Стара Вижівка, Старовижівський район, Волинська область (закінчення)
Близько 400 старовижівців билися проти фашистських загарбників у лавах Червоної Армії. Майже половина з них загинула. Трудящі Старої Вижівки свято шанують пам’ять про тих, хто віддав життя за свободу рідної Батьківщини. 130 мужніх воїнів полягли, визволяючи селище від фашистських окупантів. Серед них були росіяни, українці, білоруси, казахи, узбеки та сини інших національностей. У 1957 році останки загиблих захоронили в братській могилі. Для увічнення їх пам’яті в центрі селища було споруджено пам’ятник Слави — символ героїзму й братерства воїнів Радянської Армії. Разом з іменами бійців і командирів, що полягли в боротьбі з фашистськими загарбниками, на меморіальній плиті золотом викарбувані імена членів сім’ї В. А. Макарчука, Л. А. Вакулича і С. П. Івчика, по-звірячому замучених оунівськими бандитами в березні 1945 року.
Стара Вижівка була вщент зруйнована фашистами. Відразу ж після визволення відновила роботу сільська Рада. Під її керівництвом трудящі приступили до відбудови села та його господарства. Сільську Раду очолив колишній партизан Л. В. Вакулич. У червні 1946 року Стара Вижівка стала районним центром. Радянські і партійні органи спочатку містилися в хатах і землянках. Головою виконкому районної Ради депутатів трудящих обрали колишнього члена КПЗУ Н. Ф. Комісарика, який у 1946 році став депутатом Верховної Ради УРСР. Неоціненну допомогу трудящим Старої Вижівки, як і жителям інших міст і сіл Волині, подали ЦК КПРС і Радянський уряд. Найголовніші ланки партійного і господарського будівництва очолили прислані сюди досвідчені організатори й спеціалісти: вчителі, агрономи, медичні працівники. Серед них — відомий організатор перших у районі колгоспів, учасник партизанського руху В. М. Палій. 146 місцевих жителів було залучено до роботи в установах. Відкрилися медпункт, школа, клуб. Держава асигнувала значні кошти на соціальне забезпечення, надала грошові кредити, забезпечила будівельними матеріалами, щоб якнайшвидше відбудувати зруйноване селище і колгосп. Завдяки цій допомозі протягом двох-трьох років тут було відновлено весь житловий фонд і приміщення громадських установ.
На заклик Старовижівського райкому партії і райвиконкому трудящі району взяли активну участь у відбудові зруйнованих фашистами шкіл. Тільки 22 червня 1946 року в суботнику по відбудові і ремонту шкільних приміщень взяло участь 4312 чоловік. Найвідповідальнішим завданням, яке постало в цей час, було ліквідувати неписьменність. У 1946 році в районі налічувалося 5596 неписьменних віком від 16 до 50 років. Органи влади і вчителі доклали всіх зусиль, щоб розв’язати це завдання. В 1947/48 навчальному році у школах для дорослих навчалося 920 неписьменних і 948 малописьменних. Через короткий час у Старій Вижівці вже не було таких, хто б не вмів читати й писати.
Соціалістичним перетворенням в Старій Вижівці чинили відчайдушний опір українські буржуазні націоналісти. Проте їх підлі намагання загальмувати переможну ходу радянського будівництва виявилися марними. 29 вересня 1946 року в селищі відбулася нарада активу, в якій взяло участь 225 чоловік. Вона підвела підсумки сільськогосподарського року і намітила заходи для розгортання колективізації.
Щоб спрямувати селян на шлях колгоспного життя, багато зробила партійна організація. У 1947 році в Старій Вижівці було відроджено колгосп ім. Леніна, який спочатку об’єднав 27 господарств. Головою артілі обрали Н. Н. Григорука.
Рік у рік міцніло колгоспне господарство, зростала кількість селян, які бажали об’єднатися в артіль. Щоб перешкодити колективізації сільського господарства, оунівські бандити стали вбивати радянських працівників. Від їх рук загинули дільничні уповноважені міліції В. Л. Грейц і В. Р. Осіїк. У листопаді 1949 року підступно були вбиті секретар Старовижівського РК КП(б)У П. О. Жуков, редактор районної газети М. А. Ангелов, завідуючий відділом пропаганди РК КП(б)У А. К. Приступлюк. їх похорон перетворився на демонстрацію гніву й обурення всього населення проти українських буржуазних націоналістів. Незабаром з ворожими бандами було покінчено.
