Турійськ, Турійський район, Волинська область (продовження)
У серпні 1920 року під ударами радянських військ білопольська армія котилася все далі на захід. 6 серпня після запеклих боїв Турійськ став вільним. Трудящі під керівництвом щойно створеного революційного комітету взялися відбудовувати зруйноване господарство. Населення подавало велику допомогу своїм визволителям продуктами харчування, фуражем тощо. Та радість була недовгою — під натиском міжнародних сил контрреволюції у вересні 1920 року радянські війська
відступили. Разом з ними пішло на схід багато турійців. За Ризьким договором, укладеним у березні 1921 року, містечко знову опинилося під владою буржуазно-поміщицької Польщі.
«Мирні» часи розпочалися диким знущанням з українського населення. Весь хліб польські власті вивезли. На окупованих землях, у тому числі і в Турійську, почався голод. Жителі харчувалися березовою корою та іншими домішками. Жорстокий соціально-економічний гніт переплітався з національним гнобленням. 21 травня 1921 року польський уряд видав наказ про заборону української мови в навчальних закладах і установах. Тих, хто не виконував цього наказу, переслідували як злочинців.
Рятуючись від голоду, злиднів, насильства, багато жителів містечка виїздили за океан — до США, Канади, Аргентіни. На дорогу були потрібні гроші; щоб їх зібрати, біднота продавала за безцінь весь свій убогий скарб лихварям і місцевим багатіям.
Трудящі Турійська дедалі рішучіше повставали на боротьбу за своє соціальне й національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. Цією боротьбою керував комуністичний осередок, створений у 1921 році. Організатором його була місцева вчителька поетеса Г. Ю. Жежко (нині персональний пенсіонер, живе в м. Києві). У спогадах про перші дні діяльності комуністичного осередку вона писала: «Була у нас більшовицька політична нелегальна література, що залишилась з 1920 року після приходу червоноармійців, твори Маркса і Енгельса, Леніна. Цю літературу розповсюджували серед населення. Вчились ми на цій літературі і вчили інших».
В 1921 —1922 рр. за ініціативою комуністів відбувалися Першотравневі мітинги і демонстрації. Зокрема, велику першотравневу демонстрацію організували жителі Турійська й селяни навколишніх сіл у 1923 році. Близько 400 чоловік зібрались у сосняку біля залізничної станції. Демонстранти йшли з червоними прапорами, лозунгами, співали «Варшав’янку», «Інтернаціонал». У центрі міста відбувся мітинг. Перелякана поліція не наважувалася стріляти. Виступаючи на мітингу, Г. Ю. Жежко, В. Й. Шарунович, В. Ю. Жежко, А. П. Полончевський та інші говорили про нестерпний визиск, про безправ’я і зубожіння трудящих, закликали їх стати до лав борців за своє визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. Після мітингу демонстранти знову пройшли центральною вулицею. 2 травня 1923 року всіх організаторів та багатьох учасників демонстрації і мітингу арештували й кинули до ковельської в’язниці. Про жахливі умови в’язнів газета «Комуніст» на початку січня 1924 року писала, що багато з них сидять тут близько року без усякого обвинувачення, їжу видають їм один раз на день. У в’язниці сьомий місяць мучиться хвора на туберкульоз українська поетеса Ганна Жежко. І за гратами молода поетеса не припиняла боротьби з ворогом, зброєю її стало перо. Ганна складала вірші, присвячені поневоленому рідному краю.
Розправа над арештованими ставала дедалі жорстокішою. Так, 2 лютого 1924 року поліція без будь-яких підстав арештувала 62-річного О. Шаруновича і його сина Дмитра, одвезла їх у кайданах до сусіднього села Мокреця, де в стодолі одного з господарів почала допит. їх били по обличчю, катували. Того самого дня поліція в Турійську побила хворого С. Кокайловича і його дружину.
Незважаючи на переслідування і терор, трудящі Турійська не припиняли політичної боротьби. Когорту сміливих поповнили згодом молоді, зокрема В. Я. Леончук, Ф. Н. Набатич, І. Д. Царик та інші. Комуністи й комсомольці збиралися на таємні збори, згуртовували свої ряди для дальшої боротьби проти поневолювачів. Місцем зустрічі були так звані «вечорниці», що перетворилися на засіб революційної пропаганди серед молоді. Тут читали заборонені книжки, співали революційних пісень, вели дискусії.
