Берегове, Берегівський район, Закарпатська область (продовження)
Трагічні події сталися в Береговому у травні 1925 року, коли застрайкували понад 500 робітників цегельного заводу Конта. В результаті сутички з викликаною підприємцем жандармерією була вбита робітниця Єлизавета Капоста, мати чотирьох дітей. Багато робітників (Шандор Капінський, Йозеф Дері та ін.) були тяжко поранені. На знак солідарності з страйкарями по всьому Закарпаттю та в ряді міст Чехословаччини прокотилася хвиля протесту проти розстрілу робітників у Береговому.
Трудящі міста з кожним роком все активніше включалися в боротьбу за соціальне і національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною. Широко був відзначений антивоєнний день 1 серпня 1929 року — п’ятнадцята річниця з дня початку першої світової війни. Незважаючи на заборону властей і арешт 25 активістів комуністичної організації, демонстрація вилилася у гнівний протест проти війни, реакції і дорожнечі.
Під безпосереднім керівництвом берегівської комуністичної організації і при підтримці всіх робітників міста проходили страйки виноградарів Берегівщини. Особливо великі страйки відбулися в 1922 і 1936 рр. У березні — квітні 1929 року, протягом місяця, страйкували близько 3000 виноградарів. Завдяки стійкості страйкарів, активній допомозі з боку окружкому і крайкому партії, а також підтримці будівельників Берегового, Мукачевого, Севлюша, мукачівських та севлюських виноградарів, страйкуючі добились певних успіхів: заробітна плата була підвищена з 7—20 крон до 16—29 крон на день, скорочено робочий день, поліпшено умови праці. Про розмах страйкового руху в Береговому свідчить той факт, що протягом 1920—1937 рр. тут відбулось 40 страйків.
Берегівська комуністична організація приділяла увагу популяризації серед населення успіхів соціалістичного будівництва в Радянському Союзі, вихованню трудящих міста— українців, угорців, представників інших національностей,— в дусі інтернаціоналізму. В 1927 році трудящі Берегового висловили свою бойову солідарність з угорськими робітниками, неодноразово виступали проти білого терору в хортистській Угорщині. Борючись за єдиний антифашистський фронт в умовах посилення загрози війни і фашизму, Берегівський окружком партії організував 1 травня 1936 року велику демонстрацію трудящих міста і сусідніх сіл.
За прикладом радянського народу, берегівчани активно допомагали народові Іспанії в його боротьбі проти фашизму.
16 представників берегівської партійної організації в 1937 році стали бійцями інтернаціональних бригад. На фронтах Іспанії смертю хоробрих загинули добровольці з Берегового Іван Сесак, Шандор Сепеші, Ференц Леца, Євген Кестенбаум та інші. В місті був створений громадський комітет допомоги Іспанії, який за короткий час зібрав для іспанських революціонерів значну суму грошей.
В період, коли над Чехословаччиною нависла загроза фашистської окупації, Берегівський окружком КПЧ організував трудящих міста на відсіч агресору. 27 березня 1938 року в місті відбулися масові збори трудящих, які одноголосно прийняли резолюцію з закликом захистити республіку від фашизму і засудити провокації угорських націоналістів.
Готовність трудящих Берегового захищати республіку від агресорів і реакції особливо проявилась під час першотравневого виступу 1938 року, в якому взяли участь близько 12 тис. чоловік. Всі виступаючі (від комуністичної організації виступив Самуїл Вайс) засудили провокації профашистських угорських партій Закарпаття і одночасно висловились за демократизацію державного ладу.
Весною 1938 року, в умовах зрослої небезпеки фашистської окупації, комуністи Берегового створили робітничу варту, завданням якої був захист району від проникнення фашистських терористів. Робітнича варта, яка невдовзі налічувала вже 260 чоловік, допомагала підрозділам чехословацької армії знешкоджувати угорські фашистські терористичні банди.
Великого значення надавали берегівські комуністи роботі серед молоді, в профспілкових, масових спортивних, культурно-освітніх організаціях. В місті діяла молодіжна комуністична організація, створена в червні 1921 року. На 1927 рік вона мала дві групи — ім. Леніна та ім. Маркса, члени яких проводили значну організаторську і культурну роботу.