У 1952 році до колгоспу ім. Леніна приєдналась артіль села Брідків, а в 1958 році — артіль села Галиної Волі, які ввійшли до його складу як окремі виробничі бригади. Укрупнений колгосп дістав назву «Батьківщина». За ним закріплено 4642 га землі. З них 2660 га становлять сільськогосподарські угіддя, в т. ч. 1226 га орної землі; решта — ліси й пасовища. Колгосп вирощує переважно зернові культури. Значне місце також належить посівам льону, від якого господарство одержує до 20—25 проц. своїх доходів.
З впровадженням нової системи планування, підвищенням закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію та особливо після втілення у життя рішень березневого (1965 р.) і травневого (1966 р.) Пленумів ЦК КПРС колгосп досяг нових успіхів. Було осушено 528 га заболочених і зволожених земель, з яких 420 га освоєно. Освоєння заболочених земель, запровадження науково обгрунтованих сівозмін та збільшення внесення в грунт мінеральних і органічних добрив сприяли значному піднесенню врожайності сільськогосподарських культур. У 1968 році колгосп зібрав пшениці по 20,7 цнт, картоплі — по 157 цнт, льону-волокна — по 4,6 цнт з гектара.
Наявність великих площ пасовищ та інших сільськогосподарських угідь сприяє розвиткові тваринництва. У 1968 році в колгоспі налічувалося 877 голів великої рогатої худоби та в особистому користуванні колгоспників — 672 голови. Значно зросли в господарстві надої молока. В 1965 році на одну фуражну корову було надоєно 1227 кг молока, а в 1968 році — 1368 кг. Колгосп щорічно одержує від тваринництва близько половини всіх доходів.
Колгосп має потужну сільськогосподарську техніку. У 1968 році його машинний парк налічував 10 тракторів, 4 комбайни, 30 електромоторів, 7 автомашин та багато іншої техніки. З піднесенням урожайності полів і продуктивності тваринництва зросли доходи артілі. Якщо в 1965 році вони становили 279 тис. крб., то у 1968 році збільшилися до 582 тис. крб. Це дало можливість значно підвищити добробут хліборобів, збільшити неподільні фонди. Колгосп перетворився на багатогалузеве господарство, в якому є 3 комплексні, тракторна і городня бригади. Він має три ферми великої рогатої худоби, одну вівчарську й конеферму.
Велику роль у колгоспі «Батьківщина» відіграє партійна організація. З кожним роком посилюється її організаторська й виховна діяльність. У 1968 році вона об’єднувала 27 комуністів. Майже всі вони безпосередньо працюють у сфері матеріального виробництва. Комуністи А. А. Козел, І. О. Махонюк, С. І. Геч, К. С. Півень очолюють вирішальні ділянки колгоспного виробництва.
Великою пошаною користується Н. С. Карпомиз, яка з 1949 року є кращою ланковою. У 1967 році її ланка виростила по 4,8 цнт льону-волокна і по 300 цнт буряків з гектара. За сумлінну працю вона неодноразово була удостоєна урядових нагород. Значних успіхів досяг телятник А. Л. Маркусь, який виростив для колгоспу понад 1 тис. голів великої рогатої худоби. 17 років беззмінно працювала на свинофермі П. О. Хлопук. Тепер вона пенсіонерка, але продовжує трудитися і значно перевиконує денні норми. Систематично перевиконує норми виробітку механізатор О. І. Конончук. Ветеран праці пенсіонер І. П. Хлопук продовжує працювати в колгоспі. Його сумлінне ставлення до роботи — приклад для інших. Імена цих трудівників занесені до Книги пошани колгоспу «Батьківщина». Комуніст І. В. Макарук (єдиний, що залишився з сім’ї Макаруків, знищеної бандою оунівців) очолює передову комплексну бригаду і користується великою пошаною в колгоспі. Бригадир тракторної бригади комуніст А. О. Гапонюк за високі виробничі показники в 1967 році завоював перехідний Червоний прапор райкому партії й райвиконкому.
