Щурин, Рожищенський район, Волинська область (продовження)
У 1938 році поліцаї натрапили на слід комсомольської організації. Близько 20 активістів було заарештовано, в т. ч. Т. Ф. і М. А. Матвійчуків, Р. Д. Демчука і П. Я. Юхимчука. Та боротьба тривала. Діяльну участь у революційних виступах брали також жінки, зокрема активістки П. М. Войтюк та О. І. Пархомчук.
Революційна діяльність членів КПЗУ і КСМЗУ у період наростаючої небезпеки фашизму та війни в 1938—1939 рр. мала різко виражений політичний характер. Вона проходила під гаслами «Геть війну! Геть фашизм! Хай живе об’єднання Західної України з Радянською Україною!» Окупантам не вдалося викоренити палке прагнення трудящих Щурина до возз’єднання з Радянською Україною. 19 вересня 1939 року радянські війська визволили Щурин з-під гніту панської Польщі. З червоними прапорами, хлібом-сіллю зустрічали селяни Червону Армію, армію-визволительку. Одразу після визволення села комуністична організація вийшла з підпілля. На великому мітингу трудящих Щурина, в якому взяло участь понад 700 чол., з словами любові і безмежної подяки до воїнів Країни Рад звернувся I. T. Кушнірук. Незабаром у Щурині було створено волосне тимчасове управління, яке очолив Гарбарчук. 22 жовтня 1939 року жителі Щурина у святковій обстановці одностайно віддали свої голоси за свого кандидата в депутати Народних Зборів — М. А. Матвійчука, який, виконуючи наказ трудящих, голосував за приєднання Західної України до Радянської України, за встановлення влади Рад.
З возз’єднанням західноукраїнських земель в єдиній сім’ї радянських народів розпочався новий етап в історії Щурина, як і всієї Західної України, — час соціалістичних перетворень. Між малоземельними та безземельними селянами було розподілено поміщицькі і церковні землі. У Щурині було відкрито школу з рідною мовою навчання, розгорнуто роботу по ліквідації неписьменності та малописьменності серед дорослих. У 1940 році збудовано приміщення для семирічної школи, в якій стало працювати 8 учителів, що прибули із східних областей України.
Почалась колективізація сільського господарства. Більше половини одноосібних господарств Щурина об’єднались в артіль ім. К. Є. Ворошилова, головою якої було обрано С. П. Абрамовича. Комсомольську організацію очолив Р. Д. Демчук. Трудящі Щурина вступили на шлях нового життя. На суспільній землі вони успішно провели весняну сівбу 1941 року. Та зібрати перший колгоспний урожай членам артілі не довелось.
Мирний труд радянських людей був перерваний віроломним нападом гітлерівської Німеччини. 25 червня 1941 року село окупували фашисти, встановили жорстокий режим терору і грабунків. Підняло голову націоналістичне охвістя. У перші ж дні окупації було розстріляно 28 активістів села. Від злочинних рук націоналістів загинули, зокрема, С. І. Прокопчук, В. В. і М. А. Матвійчуки, С. Я. Омельчук. Бандити по-звірячому вбивали цілі родини. Так, у сім’ї Войтюків вони закатували 11 чоловік, в родині Л. О. Василюка — 103. Жителі Щурина свято шанують пам’ять про своїх земляків, які загинули у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів та їх найманців — українських буржуазних націоналістів. Імена загиблих патріотів викарбовано на монументі Слави, що споруджений у селі.
Та поставити радянських людей на коліна фашистам не вдалося. Комуністи, комсомольці, активісти з перших днів окупації пішли у підпілля, встановили зв’язок з партизанами з’єднання А. П. Брянського. В числі підпільників були А. М. Войтюк, Т. Ф. і В. В. Матвійчуки, Г. В. Грисевич, а також К. С. Василюк. Підпільники Щурина переховували радянських військовополонених, які втекли з таборів, допомагали партизанам одягом, харчами.
Боротьба підпільників сприяла перемозі над ворогом. 29 березня 1944 року село знову стало радянським. Почалася відбудова Щурина.
Німецько-фашистські окупанти завдали селу збитків на десятки тисяч карбованців. Було знищено багато житлових будинків та господарських приміщень, пограбовано селянські господарства.
З перших днів визволення трудівники Щурина взялися за відбудову села. Радянська держава допомогла їм будівельними матеріалами, сортовим насінням, грошима. Діяльну роботу провадила земельна громада. Вона подавала допомогу в обробітку землі, у збиранні врожаю інвалідам війни та сім’ям радянських воїнів. У селі було створено зерноочисний пункт, упорядковано пасовища.
