Седлище, Старовижівський район, Волинська область (продовження)
Комітет КПЗУ проводив велику роботу серед молоді, розповсюджував підпільну літературу, закликав селян не сплачувати податків, збирав кошти на допомогу політв’язням, організовував масові відзначення революційних свят, влаштовував маївки тощо. Так, у 1931 році було проведено маївку в урочищі Запусті. В ній взяло участь близько 500 чоловік. 1 Травня того ж року підпільники вивісили в Седлищі червоний прапор і лозунги: «Хай живе КПЗУ!», «Хай живе СРСР!».
У 1931 році в селі створили райком КПЗУ, завдяки чому значно зріс і місцевий осередок КПЗУ. До складу райкому входили Н. Ф. Комісарик, П. П. Маркевич, Я. Ф. Лавринюк та інші. Секретарем райкому було обрано М. С. Смаля із с. Мизова.
Під керівництвом райкому і місцевого комітету КПЗУ жителі Седлища брали участь у селянському страйку 1934 року на Волині. Селяни вимагали підвищити ціни на сільськогосподарські продукти, скасувати ярмаркове мито, знизити податки. Вони руйнували мости, затримували підводи, що везли на ярмарок продукти, і повертали їх до села.
Седлищанська біднота, керована місцевим комітетом КПЗУ, вигнала екзекуторів, які прибули, щоб силоміць стягнути податки. Тоді на допомогу екзекуторам відрядили загін поліції. Були заарештовані члени комітету КПЗУ й багато учасників опору. В 1934 році відбувся суд, який засудив членів комітету Н. Ф. Комісарика до чотирьох, а М. А. Хомича — до трьох років ув’язнення.
У 1935 році комітет організував страйк селян, які вимагали підвищити плату під час сінозбирання й жнив. У 1936 році на Волині розпочався новий страйк, жителі села взяли в ньому активну участь. Селяни вимагали зниження цін на промислові товари, скасування податків, шарварків і ринкових зборів. Боротьба наростала з кожним роком. Вона не припинялася навіть після того, як у 1937 році весь склад райкому КПЗУ був заарештований і засуджений до тюремного ув’язнення.
17 вересня 1939 року жителі Седлшца з великою радістю зустріли звістку про те, що Червона Армія йде на визволення трудящих Західної України і Західної Білорусії. Комуністи утворили тимчасовий революційний комітет в складі H. Ф. Комісарика, Т. Ф. Жука, що повернулися з ув’язнення, М. А. Хомича, I. М. Йовика та ін. Комітет створив загін робітничої гвардії, очолюваний Н. Ф. Комісариком. Загін налагодив зв’язок з Ковельським тимчасовим революційним комітетом і виконував його вказівки.
28 вересня відбулися збори селян, їх учасники одностайно ухвалили встановити в селі Радянську владу. Головою Тимчасового сільського комітету було обрано Н. Ф. Комісарика, а секретарем — М. А. Хомича.
В селі розгорнулося нове радянське будівництво. Відкрилася семирічна школа з українською мовою навчання, було конфісковано поміщицькі та церковні землі й розподілено їх між безземельними та малоземельними селянами, які одержали по 2—5 десятин.
В січні 1940 року Седлище стало районним центром. Почали працювати райком партії, райвиконком та інші районні організації і установи. Розгорнулося велике господарське і культурне будівництво. Особлива увага приділялася культурно-освітній роботі, організації охорони здоров’я трудящих, забезпеченню населення потрібними товарами. Напередодні Великої Вітчизняної війни в с. Буцині, за 4 км від Седлища, відкрили районну лікарню, акушерський пункт, дитячі ясла, аптеку. Почав діяти клуб. При семирічній школі утворили 8-й клас.
Весною 1940 року в Седлищі створюється ініціативна група для організації колгоспу. Внаслідок її діяльності 73 селянські господарства об’єдналися в колгосп ім. Калініна. Головою артілі обрали члена ініціативної групи І. Й. Йовика.
Куркулі та буржуазні націоналісти чинили опір заходам Радянської влади, застосовували терор проти активістів села. В ніч на 1 травня 1940 року вони по-звірячому вбили, а потім спалили в клуні активного будівника Радянської влади на селі — члена виконкому сільської Ради комуніста К. П. Лугвіщука.
27 червня 1941 року Седлище окупували фашистські загарбники. Гітлерівці вбили 34 мешканці села і 39 вивезли до Німеччини, спалили 81 хату, 85 господарських будівель, пограбували селян. Фашистські прихвосні — оунівські бандити — дід час окупації вбили 29 жителів.
