Рожище, Рожищенський район, Волинська область (закінчення)
У лютому 1943 року частина підпільників була викрита. Багато народних месників, у т. ч. рожищенці М. Доцюк і В. Бега, перейшли до партизанського загону. Після визволення селища Червоною Армією вони приєдналися до її лав і взяли активну участь у боротьбі проти фашистських загарбників. Під час переходу до партизанів Фрід разом із зв’язковим, що супроводив його, прийняв нерівний бій, і обидва загинули від рук фашистських найманців — українських буржуазних націоналістів.
Під грізними ударами могутньої Червоної Армії загарбники котилися на захід. 1 лютого 1944 року на підступах до Рожища розгорілися бої, а 2 лютого селище було визволено. Радянські війська вийшли на лівий берег Стиру, але 23 лютого фашисти перейшли в контрнаступ. їм вдалося знову тимчасово захопити селище, та 17 березня 1944 року після артилерійської підготовки бійці Червоної Армії розпочали бій за його визволення. І того ж дня, форсувавши Стир, радянські воїни оволоділи плацдармом на лівому березі річки. 20 березня Рожище назавжди стало вільним. В його визволенні брав участь 288-й стрілецький полк 181-ї Волгоградської ордена Леніна Червонопрапорної дивізії під командуванням підполковника Пономаренка. В боях за селище смертю хоробрих полягли сержант С. І. Сергеев, рядові М. С. Гапін, С. Г. Данилевський, Ф. Й. Гречко, А. Г. Якименко, П. І. Пупій та інші.
Рожище знову стало районним центром. Відновили свою діяльність партійні і радянські органи. Під керівництвом районної партійної організації трудящі почали відбудовувати селище, зруйноване фашистськими загарбниками. За 2—3 перші післявоєнні роки було відбудовано житловий фонд, залізничну станцію, відновлено артіль. Споруджувалися нові підприємства. Збудований у 19£0 —1955 рр. ремонтний завод постійно розширюється. У 1964 році на підприємстві став до ладу потужний ливарний цех. Завод ремонтує мотори для тракторів і виготовляє кормозапарники та насоси. Рожищенське районне об’єднання «Сільгосптехніка», яке обслуговує колгоспи району, має добре обладнані майстерні для ремонту тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин. Обсяг робіт щорічно збільшується. Протягом 1957—1967 рр. він зріс з 123 тис. до 309,8 тис. карбованців.
Прядильно-ткацька фабрика створена в 1960 році на базі артілі інвалідів, перетворилася на високомеханізоване промислове підприємство, обладнане новітніми текстильними машинами. Тут є прядильний, ткацький і фарбувальний цехи. На фабриці виробляють бавовняну і лляну пряжі, ковдри тощо — на загальну суму 2700 тис. крб. щороку. Мебльова фабрика виготовляє гнуті стільці, вішалки, шафи.
Харчокомбінат, створений на базі колишнього парового млина та пекарні, в 1962 році поповнився консервним цехом для переробки фруктів і овочів. У 1964 році реконструйовано хлібопекарню, що стала виробляти 72 сорти різних хлібобулочних виробів. Комбінат також виготовляє фруктові вина, соки та безалкогольні напої. Діє сирзавод.
Енергетичною базою підприємств є Добротвірська ДРЕС, струмом якої користуються промисловість і жителі селища з 1961 року. Відмітна ознака промисловості Рожища — швидкі темпи її розвитку. Так, з 1940 по 1967 рік виробництво промислової продукції зросло більш як у 20 разів. Тільки за роки семирічки дано державі понад план промислової продукції на 3 млн. крб. Чисельність робітників на основних промислових підприємствах зросла.
Широко розгорнувся рух за комуністичну працю. На всіх підприємствах селища працюють бригади, цехи й дільниці комуністичної праці, лозунгом яких стало «Жити і працювати по-комуністичному». Першою бригадою, що завоювала це почесне звання, була бригада слюсарів ремонтного заводу, очолювана Ф. Г. Івановим. Звання ударників комуністичної праці завоювали ткалі прядильно-ткацької фабрики М. Д. Валерко, А. М. Живчук, а також робітники ремонтного заводу — слюсар С. Г. Дудко, столяр В. Й. Маковський та інші.
Міцніє народне господарство, поліпшується добробут населення. Яскравим свідченням цього є зростання купівельної спроможності трудящих, розширення товарообороту. Так, у 1966 році було продано товарів на 5517 тис. крб., тобто в 6 разів більше порівняно з 1955 роком. Особливо помітно зріс попит на меблі, культтовари, радіотовари, взуття, холодильники тощо. У 1967 році продано населенню радіотоварів у 5,5 раза, велосипедів і мотоциклів — у 7, а меблів у 14 разів більше, ніж у 1955 році.
Потреби населення в товарах забезпечує широко розвинута мережа торговельних закладів. У 1967 році в селищі працювало 44 магазини, 18 підприємств громадського харчування. Тут працюють спеціалізовані магазини «Взуття», «Трикотаж», «Тканини», «Меблі», «Посуд», «Культтовари», «Книги», «Овочі», «Продовольчі товари», «Кулінарія», «М’ясо» та інші, періодично влаштовуються виставки-продаж товарів, книжкові базари тощо.
Кращим стало і побутове обслуговування жителів, розгорнулося житлове будівництво. За післявоєнний час споруджено 182 комунальні та 2178 індивідуальних будинків.