У 1947 році у селі відновлено артіль, яку названо іменем Т. Г. Шевченка. Головою її обрано О. Д. Терещука. Перехід на шлях колективного господарювання відкрив нові перспективи дальшого розвитку села. В авангарді колгоспного руху йшли комуністи А. М. Войтюк і Т. Ф. Матвійчук. 1950 року в Щурині створено первинну партійну організацію, яка розгорнула активну діяльність. Одним з перших здійснених заходів було переселення жителів з хуторів на села.
У 1951 році артіль було укрупнено; вона об’єднала також господарства сіл Квітневого і Тристеня. За колгоспом «Світанок» було закріплено 3962 га земельних угідь, у т. ч. 2461 га орної землі, 67,5 га садів і городів, решта — луки, пасовища. Господарство об’єднало 1420 членів артілі, разом з сім’ями —2076 чоловік.
Комуністи села приділяли неослабну увагу основним питанням господарського життя артілі, зокрема зміцненню трудової дисципліни, піднесенню продуктивності тваринництва, розгортанню змагання за комуністичну працю. З ініціативи партійної організації у 1952 році було організовано трирічні агротехнічні курси, на яких навчались бригадири, передові ланкові. Все це сприяло зміцненню молодої артілі.
Велике значення для піднесення колгоспної економіки мали рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС з питань розвитку сільського господарства. Розширювалась механізація виробничих процесів, впроваджувався передовий досвід. Неухильно поліпшувався обробіток землі, відбір насіння, підживлення посівів.
У артілі стала працювати сучасна сільськогосподарська техніка — 21 трактор, 13 комбайнів (з них 6 — зернових), 15 автомашин, 85 електромоторів тощо. Всі польові роботи — оранка, сівба, збирання хліба, молотьба — виконуються машинами.
Трудівники колгоспу «Світанок» своєю самовідданою працею досягли великих успіхів у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції. Якщо у 1958 році артіль одержала на 100 га сільськогосподарських угідь по 14 цнт з га зернових культур, по 250 цнт цукрових буряків, виробила по 150 цнт молока і по 22,2 цнт м’яса, то наступні роки ознаменувались ще більшими успіхами. З 1965 по 1968 рр. урожайність зернових культур зросла до 28,1 цнт з га, цукрових буряків — до 325 цнт з га. На 100 га сільськогосподарських угідь у 1968 році колгосп виробив по 420 цнт молока та по 60 цнт м’яса.
Істотних успіхів добилися і тваринники. Якщо у 1958 році на колгоспних фермах було 700 голів великої рогатої худоби, то в 1968 році ця цифра зросла до 23003.
Артіль «Світанок» перетворилася на багатогалузеве високорозвинуте господарство, що спеціалізується на молочному тваринництві. Лише в 1965 році колгосп продав державі близько 2 тис. тонн молока. У 1961 році артіль вже взяла шефство над відстаючим колгоспом ім. Щорса.
Рік у рік зростають грошові доходи артілі. Від реалізації сільськогосподарської продукції у 1966 році вони становили 887 тис. крб. проти 224,5 тис. крб. у 1958 році. Грошовий прибуток на одного колгоспника за цей час зріс з 338 до 934 крб. На 1968 рік загальний доход колгоспу становив 1100 тис. карбованців.
Тільки в 60-х роках у колгоспі збудовано 7 корівників з механічною подачею кормів, свинарник, кормоцех, зерносховище та інші господарські будівлі. В артілі є два млини, які переробляють зерно на борошно й дерть. На колгоспній пасіці налічується 75 бджолосімей.
Колгоспники успішно здійснюють рішення пленумів ЦК КПРЄ, спрямовані на дальше піднесення сільськогосподарського виробництва. Артіль твердо стала на наукову основу господарювання.
Партійна організація, що налічує 68 комуністів, спрямовує свої зусилля на розширення колгоспного виробництва, на піднесення ідейно-політичного, культурного і життєвого рівня колгоспників. Виконуючи рішення березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС, вона направила працювати у сфері матеріального виробництва 52 комуністів. З них 18 працює механізаторами, 9 — у тваринництві, 4 — очолюють комплексні бригади, 2 —ланки. Така розстановка комуністів дає можливість тісніше згуртовувати колгоспників навколо партійної організації,, забезпечити успішне виконання господарських планів. Комуністи ведуть за собою трудівників села палким словом агітатора, особистим прикладом.