З 1945 року в Старій Вижівці працює промкомбінат, який виробляє черепицю, меблі, столярні вироби. Потужність черепичного цеху становить до 1500 тис. штук черепиці на рік. Кращими трудівниками промкомбінату є черепичник М. С. Осіїк і столяр Л. О. Савчук, імена яких можна побачити в Книзі пошани Волинського обласного будуправління. За роки семирічки промкомбінат збільшив виробництво продукції на 173 проц. Рік у рік зростає продукція харчокомбінату, який став до ладу в 1958 році.
Значно розширилась мережа торговельних закладів, яка забезпечує старовижівців всіма видами промислових і продуктових товарів. Товарооборот Старовижів-ського сільського споживчого товариства зріс з 583 тис. крб. у 1958 році до 1940 тис. крб. у 1967 році, тобто більш як у 3 рази. Особливо підвищився попит на радіоприймачі, мотоцикли, велосипеди, годинники, телевізори, холодильники та інші товари, що є свідченням зростання матеріальної забезпеченості населення. В селищі працюють відділення Держбанку, контора зв’язку.
Після возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною докорінно змінилось медичне обслуговування трудящих. В селищі є лікарня на 100 ліжок з поліклінічним відділенням, тубдиспансер, аптека, ветлікарня. Своєю невтомною працею велику повагу жителів заслужили лікарі М. К. Страшевський і О. І. Салуян, медсестра О. І. Юрченко.
За роки Радянської влади незрівнянно підвищився культурний рівень населення. В селищі повністю ліквідована неписьменність. Тут є середня школа, в якій навчається 608 учнів, і заочна середня школа. В них працює 50 учителів, з яких 35 мають вищу освіту. Понад 100 чоловік закінчили селищну середню школу і працюють у різних галузях народного господарства та культури. В 1967 році близько 100 випускників шкіл селища навчалося у вищих і спеціальних середніх учбових закладах.
До послуг трудящих Старої Вижівки дві бібліотеки, книжковий фонд яких досягає 40 тис. примірників. У селищі є Будинок культури на 400 місць. Тут працюють гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, хореографічний та інші. В Будинку культури проводяться тематичні вечори. На сцені Будинку культури виступали і приїжджі колективи: полтавська хорова капела бандуристів, мінська філармонія, ростовський цирк. Тут систематично читають лекції, виступають з доповідями на політичні й наукові теми. У 1969 році жителі селища передплачували 7352 примірники різних газет та журналів.
Населення Старої Вижівки бере активну участь у громадському житті. 32 чоловіка є депутатами селищної Ради депутатів трудящих. Більшість з них очолює постійно діючі комісії, комітети, ради, робота яких спрямована на поліпшення обслуговування населення, піднесення його матеріального і культурного рівня. Комісія селищної Ради з питань благоустрою чимало зробила для озеленення селища, взяла участь у розробці перспективного плану його забудови. Культосвітня й побутова комісії стали ініціаторами впровадження у життя нових звичаїв. У приміщенні Будинку культури відбувається урочиста реєстрація шлюбів і новонароджених. Тут же в присутності всієї громадськості селища вшановують тих, хто йде на заслужений відпочинок — пенсію.
Докорінно змінився вигляд Старої Вижівки. За короткий час вона перетворилася на селище міського типу. Селище електрифіковано і радіофіковано. З 1965 року одержує струм від Добротвірської ДРЕС. Неодмінною ознакою нового побуту стали газове опалення, телебачення, замість поліських хатинок з’явилися двоповерхові житлові будинки й будівлі громадських установ. Тут звели нову двоповерхову середню школу, Будинок культури, лікарню, промкомбінат, ряд магазинів, завершується будівництво багатоповерхового житлового будинку. Селище потопає в зелені. Посаджено чимало фруктових дерев. З кожним роком Стара Вижівка стає красивішою. За перспективним планом у найближчі 2—4 роки буде побудовано кінотеатр, готель, універмаг, лікарню на 200 місць, комбінат побутового обслуговування, нові житлові будинки.
Мине небагато часу, і селище стане містом.
Т. Я. МИХАЛЕВИЧ, Р. Я. ОКСЕНЮК