Щурин, Рожищенський район, Волинська область
Щурин — село, центр однойменної сільської Ради; розташований за 25 км на північний захід від районного центру, за 18 км від найближчої залізничної станції Переспа на лінії Ковель—Ківерці Львівської залізниці. Через село проходить шосе, що зв’язує його з районним і обласним центрами. Населення —819 чоловік. Сільській Раді підпорядковане с. Квітневе.
У письмових джерелах село вперше згадується 1604 року в зв’язку із нападом збройного загону князя Воронецького, що пограбував селян, а сам Щурин перетворив на попелище.
На січень 1761 року в селі налічувалось 33 двори. Як зазначається у документах 1767 року, Щурин належав шляхтичу М. Чорнолуцькому. Кріпаки села зазнавали жорстокої експлуатації. Чоловіки змушені були щотижня відбувати по 3 дні панщини, а жінки — по одному дню. Крім того, феодал стягав щорічно 64 каплуни, 64 курки і 320 яєць. До цього додавалися ще й грошові побори — один селянин сплачував феодалу за рік 79 злотих, 18 грошів і 7 шелягів, а всі кріпаки разом — 2607 злотих, 16 грошів і 2 шеляги. Згодом поміщики стали здавати село орендарям, які, намагаючись стягнути з селян якнайбільше прибутків, примушували кріпаків працювати на панщині весь тиждень. Тому селяни майже не мали часу обробляти свою землю.
На кінець XVIII століття населення Щурина значно збільшилось внаслідок забудови села. Якщо на 1797 рік у Щурині було 32 двори і 204 жителі, то 1804 року — вже 50 дворів і 364 жителі.
За участь у польському повстанні 1830—1831 рр. поміщика К. Олізара, його маєток, що мав 43 ревізькі душі, 129 десятин землі, було конфісковано на користь держави. Маєток здавався в оренду; орендарі, намагаючись одержати від маєтку якомога більше прибутків, жорстоко експлуатували селян Щурина. На 1847 рік у селі налічувалось 120 кріпаків, що належали поміщикам Чарнолузькій та Шенценбах.
Інвентарна реформа 1847—1848 рр. майже не поліпшила становища трудівників Щурина; за ними було закріплено всього 199 десятин землі. Під час перевірки напередодні реформи 1861 року з’ясувалось, що поміщики відібрали у селян 48 десятин орної землі. До того ж, подвірні наділи селян були зменшені з 9,5 до 7 десятин. На 120 ревізьких душ Щурина було наділено 76 десятин орної землі та 55 десятин сіножатей. 5 дворів дістали по 7,5, a 11 — по 8,5 десятини. Державні селяни, що були на оброці, хоч і одержали землю, проте її невистачало навіть для злиденного існування.
Щоб посилити вплив православної церкви, царський уряд сприяв збільшенню церковного землеволодіння. Якщо на 1852 рік церква Щурина мала 42 десятини, то у 1892 році її земельні володіння становили вже 94 десятини.
Після реформи 1861 року становище селян не змінилось на краще. Платежі поміщицьких селян становили 4160 крб. Протягом 49 років ця сума значно зросла: селяни змушені були виплачувати проценти за одержану позику. Для більшості селянських господарств ці платежі були не під силу. Як свідчить «Звіт про положення викупної справи в Луцькому повіті», щуринські селяни не могли виплатити поміщикові Чарнолузькому навіть частини викупу, бо їх основна маса і після реформи була надто нужденною. У XIX столітті майже третина селянських господарств була змушена працювати на поміщицькій та куркульській землі на кабальних умовах.
1866 року Щурин став волосним центром Луцького повіту. Село інтенсивно забудовувалось, зростала чисельність його населення. Уже на початку XX століття в ньому нараховувалось 74 двори і 487 жителів.
Більшість селян була неписьменною. Лише в 90-х роках у селі відкрито школу, на яку відпускалось державою 142 крб. на рік, з них 96 крб. на зарплату вчителеві. У школі здебільшого навчались діти заможних селян. У 1899 році тут відкрито бібліотеку-читальню.
Столипінська реформа поглибила класове розшарування селянства. У 1913 році трьом поміщикам села належало 409 десятин землі. Заможні селяни переселялися на хутори та відруби. Економічна залежність сільської бідноти від багатіїв значно посилилась внаслідок неврожаїв 1911 та 1915 років.
