Бобли, Турійський район, Волинська область (продовження)
Безземелля, злидні й національний гніт штовхали селян на революційну боротьбу. Під впливом Мокрецького осередку КПЗУ, створеного ще в 1922—1923 рр., у Воблах виникла місцева організація «Просвіти», що мала невелику бібліотеку і читальню. В осінні й зимові вечори тут збиралися селяни і хто був письменний, читав уголос книжки, серед яких часто траплялися заборонені. Розповсюджував заборонену літературу за дорученням Мокрецького райкому член КПЗУ Г. Т. Чижук, що одержував її від Б. М. Хильчука з Мокреця. Наприкінці 1924 року в Воблах виник осередок КПЗУ, до складу його ввійшли Г. Т. Чижук, С. Г. Луцюк, С. П. Новосад, Д. К. Косянюк, С. П. Пашук, Л. Й. Ковальчук та інші. Комуністи розгорнули широку агітацію серед населення. Через громадську бібліотеку вони розповсюджували поряд з дозволеними і нелегальні комуністичні видання, зокрема «Комуністичний маніфест» К. Маркса і Ф. Енгельса, постанови II з’їзду КПЗУ, постанови V конференції КПЗУ тощо. Бібліотеку відвідувало багато селян. Комуністи розповідали їм про життя в Радянському Союзі і закликали до згуртованої боротьби проти окупантів. Але платні агенти в середині 1928 року донесли поліції про діяльність комуністів. У бібліотеці зробили обшук. Всю соціалістичну літературу конфіскували, а через кілька днів арештували активних діячів КПЗУ, серед них Г. Т. Чижука, С. П. Пашука, Л. И. Ковальчука, Д. К. Косянюка, С. П. Новосада, С. Г. Луцюка та інших. У 1930 році їх засудили до тюремного ув’язнення строком від 4 до 8 років.
Однак, незважаючи на репресії, комуністичне підпілля жило. Активним діячем КПЗУ став О. С. Панасюк, який за завданням члена ЦК КПЗУ І. Н.Тишика в 1933 році відновив у Воблах комуністичний осередок. Керував роботою осередку вже Турійський райком КПЗУ. До складу його в 1934 році був обраний О. С. Панасюк (партійна кличка «Грубий»). Виконуючи доручення райкому, Панасюк привозив із Львова нелегальну літературу і розповсюджував серед селян Боблів.
Економічна криза, яка охопила Польщу в 1930 році, призвела до ще більшого зубожіння селян. Ціни на збіжжя і худобу впали, сільськогосподарські продукти знецінились, а промислові товари коштували дуже дорого. Щоб сплатити податки, селяни мусили продавати не тільки лишки, але й ту частину, яка залишалась для мінімального задоволення потреб сім’ї. До того ж великі гроші стягували за в’їзд на міський ринок. Все це вело до остаточного розорення селянських господарств. Тому на заклик Ковельського окружного комітету КПЗУ в багатьох містах і селах взимку 1934 року пройшли селянські страйки під гаслом «Нічого не вивозити для продажу!». В Воблах страйк тривав близько трьох місяців.
Під час страйку селяни вивішували революційні лозунги «Свободу Західній Україні!», «Геть поміщиків і капіталістів!» та інші. Польські власті провели масові арешти активних керівників і учасників страйку. Арештували і О. С. Панасюка. Але боротьба з польськими окупантами не припинялася. За свідченням документів, у 1936 році в Воблах комуністи розповсюдили 6 відозв до селян із закликом не коритися польським властям. У 1937 році провели масову першотравневу демонстрацію. На вулицях були вивішені комуністичні транспаранти.
Революційно-визвольна боротьба трудящих тривала до вересня 1939 року. Виступаючи проти польських окупантів, селяни Боблів з надією звертали свої погляди в бік Країни Рад. Чутка про те, що Червона Армія 17 вересня перейшла кордон і йде на землі Західної України, щоб подати трудящим братню допомогу, швидко долинула і в Вобли. Польські власті були вже безсилі будь-що вдіяти. Підпільники створили революційний комітет, який очолив Г. Т. Чижук. Під керівництвом ревкому на західній околиці села встановили тріумфальну арку з червоними прапорами і лозунгами. 20 вересня з’явилися перші радянські війська. Зустрічало їх усе село, попереду йшов О. С. Панасюк, тримаючи в руках на вишиваному рушнику хліб і сіль. Від імені трудівників Панасюк подякував червоноармійцям за волю і сказав, що тепер вони разом йтимуть до нових перемог у будівництві соціалізму.
