Володимир-Волинський, Володимир-Волинський район, Волинська область (частина четверта)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5
Партійна організація міста провадила велику політико-виховну роботу серед населення. Понад 450 агітаторів роз’яснювали політику Комуністичної партії і Радянського уряду, знайомили трудящих з успіхами соціалістичного будівництва в нашій країні. Після XVIII конференції ВКП(б) міська парторганізація мобілізувала трудящих на поліпшення діяльності промислових підприємств і транспорту, на краще використання устаткування, інструментів і сировини. Завдяки роботі партійної організації значно підвищилась продуктивність праці в залізничному депо, почав розвиватись і ширитися стахановський рух, паровозники запроваджували методи праці кращого радянського машиніста М. О. Луніна. Робітники та інженерно-технічні працівники депо звернулися до всіх трудящих Волині з закликом зустріти свято 1 Травня виробничими успіхами.
Помічником партійної організації були комсомольці. 8 вересня 1940 року у Володимирі-Волинському відбулася перша міська комсомольська конференція. На цей час тут налічувалося 26 первинних організацій ЛКСМУ, які об’єднували 226 комсомольців.
17 вересня 1940 року жителі Володимира-Волинського святкували річницю визволення свого міста. За цей час тут відкрито 76 магазинів, організовано 8 промислових артілей (серед них ім. Кірова, ім. Ботвина, «Харчовик»), меблеву фабрику, розширено цегельні, лісопильний і вапняний заводи. На початку 1941 року почали працювати макаронна і трикотажна фабрики. Створено також промкомбінат, харчокомбінат та м’ясокомбінат, які об’єднали відповідні промислові підприємства.
Значна увага приділялася благоустрою міста, для чого в 1940 році виділено 186 500 крб. На ці кошти були забруковані деякі вулиці, прокладені тротуари, впорядковані сквери, насаджені дерева, місто очистили від бруду.
Докорінно поліпшилось медичне обслуговування населення. В місті працювало дві лікарні, поліклініка, амбулаторія, протитуберкульозний диспансер, пологовий будинок, дитяча консультація, дитяча молочна кухня, санепідстанція. За один рік на охорону здоров’я трудящих було витрачено 1565 тис. карбованців.
Велику увагу приділяла Радянська влада розвитку освіти. За рік на цю справу витрачено 2934 тис. крб. У місті було відкрито 12 загальноосвітніх та педагогічну школи, технікум механізації сільського господарства. В усіх навчальних закладах працювало 189 педагогів і навчалося 6 412 дітей. Учні педшколи і технікуму користувалися безплатно гуртожитком, забезпечувалися державною стипендією.
25 грудня 1940 року відбулися вибори до міської Ради. Всього обрали 126 депутатів. 5 січня 1941 року на першій сесії міськради утворено виконком, його відділи і затверджено 6 постійно діючих комісій. Бюджет міста на 1941 рік був затверджений у сумі 5 841 900 карбованців.
Але нове мирне життя трудящих міста перервав віроломний напад фашистських орд на нашу Батьківщину. О 4-й годині ранку 22 червня 1941 року на Володимир-Волинський обрушився шквал артилерійського вогню. Через п’ять хвилин над містом з’явилось 15 німецьких літаків, які почали бомбардувати залізничну станцію і місце розташування 87-ї стрілецької і 41-ї танкової дивізій. 23 червня німецько-фашистські загарбники захопили місто і встановили жорстокий окупаційний режим.
Таких злодіянь, які чинили загарбники у Володимирі-Волинському, місто не бачило за весь час свого існування. Особливо страшні три масові звірячі розправи над населенням, вчинені фашистськими бандитами. У червні—липні 1941 року гітлерівці провели кілька масових облав. Серед білого дня вони хапали на вулицях, у будинках стариків, жінок і навіть дітей і кидали їх у свої катівні. Потім усіх заарештованих гестапівці вивозили на околицю села П’ятиднів, примушували копати ями і тут же розстрілювали. Два тижні тривала ця кривава оргія, під час якої фашисти вбили понад 15 тис. мирних жителів Володимира-Волинського і навколишніх сіл.
У листопаді 1942 року німці вчинили другу, ще жахливішу бойню. Розстрілюючи жінок, гітлерівці відбирали у матерів немовлят, били їх головою об дерево і кидали в ями з пораненими і вбитими, засипали землею мертвих разом з живими. В грудні 1943 року, після третьої розправи над мирним населенням, фашисти, намагаючись приховати сліди своїх злочинів, склали всі трупи в штабелі, облили бензином і спалили.