Перша світова війна завдала щуринцям багато лиха, погіршила і без того тяжке становище населення. Більшість чоловіків було мобілізовано, робочу худобу реквізовано для армії, населення виганялось на будівництво воєнних укріплень. Тому селянські господарства ще більше розорялись і занепадали. У червні 1915 року австро-німецькі війська прорвали фронт і окупували західну частину Волині. При наступі окупантів частина населення Щурина евакуювалася до східних губерній країни, а та, що залишилась під владою окупантів, терпіла розорення, голод. Влітку 1916 року російські війська 8-ї армії перейшли в наступ і прорвали австро-німецький фронт. Проте розвинути цей успіх царській армії не вдалося. До осені 1916 року фронт стабілізувався і був встановлений по річці Стохід, за 5 км від Щурина.
У березні 1917 року трудящі Щурина з радістю зустріли звістку про повалення самодержавства. Селянська біднота разом з революційно настроєними солдатами боролась за владу Рад. Однак боротьба не набула тут широкого розмаху.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді надихнула трудящих Щурина на нові бої. У селах Луцького повіту виникли революційні комітети та Ради. Один з таких комітетів у листопаді 1917 року утворено і в Щурині, його очолив учитель місцевої школи X. Є. Крисак. Після повітового селянського з’їзду, що відбувся у січні 1918 року, комітет проголосив у селі Радянську владу, почав здійснювати Декрети 2-го Всеросійського з’їзду Рад, зокрема ділити між селянами поміщицькі землі та майно.
Проте у лютому 1918 року комітет припинив свою діяльність внаслідок окупації Волині австро-німецькими військами. Та невдовзі окупанти змушені були залишити село. Навесні 1919 року селяни Щурина та інших навколишніх сіл боронили Радянську владу вже від білополяків. Новий наступ Червоної Армії проти білополяків щуринці зустріли з радістю. Радянську владу було відновлено. Створений волосний ревком проводив набір добровольців до лав Червоної Армії, організував серед населення збір продуктів для червоноармійців та розпочав розподіл поміщицької землі між біднішими селянами. Але у жовтні 1920 року Волинь, як і інші західноукраїнські землі, попала під владу буржуазно-поміщицької Польщі.
На 1921 рік у Щурині було 629 жителів, 94 двори. Проведена польським урядом парцеляція частини поміщицьких і державних земель мало що дала трудівникам Щурина. Переважна більшість парцельованих земель — понад 200 га — було передано 18 осадникам. Селяни ж отримали всього 60 га землі. У 1930 році п’яти селянським родинам було виділено 10 га землі, за яку вони повинні були сплатити по цінах 1929 року 14 617 злотих.
Незважаючи на те, що викупну ціну за землю було дещо знижено, багато селян неспроможні були її сплатити.
Декілька десятків гектарів землі, відведеної для парцеляції, не могли задовольнити селян, основна маса яких була малоземельною. Зокрема, родина А. Ф. Матвійчука мала 0,30 га землі, сім’я С. К. Трофимчука, яка складалась з 10 осіб,— лише 0,25 га. За важку працю на поміщика бідняки одержували мізерну оплату — 35 грошів за день. Загарбники встановили жорстокий окупаційний режим. За часів буржуазно-поміщицької Польщі й без того бідне селянство зазнавало жорстокого гноблення. Переважна більшість селян була неписьменною. Початкова школа містилась у селянській хаті. Лише у 1928 році для неї було побудовано приміщення. Навчання в школі провадилось польською мовою (українська мова викладалась лише раз на тиждень). Застосовувалось тілесне покарання дітей.
Вкрай незадовільним було і медичне обслуговування населення. Найближча лікарня містилася у с. Рожищі, лікування коштувало надто дорого.
Нестерпний соціальний і національний гніт піднімав трудящих на боротьбу проти гнобителів. Її очолила Комуністична партія Західної України, яка мала свої підпільні організації у багатьох селах Волині. 1923 року підпільна організація КПЗУ утворилася і в Щурині, до її складу ввійшли учитель X. Крисак, селяни О. Пархомчук, М. Яворський, К. Яворський, брати К., С., Ф. Корнійчуки, І. Климчук, Л. Войтюк та інші, всього 12 чоловік. Організація була зв’язана з райкомом КПЗУ, що знаходився у селі Голобах. Через зв’язкового І. Климчука з райкому доставлялись листівки з закликами до боротьби за возз’єднання з УРСР. У січні 1926 року серед селян Щурина була розповсюджена листівка ЦК КПЗУ, присвячена пам’яті В. І. Леніна. Поліції вдалося натрапити на слід підпільників. У1925 році були проведені арешти членів КПЗУ. Після дворічного слідства у червні 1927 року у Луцьку відбувся суд, який засудив до тюремного ув’язнення 6 жителів села — членів КПЗУ М. Яворського, К. Яворського, О. Пархомчука, братів К., Ф. і С. Корнійчуків. Учителеві X. Крисаку вдалося виїхати до CPGP.
