Рожище, Рожищенський район, Волинська область (продовження)
Вкрай незадовільним було і медичне обслуговування населення. В Рожищі працювала примітивна лікарня на 4 ліжка, хоч проживало тут 6 тис. жителів. Медичну допомогу подавали лікар і 2 фельдшери. Правда, було 4 приватні лікарі, але вони брали непомірно високу плату, яка була недоступною для трудящих. Лише візит лікаря коштував 5 злотих, а перебування в стаціонарній лікарні — до 8 злотих на добу. Таке ставлення до здоров’я трудящих спричинялося до вимирання цілих сімей від туберкульозу, тифу та інших захворювань.
Буржуазно-поміщицький уряд Польщі провадив політику національного гноблення українського населення, душив розвиток української культури. Навчання рідною мовою було заборонено. У Рожищі працювали лише одна семирічка з польською мовою навчання і приватна початкова німецька школа. Не було жодного середнього навчального закладу. Багато дітей лишалося поза школою.
Вчитися могли переважно діти заможних батьків.
Трудящі Рожища боролися проти експлуатації і політичного безправ’я, за соціальне визволення і возз’єднання з Радянською Україною. Цю боротьбу очолювала КПЗУ.
У 1922 році в селищі виник комуністичний осередок. Його організаторами були Г. І. Мичик, Р. 3. Верба, К. І. Томашевич. Тоді ж під керівництвом комуністів тут почав діяти осередок Комуністичної спілки молоді.
Незабаром рожищенський комуністичний осередок налагодив безпосередні зв’язки з ЦК КПЗУ і комуністичними осередками міст Ковеля і Луцька. На основі настанов ЦК КПЗУ з окремих осередків і груп, що діяли в Рожищі і навколишніх селах, оформилася районна організація, яку очолив Г. І. Мичик. Проте склад районного комітету КПЗУ часто змінювався через постійні арешти і переслідування. З конспіративних міркувань комуністичні осередки були поділені на групи по 3—5 чоловік. Кожна група одержувала конкретні завдання і діяла самостійно. Партійні групи проводили агітаційно-масову роботу серед робітників і селян, готували найбільш активних з них до вступу в лави партії. Особлива увага приділялась розповсюдженню комуністичної літератури.
Рожищенський райком керував партійними осередками району. Районна партійна організація КПЗУ залучала робітників і селян до революційної боротьби за возз’єднання Західної України з Радянською Україною. В її складі наприкінці 1924 року налічувалося 8 осередків, які об’єднували понад 20 членів партії. З 1924 року в Рожищі діяв місцевий комітет МОДРу, очолений П. І. Мичиком. Комітет чимало зробив для збору коштів до фонду організації. З цією метою місцева організація «Просвіти», яка підтримувала зв’язки з комуністами, влаштовувала вечори, концерти, спектаклі тощо. Одночасно комітет збирав одяг і продукти для політв’язнів.
Під керівництвом ЦК КПЗУ райком партії вів антивоєнну пропаганду. Так, напередодні 1 серпня 1924 року в Рожищі були розклеєні комуністичні відозви антивоєнного змісту, вивішено транспаранти з лозунгами «Геть імперіалістичну війну проти СРСР!», «Хай живе робітничо-селянський уряд!»5. Зважаючи на багатонаціональний склад трудящих Рожища, райком КПЗУ приділяв чимало уваги вихованню їх у дусі пролетарського інтернаціоналізму і згуртуванню в єдиний фронт боротьби. З 1925 року в селищі систематично розповсюджувався нелегальний журнал ЦК КПЗУ «Наша правда», який пропагував ленінське вчення про класову боротьбу, про союз робітничого класу й селянства та керівну роль партії у революційній боротьбі. Це сприяло зростанню свідомості трудящих 3 жовтня 1927 року відбувся страйк 50 кравців, яким керував голова спілки кравецьких робітників А. Непомнящий. Страйк пройшов організовано, на деякий час він повністю паралізував роботу кравецьких майстерень. Страйкарі вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення житлових умов. Для його придушення власті кинули загони поліції. Було заарештовано і засуджено до різних строків ув’язнення 12 страйкарів.
У березні 1933 року кравці Рожища знову припинили роботу. Страйк охопив всі майстерні, в яких працювало 362 робітники, переважно молодь. Його очолили С. Азріль (нині директор сирзаводу), Б. Андросюк (нині секретар партійної організації промкомбінату), І. Стасюк та інші. Керовані комуністами, робітники кравецьких майстерень виробили вимоги до власників й організовано виступили проти них. Трудящі вимагали скорочення робочого дня, поліпшення умов праці і підвищення заробітної плати, повернення на роботу звільнених робітників. Внаслідок організованості і стійкості страйкарів власники підприємств змушені були частково задовольнити їх вимоги. Щоденну заробітну плату було підвищено на 50 грошів.
Революційна активність трудящих зросла в роки економічної кризи, яка охопила Польщу у 1929—1933 роках. Так, у 1932 році напередодні свята 15-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в Рожищі комуністи і комсомольці розповсюдили листівки, в яких засуджувалася ганебна пацифікація. Листівки закінчувалися закликами не сплачувати податків і посилити боротьбу проти окупантів. Польська поліція, налякана розмахом революційного руху, посилила переслідування комуністів і комсомольців, заарештовувала борців за всенародну справу і чинила над ними розправу. 13 січня 1933 року у Рожищі в будинку члена КПЗУ М. Верби був убитий член Луцького окружкому КСМЗУ О. І. Степанюк. Тепер вулиця, де він загинув, названа його ім’ям. Тут встановлено меморіальну дошку.
