Волинська область у період буржуазно-демократичних революцій (1900 — 1917 рр.)
Жорстока експлуатація, низька заробітна плата, високі податки зумовили дальше посилення боротьби трудящих проти влади поміщиків та капіталістів. Передові робітники і селяни Волині читали ленінську «Искру» та іншу марксистську літературу, яка транспортувалась через Волинську губернію, зокрема через Луцьк, Ковель. У 1904 році в Луцьку створюється соціал-демократична група; у місті був пункт но виготовленню паспортів для російських соціал-демократів. Під впливом ідей ленінської «Искры» в 1903 році відбулися масові страйки і демонстрації робітників Луцька, Володимир-Волинська, залізничників Ковеля та інших міст, які мали переважно політичний характер.
Разом з робітниками на революційну боротьбу піднімались і селяни. У 1903 році вимагали поділити поміщицьку і церковну землю трудівники містечка Устилуга. Селяни сіл Хобултової Володимир-Волинського, Скулина — Ковельського, Григоровичів і Городниці — Луцького повітів, озброївшись вилами, косами і сокирами, не давали поміщицьким наймитам рубати ліс. Чинили опір поміщикам і трудящі багатьох інших сіл.
У період революції 1905—1907 рр. боротьба робітників і селян Волині набрала ще більшого розмаху. Вже в перший період революції страйкували робітники Ковеля, Цуманського лісопильного заводу. На околицях Луцька відбулися збори під гаслом «Геть самодержавство!». Поширювалися антиурядові прокламації.
Під впливом робітничого революційного руху влітку 1905 року розгорнувся і селянський рух. Селяни випасали худобу на панських землях і рубали панські та казенні ліси, розганяли поміщицьких слуг і чинили опір поліції. У селі Вербі Володимир-Волинського повіту селяни примусили поліцію звільнити заарештованих. Поширеною формою боротьби проти поміщиків були страйки сільськогосподарських робітників. Із 238 виступів селян Волині у 1905 році 125 були страйками сільськогосподарських робітників.
Налякані місцеві власті просили генерал-губернатора збільшити кількість поліції і направити кавалерійський полк для придушення у губернії виступів робітників та селян. Але неспокійно було і у військах. У 125-у Курському, 127-у Путивльському, 43-у Охотському піхотних полках, що стояли на Волині, існували нелегальні організації. Зокрема, Луцька група РСДРП поширювала листівки, провадила агітаційну роботу в 43-у Охотському полку, що стояв у Луцьку.
В період Жовтневого всеросійського політичного страйку і Грудневого збройного повстання 1905 року робітники і селяни Волині виявили велику революційну активність. Залізничники Ковеля провели двотижневий страйк, який паралізував залізничний рух на всій дільниці, влаштовували мітинги і демонстрації під лозунгами «Геть самодержавство!», «Хай живе РСДРП!». У зв’язку з проголошенням царського маніфесту 20 жовтня в Луцьку відбулася маніфестація, на якій лунали заклики «Геть самодержавство!», «Геть капіталістів!».
20 жовтня 1905 року Волинську губернію було оголошено на воєнному становищі. Для придушення селянських заворушень було направлено 2-у кавалерійську дивізію.
У чорні роки реакції, що наступила після поразки революції, царизм почав проводити в країні столипінську реформу, маючи на меті зберегти велике поміщицьке землеволодіння і створити собі на селі опору в особі куркульства. Столипін розраховував зробити Волинську губернію зразком хутірського землеволодіння. Але ця спроба не вдалася. Найбідніші селяни не хотіли виділятись на хутори, нерідко проганяли землевпорядників. За 10 років здійснення реформи на хутори в губернії виділилися лише 11 проц. селянських дворів.
Зазнала краху і політика переселення. Далеко не всі селяни, що переселилися, осідали на нових землях. Протягом 1907—1910 рр. з Волинської губернії в Сибір і на Далекий Схід виїхало 40 880 селянських родин, серед яких було 72 проц. безземельних і малоземельних селян, що мали на двір не більше трьох десятин землі. Багато з них не змогли влаштуватися на новому місці і, зовсім розорені, повернулися додому.
Столипінська аграрна політика привела до розорення і зубожіння багатьох селян. Кількість бідняцьких господарств в губернії досягла 64,3 проц., середняцьких — зменшилась до 19,2 проц., а куркульських — зросла до 16,5 процента.
Бідняцькі і середняцькі господарства користувались примітивними знаряддями праці. За переписом 1910 року на 10 селянських дворів припадав один плуг, на 236 господарств — одна кінна молотарка, тоді як у поміщицьких і куркульських господарствах застосовувалася найновіша, як на той час, техніка.
Наслідком столипінської аграрної політики було дальше загострення класових суперечностей на селі. Селяни вели вперту боротьбу за землю з поміщиками і куркулями.
