Косини, Берегівський район, Закарпатська область
Косини — село, центр сільської Ради, розташоване за 15 км від Берегового. Населення — 3020 чоловік.
В селі Косинах та в його околицях були знайдені монети Філіпа II Македонського (359—366 рр.), римські монети, виявлені окремі поховання перших століть н. е., а також V та VI—VII століть н. е. Село вперше згадується в документальних джерелах 1333 року під назвою Козунь. У документах другої половини XIV століття Косини зустрічаються переважно в судових справах, які свідчать, зокрема, про необмежену сваволю феодалів. Так у 1374 році косинський кенезь за вбивство кріпака заплатив його власнику 40 коблів сіна та 3-х волів.
Грамотою від 1398 року встановлюються межі села. В наступний період воно було звичайним феодальним володінням — мінялось, продавалось, закладалось за борги. В грамоті за 1546 рік Косини вперше називаються містечком. На той час населення Косин займалось вирощуванням винограду, зернових культур, рибальством та випасом свиней в дубових лісах тощо.
У 1566 році Косини зазнали спустошливого набігу татарських загонів; багато жителів було забрано в неволю. З часом село зростає, у 1595 році воно стає центром реформатської парафії. При церкві починається навчання грамоти.
На 1707 рік у Косинах налічувалось 105 кріпацьких господарств, які займались переважно виноградарством; за кількістю насаджень винограду село стояло на шостому місці в Березькій жупі, відомої в Північній Угорщині добре розвиненим виноробством.
Виноградарство та інші галузі господарства розвивалися на виснажливій кріпацькій праці. Феодали жорстоко експлуатували кріпаків, розпоряджалися ними як худобою. В закладній від 1669 року феодал Пал писав: «Майно, яке належить мені по волі бога, кріпака Натроді Яноша разом з землею і кріпака Тордої Жігмунда разом з хатою передаю під заклад Наброді Варварі за 60 форинтів».
Мешканці Косин взяли активну участь у визвольній боротьбі проти габсбургської монархії. На 1707 рік в армії Ференца II Ракоці служили також 43 кріпаки Косин.
З 1729 року Косини стають окружним центром; це сприяло дальшому розвитку села, зокрема збільшенню вільного населення, пожвавленню ремесла. На 1765 рік у Косинах було 3 кравці, щкіроправ, столяр, коваль, 3 шевці, а також 2 корчмарі, які продавали панське вино. Стала зростати і кількість феодально-залежного населення. В 1818 році у селі налічувалось 133 феодально-залежні родини (643 чол.), які проживали в 110 хатах. У тому числі селян-кріпаків із землею було 18 господарств, желярів — 80, слуг — 164.
Під час буржуазної революції 1848—1849 рр. чимало мешканців Косин служило в рядах революційної армії — гонведів.
З розвитком капіталізму розпадаються старі феодальні володіння Косинів, основані на підневільній праці, неухильно глибшає класове розшарування. Все більше селян втрачає свою землю. Її скуповують лихварі та куркулі, багато з яких перетворюється у великих землевласників. На 1895 рік 4 поміщицькі господарства села мали 1667 кадастральних гольдів, тобто майже половину всієї землі Косин. Багато селян через малоземелля змушені були йти до багатіїв в найми, шукати заробітків за межами села. На 1895 рік у Косинах налічувалось 278 сільськогосподарських робітників.
В господарстві Косин, як і раніше, провідне місце займало виноградарство, яке розвивалось на найманій праці обезземелених селян. Всі власники виноградників об’єднувались у спілку виноградарів, у якій верховодили поміщики та куркулі; при голосуванні саме їм належало право вирішального голосу.
Деякого розвитку набуло ремісництво і торгівля. На 1860 рік у Косинах було 24 ремісники і торговці, у т. ч. 4 корчмарі, 3 столяри, 2 торговці, 3 шевці, 2 кравці, слюсар, коваль, миловар, точильник. Як свідчать сплачувані податки, розміри виробництва були далеко не однаковими. Більшість ремісників платила по 1—З, деякі — по 12 форинтів податку. Цехова організація ремесла в Косинах була нетривкою і розпалася ще в першій половині XIX століття. В 1875 році ремісники села об’єдналися в т. зв. змішану (на відміну від цехової) промислову спілку, в якій на 1878 рік було 30 членів.
Справами села керувало представництво на чолі з старостою, яке складалося переважно з найбагатших жителів. У 1871 році в Косинах було створено нотарське управління. Багатії домагалися, щоб віднести село до вищої категорії, що давало їм ряд вигід. Але це вимагало також і збільшення податків з населення, що викликало обурення і рішучий протест з боку сільської бідноти.
Трудяще населення Косин було усунене від будь-якої участі в політичному житті країни. Так, у парламентських виборах 1889 року Косини були центром виборчого округу, до якого входило 25 сіл. З усього населення право обирати мали лише 938 найбагатших поміщиків, торговців, лихварів та куркулів.
Тяжким було становище трудівників Косин; переважна більшість селян жила в жахливих злиднях. Податковий тягар невпинно зростав. На 1876 рік заборгованість селян по податках досягла 6680 форинтів. Косини не могли розрахуватись навіть за оренду будівлі під сільське управління. Як зазначає сам окружний начальник, «населення настільки бідне і злиденне, що хоч би що трапилось, стягнути податків не можна. В більшості випадків навіть постельні речі описані за борги… Дуже багато таких сімей, де не має вже що описувати». В 1903 році, щоб купити у поміщиків сільське пасовисько, спорудити будинок управи тощо, село взяло в банках під проценти грошову позику, з якою не змогло розрахуватись і на 1933 рік.
