Устилуг, Володимир-Волинський район, Волинська область (продовження)
Економічний і національний гніт, політичне безправ’я, насильства загострювали класову боротьбу на Волині, в ході якої в багатьох містах і селах виникали комуністичні осередки. В 1924 році виникла організація КПЗУ в Устилузі. Комуністи розповсюджували в місті листівки, вели пропаганду ленінських ідей. Так, у вересні 1924 року вони розклеїли листівки Комуністичної партії Польщі: «Протест проти білого терору в Польщі», «На захист 8-годинного робочого дня». У січні 1931 року розповсюдили відозву ЦК КПЗУ і ЦК МОДРу до робітників і селян із закликом протестувати проти фашистського режиму та катувань політв’язнів. «Товариші, — писалося в листівці, — на фашистський терор та окупаційний гніт відповідайте революційними демонстраціями… Знайте, що лише збройне повалення фашистської диктатури принесе вам повне соціальне і національне визволення».
Полум’яне слово комуністів надихало трудящих на боротьбу проти гнобителів. У період економічної кризи 1929—1933 рр. вона особливо посилилась і набрала яскраво виявленого політичного характеру. Так, 1 травня 1930 року в місті відбулася демонстрація, учасники якої несли революційні лозунги. 1 серпня 1931 року устилужці провели демонстрацію за зміцнення миру, проти підготовки нової світової війни. У червні 1936 року устилузькі робітники виступили проти фашистського режиму. Коли в 1936 році в Ковельському повіті почався великий селянський страйк, який незабаром охопив майже всю Волинь, трудящі міста відразу ж підтримали його. Страйкуючі на дорозі Зеленів—Устилуг викопали рів, а через шлях Бортнів—Устилуг протягли дріт. Тих селян, які їхали на ярмарок в Устилуг, повертали назад. 5 листопада 1937 року припинили роботу робітники млина братів Щербиків. Вони вимагали підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці, добивалися, щоб їхні діти вчилися рідною мовою, щоб усі мали однакові громадянські права. В той же день до них приєдналися 11 робітників млина Д. Маєвського, а потім страйк перекинувся на Володимир-Волинський, де припинили роботу 43 робітники місцевих млинів.
Боротьба за соціальне і національне визволення не припинялася до вересня 1939 року, коли Країна Рад подала братерську допомогу трудящим Західної України. Йо всій Волині розгорнулася підготовка до виборів у Народні Збори, які відбулися 22 жовтня 1939 року в обстановці надзвичайного політичного піднесення і актрівності робітників, селян і трудової інтелігенції.
З січня 1940 року Устилуг став районним центром. Тут було створено районні партійну і комсомольську організації, виконавчий комітет міської і районної Рад депутатів трудящих. Першим головою міської Ради обрали Й. Г. Коришка (в роки Великої Вітчизняної війни убитий оунівцями за зв’язки з партизанами). Промислові підприємства Устилуга стали народною власністю. Кустарі об’єдналися в кілька кустарно-промислових артілей. У 1940—1941 рр. почали працювати нові невеликі підприємства місцевої промисловості — шкіряний і цегельний заводи, меблева, шевська, хімічна, слюсарна майстерні, підприємства по розробці торфу та інші.
Всенародне схвалення дістали рішення Народних Зборів про конфіскацію земель поміщиків, осадників, духовенства з усім живим і мертвим інвентарем та садибними будівлями. Безземельне і малоземельне селянство одержало від Радянської влади в безплатне користування близько 2 тис. га землі, багато сільськогосподарського реманенту. Бідніші селяни були звільнені від сільськогосподарського податку. Держава подала їм допомогу кредитами, насінням, технікою. Спираючись на цю допомогу, восени 1940 року хлібороби Устилуга об’єдналися в артіль «Червона Зірка», головою якої обрали П. К. Березу, що й нині сумлінно трудиться в колгоспному виробництві.
Для трудящих та їх дітей відкрили двері культурно-освітні і навчальні заклади — українська школа, клуб, бібліотека. За ініціативою Устилузького райкому комсомолу в 1940 році відкрито Будинок піонерів, а при ньому організовано гуртки: співочий, драматичний, струнний та гурток юних художників. У них брало участь понад 200 дітей. Налагоджувалась і охорона здоров’я населення. У 1940 році в місті почала діяти амбулаторія.
Колись безправне, забите українське населення потягнулося до знань, до активного громадсько-політичного життя. Устилузький райком КП(б)У розгорнув серед жителів міста політико-виховну роботу, організував лекції на суспільно-політичні та наукові теми. 11 квітня 1941 року вийшов перший номер газети «Радянський шлях» — орган Устилузького райкому КП(б) України та райради депутатів трудящих. Газета висвітлювала економічне і громадсько-політичне життя міста і району, мобілізувала трудящих на виконання виробничих планів, допомагала будувати нове життя.
