Жовтневе збройне повстання та війна з білополяками
Жовтневе збройне повстання в Петрограді під керівництвом В. І. Леніна стало початком перемоги соціалістичної революції в усій країні. Трудящі Луцька палко вітали пролетарську революцію, партію більшовиків і її вождя — великого Леніна. 29 жовтня 1917 року виконавчий комітет Луцької Ради солдатських, робітничих і селянських депутатів скликав загальні збори Ради і представників гарнізону, щоб обговорити революційні події у Петрограді. На зборах була поставлена вимога передати всю владу представникам партій, які іменували себе соціалістичними. Загальні збори Ради разом з представниками гарнізону ухвалили: «Вважати недопустимим застосування збройних сил Луцького гарнізону для придушення Петроградського повстання». Збори вимагали також негайного укладення перемир’я, передачі усіх земель у розпорядження земельних комітетів, встановлення робітничого контролю над виробництвом, скасування смертної кари, демократизації армії і т. п.
Прийняття цього рішення ще не означало перемоги Радянської влади в Луцьку. У Раді солдатських, робітничих і селянських депутатів переважали ще представники угодовських партій, і саме тому вона відхилила пропозицію більшовиків прийняти резолюцію з вимогою передати усю владу в країні Радам. Незважаючи на це, Луцький комітет РСДРП(б), до складу якого входили О. М. Дмитрієв (голова комітету), В. Макаров (секретар), П. Клопотовський та інші, звернувся з відозвою до революційних солдатів і трудящих міста, в якій говорилося: «Грізні події переживаємо ми. Багатьох буржуазних міністрів заарештовано. Керенський іде на Петроград. Він хоче дати бій солдатам і робітникам Петрограда, які скинули царя поліцію і здійснили революцію. Справа йде про те, або влада уряду Керенського і тоді панування капіталістів і поміщиків, війна і розруха, або влада Рад і тоді панування робітників і селян, мир, земля і воля не на словах, а на ділі»
Для мобілізації сил революції не тільки в Луцьку, а й в усій окрузі на початку листопада Луцьким комітетом РСДРП(б) було утворено Луцький військово-революційний комітет на чолі з більшовиком прапорщиком О. М Дмитрієвим. У ніч на 13 листопада військревком викликав з району с. Рожища три полки 126-ї дивізії, що оголосила себе червоногвардійською. Вони зайняли місто, заарештували комісарів — ставлеників Тимчасового уряду, звільнили з тюрми більшовиків і взяли владу в свої руки. У виступі взяли участь і солдати двох батарей 125-ї артбригади, які були викликані до Луцька з с. Жабок.
15 листопада військревком за прикладом Петроградської Ради видав наказ № 1, який заборонив солдатам виконувати розпорядження командування, непідписані вій-ськревкомом, вимагав пильно стежити за офіцерами, закликав солдатів відкликати есерів і меншовиків з Ради і направити туди представників, які б відстоювали інтереси народу. 16 листопада військревком скликав у приміщенні окружного суду збори представників усіх військових частин гарнізону і громадських організацій, які висловили довір’я військревкому і ухвалили встановити в місті та в окрузі Радянську владу.
На Надзвичайному з’їзді представників Особливої армії, що зібрався 27 листопада в Луцьку, а згодом переїхав у Ровно, більшовики вступили в блок з польськими лівими соціалістами і здобули перемогу. З’їзд висловився за передачу всієї влади в країні Радам.
Перемога більшовиків на армійському з’їзді сприяла зміцненню Луцької Ради. Головою Ради було обрано армійського більшовика Федорова. На засіданні, що відбулося 4 грудня 1917 року в будинку дворянських зборів (нині медучилище), Луцька Рада схвалила ленінські декрети про мир і землю, прийняті II Всеросійським з’їздом Рад, і закликала трудящих міста та його округи до втілення їх у життя.
При підтримці революційних військових частин Луцька Рада розгорнула велику роботу по здійсненню декретів II Всеросійського з’їзду Рад і Українського Радянського уряду, зокрема взяла на облік державне майно, скликала повітовий селянський з’їзд тощо.
Але ця робота була перервана. Кайзерівські війська, скориставшись зрадницькими діями Центральної ради, розпочали окупацію України. 19 лютого 1918 року окупанти захопили Луцьк. Вони стратили голову військревкому О. М. Дмитрієва, ув’язнили членів комітету.
