗУ збирав кошти на допомогу політв’язням, вів атеїстичну роботу серед молоді. Комуністи таємно встановили у хатах активістів три радіоприймачі, приймали і поширювали відозви ЦК КПЗУ, інформували населення про життя на Радянській Україні.
Важливою формою боротьби проти окупантів були також страйки робітників та селян. В 1933 році Доросинівський осередок КПЗУ очолив виступ шляхових робітників на дільниці Тристень—Рожище. Страйкарі вимагали підвищити заробітну плату. їх вимоги задовольнили. У 1934 році трудящі Доросинів приєдналися до загального селянського страйку, який охопив тоді 130 сіл. Селяни не вивозили на ринок сільськогосподарських продуктів, не сплачували податків, бойкотували купівлю промислових товарів, вимагали знизити ціни на них.
Власті відповіли на посилення політичної боротьби трудящих масовими репресіями. У 1933 році вони кинули до в’язниці членів КПЗУ — Н. К. Кравчука, 3. В. Федчука, М. Ф. Вірного, вбили активних діячів комсомольської організації Волині — підпільників І. Климчука і Р. Євдокимова, коли ті з Доросинів переходили до села Шурина, виконуючи партійне доручення. Для «втихомирення» доросинівців поліція спорядила в 1934 році загін карателів. Він зруйнував 18 хат, зокрема Т. Кравчука, І. Вакулюка, М. Вірного, пограбував їх майно, заарештував 12 чоловік.
Вороги лютували, відчуваючи своє безсилля. Доросинівці виступали проти фашистського режиму пілсудчиків. Трудящі підтримали національно-революційну війну іспанського народу в 1936—1939 рр. Комуністи і комсомольці зібрали в селі 1,5 тис. злотих, щоб допомогти іспанським патріотам. Сільський активіст П. П. Слива виїхав до Іспанії, щоб добровольцем захищати республіку від заколотників, але на кордоні його затримали і ув’язнили. У 1937—1938 рр. така ж доля спіткала ще 24 трудящих доросинівців (братів Микиту та Семена Герасимчуків, Н. Кравчука, О. Слюсаренка, М. Власюка й інших), які вели революційну роботу в селі. Вони повернулися додому лише після визволення західноукраїнських земель від гніту панської Польщі.
У вересні 1939 року збулася заповітна мрія доросинівців. З хлібом і сіллю зустрічали вони воїнів Червоної Армії. На мітинг, що відбувся в центрі села, зібралися всі його жителі. Його учасники утворили тимчасовий комітет на чолі з А. Вірним, якого згодом обрали депутатом до Народних Зборів Західної України, що відбулися 26—29 жовтня 1939 року у Львові. Комітет розподілив поміщицьку й осадницьку землю, худобу та сільськогосподарський реманент між безземельними селянами. Незабаром Верховна Рада Союзу РСР прийняла закон про возз’єднання Західної України з УРСР у складі СРСР. У Доросинях було обрано сільську Раду, її очолив П. І. Вакулюк.