Молодь гуртувалася навколо комсомольської організації, включалася в спортивно-масову і оборонну роботу, брала активну участь у роботі різних гуртків. Близько 20 юнаків і дівчат вивчали санітарну справу. В день авіації 18 серпня 1940 року фізкультурники складали норми на значок ГПО. Масові змагання молоді з гімнастики, проведені у квітні 1940 року, засвідчили перші успіхи військово-фізкультурної роботи в Устилузі.
Радянська влада відкрила широкі можливості для участі трудящих Устилуга в управлінні державою. Найдостойніші з них були обрані депутатами міськради, а робітниця лісопильного заводу М. Д. Дружук стала депутатом Верховної Ради СРСР.
Чудові перспективи відкривалися на майбутнє. За планом на 1941 рік вартість промислової продукції, що її випускали підприємства Устилузького райпромкомбінату, мала становити близько 1 млн. крб. Передбачалося розширити існуючі підприємства і майстерні, відкрити нові, але ці плани були здійснені тільки частково: почалася війна.
Устилуг, як прикордонне місто, одним із перших прийняв на себе удар німецько-фашистських полчищ. Близько 3-ї години ранку 22 червня 1941 року з протилежного берега Західного Бугу почувся віддалений гуркіт моторів. Незабаром на місто обрушився ураганний артилерійський вогонь. Все навколо затяглося пеленою диму й пилу. Місто горіло. Одночасно фашисти відкрили кулеметний вогонь по прикордонних нарядах. Гарнізон Устилуга складався із штабу 1-ї комендатури, штабних підрозділів, резервної і 4-ї застав — всього до 150 чоловік. Вони мали 4 станкові і 8 ручних кулеметів, гранати, гвинтівки. Підрозділами 1-ї комендатури командував майор М. Г. Неплюєв, начальником 4-ї застави, розташованої на західній околиці Устилуга, за 150 метрів від кордону, був старший лейтенант О. К. Чумовицький. Сили були надто нерівні, але мужні прикордонники, виконуючи свій священний обов’язок перед Батьківщиною, прийняли важкий бій і вкрили себе безсмертною славою.
Після артилерійського обстрілу гітлерівці кинулись на дерев’яний міст через Західний Буг. Коли вони досягли середини моста, прикордонники відкрили вогонь, і на мосту залишилось близько 70 убитих і тяжко поранених фашистів, решта змушена була відступити. Зазнавши невдачі, німці кинули на міст 15 танків, а за ними —піхоту. Прикордонники пропустили танки, відсікли від них піхоту і відкрили по ній вогонь. Противник знову відступив, зазнавши втрат. Ворожі танки, які прорвалися, ринулись на Володимир-Волинський, безладно стріляючи з кулеметів і гармат.
Були убиті майор М. Г. Нешпоєв, його заступник, старший політрук В. С. Тесля та інші офіцери й солдати.
Одночасно із спробою прорватися через міст ворожі війська почали на південний захід від Устилуга масову переправу через Західний Буг на понтонах. Незабаром підрозділи, які переправились, проникли в місто і вийшли в тил прикордонникам, що обороняли міст. Фашистські війська знову атакували радянські позиції. І на цей раз радянські воїни відбили атаку. Проте становище було тяжким, не вистачало патронів, жменька бійців не могла стримувати шалений натиск ворога. Розуміючи це, старший лейтенант О. К. Чумовицький дав наказ відступати і приєднатися до групи, яка вела бій у місті в районі комендатури. Після відходу групи О. К. Чумовицького гітлерівці прорвалися через міст в Устилуг.
Жорстокі бої в цей час точилися в районі комендатури, а також на сході і північному сході Устилуга, де зайняли оборону підрозділи Володимир-Волинського укріпленого району. Близько 12-ї години на цей рубіж прибули частини 87-ї стрілецької дивізії. О 16-й годині 22 червня бійці дивізії контратакували гітлерівців, завдали їм втрат і відкинули за р. Лугу, але пробитися в місто на допомогу прикордонникам не змогли.
Відстоюючи місто, прикордонники виявляли небачений героїзм. Але натиск ворожих військ посилився і О. К. Чумовицький дав наказ відходити на схід, а сам з невеликою групою бійців прикривав відступ. Поблизу с. П’ятиднів, за 4 км на схід від Устилуга, ця група натрапила на німецьких парашутистів, одягнених у радянську форму, і всіх їх знищила. В цьому бою смертю хоробрих загинув О. К. Чумовицький.
