Волинська область у складі Польщі (продовження)
Революційна ситуація, яка склалася в 1921—1923 рр. у Польщі, не переросла в революцію. Однією з причин цього була організаційна слабість КПП і КПЗУ. Польській реакції вдалося за допомогою імперіалістів західних держав придушити революційний рух в країні. На Волині влітку 1923 року поліція з участю військ провела 36 облав і 108 розвідок проти партизанів, масові арешти учасників революційного руху. Із 75 арештованих військовопольовий суд у Луцьку засудив більшість на тривалі строки ув’язнення.
Тяжке життя і гноблення примушували трудящих кидати рідний край і їхати в пошуках кращої долі за океан. Лише з 1925 по 1938 рік з Волині емігрувало за кордон 70 764 чоловіка. Народи СРСР ніколи не забували про долю своїх братів, що страждали під гнітом буржуазної Польщі. Коли в 1924 році трудящі Волині у зв’язку з неврожаєм отінились на краю голодної смерті, радянські люди, незважаючи на те, що у них самих не було вдосталь хліба, послали на Волинь десятки вагонів зерна. Роздача його на станціях Маневичі, Ковель, Мацеїв перетворилась на могутню демонстрацію любові трудящих до своїх радянських братів.
Український уряд не визнавав за Польщею права на Західну Україну і в 1923 році висловив рішучий протест проти незаконного рішення західних держав про закріплення її за Польщею. Трудящі західноукраїнських земель все ширше розгортали боротьбу проти окупантів, за возз’єднання з Радянською Україною. Так, у 1924 році на Волині страйкували кравці, пекарі, робітники цегельних заводів Луцька, борошномели і пекарі Ковеля, деревообробники і насичувальники шпал Ківерців та Здолбунова. Страйки часто набирали затяжного характеру і припинялися лише після задоволення вимог робітників.
Не припинялася і партизанська боротьба. Легендарна слава йшла про партизанський загін Мухи Спихальського (К. П. Орловського). Цей загін вступав у відкриті сутички з поліцією, пускав під укіс поїзди, громив поміщицькі маєтки, наводячи на окупантів смертельний жах.
В умовах жорстокого терору КПЗУ продовжувала вести проти окупантів героїчну боротьбу. Та Волинська організація КПЗУ, що складалася переважно із селян, в ідеологічному відношенні була ще слабкою. Уповноважений ЦК КПЗУ О. Рожанський (Форналь) скеровував її на повстання, хоч революційна ситуація в країні не назріла. Волинська окружна конференція КПЗУ, що відбулася в березні 1925 року, засудила лівосектантське керівництво і розробила заходи, спрямовані на зміцнення місцевих парторганізацій і посилення в них ролі робітничого класу. Лівосектантські збочення форналівців дали польській реакції привід для посилення репресій проти комуністів.
Поліція дістала дозвіл на розстріл учасників партизанського руху без суду. В результаті у 1925 році на Волині було вбито 47 партизанів, заарештовано 1500 чоловік. Встановивши у 1926 році фашистський режим, польська реакція ще більше посилила репресії. Вона провела ряд масових судових процесів над арештованими комуністами. Одним з найбільших був Володимир-Волинський судовий процес над 151 членом КПЗУ, що почався 15 листопада 1926 року і тривав 58 днів. Цей процес підсудні перетворили на суд над буржуазним ладом і, не визнавши себе винними, використали його для пропаганди революційних ідей.
Репресії не зламали волі комуністів. На місце засуджених і закатованих ставали тисячі нових борців. Велике значення для посилення впливу КПЗУ на маси мало утворення в жовтні 1926 року на з’їзді у Львові легальної селянсько-робітничої партії «Сельроб». КПЗУ дістала змогу легально провадити роботу в масах, посилити свій вплив у «Просвітах», кооперативних та інших масових організаціях. «Сельроб», керований комуністами, відіграв велику роль у зміцненні союзу робітничого класу та селянства на Волині і сприяв посиленню тут революційної боротьби в роки економічної кризи.
Світова економічна криза 1929—1933 рр. показала, що Польща є найслабшою ланкою в системі капіталізму. Обсяг її промислового виробництва у 1933 році порівняно з 1928 роком зменшився на 43 проц., тоді як в інших капіталістичних країнах скорочення його досягло 31 процента. Промисловість Волині в 1933 році давала усього 55 проц. продукції 1928 року. Не меншої шкоди завдала криза сільському господарству. Падіння цін на сільськогосподарську продукцію і збереження високих цін на промислові товари призвело до того, що селяни майже повністю припинили закупівлю сільськогосподарських машин, мінеральних добрив і навіть най-потрібніших промислових товарів. Наслідком цього було скорочення посівів, зниження врожайності полів, зменшення поголів’я худоби і розорення дрібних ремісників, які обслуговували село.
Затяжна економічна криза, яка різко погіршила становище трудящих, призвела до небаченого загострення класових суперечностей. Натхнені успішним будівництвом соціалізму в СРСР, трудящі Волині посилили опір окупантам. На той час Волинь була відома масовими революційними виступами трудящих. За даними офіціальної статистики, у 1930—1934 рр. на Волині відбулося 2494 різні конфлікти на виробництві, в т. ч. 21 страйк робітників. За широке розгортання класової боротьби, за масові виступи трудящих проти гнобителів, особливо за активну діяльність комуністів трудящі називали її «Червоною Волинню».