Турійськ на той час став центром досить міцної комуністичної організації, яка поширювала свій вплив на навколишні села Ставок, Клюськ, Обенижі, Грушівку та інші. Багато селян старанно виконували всі доручення комуністів. Найбільш активними були Ф. Климович, П. Луцюк, К. Полончевський. У січні 1925 року в Турійську створено райком КПЗУ, який багато зробив для згуртування мас. Під його керівництвом трудящі Турійська щороку відзначали річницю Великого Жовтня, день народження В. L Леніна, накреслювали плани підготовки збройної боротьби, постійно дбали про поповнення комуністичних рядів. У 1932 році Турійська організація налічувала 150 чоловік.
Починаючи з 1925 року турійським комуністам багато допомагали пропагувати революційні ідеї члени Комуністичної спілки молоді Західної України, зокрема С. Ф. Денисюк, Я. М. Лопушевський, М. Ю. Жежко, О. А. Муравський, О. І. Муравська, П. Н. Дутик, М. Ф. Денисюк, Л. Я. Гурський, Н. К. Полончевський, В. Б. Троць та інші. Під керівництвом партійної організації вони провели в Турійську в 1933 році першотравневу демонстрацію під лозунгами: «Геть фашизм!», «Хай живе СРСР!», «Хай живе возз’єднання з Радянською Україною!».
У 30-х роках Польщу охопила економічна криза, яка почалася на основі загальної кризи капіталізму. Ціни на сільськогосподарські продукти падали, набагато випереджаючи падіння цін на промислові товари, що зменшувало грошові прибутки селян. Щоб сплатити податки, вони мусили продавати не тільки лишки, але й ту частину продуктів, яка призначалася для мінімального забезпечення сім’ї. Середнє господарство тоді платило податки до 100 злотих на рік, що дорівнювало вартості корови чи коня. У січні 1934 року Ковельський окружком КПЗУ, очолюваний І. Н. Тишиком («Тихий»), випустив листівку «До трудового селянства». В ній говорилося: «Не заплатимо ні гроша за рогатки і ярмарки, не дамо ні гроша податку. Не поїдемо до міста. Не повеземо збіжжя та інших продуктів до часу збільшення цін на сільськогосподарські продукти». Листівка закликала до боротьби за поділ поміщицьких земель, за створення народної влади. У відповідь на цей заклик 11 січня 1934 року в Турійську розпочався страйк. Газета «Праця» писала: «Селяни Турійська завертали селянські підводи, що їхали на базар до Ковеля. На головних дорогах, що ведуть до Ковеля, всюди стоять застави селян, які зупиняють кожну підводу. Пропускають лише хворих до лікаря». За кілька днів страйк перетворився на демонстрацію, яка пройшла під лозунгом «Геть польську шляхту з української землі!». Багато промовців закликали приєднати Західну Україну до Радянського Союзу, до східних кровних братів-українців. Агенти польської охранки доклали багато зусиль, щоб натрапити на слід комуністичної і комсомольської організацій, які очолювали народний рух, керували ним. 5 квітня 1934 року поліції вдалось розгромити райкоми КПЗУ і КСМЗУ в Турійську.
Перейшовши в глибоке підпілля, комуністи і комсомольці викривали демагогію польської шляхти, яка готувалася до війни проти СРСР. У ніч на 7 листопада 1934 року по всьому містечку були вивішені червоні транспаранти, відозви й листівки із закликами: «Геть фашизм!», «Геть криваві руки від Радянського Союзу!», «Хай живе Радянський Союз!». Восени 1936 року в Турійську знову почався масовий сільськогосподарський страйк, який тривав 2 місяці. Страйкарі вимагали зниження цін на промислові товари, скасування податків, зменшення ринкових зборів.
