Смідин, Старовижівський район, Волинська область (продовження)
Переважна більшість селян Смідина жила в курних хатах. Майже всі вони були неписьменними. Лише в 1865 році у селі було відкрито парафіяльну школу. Але на утримання цієї школи половину коштів давали батьки, і тому в ній навчалися переважно діти заможних селян. Навчання проводив місцевий священик. Наприкінці XIX століття школу було перетворено на однокласне училище.
Класове розшарування селянства посилилося після проведення столипінської аграрної реформи. Понад 50 багатіїв Смідина, захопивши кращі землі, закріпили їх за собою і звели в єдині ділянки на правах приватної власності. Так виникли хутори Осінні, Черетянки, Олешки, Рилі, Трублі, Згорільниця. Частина селян залишила село, а землю продала куркулям. Бідняки, що мали невеличкі клаптики землі, не хотіли виділятися на хутори і виступали проти куркулів. Столипінська реформа не лише не розв’язала земельного питання, а й загострила класові суперечності на селі.
Під час першої світової війни Смідин опинився в зоні воєнних дій. Влітку 1915 року після відступу російських військ село було окуповано австро-німецькими військами. Загарбники завдали великого лиха населенню. Вони реквізували у селян хліб, худобу і залишили їх без насіння і тяглової сили. Австро-німецька окупація тривала до кінця 1918 року.
Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції швидко дійшла до Волині. У Смідин її принесли солдати, які повернулися з фронту. Але, скориставшись тим, що основні сили Радянської держави боролися з білогвардійцями та інтервентами на Південному і Східному фронтах, буржуазна Польща у 1919 році захопила частину України майже до Житомира. На початку 1919 року Смідин окупували польські війська. Навесні 1920 року панська Польща, підтримана міжнародним імперіалізмом, напала на Країну Рад. Але Червона Армія завдала ворогові нищівного удару і в результаті переможного наступу в серпні 1920 року визволила Волинь, у т. ч. і Смідин, від білополяків. Трудящі Смідина з великою радістю зустріли своїх визволителів, подавали їм всіляку допомогу. У селі було встановлено Радянську владу і створено комітет незаможних селян. Він організував допомогу Червоній Армії продуктами, підводами, проводив запис до її лав. Але його діяльність незабаром була перервана новим вторгненням білополяків.
За Ризьким договором 1921 року західно-українські землі, а отже і Смідин, відійшли до буржуазної Польщі і лишалися під її владою до вересня 1939 року. На окупованих землях були ліквідовані органи Радянської влади і встановлений жорстокий колоніальний режим.
За переписом 1921 року, у Смідині налічувалося 520 дворів і 2607 жителів. Кращі громадські землі було віддано шляхтичам і осадникам. Земельний наділ основної маси селян становив 3—5 га на двір. Решта мала ще менші наділи, а частина — зовсім мізерні клаптики землі. Наприклад, житель села Н. Л. Книш мав 1 десятину на 5 членів сім’ї.
Щоб хоч в деякій мірі ліквідувати земельний голод у Смідині, буржуазний уряд конфіскував у православної церкви 58,2 га землі і віддав її на продаж малоземельним селянам. У 1929 році конфіскована земля була розпарцельована між 31 селянином: 2 господарства придбали по 4 га, 4 — по 3 га, 8 — по 2 га, а 17 — по 1 га. За куплену землю селяни повинні були заплатити 43 371 злотий, тобто кожний гектар обійшовся їм майже по 800 злотих.
Однак парцеляція церковної землі не врятувала смідинців від зубожіння. Селяни і без того були переобтяжені численними податками. А ті, які придбали землю, мали вносити ще й великі викупні платежі за неї. Нерідко селяни не могли сплатити їх. Голод і злидні були невід’ємними супутниками життя більшості смідинців.
Жорстокий соціальний гніт доповнювався національним гнобленням і дискримінацією українського населення. У Смідині було відкрито шестикласну школу з польською мовою навчання. Польський уряд заборонив викладання в школі українською мовою. В ній навчалися переважно діти осадників та сільських багатіїв, а діти бідняків лишалися поза нею. Уряд вимагав, щоб українці, які хотіли дістати кваліфіковану роботу, приймали католицьку віру. Все це гальмувало розвиток української культури і мови, вело до ополячення українського населення.
Не витримавши тяжкого соціального і національного гніту, смідинці продавали свої хати та клаптики землі і, шукаючи кращої долі, емігрували за кордон. Лише з одного кутка Сорочого на чужину виїхали 18 родин. Всього із Смідина емігрувало в Канаду, Аргентіну та інші країни 58 сімей. 16 з них після встановлення Радянської влади повернулися до рідного села.
Трудящі Смідина, як і всієї Волині, не підкорилися гнобителям і рішуче піднялися на боротьбу за визволення від гніту буржуазно-поміщицької Польщі, за возз’єднання з Радянською Україною. Цією боротьбою керував комуністичний осередок, який виник на селі в 1922 році. Революційний рух на Волині посилився у роки світової економічної кризи. У 1934 році підпільну організацію КПЗ У очолювали О. І. Гулечко і В. С. Куць.
Трудящі Смідина взяли активну участь у селянському страйку, що охопив у 1934 році села Ковельського повіту. В жовтні 1935 року страйкували робітники лісництва Смідин—Вижва, вимагаючи збільшення заробітної плати. Щоб зірвати страйк, польські власті направили до Смідина робітників з інших місцевостей. Але під впливом агітації, проведеної комуністами, вони відмовилися працювати і виїхали з села.