Справжній героїзм виявили бійці під командуванням молодшого лейтенанта А. 3. Лівенцова. Вони п’ять днів трималися в оточенні, завдаючи ворогові відчутних втрат, і тільки підступністю фашистам вдалося зламати їх опір. Німці послали до них зрадника з гвинтівкою, переодягненого в червоноармійську форму, з повідомленням, що до них, прикордонників, нібито прибула допомога і йому доручили вивести їх до своїх. Довго вагалися прикордонники, але все ж пішли. їх захопили гітлерівці і всіх розстріляли. В червні 1950 року останки загиблих прикордонників були перенесені на устилузьке кладовище і поховані з воїнськими почестями. На братській могилі встановлено пам’ятник. Ім’ям молодшого лейтенанта А. 3. Лівенцова названо вулицю в місті, його ім’я присвоєно одному з загонів піонерської дружини Устилузької середньої школи.
Героїчно відбивали натиск гітлерівців бійці Видранецької прикордонної застави. На честь старшини цієї застави І. І. Пархоменка село Видранку в 1958 році перейменовано в Пархоменкове.
Багато страждань завдали трудящим Устилуга фашисти. Вони розстріляли і замучили 1847 чоловік, 93 чоловіка вивезли до Німеччини на каторжні роботи, зруйнували 37 житлових будинків, 64 господарські будівлі. У населення відібрали 50 коней, 67 голів великої рогатої худоби, 100 свиней. Великих матеріальних збитків заподіяли гітлерівці промисловим підприємствам, комунальному господарству, культурно-освітнім закладам, установам міста — всього на суму близько 20 млн. карбованців.
Звірства і катування не залякали радянських патріотів. В Устилузі виникла підпільна антифашистська група в складі 15 чоловік. Організатором її була комуністка, дружина військовослужбовця К. Г. Дармостук, що приїхала в Устилуг у квітні 1940 року разом із своїм чоловіком. Війна застала К. Г. Дармостук у Володимир-Волинській лікарні, де вона доглядала хвору дочку. Повернувшись в Устилуг, вона довідалась, що її чоловік загинув у перший же день боїв, а доля двох інших дітей невідома. Оскільки їй залишатись у місті було небезпечно, вона перебралась у Мусорські ліси, на хутір Забунду, де й організувала антифашистське підпілля. Командиром групи став радянський офіцер М. І. Глазов. До складу групи входили й жителі Устилуга, зокрема кіномеханік П. І. Шпарага, який приймав повідомлення Радянського інформбюро, розмножував і розповсюджував їх серед населення. Однією із активних учасників підпілля була Т. Вінник, дружина офіцера-прикордонника. Дізнавшись про її підпільну діяльність, гестапівці арештували патріотку і після жорстоких катувань розстріляли. В 1944 р. від рук фашистів загинув член групи Й. Денисюк, який до війни працював заступником голови Устилузького райвиконкому. Зв’язковою у підпільників була домогосподарка Є. В. Домбровська, яка дала притулок К. Г. Дармостук, коли та повернулася в Устилуг. Підпільники пустили під укіс 2 німецькі ешелони із зброєю і боєприпасами, підірвали 3 залізничні і 3 шосейні мости, вбили понад 20 поліцаїв, 25 чоловік із банди українських буржуазних націоналістів.
З січня 1944 року в Устилузькому районі діяв партизанський загін Героя Радянського Союзу А. С. Грисюка. Свій бойовий шлях загін розпочав у районі м. Фастова Київської області. Коли Київщину було визволено від фашистської нечисті, Грисюк і його бойові друзі за вказівкою Українського штабу партизанського руху перейшли на Волинь. Немало ворогів знайшли свою смерть на волинській землі від рук народних месників. Особливо кровопролитні бої точилися на берегах Західного Бугу, де гітлерівці намагалися створити укріплену зону і будь-що затримати наступ частин Червоної Армії.
Запеклий бій між партизанами і фашистськими військами відбувся біля села Новин Устилузького району. Понад 60 ворожих солдат було вбито. Але, скориставшися з чисельної переваги (в партизанському загоні було 35 бійців), фашисти почали оточувати месників. Тяжко хворий, Грисюк командував боєм. Оцінивши обстановку, відважний командир наказав товаришам зайняти нові позиції, а сам прикривав їх відхід. Більше десяти фашистів знищив Грисюк, але був двічі поранений, сили покидали його. Не бажаючи здатися живим, він зберіг останню кулю для себе. Відважного патріота поховано в Устилузі.
20 липня 1944 року Устилуг визволила Червона Армія. У місті почала налагоджуватися робота партійних і радянських установ. Розгорнулися роботи по відбудові народного господарства, зруйнованого окупантами. Організатором і керівником трудящих була районна партійна організація, яка спрямувала їх енергію і зусилля на економічне відродження Устилуга. Вже на початку 1945 року працювали паровий і водяний млини, лісопильний завод, електростанція, олійниця, швейна, шевська і столярна майстерні. Були відбудовані кінотеатр, приміщення амбулаторії, лікарні, а також 24 житлові будинки. У вересні 1944 року розпочалося навчання в Устилузькій середній школі, а в листопаді 1945 року — в школі для малописьменних і неписьменних. До 1950 року неписьменність у місті було ліквідовано.