В революційній боротьбі виросли й зміцніли профспілкові та інші масові організації, які також діяли під керівництвом комуністів. Так, у 1934 році в Береговому діяльну роботу провадили «Промислова спілка будівельних робітників», «Спілка кравців», «Спілка цегельників», а також такі масові організації як «Союз друзів СРСР», «Солідарність», кооператив «Єдність», «Товариство пролетарської фізкультури», «Червона допомога», освітні та театральні гуртки.
Діяльність комуністів Берегового в 20—30-х роках була тісно пов’язана з Робітничим будинком, спорудженим на кошти робітників. В ньому відбувалися комуністичні збори, засідання Берегівського окружного комітету КПЧ тощо. З Береговим зв’язані імена багатьох видатних революційних діячів Закарпаття — Олекси Бор-канюка, Івана Мондока, Емануела Кліми, Павла Терека, які неодноразово бували у місті, виступали на мітингах, зборах, конференціях тощо. В 1920— 21 рр. секретарем берегівської організації МСП був Бела Іллеш — пізніше видатний угорський письменник. Життя міста початку XX століття Бела Іллеш відобразив у романі «Карпатська рапсодія» (1947 рік).
В період панування чеської буржуазії становище трудящих Берегового майже не поліпшилось. Злидні і голод були головною причиною численних захворювань і епідемій. Лютували черевний тиф, туберкульоз, малярія. Жителі були фактично позбавлені будь-якої медичної допомоги. До 1935 року в місті була тільки стара лікарня на 138 хворих. Лише в 1935 році була побудована лікарня на 400 ліжок. Але доступ до неї для трудового населення був обмежений, оскільки плата за день перебування в лікарні становила 20—25 крон.
На низькому рівні була і справа освіти трудящих. За роки господарювання чехословацької буржуазії в місті не було збудовано жодного шкільного приміщення. На 1937 рік у Береговому налічувалось 9 шкіл, з них 1 реальна гімназія, 5 державних початкових і горожанських шкіл (з них — тільки 1 українська, решта угорські і чеські) і 3 церковнопарафіальні.
В 1926 році в місті був відкритий перший кінотеатр на 457 місць, що належав товариству Червоного хреста, а в 1927 році другий — на 396 місць. У 20-х рр. в Береговому видавалось дві газети — «Майбутність» («Євив») та «Берегівські вісті» («Берегі гірлап»).
Багато страждань зазнали трудящі Берегового після окупації міста угорськими військами 4 листопада 1938 року. За роки фашистської окупації кількість населення міста значно скоротилась. Близько 6 тис. жителів Берегового було вивезено в концентраційні табори, де значна частина з них загинула.
Роки фашистської окупації були періодом деградації промисловості Закарпаття, в т. ч. і Берегового. За той час промислове виробництво значно скоротилось. На 1941 рік у місті працювало всього кілька підприємств і майстерень.
Страхітливим було становище трудящих Берегового в роки фашистської окупації. В липні 1943 року доведені до відчаю робітники у своїй скарзі бургомістру писали, що вони «…стоять перед великою бідністю і не можуть забезпечити своїм сім’ям навіть найзлиденнішого існування». У травні 1939 року в місті було 1320 безробітних (із 4540 членами сімей). Основним засобом «боротьби» органів влади проти безробіття була відправка трудящих Берегового на роботу в Угорщину і Німеччину. Лише в 1940 році з міста було відправлено 550 чоловік.
Все культурне життя в місті на той час зводилось до діяльності профашистських організацій, які намагалися отруїти свідомість трудящих Закарпаття чадом мілітаризму і націоналізму. Демократичні організації, що діяли в Береговому в 20—30 рр., були заборонені, в бібліотеках знищена вся прогресивна література.
Незважаючи на фашистський терор і репресії, комуністи Берегового залишились вірними революційним традиціям і в цей важкий час. Весною 1939 року Йосип Товт разом з Едмундом Габором створили підпільну організацію, в яку ввійшли Гейза Козмачук, Йосип Надь, Олександр Балла, Йосип Баумберг та інші. Члени цієї організації проводили роботу по створенню підпільних осередків на підприємствах Берегового і в селах району, розповсюджували одержувану з Ужгорода комуністичну літературу і листівки, писали на будинках антифашистські лозунги.
