Луків, Турійський район, Волинська область (закінчення)
У вересні 1944 року відкрилася районна лікарня. Розпочалося навчання в школі. Знову розгорнулася робота по ліквідації неписьменності. На кінець 1947 року неписьменність серед дорослого населення було ліквідовано. В 1946 році селище Мацеїв перейменовано на Луків.
Незважаючи на труднощі повоєнного часу, господарство Лукова розвивалося швидкими темпами. Якщо в 1950 році крейдокомбінат виробив 95 тис. тонн крейди, то в 1955 році — 185 тис. тонн. У 1963 році на його базі створено комбінат будівельних матеріалів — найбільше підприємство в селищі. За останні роки воно значно розширилось, зросла його технічна оснащеність. Усі роботи механізовані, в тому числі помел крейди. В цеху формування черепиці встановлено агрегат механічного просіву піску та виготовлення розчину. Рік у рік зростає потужність комбінату. Якщо в 1955 році вартість валової продукції підприємства становила 85 тис. крб., то в 1969 році — 1270 тис. крб. Комбінат виробляє головним чином молоту крейду і вапно. Споживачі — будівельні трести Української РСР та інші підприємства республіки, які виготовляють будівельні матеріали. Споживачами є також колгоспи Волинської, Львівської і Ровенської областей, які використовують вапно для вапнування кислих грунтів.
Провідну роль в налагодженні виробництва на комбінаті відіграє первинна партійна організація, що виникла в 1957 році. В її рядах на той час налічувалося 4 комуністи, а нині вона має 73 чоловіка. Повсякденна політико-масова робота комуністів (політінформації, читки газет, бесіди та інше) позитивно позначається на організації виробничого процесу, на вихованні членів колективу. Комбінат систематично виконує державні плани. Кращих результатів у соціалістичному змаганні добиваються бригада по випалюванню вапна (бригадир Л. В. Соболева), 4 бригади помельного цеху, які очолюють І. Ф. Маркевич, В. І. Біронт, К. В. Климук та М. Г. Вербицький. Ці бригади носять почесне звання колективів комуністичної праці.
Партійна організація і дирекція приділяють велику увагу розвитку раціоналізаторського руху. З 1959 року тут діє первинна організація Всесоюзного товариства винахідників та раціоналізаторів. До початку 1968 року члени її внесли 94 раціоналізаторські пропозиції.
Важливе місце в економіці селища посідає міжрайонна лукомеліоративна станція (ЛМС), утворена в 1960 році на базі PTC. Вона обслуговує Ковельський, Любомльський і Турійський райони. ЛМС має потужну техніку: 15 вантажних автомашин, 3 екскаватори, 51 трактор. За час існування станції колектив освоїв 22 973 га боліт і чагарників. На цих землях колгоспи вирощують зернові культури, цукрові буряки, овочі, сіють багаторічні трави.
Кращим колективом лукомеліоративної станції є бригада Б. С. Коблика, якій надано звання бригади комуністичної праці. За визначні успіхи в роботі тракториста цієї бригади О. А. Лесика нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, машиніста екскаватора А. К. Книша — орденом «Знак Пошани».
Протягом першого повоєнного десятиріччя значно розширився цегельний завод, а в 1955—1956 рр. він був повністю реконструйований, завдяки чому потужність його зросла до 4,5—5 млн. штук цегли на рік. У 1957 році став до ладу харчокомбінат. До складу його входять пекарня, маслосироробний і ковбасний цехи, млин, цех безалкогольних напоїв.
У селищі є 68 колгоспних дворів, які належать до 3-ї городньої бригади артілі «Маяк» (центральна садиба в с. Новосілках). У Лукові розміщена також колгоспна ферма відгодівлі молодняка великої рогатої худоби.
За післявоєнні роки Луків змінився і зовні. Він розбудувався, пролягли нові вулиці, зокрема ім. Ю. Гагаріна, І. Франка та інші. Протягом 1945—1968 рр. споруджено 220 нових житлових будинків, з них 10 звів комбінат будівельних матеріалів. За рішенням селищної Ради до 50-річчя Великого Жовтня прокладено близько 2 тис. погонних метрів тротуарів. Вулиці освітлюються. З 1964 року Луків одержує електроенергію від Добротвірської ДРЕС. Селище має автобусне сполучення з багатьма містами й селами області.
Заможним і культурним стало життя робітників, колгоспників, сільської інтелігенції, рік у рік підвищується їх матеріальний добробут. Протягом останніх років зросла реалізація промислових і продовольчих товарів. У Лукові працює універмаг і 12 інших магазинів. За хорошу організацію радянської торгівлі, систематичне перевиконання плану колективу Луківського споживчого товариства до 50-річчя встановлення Радянської влади на Україні вручено Пам’ятний прапор ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української республіканської Ради профспілок.
До послуг трудящих комбінат побутового обслуговування, який об’єднує кравецьку, шевську, годинникарську майстерні, фотоательє і перукарню. Розвинута і мережа підприємств громадського харчування — тут є чайні, 3 їдальні, 5 буфетів.
Значно поліпшилось і медичне обслуговування населення. В Луківській дільничній лікарні, яка розрахована на 100 ліжок, є терапевтичне, хірургічне, інфекційне, дитяче, пологове та гінекологічне відділення, де застосовуються всі сучасні методи лікування. Загальну повагу населення заслужив лікар-терапевт Т. М. Кононець. За хороші показники в роботі Луківська лікарня занесена на обласну Дошку пошани. З 1965 року в Лукові почала працювати лікарня санаторного типу для працівників Львівської залізниці.