Але ніякі звірства не зломили волі трудящих. Селяни, як могли, боролися проти фашистів, вступали до партизанського з’єднання А. П. Брянського, що діяло на північній Волині, та в інші загони. Велику допомогу подавали народним месникам місцеві жителі С. Павлович і П. Тишик. Вони були постійними зв’язковими загону Брянського. Жителі Седлища постачали партизанам продукти, фураж.
У березні 1944 року 234-а Ярославська стрілецька дивізія визволила село від фашистських загарбників. Проте лінія фронту проходила поблизу Седлища, і фашисти часто шалено обстрілювали його. В селі залишилися самі згарища й руїни.
8 липня 1944 року радянські війська розпочали наступ і погнали фашистів на захід.
З перших же днів визволення тут почала діяти сільська Рада, яка організувала седлищанців на відбудову села.
Радянська держава допомогла жителям села будівельними матеріалами, надала родинам, потерпілим від фашистської окупації, грошову позику. З громадських споруд насамперед відбудували початкову школу, яка в 1946 році була реорганізована в семирічку. Через відсутність приміщень у Седлищі районні організації та установи розмістились у с. Старій Вижві. 7 червня 1946 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Седлищанський район перейменували в Старовижівський з перенесенням райцентру до Старої Вижівки.
У 1947 році було утворено земельну громаду, яка згуртувала трудящих на прискорене завершення відбудови села та його господарства. Громада допомагала сім’ям радянських воїнів і потерпілим від рук бандерівців обробляти землю, збирати врожай. Вона мала і спільні посіви, які стали перехідною ланкою до кооперування одноосібних господарств. Весною 1948 року хлібороби Седлища відновили колгосп ім. Калініна, обравши головою С. С. Мирука. Тоді ж у селі було утворено комсомольську організацію, а в 1949 році — партійний осередок, до складу якого спочатку входило лише три комуністи. Це сприяло згуртуванню найбіднішого селянства на боротьбу за кооперування сільського господарства.
Колективізація в Седлищі проходила в жорстокій боротьбі з куркулями і буржуазними націоналістами, які всіляко залякували селян, вбивали активістів, палили колгоспні будівлі.
Артіль ім. Калініна спочатку об’єднувала 77 господарств і мала 625 га землі, в т. ч. 330 га орної. В артілі налічувалось 46 коней, 37 кінних плугів, 30 борін, З культиватори, 2 кінні молотарки та 3 соломорізки. Обробляти землю артілі допомагала Мизівська МТС. Своїми машинами вона виконувала всі основні польові роботи.
У 1952 році хлібороби колгоспів Седлища, Черемшанки та Борзової об’єдналися в одне укрупнене господарство ім. Фрунзе. Центральна садиба залишилася в Седлищі. В об’єднаному колгоспі налічувалося 3603 га землі, в т. ч. сільськогосподарських угідь — 2767 га, з них — 1117 га орної землі. Над колгоспом взяли шефство робітники вагонного депо станції Ковель. Вони допомогли артілі спорудити і обладнати кормокухню на свинофермі, льоносушарку, льонопереробний пункт, а влітку допомагали збирати врожай.
Для втілення в життя постанови вересневого (1953 рік) Пленуму ЦК КПРС партійна організація, що була утворена в липні 1952 року, розробила ряд організаційних заходів. Особливу увагу звернули на збільшення площ під посіви льону. План польових робіт був доведений до кожної бригади, до кожного трудівника і трудівниці. Було накреслено також заходи по збільшенню поголів’я великої рогатої худоби. Розпочалось будівництво тваринницької ферми, проводилось зоотехнавчання, вивчення досвіду передовиків соцзмагання. Розширились площі під посівами кормових культур, створено бригаду по кормодобуванню.
Однак у перші роки створення укрупненого господарства економічний рівень його розвитку був ще низьким. Злам настав, коли партія і уряд вжили заходів, щоб допомогти колгоспам технікою. Було знижено ціни на пальне і запчастини, підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, здійснено меліоративні роботи за рахунок держави. Це позитивно позначилося і на розвитку колгоспу ім. Фрунзе.