Весною і влітку 1940 року фашисти заарештували 395 учасників підпільного руху на Закарпатті, в т. ч. 150 берегівчан. За вироком Кошіцького крайового суду більшість з них було кинуто в тюрми і концтабори. Проте берегівське підпілля, яке очолив Імре Дьєрі, продовжувало боротьбу; комуністи закликали трудящих саботувати будівництво укріплень «лінії Арпада», агітували молодь відмовлятися від служби у фашистській армії. Внаслідок цього тільки у квітні 1942 року на мобілізаційні пункти не з’явилися 472 призовники. З наближенням фронту до Карпат у 1944 році комуністи Берегового сприяли розгортанню партизанського руху.
26 жовтня 1944 року частини 138-ої стрілецької дивізії 4-го Українського фронту визволили Берегове від фашистських окупантів. Трудящі Берегового 25 квітня 1945 року заклали в центрі міста пам’ятник воїнам героїчної Червоної Армії, що полягли в боях за місто. Щорічно біля пам’ятника проходять мітинги трудящих, проводиться урочистий прийом у піонери. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня біля пам’ятника був запалений вогонь вічної слави.
Влада в місті перейшла до Берегівського Народного комітету на чолі з комуністами, обраного 20 листопада 1944 року. До його складу ввійшли, зокрема, комуністи Д. Попович, Ю. Данч, Ю. Мошкола та інші. Перед Народним комітетом постало першочергове завдання — організувати допомогу Червоній Армії (з Берегового добровольцями до неї пішло близько 700 чол.), ввести до ладу промислові підприємства, забезпечити безперебійну роботу шкіл та медичних закладів. Найбільш складним було забезпечити .населення продуктами харчування. На допомогу прийшли радянські воїни. Командування 4-го Українського фронту виділило для населення міста 79 т пшениці та інші товари.
Зразу ж після визволення міста берегівська комуністична організація, що вийшла з підпілля, очолила рух трудящих за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. Делегати від Берегового, які брали участь у роботі І з’їзду Народних комітетів у Мукачевому, привезли радісну звістку про прийняття історичного документу — Маніфесту про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. На початку грудня 1944 року міський і окружний Народні комітети Берегового від імені жителів міста і округу підписали Маніфест, а 4 грудня відбулися загальноміські збори трудящих, на яких було схвалено листа до Радянського уряду з проханням допомогти Закарпаттю возз’єднатися з Радянською Україною.
Берегівська партійна організація, яка на початку 1945 року налічувала 10 первинних осередків, велику увагу приділяла відбудові зруйнованих фашистами промислових підприємств міста. На 10 квітня 1945 року в Береговому було 3 цегельно-черепичні заводи, 3 млини, 2 лісопилки, 3 гуральні та декілька дрібних майстерень; на них працювало лише 280 чол. (з 11 тис. жителів).
З метою забезпечення трудящих роботою, а також організації виробництва необхідних товарів, міський Народний комітет приступив до націоналізації підприємств, обліку та інвентаризації майна. Народний комітет вжив заходів по розширенню цегельно-черепичних заводів. Вже в травні 1945 року на колишньому заводі капіталіста Варі працювали 156 робітників. Було створено меблеву фабрику, відкрито фабрику по виробництву мила та шкірзавод. В кінці січня 1945 року почала діяти залізнична лінія Берегове — Севлюш, а через деякий час — Берегове — Батьове, було відкрито берегівський вокзал. Це були перші кроки на шляху розвитку промисловості міста.
Велику роботу провели Народний комітет і партійна організація по впорядкуванню приміських земель та виноградників, відібраних від поміщиків і куркулів. Частину цієї землі було безкоштовно розподілено між безземельними і малоземельними жителями міста.
Багато було зроблено і в галузі охорони здоров’я. За короткий час були організовані туберкульозний і венерологічний диспансери, жіноча і дитяча консультації, здійснено ряд протиінфекційних заходів. Лікування населення в міській лікарні з перших днів народної влади стало безплатним.