Волинський окружком КПЗУ на чолі з С. Бойком проводив діяльну революційну роботу серед усіх верств населення. Розповсюджувалися листівки, відозви, брошури, в яких висвітлювались досягнення Радянського Союзу, організовувалися масові селянські страйки. Поширеною формою боротьби трудящих були масові підпали маєтків поміщиків, садиб осадників і куркулів, скирт хліба, сіна тощо. У 1930 році на Волині було зареєстровано 393, а в 1931 році — 416 підпалів.
Уряд буржуазно-поміщицької Польщі намагався силою придушити революційний рух трудящих Волині. Тут було утворено 228 поліцейських постерунків і 5 комісаріатів поліції. Масовими арештами комуністів, кривавими пацифікаціями окупанти марно намагалися паралізувати волю українського народу до боротьби за своє визволення. Восени 1930 року на Волині провокатор-націоналіст виказав поліції 175 активістів КПЗУ, в т. ч. С. Бойка, Б. Дудикевича, О. Платонову, М. Щирбу, М. Олексюка, І. Тишика та багатьох інших. В луцькій тюрмі арештованих піддали жорстоким катуванням. 19 листопада по-звірячому був замордований С. Бойко.
Арешти і судові процеси 1930—1931 рр. завдали тяжкого удару Волинській організації КПЗУ, в рядах якої залишилось всього 180 комуністів. Але як не шаленіли кати, їм не вдалося зламати волю трудящих і припинити активну діяльність комуністів. КПЗУ загартувалась у боротьбі з польським фашизмом. Спираючись на профспілки, комсомол, спілку «Сельробєдність», комуністи зміцнили зв’язки з широкими масами трудящих і поповнили свої ряди новими борцями за народну справу. Волинська організація КПЗУ в 1933 році складалася з трьох окружних і 29 районних організацій, які об’єднували вже 1089 членів партії. Луцький і Ковельський окружкоми на знак солідарності з робітниками Домбровського і Краківського вугільних басейнів організували масові демонстрації та бойові страйки робітників і селян.
Найбільш енергійно діяв у цей час Ковельський окружком КПЗУ, на чолі якого стояли видатні діячі партії С. В. Букатчук і О. В. Коцко. Окружком організував і провів ряд демонстрацій, селянський страйк, під його безпосереднім керівництвом провадилась партизанська боротьба. Хоча збройні виступи в 1932 році були передчасними, партизанський рух був однією з яскравих сторінок революційної боротьби трудящих за своє визволення.
IV з’їзд КПЗУ, що відбувся в жовтні — листопаді 1934 року, націлив партію на створення єдиного народного фронту. Керуючись цією настановою, вона організовує масові демонстрації проти фашизму і війни. Найбільшою була демонстрація під Колками, організована комуністами Д. Макаревичем і В. Свиридюком. Активну участь у її підготовці взяли комсомолки Л. Мусійчук, Н. Тарасюк і Д. Гордіюк. 1 Травня 1935 року близько двох тисяч демонстрантів з навколишніх сіл вирушили у Колки, щоб там разом з робітниками провести антифашистський мітинг. Але недалеко від Колок демонстрантів зупинив сильний кулеметний і гвинтівковий вогонь поліцейського загону, в результаті чого на шляху залишились десятки вбитих і поранених. Народ назвав цю криваву розправу поліції над демонстрантами «Колківською трагедією».
Величезне значення для мобілізації трудящих на боротьбу проти фашизму і підготовки нової світової війни мали рішення VII Конгресу Комінтерну. Керуючись його настановами, КПП і КПЗУ розгорнули в 1936—1937 рр. великі класові бої. Коли в 1936 році робітники Лодзі, Кракова, Ченстохової, Катовіце, селяни Люблінщини піднялись на боротьбу проти своїх гнобителів, їх підтримали робітники Львова, селяни Волині. На Волині в сільськогосподарських страйках в цей час взяло участь до 100 тис. чоловік. Це був яскравий вияв пролетарської солідарності українських і польських трудящих.
В умовах наростання антифашистського руху польський фашизм напередодні другої світової війни спрямував свої репресії в першу чергу проти керівництва КПП і КПЗУ. Масові арешти викликали у багатьох комуністів думку, що і в ряди керівництва партії проникла ворожа агентура. Створилась атмосфера непевності, яка і послужила основою для Виконкому Комінтерну прийняти в 1938 році рішення про розпуск КПП і разом з нею КПЗУ і КПЗБ. Після XX з’їзду КПРС з’ясувалось, що це рішення було необгрунтованим і розпуск КПП — невиправданим. Заява ЦК КПРС і Центральних Комітетів Польської об’єднаної робітничої партії, Комуністичних партій Болгарії, Італії та Фінляндії про невиправданий розпуск КПП відновила історичну справедливість.
Розпуск КПП ослабив позиції антифашистського фронту, в якому комуністи були головною керівною силою. Проте спільна боротьба трудящих Польщі і Західної України проти фашизму, підготовки війни мала велике історичне значення. Вона загартувала тисячі борців за народну справу. Волинь вписала в історію визвольної боротьби не одну славетну сторінку. Спільна боротьба КПП і КПЗУ за інтереси польського і українського народів проти поміщиків і капіталістів та їх націоналістичних партій була великим вкладом у справу зміцнення дружби українського і польського народів. «Польські і українські комуністи, — говорив Владислав Гомулка, — в рядах Комуністичної партії Західної України викували цю дружбу в спільній боротьбі проти класу поміщиків і капіталістів».