Наступного дня в селі відбулися збори селян, на яких вони обрали селянський комітет у складі 9 чоловік, очолив його колишній член КПЗУ Г. Т. Чижук, заступником став О. С. Панасюк. Була створена селянська міліція, що мала охороняти громадський порядок у селі.
Селянський комітет, як орган тимчасової влади, розгорнув роз’яснювальну і організаційну роботу. 22 жовтня всі трудящі села одностайно обрали депутатом Народних Зборів Західної України жителя Турійська комуніста В. Я. Леончука. Виконуючи наказ виборців, Леончук виступив на Народних Зборах у Львові і закликав усіх депутатів голосувати за приєднання західноукраїнських земель до Радянської України і встановлення Радянської влади.
Комітет передав малоземельним селянам близько 100 га церковної і осадницької землі, взяв під охорону 300 га державного лісу. Він заснував бібліотеку, книжки для якої надіслали трудящі Харківської і Полтавської областей. В селі почали діяти клуб, школа, де діти навчались рідною мовою. В січні 1940 року відкрили медичний пункт.
Після рішень Верховної Ради СPCP і Верховної Ради УРСР (1939 р.) про возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі селянський комітет передав свої функції створеній у грудні 1939 року сільській Раді депутатів трудящих. Головою сільради став О. С. Панасюк, секретарем — Г. Т. Чижук.
Сільська Рада провадила велику роботу по організації нового, радянського життя. 24 березня 1940 року трудящі Боблів уперше брали участь у виборах депутатів до Радянського парламенту. Депутатами Верховної Ради СPCP вони обрали колишнього підпільника селянина з с. Уховецька Ковельського району М. А. Васюту і секретаря Волинського обкому КП України П. І. Таценка, а депутатом Верховної Ради УРСР — активістку 3. В. Бешту. Відбулися вибори і до місцевих Рад депутатів трудящих. До складу сільської Ради жителі Боблів обрали 27 чоловік. Депутатом обласної Ради став О. С. Панасюк.
Наприкінці 1940 року колишні підпільники Г. Т. Чижук, П. І. Чижук, О. С. Панасюк, селянин-бідняк С. С. Жимерук та інші створили ініціативну групу для організації колгоспу. У грудні цього ж року було засновано сільськогосподарську артіль, яку назвали іменем С. М. Кірова. Головою правління колгоспу обрали О. С. Панасюка.
До весни 1941 року близько 80 проц. усіх селянських господарств Боблів об’єдналися в артіль. Селяни усуспільнили 1520 га землі, близько 100 коней, борони, кінні плуги. Вступаючи в артіль, вони вносили й насіння, щоб засіяти усуспільнені землі. Значну допомогу молодому колективному господарству подавала Турійська МТС, створена в березні 1940 року. Доброго врожаю чекали колгоспники, та не довелося зібрати його — почалася Велика Вітчизняна війна.
Вже 26 червня 1941 року село окупували німецько-фашистські загарбники і встановили жорстокий режим терору і насильства. Вони ліквідували колгосп, а громадське майно пограбували. У населення відібрали 265 коней, 298 корів, 253 свині. Окупанти забрали в селян весь теплий одяг. Фашистам допомагали озброєні банди українських буржуазних націоналістів, поліцаї. За найменший вияв опору арештовували й розстрілювали. За час окупації Боблів гітлерівці та їх пособники розстріляли 37 чоловік, понад 30 юнаків і дівчат відправили до Німеччини. Селяни бідували, переживали страхіття, холод і голод. Не було хліба, молока для дітей, нічим було топити в хаті. Однак вони не схилили голови перед ворогами, а все активніше включалися в боротьбу проти окупантів — не виходили на роботу, ховали від німців та поліцаїв хліб, майно, не виконували розпоряджень властей, переховували військовополонених. У 1942 році І. М. Костюк організував у Воблах підпільну антифашистську комсомольську групу. Комсомольці добували зброю, допомагали місцевим жителям та радянським воїнам, що потрапили в оточення, встановлювати зв’язки з партизанськими загонами. В 1943 році підпільна група влилась у партизанське з’єднання Л. Я. Іванова, що діяло у Володимир-Волинському, Любомльському і Шацькому районах.