Було докорінно перебудовано систему освіти. Замість горожанської та народних шкіл і гімназії з вересня 1945 року в Береговому почали працювати середня школа, 7-річна школа з українською мовою навчання та дві початкові школи, одна з них — з угорською мовою навчання.
30 червня 1945 року на честь великої події — підписання договору між Радянським Союзом і Чехословацькою республікою про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною — в місті відбувся великий мітинг трудящих.
22 січня 1946 року був утворений Берегівський округ з центром у Береговому; міський Народний комітет перетворився у Берегівську міську Раду депутатів трудящих.
Починається новий період в історії Берегового — період соціалістичних перетворень. Вже на квітень 1946 року було успішно вирішено одне з найважливіших завдань — ліквідовано безробіття.
Дальший розвиток промисловості міста йшов шляхом реконструкції старих підприємств та створення нових. Починаючи з 1954 року було введено в дію винзавод, ремонтний завод, Берегівське міжрайонне ремонтне підприємство, комбікормовий завод, центральні авторемонтні майстерні, сушильно-калібровочний, перлітовий та майоліковий заводи.
Основні галузі промисловості міста — харчова, легка, деревообробна та виробництво будівельних матеріалів. Найбільшу питому вагу має харчова промисловість (в 1966 році — 43 проц. промислової продукції міста). Високі темпи розвитку промисловості привели до великих змін у складі населення міста. Якщо в 1946 році в Береговому налічувалось 938 робітників, то через 20 років їх кількість зросла до 8460 чоловік.
Серед найбільших промислових підприємств міста — цегельно-черепичні заводи. Протягом семирічки здійснено дальшу механізацію й автоматизацію виробництва цегли та черепиці; грабарів замінили екскаватори, коней — мотовози й автотранспорт, ручну тачку — стрічкові транспортери. Порівняно з 1946 роком випуск валової продукції у 1967 році збільшився в 7 разів, продуктивність праці — в 3,6 раза. Було здійснено перехід від сезонного до цілорічного виробництва. За перемогу в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня колективу цегельно-черепичних заводів вручено на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Закарпатського обкому КП України, облвиконкому та облпрофради.
Партійні та профспілкові організації цих підприємств неослабну увагу приділяють поліпшенню умов праці й побуту робітників. За роки Радянської влади побудовано просторі квартири й гуртожитки загальною площею 2,4 тис. кв. м, 2 клуби, бібліотеку, робітничу їдальню.
Виросли лави партійних організацій цегельно-черепичних заводів. Число комуністів порівняно з 1946 роком збільшилось у 5,5 раза, комсомольців — у 13,5 раза; профорганізація охопила всіх робітників і службовців. На заводах виросли справжні майстри своєї справи. Серед них С. Ю. Пекарчик та Й. П. Мазур, нагороджені орденом Леніна, М. А. Пекарчик, удостоєний ордена Трудового Червоного Прапора та інші.
Берегівський меблевий комбінат — високомеханізоване підприємство, яке випускає шафи, серванти, спальні гарнітури.. Його вироби користуються заслуженою славою далеко за межами області. Новий дослідний зразок гарнітура «Боржава», розроблений колективом комбінату, дістав високу оцінку на оптовому ярмарку 1967 року в Черкасах і рекомендований на ювілейну республіканську виставку в Києві. Неухильно поліпшуються умови праці і життя робітників комбінату. Побудовано шість 8-квартирних будинків, їдальню, адміністративне приміщення, магазин, стадіон, пансіонат на 350 чол. для відпочинку робітників на березі Чорного моря, значно розширено медпункт, розпочато будівництво водолікарні. На комбінаті працюють десятки передовиків виробництва, 11 з них у 1966 році нагороджені орденами і медалями. В 1966 році колектив Берегівського меблевого комбінату тричі був переможцем соціалістичного змагання, за що нагороджений премією Міністерства лісової, целюлозно-паперової і деревообробної промисловості УРСР. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня колективу комбінату було вручено пам’ятний Червоний прапор ЦК КП України, Президії Верховної Ради Української РСР, Ради Міністрів У РСР, Української Республіканської Ради Професійних Спілок.