У селищі є середня школа і сільське професійно-технічне училище № 2. У школі в 1966/67 навчальному році налічувалось 610 учнів і 37 учителів. Перший випуск десятикласників відбувся в 1948 році. З того часу Луківську середню школу закінчили понад 1000 юнаків і дівчат.
Парторганізація школи і колектив учителів приділяють велику увагу комуністичному вихованню учнівської молоді. В школі створено ленінську кімнату, де зібрано багато цікавих документів про життя і діяльність В. І. Леніна. Ці матеріали надіслали школі з Москви, Ленінграда, Києва, Ульяновська, а також з Польщі, Чехословаччини, Німецької Демократичної Республіки, Франції. У ленінській кімнаті приймають школярів до лав піонерів, до комсомолу.
Цікаву роботу ведуть юні слідопити. Вони створили кімнату бойової слави, де зібрані цінні матеріали про тих, хто боровся за встановлення Радянської влади в селищі, хто брав участь у його визволенні з-під фашистського іга.
Вчителі школи є членами селищної організації товариства «Знання». За сумлінну навчально-виховну і громадську роботу В. М. Сліпко удостоєний звання заслуженого вчителя школи УРСР, К. А. Прошак нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Луківське професійно-технічне училище № 2 створене в серпні 1954 року. В 1968 році тут навчалося 550 чоловік. Училище готує трактористів-машиністів широкого профілю, механізаторів тваринницьких ферм, механізаторів лукомеліоративних та іригаційних робіт. За 13 років (1954—1967 рр.) воно випустило для сільського господарства області 4815 спеціалістів.
Училище має хорошу навчально-виробничу базу: новозбудований навчальний корпус, їдальню на 120 місць, гуртожиток на 280 чоловік, актовий зал на 400 місць, читальний зал, бібліотеку. В 1967 році закінчилось будівництво нової майстерні. Машинно-тракторний навчальний парк налічує 40 тракторів, 10 комбайнів і 9 автомашин. Училище повністю забезпечене кадрами викладачів і майстрів виробничого навчання. Тут працюють 18 викладачів, у тому числі 9 інженерів-механіків, і 28 майстрів виробничого навчання.
Значна частина дорослого населення Лукова навчається заочно у вузах та середніх спеціальних закладах, у вечірній школі робітничої й сільської молоді.
У центрі селища височить Будинок культури, який є центром культурно-масової і політико-виховної роботи. Він має просторий лекційний зал на 400 місць,, спортивний зал, 5 кімнат для роботи гуртків художньої самодіяльності; тут працюють гуртки — хоровий, вокальний, фізкультурний, художнього слова, народних інструментів, створено духовий оркестр.
Будинок культури — улюблене місце відпочинку жителів. Сюди приходять подивитися новий кінофільм або виступ самодіяльних артистів, послухати цікаву лекцію. Крім того, тут систематично організовуються диспути, вечори запитань і відповідей, тематичні вечори. Створено агіткультбригаду, яка виїжджає з концертами в села району. Перед луківськими глядачами часто виступають столичні артисти та інші професіональні художні колективи республіки. Протягом 1966—1968 рр. у Лукові гастролювали московський ансамбль «Циган», київський цирк, колективи Тернопільської та Луцької обласних філармоній, ансамбль пісні й танцю Прикарпатського військового округу, Нововолинський народний театр та інші.
Завжди людно в бібліотеці, яка має читальний зал на 50 чоловік, методичну кімнату; працює на громадських засадах кабінет політичної освіти. На час заснування бібліотеки (1945 р.) книжковий фонд її налічував кількасот книжок, а в 1968 році він становив 32 410 примірників. Число читачів також щорічно зростає. Як що в 1958 році їх було 850 чоловік, то в 1968 році — 2267. Крім видачі книжок, проводяться читацькі конференції, літературні вечори, влаштовуються книжкові виставки та інше.
Справді масовим став спорт у Лукові. Тут є стадіон, де любителі спорту займаються легкою атлетикою, волейболом і футболом. Проводяться змагання фізкультурних колективів підприємств і навчальних закладів селища. В районних змаганнях беруть участь футбольні й волейбольні юнацькі команди.
Питання розвитку селища, добробуту і культури його жителів перебувають у центрі уваги Луківської селищної Ради. До її складу входять 30 депутатів, обраних з числа кращих виробничників, активних учасників громадського життя. Рада у своїй роботі спирається на широкий актив. Працюють 7 постійно діючих комісій: промислова, сільськогосподарська, соціалістичної законності та інші.
Чудові перспективи Лукова на майбутнє. Найближчим часом тут буде споруджено меблеву фабрику, завод залізобетонних виробів, новий помельний цех комбінату будівельних матеріалів потужністю 200 тис. тонн крейди на рік, їдальню на 60 місць, банно-пральний комбінат, три 16-квартирних, один восьми- і два 4-квартирні житлові будинки, продовольчий магазин, нафтобазу при лукомеліоративній станції та інше. Так росте і розвивається новий, соціалістичний Луків.
Я. Я. СЕРПЕНІНОВ, В. М. СЛІПКО