Жорстока розправа над борцями за свободу не зламала волі членів Щуринського підпільного осередку КПЗУ. Луцький повітовий староста у грудні 1927 року повідомляв воєводу, що цей осередок найнебезпечніший у повіті. У 1930 році, після повернення комуністів з ув’язнення, діяльність осередку посилилась. Під час світової економічної кризи становище трудового селянства різко погіршилось. Ціни на сільськогосподарські продукти катастрофічно падали, а на промислові — залишались високими, зростали податки. Комуністи закликали селян не сплачувати податків, не вивозити продуктів на продаж, вимагати зниження цін на промислові товари та підвищення — на сільськогосподарські продукти.
Особливо пожвавилась революційна боротьба у селі під час виборів до польського сейму 1930 року. У Щурині була розповсюджена листівка із зверненням ЦК КПЗУ, що закликала трудящих до боротьби «проти фашистської диктатури, проти класових ворогів, фабрикантів і купців, поміщиків та куркулів, проти соціал-фашистських агентів». 20 квітня 1930 року в селі відбувся передвиборний мітинг, у якому взяли участь понад 300 селян Щурина, Ясенівки, Райміста. Мітинг проходив під лозунгом «Геть фашистський уряд Пілсудського! Геть підготовку війни проти СРСР! Хай живе пролетарська революція! Звільнити політв’язнів!». На мітингу виступив член ЦК КПЗУ К. М. Пелехатий.
У липні 1931 року в Щурині відбулась нарада представників «Сельробу» з питань поширення та активізації його діяльності. Через організацію «Сельроб» комуністи мали великий вплив на маси.
Щоб залякати маси і запобігти революційним виступам, польська фашистська кліка 1930 року розпочала розправу над трудящими, цинічно назвавши її «пацифікацією». Окупанти руйнували будинки, катували і вбивали селян. Хвиля «пацифікації» не обминула і Щурина, де у 1932—1934 рр. діяльність комуністів і комсомольців була особливо відчутною.
У 1932 році поліція напала на село, розгромила близько 30 будинків селян. «Пацифікатори» вибивали вікна, рубали двері, столи, розвалювали печі, нищили одяг та інші речі. Жертвою такого погрому став член КПЗУ бідняк Л. А. Войтюк, на якого написав донос сільський дяк.
Однак «пацифікаторам» не вдалось «заспокоїти» трудящих Щурина ні кривавою розправою, ні дикою сваволею. Народ не припиняв боротьби з поневолювачами. У 1934 році селяни Олицької гміни оголосили загальний страйк, вимагаючи зниження цін на промислові товари та підвищення цін на продукти сільського господарства. Селяни Щурина взяли в ньому активну участь. Райком КПЗУ, що утворився на той час у Щурині, організував страйковий комітет на чолі з І. Т. Кушніруком та В. В. Матвійчуком; комітет контролював вивіз продуктів на ринок. Страйк закінчився перемогою селян — польський уряд змушений був скасувати плату за в’їзд у місто і знизити ринкові побори. Виступаючи на підтримку іспанських трудящих у їх боротьбі проти фашизму, комуністи Щурина, зокрема К. С. Василюк і В. В. Матвійчук, за короткий час зібрали для відправки в Іспанію значну суму грошей і передали їх вищим організаціям КПЗУ.
КПЗУ проводила велику роботу серед молоді. 1932 року в селі виник нелегальний комсомольський осередок, який входив до Рожищенської районної організації. У 1933 році комсомольський осередок встановив тісні зв’язки з молоддю сіл Ясенівки і Райміста. Того ж року молодь цих сіл спільно організувала у Щурині святкову демонстрацію, в якій взяло участь близько ста юнаків і дівчат. Молодь йшла вулицями села з червоними прапорами, під спів «Інтернаціоналу». На високому дереві було вивішено червоний прапор. Поліцаї та осадники відкрили по демонстрантах вогонь. Того ж дня почались арешти.
Комсомольці Щурина у 1933—1934 рр. брали також участь в демонстраціях у селах Торчині і Голобах. Вони мали постійний зв’язок з членом Луцького окружкому КПЗУ М. В. Коновалюком, через якого одержували нелегальну комуністичну літературу.
У 1936—1938 рр. комсомольська організація Щурина налічувала 30 чоловік, серед її активістів були І. Т. Кушнірук, брати Р. В., М. А., В. В. та Т. Ф. Матвійчуки, С. І. Прокопчук, О. Т. Галета та інші.