Берегівська швейна фабрика добре відома у місті як ініціатор змагання за комуністичну працю. Берегівські швейники добиваються високих показників у змаганні з колективом московської фабрики «Красная швея» за звання підприємства комуністичної праці. 9 бригад з 16 вже добились цього почесного звання. Бригаді одного з кращих майстрів фабрики Магдалини Габор, делегата XXIII з’їзду КПРС, нагородженої у 1960 році орденом Леніна, в квітні 1966 року присвоєно звання колективу імені XXIII з’їзду КПРС.
Берегівський винзавод, створений у 1954 році на місці колишнього напівкустарного підприємства графа Шенборна, став сучасним, обладнаним за останнім словом техніки підприємством. На заводі відбувається розлив відомих берегівських вин марок «Променисте», «Середнянське», «Леанка», «Троянда Закарпаття», «Берегівське» та ін., що неодноразово на міжнародних виставках вин здобували золоті та срібні медалі. Виробнича потужність заводу зростає з року в рік. Якщо в 1957 році розлив вина складав 237 тис. декалітрів, то в 1966 році — 1186 тисяч.
Значних успіхів за роки Радянської влади добилися колективи всіх 22-х підприємств Берегового. На 1 січня 1967 року їх валова продукція становила 37191 тис. карбованців. За роки Радянської влади у місті виріс висококваліфікований робітничий клас. На підприємствах міста в 1967 році працювало 73 спеціалісти з вищою і 223 — середньою спеціальною освітою. На підприємствах і в установах Берегового в 1967 році було 86 цехів та бригад, яким присвоєно почесне звання колективів комуністичної праці. Всього в русі за комуністичну працю бере участь близько 5 тис. чоловік. За самовіддану працю лише в 1966 році орденами та медалями було нагороджено 60 робітників, інженерів та службовців міста.
Велику питому вагу в економіці Берегового має приміський колгосп ім. Калініна та Берегівський винрадгосп, які забезпечують більшість підприємств міста сільськогосподарською сировиною.
Організований у 1948 році колгосп став високомеханізованим господарством. На його полях в 1967 році працювало 20 тракторів, 8 зернових, кукурудзозбиральних і силосозбиральних комбайнів. Основними культурами є зернові, тютюн, овочі, цукрові буряки та виноград. Бригада, очолювана Героєм Соціалістичної Праці Ю. Ю. Бенедеком, щороку збирає по 70—80 цнт винограду з гектара.
Берегівський винрадгосп було створено у 1946 році. За роки Радянської влади він розширив свої плантації з 203 га до 435 га виноградників і 20 га садів. Продукція винрадгоспу — виноград і фрукти — йде на продаж та на виробництво вина і консервів на місцевих заводах. За одержання високих врожаїв винограду ланковим К. Й. Чотарі, Е. Й. Шошу та Г. І. Бігарі було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці, а велику групу робітників нагороджено орденами та медалями.
Значного розмаху набрало житлове будівництво. Протягом 1947—1965 рр. у місті споруджено 1160 нових будинків.
Велику роботу в галузі охорони здоров’я провадять медичні працівники міста, в складі яких 92 чол. з вищою освітою та 370 чол. із середньою спеціальною. В Береговому розміщені обласна психоневрологічна лікарня та обласний санаторій для дітей, де створено всі умови для лікування і виховування хворих. За заслуги в галузі охорони здоров’я О. М. Мішуніній присвоєно звання заслуженого лікаря республіки, а лікарі О. Ф. Сенько та К. Г. Немченко в 1966 році удостоєні урядових нагород.
Тільки за Радянської влади діти трудящих Берегового дістали можливість вчитися на своїй рідній мові. Навчання українською, російською та угорською мовами ведеться у 4 середніх, 4 восьмирічних, початковій та 2 школах-інтернатах, які охоплюють усіх дітей шкільного віку — 5860 учнів. У місті діє також дитяча музична школа. Молодь, що працює, має можливість підвищувати свій освітній рівень без відриву від виробництва у двох вечірніх та заочній середніх школах. В 1964 році споруджено містечко нової школи-інтернату.