Період промислового піднесення не минув і Волині. Протягом 1910—1913 рр. кількість робітників у промисловості зросла на 6 тис., досягши 25 519 чоловік. Але це короткочасне піднесення не могло вивести губернію із стану відсталості, зокрема її західні повіти (Володимир-Волинський, Ковельський, Луцький), де у 1913 році налічувалося 104 дрібні підприємства, на яких працювало всього 1310 робітників.
Розвиток капіталізму після скасування кріпацтва дав певний поштовх у розвитку культури й народної освіти на Волині. Проте неписьменність і далі залишалась великим лихом. Із всього населення губернії в 1895 році навчалось лише 3,81 проц. жителів. З 1895 по 1911 рік ця кількість зросла до 5,5 проц. У 1911 році на одного жителя губернії на освіту витрачалося 54 коп. Всього 43,3 проц. початкових шкіл мали свої приміщення. 85,7 проц. шкіл мали тільки по одній класній кімнаті. На 1910/11 навчальний рік у прийомі до школи було відмовлено понад 24 тис. дітей. Формально всі діти мали право на освіту, але навчались у школі переважно діти багатіїв. Злидні, відсутність місць у школі призводили до того, що більшість дітей залишалася поза школою. У сільських школах учителювали переважно попи, дяки, відставні солдати. На 1911 рік у губернії лише 22,3 проц. вчителів початкових шкіл мали спеціальну педагогічну освіту, вищу освіту — 0,1 проц. Дуже мало було середніх загальноосвітніх шкіл, не діяло жодного вищого учбового закладу. На 1911 рік у губернії налічувалось всього 22 середні школи типу гімназій, в яких навчалось 5494 учні.
За 50 років, що минули після скасування кріпосного права, сталася деякі зрушення і в галузі охорони здоров’я. Але вони були дуже незначними. На 1911 рік у губернії налічувалось 190 лікарень і 262 лікарі, з яких на державній службі перебувало лише 70. Одна лікарня припадала на 19 484 чоловіка, а один лікар — на 14130 чоловік. Медична допомога не подавалась більшості населення, особливо сільського.
Багато лиха завдала трудящим Волині перша світова війна. Через губернію проходила лінія фронту. Тут було мобілізовано близько 60 проц. чоловічого працездатного населення, забрано у селян більшу частину коней, конфісковано велику рогату худобу, свиней, овець тощо. Майже всі підприємства, які виробляли товари широкого вжитку, переводились на виконання військових замовлень. Особливо великої шкоди господарству губернії було завдано після захоплення австро-німецькими військами у 1915 році майже всієї західної частини Волині. Окупанти зруйнували на зайнятій ними території близько 50 проц. житлових і господарських будівель, пограбували населення. На початку червня 1916 року російські війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. О. Брусилова, розгромивши 4-у австрійську армію, визволили Луцьк, очистили від ворога значну частину Західної Волині. Фронт стабілізувався на річці Стоході аж до лютого 1918 року.
У кінці 1916 —на початку 1917 року під впливом робітничого руху розпочались солдатські виступи у фронтових частинах. Так, 19—20 січня 1917 року повстали солдати 223-го Одоєвського полку, які відмовились іти в окопи. Це повстання мало відгук по всьому фронту, сприяло поширенню революційних ідей серед солдатів напередодні Лютневої революції.
Революційний рух, що розгорнувся в 1917 році на Волині, був складовою частиною боротьби трудящих усієї Росії. На заході губернії цю боротьбу очолили більшовики, що працювали в царській армії. До Лютневої революції на Південно-Західному фронті існували лише нечисленні підпільні групи більшовиківх, які після повалення самодержавства вийшли з підпілля і розгорнули боротьбу за утворення більшовицької організації у кожній військовій частині. В результаті значні більшовицькі організації були утворені у 1-му Туркестанському, 1-му і 2-му гвардійських корпусах, 28-му окремому важкому артилерійському дивізіоні, 332-му Обоянському полку та в інших військових частинах. У Особливій та 11-й арміях, що діяли на Волині, велику роботу провадили більшовики М. В. Криленко, М. М. Коковихін, Г. Разживін, А. Єгорейченков, О. Карнович та інші.
Керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна і рішеннями VII Всеросійської конференції РСДРП(б), армійські більшовики посилили боротьбу за створення Рад. В результаті цього 11 червня 1917 року було утворено Раду солдатських, робітничих і селянських депутатів у Луцьку 1 2, 15 червня —в Рожищі та в інших населених пунктах. Боротьба за передачу всієї влади Радам ускладнювалась тим, що в солдатських комітетах і Радах перевагу мали меншовики і есери. Проте Ради прифронтових міст, які систематично поповнювались солдатами-фронтовиками, нерідко під їх тиском приймали революційні рішення. Так, Луцька Рада солдатських, робітничих і селянських депутатів 22 серпня ухвалила розпустити контрреволюційні військові організації і видати акт на право існування всіх революційних установ. Коли почався корніловський заколот, вона закликала трудящих до боротьби з контрреволюцією, а 10 жовтня висловилась за негайне припинення війни і укладення миру без анексій і контрибуцій.