На початку 1944 року радянські війська почали визволення Волині. В районі Боблів наступ був такий стрімкий, що фашисти без бою залишили село. 15 квітня сюди ввійшли радянські частини. Близько 200 жителів села влилося в ряди Червоної Армії, 98 з них за героїзм і мужність нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.
Після визволення в селі відновила роботу сільська Рада. Під її керівництвом почалося відродження радянського ладу. Трудящі Боблів всіляко допомагали фронту, зокрема виділили 30 підвід для потреб армії. У 1944—1945 рр. селяни здали у фонд оборони 656 пудів :хліба, 980 цнт сіна, 2 тис. літрів молока, багато картоплі, м’яса та інші продукти, зібрали кошти на будівництво танкової колони ім. Героїв Волині. При сільраді була створена група самоохорони від нападу націоналістичних банд, які ховалися в лісах і схронах.
Для допомоги безкінним господарствам і сім’ям фронтовиків навесні 1945 року в Воблах утворили земельну громаду, яку очолив І. Л. Романюк. Правління громади організувало супряги для проведення весняної сівби, допомогло насінням,
у ремонті інвентаря тощо. У серпні 1947 року відновили колгосп ім. Кірова. Спочатку до нього вступили 27 господарств. Головою обрали одного з зачинателів колгоспного руху на Волині О. С. Панасюка, який беззмінно очолює колгосп і понині. Спочатку колгосп був невеликий — мав близько 300 га сільськогосподарських угідь, 8 голів великої рогатої худоби (в тому числі 4 корови), 4 свині і кілька шкап. От і все господарство. Незважаючи на це, артіль мала велику притягальну силу, особливо для біднішого селянства. Поступово селяни Боблів один за одним вступали в колгосп. Організація колгоспу і колгоспне будівництво в перші роки проходили в умовах жорстокої класової боротьби. Націоналістичні банди, соціальною опорою яких були куркулі, залякували населення, вбивали активістів, підпалювали хати. Вони вбили М. Я. Смолярчук —секретаря комсомольської організації, створеної в 1946 році, підпалили хати голови колгоспу, голови сільради та кількох колгоспників. Але вже ніяка сила не могла зупинити хліборобів. На початку 1949 року всі селяни Боблів перейшли на шлях колективного господарювання. Це була велика перемога нового, соціалістичного ладу в селі. В 1950 році до колгоспу ім. Кірова приєдналась артіль с. Вербичного. Тепер колгосп став значно більшим. Він мав 3194 га землі, в тому числі 2537 га сільськогосподарських угідь. Зросли врожаї. З кожного гектара посіву зернових збирали в середньому 12,2 цнт. За досягнення в розвитку зернового господарства колгоспники А. П. Рута. Н. О. Коптюк, Г. І. Андрійчук, О. П. Іваненко, М. X. Брагнюк та інші — всього 25 чоловік — були нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.
Проте в господарстві не вистачало досвідчених колгоспних кадрів. Тваринництво було слабо розвинуте. Прибутки колгосп мав невеликі. Боротьбу трудящих за подолання труднощів у сільському господарстві очолила партійна організація, створена в січні 1951 року. На початку 1952 року в ній уже налічувалося 10 членів і кандидатів у члени партії. Комуністи працювали на відповідальних ділянках колгоспного виробництва — на тваринницьких фермах, у рільничих бригадах тощо, ретельно добирали низові колгоспні кадри — конюхів і їздових, ланкових і доярок, послали 8 комсомольців на навчання в МТС.
Крутому піднесенню господарства артілі сприяли рішення вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. Виконуючи їх, колгоспники, очолювані партійною організацією, розв’язали такі складні питання, як виховання колгоспних кадрів, поліпшення культури землеробства, впровадження сортових посівів, розширення посівних площ під льон, картоплю та кормові культури, збільшення поголів’я худоби. Колгосп перший в області почав вирощувати кукурудзу. В 1954 році він зібрав з гектара 500 цнт зеленої маси і 43 цнт кукурудзи в зерні. На 1 січня 1958 року в колгоспі було близько тисячі голів великої рогатої худоби і понад 1200 свиней, удвічі збільшились надої молока. Одночасно збільшився урожай зернових. У 1957 році він становив 18 цнт з га. Грошові прибутки дорівнювали 846,6 тис. карбованців.