Захопивши Луцьк, німецькі окупанти разом з українськими буржуазними націоналістами, що прибули сюди, ліквідували завоювання трудящих і встановили воєнний режим. Німецький комендант і поліція чинили розправу над радянськими людьми, проводили масові арешти. Німецький комендант наклав на жителів міста грабіжницьку контрибуцію. Найбільше терпіли від цього трудящі. Заробітки були випадковими і мізерними. Майже всі підприємства, за винятком деяких незначних, не працювали. Занепад господарства і торгівлі в місті викликав масове безробіття, особливо серед кваліфікованих робітників.
Місцеве населення не мирилося з окупаційним режимом. І чим більше шаліли австро-німецькі окупанти, українські поміщики і капіталісти, тим ширше розгорталася боротьба проти них. Її організаторами були більшовики. В місті поширювались листівки, прокламації, а 1 Травня 1918 року відбулись демонстрація і мітинг трудящих, де було висловлено протест проти окупантів та їх ставленика — гетьмана Скоропадського. Гайдамаки і німецькі солдати відкрили вогонь по демонстрантах. Тоді більшовик Грабовський, високо піднявши над головою червоний прапор, з закликом «За мною, товариші!» повів демонстрантів до замку, де був проведений мітинг.
Особливо активізувалась боротьба трудящих Луцька проти окупантів і гайдамаків після того, як на І з’їзді КП(б)У організаційно було оформлено Комуністичну партію (більшовиків) України. Луцькі більшовики посилили революційну агітацію в місті, а також і в повіті. Восени 1918 року було підготовлено і здійснено втечу політичних в’язнів з луцької тюрми. Велика увага приділялась роз’яснювальній роботі серед німецьких солдатів, на яких мав значний вплив наростаючий революційний рух в Німеччині. 2 жовтня 1918 року в Луцьку відбувся виступ німецьких солдатів, які вимагали повернення додому.
Коли в листопаді 1918 року до кайзерівських солдатів Луцького гарнізону дійшла звістка про революцію в Німеччині, вони, зібравшись на мітинг, на знак інтернаціональної солідарності з більшовиками вивісили на будинку німецької комендатури червоний прапор 3. У грудні цього ж року німецькі війська були евакуйовані до Німеччини. Але й після евакуації трудящі Луцька не мали можливості відновити Радянську владу —22 грудня в місто вдерлися петлюрівці. За п’ять місяців їхнього панування в місті населення зазнало багато горя. Щодня відбувалися грабежі і вбивства. Петлюрівські верховоди, які галасували про те, що вони захищають «самостійність» України, насправді боролися проти Червоної Армії і не чинили опору польським військам, які на той час уже захопили Ковель, Володимир-Волинський і просувалися до Луцька.
16 травня 1919 року польські війська вступили в Луцьк, який петлюрівці здали їм без бою. Білополяки встановили жорстокий окупаційний режим. Сотні людей було кинуто в тюрми, з населення міста стягувались великі податки. Тільки в кінці 1919 — на початку 1920 року чотири рази збирався податок для ліквідації епідемії тифу, хоча боротьба з ним, по суті, не провадилася. В цей час у місті діяла лише одна лікарня, де працювало 2 лікарі та 3 медсестри.
Незважаючи на криваві репресії і знущання, трудящі Луцька проводили наполегливу боротьбу проти білополяків та їх прислужників. На чолі їх стояла підпільна комуністична організація, до якої входили Г. В. Григоренко, С. С. Гарб, Г. А. Штернберг та інші. З Житомира підпільники одержували газети, відозви, постанови Радянського уряду. Луцька комуністична організація мала підпільну друкарню, що випускала листівки та відозви, в яких закликала трудящих до боротьби з окупантами, викривала наклепи на Радянську владу.
Підпільна більшовицька організація створила в місті 2 політичні гуртки. Один із них об’єднував учнів гімназії, другий — робітничу молодь. Крім вивчення революційної теорії, гуртківці знайомилися з подіями на фронтах, з життям трудящих у Радянській країні тощо. Згодом ці гуртки стали ядром Луцької комсомольської організації, яка виникла в середині 1920 року.
Розвиваючи успішний наступ, Червона Армія 3 серпня 1920 року визволила Луцьк. Відразу ж було створено ревком на чолі з Моховим. Було обрано партійний комітет, секретарем якого став С. G. Гарб. Почала виходити газета «Рабоче-крестьянская правда».
Під керівництвом партійної організації та ревкому лучани почали відбудову свого міста, що потерпіло під час першої світової війни. Організовувалися суботники, під час яких розчищали місто від руїн, відбудовували мости тощо.
Проте налагодження мирного життя було перерване наступом білополяків, яких підтримували імперіалісти Франції, Англії і США. 17 вересня 1920 року білополяки знову окупували Луцьк.