Рік у рік збільшуються асигнування на благоустрій Рожища. Порівняно з 1959 роком вони зросли з 18,4 тис. до 70 тис. крб. у 1965 році, або майже у 4 рази. Газифіковано понад 900 квартир трудящих. Протягом 1966—1967 рр. завершено будівництво готелю, кафе, ресторану, комбінату побутового обслуговування, забруковано вулиці. Тепер селище не впізнати. Вулиці його обсаджені деревами, тротуари й центральна вулиця заасфальтовані. В 1949—1951 рр. насаджено великий парк, споруджено пам’ятник В. І. Леніну і монумент Вічної Слави. Монумент Вічної Слави було відкрито 9 травня 1963 року. На ньому викарбувані слова: «Воїнам-односельчанам, які полягли в боях за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.» і вирізьблено їх імена. На розі вулиць В. 1. Леніна і Мостової впорядковано сквер, в якому височить пам’ятник Б. Хмельницькому.
У післявоєнний час докорінно поліпшилося медичне обслуговування населення. У I960—1965 рр. додатково споруджено 2 нові лікувальні корпуси районної лікарні. Працюють туберкульозне та інфекційне відділення, жіноча й дитяча консультації, поліклініка. На початку 1964 року став до ладу просторий, з світлими палатами пологовий будинок. Лікувальні заклади селища розраховані на 150 ліжок, трудящих обслуговують 29 лікарів і 74 середні медичні працівники.
Успішно розвивається народна освіта. У 1966/67 навчальному році в Рожищі працювали середня й 2 восьмирічні загальноосвітні школи, школа робітничої молоді і консультаційний пункт заочної середньої школи, зооветеринарний технікум, медичне училище, дитяча музична й спортивна школи. У загальноосвітніх школах навчається 2050 учнів, з них у вечірній середній школі робітничої молоді — 350. В зооветтехнікумі, включаючи заочний відділ, набуває спеціальності 1000 і в медучилищі — 220 учнів. В селищі навчається кожний третій громадянин, в той час як за панської Польщі навчався лише кожний 30-й. У загальноосвітніх школах працює 125 вчителів, переважно з вищою освітою. 17 педагогів селища нагороджено значком «Відмінник народної освіти УРСР». Т. Т. Чорнобабенко — вчитель фізики середньої школи нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Починаючи з 1947 року понад 1600 юнаків і дівчат закінчили середню загальноосвітню школу. З них понад 500 уже мають дипломи вищих учбових закладів. Серед випускників школи кандидат біологічних наук А. Федоренко, кандидат педагогічних наук Л. Калапуша, кандидат сільськогосподарських наук М. Ворончук, кандидат медичних наук Р. Фірчук та інші.
За роки Радянської влади у Рожищі побудували чимало культурно-освітніх закладів — Будинок культури, кінотеатр, літній кінотеатр, 3 клуби на промислових підприємствах, бібліотеку та інше. Будинок культури звели методом народної будови в 1949—1951 рр. Тут є зал для глядачів на 600 місць, бібліотека з читальним залом і кілька кімнат для гурткової роботи. Працюють гуртки художньої самодіяльності: об’єднаний і чоловічий хори, вокальна група, танцювальний колектив, естрадний оркестр, оркестр народних інструментів та духовий, ансамбль баяністів, ляльковий театр тощо. Всього в художній самодіяльності бере участь понад 400 чоловік. У Будинку культури відбуваються також тематичні вечори, зльоти передовиків виробництва, зустрічі з старими комуністами.
Великою популярністю користується у населення драматичний гурток, заснований у 1944 році з ініціативи Б. К. Тоцького — вчителя середньої школи. Гурток став великим творчим колективом самодіяльних митців, який об’єднує понад 70 чоловік. 10 квітня 1959 року рішенням Міністерства культури УРСР гуртку присвоєно звання самодіяльного народного драматичного театру. За останні 5 років його актори показали населенню 127 вистав, які користувалися великим успіхом. Цей колектив був удостоєний права виступити на заключному республіканському конкурсі народних театрів у Києві в 1967 році. До послуг трудящих Рожища новий кінотеатр «Мир» на 350 місць, збудований у 1961 році. Протягом 1966 року його відвідало майже 250 тис. чоловік, тобто в середньому кожний дорослий житель побував тут 35 разів на рік. 9 громадських бібліотек, фонд яких становить 120 тис. книг, — свідчення культурного зростання жителів. Там відбуваються читацькі конференції, диспути.
В селищі стали традиційними нові свята й обряди, комсомольські весілля, реєстрація новонароджених, проводи до армії і на пенсію.
Провідна роль у житті Рожища належить партійній організації, яка об’єднує 656 комуністів. Її помічником є комсомольська організація, в лавах якої 1587 юнаків і дівчат.
На мітингу молодого й старшого покоління, що відбувся 1 вересня 1967 року біля Рожищенської восьмирічної школи № 1, учасники боротьби за перемогу Радянської влади комуністи К. І. Томашевич, П. І. Мичик, Н. К. Кравчук, І. А. Войтюк, Б. І. Царук та інші передали свій наказ майбутньому поколінню. Цей документ вкладено до капсули й замуровано в стіні школи. На меморіальній дошці, встановленій тут, написано: «Тут закладений Наказ комуністів — учасників боротьби за встановлення Радянської влади в західних областях України — майбутньому поколінню. Відкрити в 2017 році, в день 100-річчя Радянської влади. 1967 рік».
М. У. ВОЛЬСЬКИЙ, Р. Я. ОКСЕНЮК