У артілі налічується 6 первинних партійних організацій. Свою партійну організацію мають і механізатори. У тракторній бригаді та на тваринницькій фермі діють партійні групи. Все це створює сприятливі умови для керівництва всіма ланками господарського і партійного життя.
Заслужену повагу односельчан здобули кращі трудівники артілі. Високе звання Героя Соціалістичної Праці надано ланковим М. І. Войтюк і М. Я. Верезій, орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено Г. Є. Войтюк, М. А. Юхимчук і С. М. Корнійчук. Урядових нагород удостоєно чимало інших членів артілі. Передових колгоспників С. С. Трохимчук, М. В. Вікторук і О. В. Осипчук занесено до Книги пошани артілі. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня артіль «Світанок» перейменовано в колгосп ім. В. І. Леніна.
Неухильно підвищується добробут колгоспників. Село повністю електрифіковано і радіофіковано. Радіовузол артілі обслуговує жителів 6 навколишніх сіл. В селянських хатах з’явилися радіоприймачі, телевізори, електроприлади; докорінно поліпшились культурно-побутові умови життя трудівників Щурина.
Невпізнанним стало село за роки Радянської влади. В ньому з’явилися цілі вулиці нових красивих будинків. В центрі села зведено двоповерховий адміністративний будинок. В селі працюють відділення зв’язку і ощадна каса. Невпинно зростає товарооборот сільського універмагу та продовольчого магазину. Якщо у 1961 році він становив 250, то в 1967 році — 665 тис. крб. Це яскраво свідчить про значне поліпшення матеріального добробуту, підвищення купівельної спроможності трудящих. Особливо збільшився продаж таких промислових товарів, як телевізори, радіоли, мотоцикли, велосипеди, пральні машини, меблі тощо.
В селі діє медичний пункт, для наймолодших жителів відкрито дитячі ясла. До послуг трудящих — комбінат побутового обслуговування.
Відрадні зміни сталися і в галузі народної освіти. Тільки за роки Радянської влади діти трудящих дістали змогу навчатися своєю рідною мовою. У селі працює восьмирічна школа, новий корпус якої за типовим проектом у 1960 році збудував колгосп. На 1968 рік тут навчалося 160 учнів, працювало 12 вчителів. Крім просторих і світлих класних кімнат, школа має фізичний і біологічний кабінети, майстерню, кіноустановку, радіовузол. Тут діє консультаційний пункт районної заочної середньої школи.
Назавжди відійшли в минуле темрява, неписьменність селян.
Багато уродженців Щурина стали вчителями, лікарями, інженерами, кваліфікованими працівниками сільськогосподарського виробництва. На 1967 рік у вузах і технікумах країни навчалося близько 30 юнаків і дівчат.
Партійна організація і сільська Рада депутатів трудящих невтомно дбають про всебічне задоволення культурно-освітніх потреб населення. При Будинку культури є стаціонарна кіноустановка, працюють гуртки художньої самодіяльності, зокрема народних інструментів, хоровий, драматичний, танцювальний.
Книга стала вірним другом і порадником трудівників села. На 1968 рік жителі Щурина передплачували понад 2300 примірників газет і журналів. У сільській бібліотеці з книжковим фондом понад 6500 примірників завжди людно. За активною допомогою бібліотечної ради, до складу якої входить 9 чоловік, бібліотека проводить читацькі конференції та інші масові заходи по обговоренню і пропаганді книг.
Перед трудящими Щурина з лекціями і доповідями регулярно виступають лектори товариства «Знання», яке об’єднує 15 чоловік. 40 агітаторів ведуть роботу на фермах, у ланках.
Активну участь у житті села бере комсомольська організація.
Сільська Рада депутатів трудящих налічує 25 депутатів, у т. ч. — 18 колгоспників. При виконкомі сільради є 6 постійно діючих комісій, які об’єднують 54 чоловіка. В селі працюють жіноча рада, товариський суд, добровільна народна дружина та інші громадські організації. Вони є активними помічниками партійної організації, виконкому сільської Ради, правління колгоспу в успішному виконанні завдань, поставлених Комуністичною партією і Радянським урядом по піднесенню продуктивності колгоспного виробництва, добробуту трудящих.
Р. Я. ОКСЕНЮК
лариса
| #
а правду попробуйте розказати не про комуністів і комсомольців а про простих людей
Reply