У застінках польської дефензиви був закатований комсомольський вожак А. Жуковський. 21 листопада 1934 року в день його похорону відбулася масова політична демонстрація трудящих Рожища і навколишніх сіл.
На могилі борця за щастя народу було влаштовано мітинг протесту проти фашистського терору в Польщі. З палкими промовами тут виступили члени райкому КПЗУ Г. І. Мичик і К. І. Томашевич. Учасники мітингу одностайно вимагали звільнити з тюрми Ернста Тельмана і всіх політичних в’язнів. У серпні і вересні 1936 року Рожищенський райком КПЗУ зібрав гроші на допомогу борцям республіканської Іспанії.
З початком нової економічної кризи погіршало становище робітників і селян. У березні 1938 року в Рожищі було зареєстровано 350 безробітних. Трудящі продовжували боротьбу за своє визволення. Вони вірили, що їм подасть руку допомоги Радянський Союз. У вересні 1939 року їх сподівання здійснилися. Ще до приходу Червоної Армії в Рожищі 17 вересня 1939 року утворився революційний комітет на чолі з комуністом Г. І. Мичиком. Першим заходом комітету була організація загону робітничої гвардії, куди вступило близько 300 чоловік. Члени загону під керівництвом ревкому роззброїли поліцію, заарештували представників польських місцевих властей і проголосили Радянську владу. Під командуванням комуніста К. І. Томашевича гвардійці успішно відбили наскоки поліції, роззброїли кілька польських військових загонів і взяли під охорону державне майно.
23 вересня 1939 року в Рожище вступили воїни Червоної Армії. Це був хвилюючий, незабутній день. Трудящі селища і навколишніх сіл зустріли своїх визволителів палкими привітаннями, хлібом-сіллю і квітами. На мітингах жителі щиро дякували Комуністичній партії і Радянському урядові за визволення.
Одразу ж був створений революційний орган влади — тимчасове управління, яке за активною участю трудящих запровадило на підприємствах робітничий контроль, здійснило розподіл поміщицької і церковної землі між сільською біднотою, провело облік державного майна. Відкрилися 3 семирічні школи з рідною мовою навчання. Збудували кінотеатр, клуб. Стали працювати школи для ліквідації неписьменності та малописьменності серед дорослого населення. Незабаром почалася підготовка до виборів у Народні Збори Західної України. Депутатом від Рожища обрали активного діяча комуністичного підпілля К. І. Томашевича. Виконуючи наказ своїх виборців, він голосував за возз’єднання Західної України з Радянською Україною.
Народні Збори проголосили на Західній Україні Радянську владу. Рожище стало районним центром. З цього часу в селищі під керівництвом райкому КП(б)У розпочалася велика робота по соціалістичному перетворенню народного господарства. Найбільші промислові підприємства — млини, суконна фабрика, олійниці були націоналізовані. Невеликі ремісничі підприємства об’єднано в артілі. Здійснено також націоналізацію банку та матеріальних цінностей. Трудящі з великим ентузіазмом почали будівництво нового життя. Активними учасниками його були секретар райкому КП(б)У А. П. Чепур, голова райвиконкому Л. І. Рябчук, колишні члени КПЗУ, активні борці проти буржуазної Польщі Г. І. Мичик, К. І. Томашевич, П. І. Мичик та інші.
26 червня 1941 року Рожище окупували німецько-фашистські загарбники. У районі селища тяжкі оборонні бої з ворогом вів 648-й стрілецький полк під командуванням майора Алесенкова 27-го стрілецького корпусу Червоної Армії.
У роки окупації гітлерівці разом зі своїми найманцями — українськими буржуазними націоналістами заподіяли величезної шкоди народному господарству. Окупанти лютували, знищували радянських людей. Переслідуванням, арештам, катуванням і розстрілам не було краю. Фашисти розстріляли й замучили в селищі та його околицях 4659 мирних жителів, 57 юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Вони зруйнували і спалили в Рожищі 307 житлових будинків і 263 інші приміщення, пограбували школи, лікарню, клуб, кінотеатр. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами народному господарству району, перевищувала 157 млн. карбованців.
Проте фашистські кати були безсилими скорити рожищенців. З перших днів окупації тут діяла антифашистська підпільна група. До її складу входили В. М. Бега, В. В. Скоробогатько, Д. П. Шинкарук, Ф. Фрід та інші. Патріоти збирали розвідувальні дані, передавали їх партизанам, які розгортали боротьбу на території Волині. В. М. Бега очолив підпілля у сусідньому селі Любчому, налагодив зв’язки з луцькими підпільниками і доросинівською та тихотинською підпільними групами, що діяли на території району, а також з групами сусідніх районів. Для більшої зручності і конспірації він влаштувався їздовим у лікаря Францішека Фріда — чеського антифашиста. Під час національно-революційної війни іспанського народу 1936—1939 рр. Фрід був військовим лікарем інтернаціональної бригади, а після поразки революційних сил переїхав до Польщі. У 1939 році він зупинився в с. Доросинях і працював там лікарем, а у 1942 році переїхав до Рожища і відкрив там невеличку поліклініку, яка стала однією з явочних квартир і місцем збирання розвідувальних даних. Крім того, Фрід влаштовував явочні квартири в селах Переспі, Доросинях та в Луцьку.
Підпільники проводили велику масово-політичну роботу серед трудящих, розповсюджували радянські газети й листівки, що надходили з партизанського з’єднання А. П. Брянського, влаштовували диверсії на залізниці Ківерці—Ковель. Рожищенська група пустила під укіс 5 ворожих поїздів.