Поряд із знищенням мирного населення, фашисти вчинили в місті і масове знищення військовополонених бійців Червоної Армії. Влітку 1941 року окупанти створили на околицях міста 2 концентраційні табори для полонених — так званий панцерний і табір № 365. Ці табори, які існували до 1944 року, з перших же днів були перетворені на фабрики смерті, де радянських воїнів морили голодом, холодом, цькували собаками, розстрілювали. Звідси, з Володимир-Волинського табору, почав свій мученицький шлях по фашистських катівнях генерал-лейтенант Д. М. Карбишев, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
В таборах лютували різні хвороби — тиф, цинга, шлункові захворювання, від яких умирали тисячі в’язнів. Узимку 1941 року фашисти спалили в бараках близько 400 полонених, дещо пізніше отруїли 500 чоловік. Взимку 1943 року фашисти гнали через місто при 30-градусному морозі 800 босих військовополонених.
Після визволення міста члени спеціальної комісії по розслідуванню фашистських злодіянь виявили в канцелярії концтабору документ від 23 листопада 1943 року, в якому вказувалось, що на склад табору було здано 56 тис. френчів, 52 160 шапок, 55 066 пар взуття з дерев’яними колодками. Це все, що лишилось від закатованих в’язнів.
На місці, де був концентраційний табір, у 1967 році споруджено скульптурно-меморіальний ансамбль (автори Ф. М. Гриж, Є. В. Дзиндра, Я. І. Назаркевич).
Три роки гітлерівські загарбники глумились над Володимиром-Волинським. І все ж, незважаючи на жорстокий терор, звірячі розправи, масові страти, ворогові не вдалося зломити радянських людей і поставити їх на коліна. В перші дні окупації в місті виникла підпільна антифашистська група, організатором якої був А. В. Мітін, директор вечірньої школи № 1. Радянські патріоти вели антифашистську пропаганду серед населення, розклеювали листівки, допомагали військовополоненим організовувати втечі з концентраційного табору, а потім переправляли їх у партизанські загони. Але 6 листопада 1941 року фашисти арештували А. В. Мітіна і після довгих катувань розстріляли.
Поблизу Володимира-Волинського діяли загони народних месників. Так, на залізничній лінії Ковель—Володимир-Волинський з 1943 року не давав спокою ворогам загін ім. С. М. Кірова (командир М. М. Ніколаєнко) із з’єднання двічі Героя Радянського Союзу О. Ф. Федорова. За цей час партизани пустили під укіс 6 ворожих ешелонів. Партизани-комуністи створили в навколишніх селах 9 підпільних парт-організацій і райком КП(б)У з центром у Любомлі.
В 1944 році 1-й Український фронт розгорнув бойові дії за визволення Західної України. Володимир-Волинський був одним із міцних вузлів опору німецько-фашистських окупантів. Війська правого флангу 3-ї гвардійської армії 18 липня зав’язали бої на підступах до міста, які тривали три дні. Частини 72-ї, 88-ї і 214-ї німецьких піхотних дивізій намагалися будь-що утримати місто у своїх руках. Для їх розгрому командуючий 3-ю гвардійською армією виділив 120-й стрілецький корпус під командуванням генерал-майора С. І. Донськова. Частини 197-ї стрілецької дивізії, які вийшли на східну околицю Володимира-Волинського, зустріли запеклий опір ворога. Тоді командир дивізії полковник Ф. С. Даниловський направив основні сили в обхід міста з півночі. В той же час з півдня противника атакували частини 218-ї стрілецької дивізії. 20 липня гітлерівський гарнізон був розгромлений. Військовим з’єднанням і частинам, які відзначились у цих жорстоких боях, було присвоєно найменування Володимир-Волинських. Столиця нашої Батьківщини Москва 20 липня 1944 року на честь визволення стародавнього міста України салютувала 20 артилерійськими залпами із 224 гармат. 23 липня з нагоди перемоги над ворогом у Володимирі-Волинському відбувся мітинг, в якому взяли участь більш як 3 тис. жителів. На честь 20-річчя перемоги над гітлерівською Німеччиною в місті на кошти громадськості збудовано монумент Слави, на якому викарбувані слова: «Воїнам Радянської Армії, партизанам і підпільникам, які віддали своє життя за визволення Волині, — громадяни міста».
У перші дні після визволення відновили діяльність органи Радянської влади, партійні, комсомольські та громадські організації. На 26 серпня 1944 року в місті вже було 6 первинних парторганізацій, які об’єднували 34 членів і кандидатів у члени партії. Створено також 8 комсомольських організацій, а при школах — 2 піонерські дружини.