Намагаючись придушити антиурядовий рух, польська охранка вдавалася до вбивств з-за рогу членів КПЗУ. Так, 5 січня 1937 року загинув М. А. Муравський. Це призвело до нових виступів трудящих. У ніч на 10 січня в Турійську були вивішені 2 червоні транспаранти з чорною стрічкою і написом: «Честь товаришеві, який поліг від фашистської кулі, М. Муравському!», «Геть терор, хай живе революція!». Подібні лозунги вивішували на вулицях і члени підпільного РК КСМЗУ, який з 1938 року знову широко розгорнув свою діяльність.
Ведучи тяжку і нерівну боротьбу за своє соціальне і національне визволення, трудящі Турійська всі надії, всі помисли звертали до своїх братів на Сході, від яких чекали допомоги. І день визволення настав.
До кінця дня 17 вересня 1939 року повідомлення про перехід Червоної Армії через кордон знали в кожній хаті. В. Жежко слухав це повідомлення по радіо, записав його і розмножив у кількох примірниках. Комуністи й комсомольці Турійська 18 вересня скликали збори, потім обеззброїли поліцію, взяли під свій контроль роботу пошти, залізничної станції. З числа найактивніших створили тимчасовий орган влади — революційний виконавчий комітет. До його складу ввійшли Ф. М. Климович, Я. М. Лопушевський, О. Б. Троць, В. Я. Леончук, Л. О. Денисюк та інші. Комітет організував і озброїв народну дружину, стежив за роботою торгівлі, школи, не допускав руйнування та грабежу будинків, з яких тікало польське панство.
19 вересня 1939 року жителі Турійська і навколишніх сіл з червоними прапорами й транспарантами, на яких полум’яніло «Хай живе СРСР!», «Хай живе Червона Армія!», з букетами квітів вийшли зустрічати радянських воїнів. Після визволення ревком перетворили на тимчасовий комітет, який допомагав налагоджувати роботу установ, громадських організацій, дбав про добробут трудящих. Комітет розгорнув серед населення широку масово-політичну роботу, в ході якої знайомив жителів міста з радянським законодавством, Конституцією УРСР та СРСР, вів підготовку до виборів депутатів до Народних Зборів, які відбулися 22 жовтня 1939 року. Турійці одностайно обрали депутатом В. Я. Леончука.
На підставі рішення Народних Зборів Західної України в Турійську конфіскували житлові будинки, які належали поміщикам, купцям і польським урядовцям, націоналізували поміщицьку та церковну землю і безплатно передали її селянам. У селищі налагоджувалося нове життя. Почала працювати лікарня на 60 ліжок, де населенню подавалася безплатно медична допомога; відкрили середню школу, бібліотеку, яка на той час налічувала 6 тис. примірників книжок, і кінотеатр.
Відповідно до нового адміністративного поділу Волинської області в січні 1940 року Турійськ став центром новоутвореного району. Того ж року вперше трудящі селища на основі загального, прямого, рівного виборчого права при таємному голосуванні обрали депутатів до Верховної Ради СРСР і УРСР і до місцевих Рад депутатів трудящих. 4315 виборців Турійського виборчого округу обрали депутатами до Верховної Ради СРСР М. А. Васюту і П. І. Таценка, а до Верховної Ради УРСР — секретаря райкому ЛКСМУ 3. В. Бешту.
Під керівництвом партійних і радянських органів у Турійську сталися докорінні соціально-економічні зміни. На новій, соціалістичній основі перебудовувалися господарство й культура. Стали до ладу будівельний комбінат, машинно-тракторна станція. За ініціативою колишніх наймитів та бідняків засновано колгоспи ім. Чкалова та ім. Щорса.
Після визволення в Турійську були створені всі умови для розвитку національної, справді народної культури. Особливо широкого розвитку набула художня самодіяльність. У квітні 1941 року вийшов перший номер районної газети «Радянський селянин».
Мирне творче життя тривало недовго, його перервав віроломний напад фашистських орд на CPСP. 29 червня 1941 року гітлерівці окупували Турійськ і встановили жорстокий режим насильства і терору. Радянських активістів і всіх жителів, які підтримували Радянську владу, фашисти арештували й розстріляли без суду. Вони грабували в населення майно, влаштовували облави, вивозили на каторгу до Німеччини молодь.