Проте найвідчутніші зрушення тут сталися після рішень березневого (1965 рік) Пленуму ЦК КПРС, який поставив розвиток сільського господарства країни на наукову основу. Відповідно до рішень Пленуму партійна організація та правління колгоспу розробили заходи щодо піднесення продуктивності сільськогосподарського виробництва в артілі. Здійснюючи ці заходи, артіль рік у рік набирала сили і вийшла в число передових господарств району. Піднесенню її продуктивності сприяла діяльність первинної партійної організації колгоспу, яка в 1967 році налічувала 34 члени КПРС. Комуністи працювали на відповідальних ділянках виробництва, згуртовували колгоспників на боротьбу за піднесення продуктивності праці, підвищення врожайності полів і рентабельності тваринництва. Головою колгоспу обрали комуніста М. А. Єдинця. Високих виробничих показників досягають комуністи В. М. Півницький, В. С. Лугвіщук, Г. К. Лугвіщук, Н. С. Карпук. Заслужену пошану в односельчан завоювали доярки Н. П. Лугвіщук, П. Д. Лугвіщук, Н. Жук, Г. П. Сокорська, які надоїли в 1968 році майже по 30 тонн молока, більш як по 2000 кг від кожної закріпленої за ними корови. Свинарку К. Г. Малині за трудові успіхи першою в колгоспі удостоїли урядової нагороди. Самовіддано працюють Т. X. Карпук, В. Л. Ваврищук, Т. С. Сичинський; вони систематично перевиконують виробничі завдання. Ветеранів колгоспу І. П. Йовик, Д. С. Тишик занесено до Книги пошани артілі за зразкове виконання ними планових завдань.
Бойовим помічником партійної організації є комсомольська організація, яка налічує у своїх рядах 37 членів ВЛКСМ, її очолює агроном колгоспу Г. Ю. Стеблій. Комсомольці часто виступають ініціаторами важливих господарських та культурних починань. Вони взяли активну участь у завершенні спорудження Седлищанської осушувальної системи до 50-річчя Великого Жовтня, зводили Будинок культури тощо.
Під керівництвом партійної організації і правління колгоспу трудівники артілі перетворили колгосп ім. Фрунзе на багатогалузеве високопродуктивне господарство. У 1967 році стала до ладу осушувальна система, завдяки чому земельний фонд артілі зріс на 564 га. Розпочато будівництво ще двох осушувальних систем. У розпорядженні колгоспу є сучасна сільськогосподарська техніка: 13 тракторів, 4 зернозбиральні комбайни, 7 вантажних автомашин тощо. В колгоспі електрифіковано всі важливі виробничі процеси. У 1960—1965 рр. тут споруджено 12 типових тваринницьких приміщень, три зерносховища, льонопереробний пункт, млин., гараж.
На фермах колгоспу налічується 774 голови великої рогатої худоби (в т. ч. 283 корови), 292 свині, 297 овець. З 1961 по 1969 рік колгосп збільшив виробництво молока з 1800 до 5770 цнт, а м’яса — з 395 до 923 цнт. Середня врожайність зернових зросла за цей час майже вдвоє. Доход колгоспу збільшився з 103 тис. крб. до 376 тис. крб. Лише в ювілейному 1967 році колгосп збільшив порівняно з 1965 роком виробництво молока на 600 цнт, м’яса — на 622 центнери.
За роки Радянської влади незрівнянно зросли освіта, культура і добробут жителів села. Тут повністю ліквідовано неписьменність. У новій восьмирічній школі, зведеній 1964 року методом народної будови, навчається понад 150 дітей трудящих, працюють 11 вчителів, 8 з яких мають вищу освіту. В складі педагогічного колективу і заслужений учитель школи УРСР В. С. Парчак. З тих, що закінчили школу в с. Седлищі у післявоєнні роки, 55 чоловік здобули вищу й спеціальну середню освіту, 210 мають загальну середню освіту. Вихованцями школи є 7 лікарів, 6 офіцерів Радянської Армії, 16 учителів, 13 середніх медичних працівників, — усі вони діти колишніх бідняків і незаможних селян.
До 50-річчя Великого Жовтня в селі споруджено Будинок культури на 300 місць, в якому демонструються кінофільми, працюють гуртки художньої самодіяльності, читаються лекції, відбуваються читацькі конференції тощо.
За післявоєнні роки небачено зріс потяг населення до знань і культури. З кожних 100 чоловік 16 беруть участь у художній самодіяльності; 460 є читачами сільської бібліотеки, в якій налічується близько 12 тис. книг.
На зміну старим релігійним традиціям і обрядам прийшли нові. Реєстрація шлюбів, новонароджених, проводи до Радянської Армії, на пенсію відбуваються в урочистій обстановці в Будинку культури.
До послуг жителів села — два медпункти, в яких працюють 4 середні медичні працівники. Дільнична лікарня міститься за 7 км, в селищі Старій Вижівці. В селі є два магазини.
Змінився і зовнішній вигляд Седлища. Зруйноване і спалене фашистськими загарбниками село майже заново відбудовано. 207 нових житлових будинків, вкритих шифером або черепицею, споруджено в селі у післявоєнні роки. Село повністю радіофіковане і електрифіковане.
Складено генеральний план забудови і благоустрою Седлища у найближчі роки. Колись глухе поліське село стає дедалі красивішим і впорядкованішим.
Р. Я. ОКСЕНЮК, Я. І. МАТЛАХ