За допомогою держави, під керівництвом Комуністичної партії населення почало заліковувати рани, заподіяні місту гітлерівцями. Окупанти спалили залізничний вокзал, всю його вантажну платформу, складські приміщення, сигнальні і стрілочні пости, висадили в повітря депо і розібрали залізничну колію від станції Ковель до р. Західного Бугу, зруйнували міську електростанцію, а її устаткування вивезли до Німеччини, пограбували 4 млини, 13 цехів промкомбінату, 8 виробничих артілей, меблеву фабрику, вивели з ладу 3 цегельні заводи. Шкільні приміщення пристосували під військові госпіталі, казарми, зерносховища, канцелярії тощо, а перед відступом спалили парти, столи, класні дошки та інше шкільне майно. Великої шкоди заподіяли фашисти лікувальним установам, дошкільним закладам, торговій мережі. За період окупації в місті було повністю зруйновано 662 будинки з житловою площею 60 340 кв. метрів, пошкоджено 363 будинки. Збитки, що їх завдали місту німецько-фашистські загарбники, становили, за неповними даними, близько 100 млн. карбованців.
Трудящі Володимира-Волинського віддавали всі свої сили, знання і енергію, щоб підняти з руїн рідне місто, щоб допомогти Червоній Армії добити ворога. Міськпромкомбінат відкрив для обслуговування населення шевську і кравецьку майстерні, перукарню. Незабаром почали працювати столярний і слюсарний цехи, шкіряний завод, олійниця, м’ясокомбінат, 2 млини, друкарня, електростанція. Успішно йшли роботи по відбудові депо, залізничного вокзалу і колії. На 1 квітня 1945 року залізничники майже відбудували вокзал, здали в експлуатацію службову частину У вересні 1944 року з депо після ремонту вийшов перший паровоз, а потім щомісяця на лінії виходили десятки відремонтованих паровозів.
Відбудова народного господарства стояла в центрі уваги міської партійної організації. Це питання не раз обговорювалось на пленумах міського комітету партії і зборах партійного активу.
Поступово налагоджувалось мирне життя. Однак ще були великі труднощі з житлом, не вистачало робочої сили. Щодня після роботи трудящі по 2—3 години працювали на відбудові міста. Ентузіастами виступала молодь. Комсомольці до
серпня 1944 року відремонтували кінотеатр. Учні допомагали у відбудові Палацу піонерів. Вони також зібрали по місту велику кількість шкільних меблів, полагодили їх. Поліпшувалось медичне обслуговування населення. Один за одним відновлювали роботу лікувальні заклади.
Партійна організація залучала до активної громадсько-політичної діяльності жінок. У 1945 році на підприємствах, в установах і кварталах існувало 20 жіночих рад, які організовували культурно-масову роботу. 30 квітня 1945 року відбулися перші міські жіночі збори, які обговорили питання: «Завдання жінок у відбудові народного господарства і культурно-побутових закладів міста». В резолюції, прийнятій на зборах, зазначалося: «Ми, жінки Володимира-Волинського, обіцяємо брати активну участь у відбудові нашого міста. Ми гідно зустрінемо наших дорогих героїв-фронтовиків, які прибуватимуть демобілізованими з Червоної Армії».
Неоціненну допомогу подали жіночі ради дитячим установам і школам. Були організовані жіночі бригади, які ремонтували одяг і прали білизну для дітей. Тільки в липні—серпні 1945 року 287 жінок працювали на ремонті шкіл і заготівлі палива для них. Жіночі ради допомагали партійним і радянським органам у ліквідації неписьменності та малописьменності — цієї ганебної спадщини минулого. Уже в березні 1945 року вони організували гуртки, де регулярно проводили заняття культармійці.
Відроджувалось і культурне життя міста. Відчинились двері Будинку культури і кінотеатру. Із 8 шкіл, які працювали до Великої Вітчизняної війни, на кінець серпня 1944 року було відремонтовано і обладнано 5. 1 вересня 1944 року почалися заняття в одній середній і чотирьох семирічних школах. У квітні 1947 року вже працювали 3 середні, 4 семирічні школи, педучилище, технікум механізації сільського господарства, школа для глухонімих, клуб залізничників, клуб прикордонників, 2 міські і 13 відомчих бібліотек. 5 жовтня 1944 року вийшов перший після війни номер районної газети «Червоний прапор». Її тираж становив 2 тис. примірників. У листопаді жителі вже слухали передачі міського радіомовлення.
Завдяки активній участі населення у відбудові міста на середину червня 1946 року було здано в експлуатацію 22 житлові будинки площею 1520 кв.метрів, капітально відремонтовано 131 будинок загальною площею 2648 кв. метрів. Трудящі відпрацювали 15 600 людино-годин на роботах по благоустрою міста.
Партійна організація приділяла велику увагу підготовці кадрів для народного господарства насамперед із місцевого населення. Так, лише з 20 липня 1944 року (тобто з дня визволення) по березень 1945 року на різних курсах, а також безпосередньо на підприємствах, залізничному вузлі і в установах було підготовлено понад 300 різних спеціалістів масових кваліфікацій, в тому числі з місцевих жителів — 295 чоловік, серед них 77 жінок.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4Частина 5