У 1936—1937 рр. революційна боротьба селян Смідина значно посилилась. Напередодні 1 Травня 1936 року у селі була розповсюджена відозва Ковельського окружного комітету КПЗУ, яка закликала трудящих відзначити свято міжнародної солідарності демонстрацією, виступити за зміцнення єдиного народного фронту в боротьбі проти фашизму. Сотні селян Смідина взяли участь у демонстрації. До них приєдналося близько 500 селян із сусідніх сіл. Демонстрантів розігнала поліція.
Смідинці, які працювали на очищенні і насадженні лісу, взяли участь у страйках робітників, що відбулися в червні 1936 року і в квітні 1937 року. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня до 8 годин і підвищення заробітної плати. У квітні 1938 року застрайкували жінки, що працювали на насадженні лісу. Вони вимагали скорочення робочого дня і підвищення заробітної плати. Страйком керували комуністи. Незважаючи на всі заходи поліції і адміністрації, жінки не приступили до роботи, поки не добилися задоволення своїх вимог.
Революційною боротьбою в Смідині керували осередки КПЗУ, створені на всіх кутках села і об’єднані в одну підпільну організацію. На кутку Сорочому осередок очолював Є. О. Герез, на Вороньому — В. С. Куць, на Коршовому — Ф. К. Піцик, на Заболотті — І. С. Зощук. Комуністи організовували страйки, демонстрації, проводили агітацію проти фашистського уряду буржуазної Польщі, розповсюджували нелегальну літературу тощо. Через деякий час поліції вдалося натрапити на слід осередків КПЗУ і заарештувати їх керівників, у т. ч. О. І. Гулечка, С. Я. Омельчука та інших. Заарештованих кинули до в’язниці, піддали жорстоким катуванням і засудили до тюремного ув’язнення. Проте боротьба трудящих Смідина проти окупантів не припинялася. 1 Травня 1939 року селяни вийшли на демонстрацію з лозунгами: «Хай живе 1 Травня!», «Геть фашистських окупантів!», «Ми хочемо возз’єднання з Радянською Україною».
Життя трудящих Західної України, у т. ч. Смідина, докорінно змінилося після того, як у вересневі дні 1939 року за допомогою Радянського Союзу вони скинули ярмо польських капіталістів і поміщиків та возз’єдналися з Радянською Україною. Жителі села з величезною радістю зустріли армію-визволительку. Ще до приходу радянських військ комуністи села вийшли з підпілля і створили революційний комітет, реорганізований через деякий час у тимчасовий селянський комітет. Головою його став комуніст І. С. Зощук. Комітет створив народну міліцію для охорони порядку і розгорнув підготовку до виборів у Народні Збори Західної України.
Після прийняття Народними Зборами 27 жовтня 1939 року Декларацій про встановлення Радянської влади в Західній Україні і конфіскацію поміщицьких, монастирських земель і земель великих державних урядовців селянський комітет Смідина відібрав землю у місцевих куркулів та церкви і передав її малоземельним та безземельним селянам. В селі було відкрито семирічну школу, а на кожному кутку — вечірні школи по ліквідації неписьменності. Весною 1940 року на всіх кутках були створені колгоспи, які об’єднали значну частину селян. Головою найбільшого колгоспу обрали активіста І. П. Конончука.
Творча праця смідинців була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. 28 червня 1941 року село окупували гітлерівські загарбники. Вони встановили кривавий окупаційний режим. Комуністів і комсомольців, які не встигли евакуюватися, заарештували і по-звірячому вбили. Протягом усього періоду окупації фашисти закатували 90 жителів села3.
Проте трудящі Смідина не підкорилися німецько-фашистським окупантам. Частина жителів села вступила до партизанського загону, який діяв у навколишніх лісах. Велику відвагу в боротьбі з ворогом виявили народні месники Б. О. Поляк, С. Т. Поляк, О. Г. Писарчук, І. Голуб, І. Гордієвський, Й. І. Гулечко, В. Дідух та ряд інших. Близько 300 смідинців боролись з німецько-фашистськими загарбниками в лавах Червоної Армії. Більшість з них виявила мужність і героїзм в боротьбі з ворогом і нагороджена орденами та медалями Радянського Союзу.
18 липня 1944 року війська 1-го Білоруського фронту визволили Смідин. Велику допомогу їм подали партизани. У боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками віддали своє життя понад 120 жителів села. Односельчани свято шанують пам’ять про них. Імена загиблих викарбувані на пам’ятнику Слави, встановленому тут.
За період окупації німецько-фашистські загарбники завдали Смідину величезної шкоди. Відступаючи, вони спалили село. Згоріло 820 житлових будинків і 1372 господарські споруди. Фашисти відібрали у селян і вивезли до Німеччини 151 коня, 192 голови великої рогатої худоби, 2 тис. штук птиці та багато іншого майна.
Відразу ж після визволення жителі Смідина з подвійною енергією почали відбудову села. На кожному кутку працювала окрема будівельна бригада. Завдяки самовідданій праці трудящих і допомозі держави, яка надала кредити і будівельні матеріали, село через чотири роки піднялося з руїн. Було зведено 814 нових житлових будинків.