Близько 1300 учнів навчається в середніх спеціальних учбових закладах міста — медичному училищі та професійно-технічній школі швейників. В Береговому працює також школа будівельників-десятників та школа механізації, яка в 1963 році була перетворена на професійно-технічне училище механізації та електрифікації сільського господарства. 860 дітей дошкільного віку виховуються в 12 дитячих садках, дитсадку санаторного типу та в дитсадку-яслах. Крім того, в місті є 2 дитячих ясел.
За станом на 1 січня 1968 року у Береговому налічувалось 995 спеціалістів з вищою освітою, 250 — з незакінченою вищою, 1504 — з середньою спеціальною освітою. Якщо до цього числа додати всіх берегівчан, що мають загальну середню освіту і охоплені різними формами навчання, то виявиться, що майже половина населення міста або вже одержала середню і вищу освіту, або вчиться.
За роки Радянської влади докорінно змінилося культурне життя міста. З 1952 року в Береговому працює самодіяльний драматичний колектив, якому одному з перших в республіці присвоєно звання народного театру. В його складі дві групи самодіяльних акторів — українська та угорська під керівництвом заслуженого працівника культури УРСР режисера О. Шобера. Звання народного присвоєно також естрадному оркестру, його художній керівник Й. Й. Густі нагороджений орденом «Знак Пошани». Майже на всіх підприємствах міста є гуртки художньої самодіяльності, що налічують понад 1200 учасників. Особливою популярністю користуються виступи ансамблю пісні і танцю меблевого комбінату, швейної фабрики та угорського ансамблю пісні і танцю при Берегівському Будинку культури.
Центром культурно-масової роботи Берегового став Будинок культури. Тут регулярно читаються лекції, виступають професіональні театри, колективи художньої самодіяльності, діють секції кіно і фотолюбителів, читців-декламаторів тощо. Крім того, безпосередньо на підприємствах і в установах міста створено 25 клубів та червоних кутків. В 1966 році здано в експлуатацію міський амфітеатр на 2500 місць. До послуг глядачів Берегового два кінотеатри на 1400 місць, один з яких широкоекранний, є дві бібліотеки для дорослих та дві дитячі. На підприємствах, в школах та установах працює ще 19 бібліотек, книжковий фонд яких складає близько 160 тис. томів українською, російською та угорською мовами.
Берегівський райком партії, первинні партійні організації, комсомольська організація міста, що об’єднує у своїх лавах 4,5 тис. юнаків та дівчат, профспілнові організації, відділення товариства «Знання» проводять велику роботу по комуністичному вихованню трудящих. З 1964 року традиційним стало проведення фестивалів дружби, які виливаються у справжні свята трудівників багатонаціонального міста.
Значну ідеологічну роботу провадять старі комуністи М. І. Райзман, Я. С. Ковач, Г. К. Козмачук, Ю. Й. Данч, І. І. Дьєрі та інші. Це вони були ініціаторами створення Будинку дружби (1962 р.). Тут зібрано цікаві матеріали про революційно-визвольну боротьбу трудящих міста і району, про соціалістичні перетворення за роки Радянської влади, про зв’язки берегівчан з трудящими союзних республік і країнами соціалістичної співдружності.
Велику роль у комуністичному вихованні трудящих міста відіграє районна газета «Червоний прапор», яка виходить українською та угорською мовами з 1945 року.
В Береговому проживають члени Спілки художників України Йосип Тарані, Ганна Горват та Йосип Гомокі.
Про розвиток спортивної роботи в Береговому свідчать такі дані. Якщо на 1946 рік у місті було тільки одне футбольне поле та 2 спортивні зали, то в 1966 році — 10 тис. фізкультурників Берегового мали 2 стадіони, 6 комплексних спортмайданчиків, 4 спортивних зали, 44 баскетбольних і волейбольних майданчики, тенісні корти. Якщо у 1946 році в Береговому не було жодного спортсмена-розрядника, то в 1966 році — 3 майстри спорту, 6 кандидатів у майстри та багато розрядників.
Такий сьогоднішній день древнього міста, оновленого Радянською владою. Наближчим часом у Береговому буде розширено діючі та побудовано нові промислові підприємства, здійснена широка програма житлового, комунального і культурного будівництва.
Г. І. СІЯРТОВА, Б. І. СПІВАК