За переписом 1900 року в Косинах було 233 будинки, проживало 2058 мешканців, у т. ч. 734 чол. самодіяльного населення; примітно, що 67 сільськогосподарських робітників зовсім не мали домівки. Страждали селяни і від стихійних лих. У 1893 році, наприклад, пожежа знищила більшу частину села. Часто повторювались неврожаї. У 1893 році окружний начальник зазначав: «Очікується поганий врожай… недостача пасовиськ і кормів приводить господарів до відчаю. Страшно швидко зростають ціни на сіно і овес». Медичне обслуговування трудящих фактично не провадилось. Хоч Косини й були окружним центром, лише в 1864 році тут відкрилась приватна аптека, а в 1892 році став працювати дільничий муніципальний лікар, у дільниці якого було 16 сіл з населенням 13537 чоловік. Аптекар і лікар не були дипломованими спеціалістами. Епідемії та інфекційні захворювання забирали щорічно багато людей; на 1894 рік середня тривалість життя по Косинському округу становила всього 15—16 років. Високою була дитяча смертність — на той же рік із 808 чол. померлих було 530 дітей, у т. ч. від хронічного голоду померло 40 чол., від тифу, віспи, дизентерії та інших інфекційних хвороб — 202.
Не тільки злидні, хвороби та безправ’я, а й темрява та неосвіченість гнітили селян. Характеризуючи Косинський округ, окружний начальник у 1874 році писав, що на весь округ немає ні читацького гуртка, ні благодійної чи кредитної спілки, ні промислового товариства. Косинська школа, що належала реформатській церкві, була настільки запущеною, що своїм антисанітарним станом являла небезпеку не тільки для учнів, але й для всього села. На 1856 рік в ній навчалось всього 80 дітей; при ній були учитель і священик. У 1885 році вона була передана на державне утримання. Показово, що в 1900 році половина населення не вміла ні читати, ні писати. У 1885 році стала діяти реміснича школа, на утримання якої з селян стягався додатковий податок. Тут навчали ковальській, шевській та кравецькій справі. У 1888 році в Косинах було створено приватний освітній гурток, у якому можна було читати газети та книги тільки за плату. У 1903 році на кошти села відкрилася общинна бібліотека, вона мала всього 170 книг. Для поповнення книгами провадився збір коштів по всьому селу.
Немало жителів Косин в пошуках кращої долі емігрувало за кордон, зокрема в Америку. Особливо багато селян виїхало, рятуючись від голоду, у 1886 та в 1912 роках. Кількість бажаючих виїхати була настільки великою, що власті стали чинити перешкоди до виїзду. Так, у 1912 році бідняку М. Ченчері було дозволено виїхати до США на 1 рік під заклад в 300 крон; показово, що вартість всього його майна не становила й 600 крон.
Трудящі села не мирилися з жорстоким гнітом та безправ’ям. Селяни відмовлялися працювати на пана, не виконували наказів прикажчиків і чиновників, вчиняли підпали. За травень-вересень 1853 року в Косинах сталося 8 підпалів панського та куркульського майна. В 1903 році за порушення, спрямовані проти сільського представництва, було покарано 42 чол., за порушення проти збирача податків — 173 жителі. У 1869 році в селі створено окружний суд, а в 1882 році — жандармське відділення.
Великий прошарок сільськогосподарського пролетаріату, гострота класових протиріч сприяли виникненню в Косинах соціал-демократичної організації, яка була створена напередодні першої світової війни. Її організаторами були Шандор Комаромі, Ференц Молнар, Іштван Сарка.
Перша світова війна принесла жителям Косин нові страждання. До армії було взято 125 селян, 20 із них загинуло, багато повернулося покаліченими. В селі проводяться необмежені реквізиції, зростають грошові побори. Занепадають сільські промисли. Через фінансову кризу, що розгорнулась, обанкротилось Косинське відділення одного з будапештських банків, у якому мали вклади середні селянські господарства та ремісники; це прискорило їх розорення. В зв’язку з голодом, який лютував у селі, почалася шалена спекуляція продовольством. Багатії, у т. ч. і сам окружний начальник, порушуючи встановлені тверді ціни, продавали приховані продукти по високих цінах, наживалися на стражданнях селян.
Після закінчення війни багато бувших військовополонених — учасників громадянської війни в Росії та на Україні, зокрема Йожеф Бораї, Іштван Сарка, повернувшись в село, не тільки знайомлять односельчан з революційним досвідом російських робітників і селян, але й самі стають активними організаторами революційного руху. Розгортає діяльність соціал-демократична організація Косин. Велику допомогу лівим соціалістам села, які перейшли на комуністичні позиції, подавав член жупної соціалістичної організації Бела Іллеш, пізніше відомий угорський письменник. У листопаді 1918 року в селі була створена робітнича Рада на чолі з ковалем Шандором Комаромі, в складі Ференца Молнара, Іштвана Сарки та інших. Рада мала великий вплив на політичне і господарське життя села та округи. В лютому 1919 року Рада висунула до жупної адміністрації вимогу понизити ціни на муку, терміново забезпечити безробітних працею і надати їм матеріальну допомогу, видати демобілізованим солдатам та інвалідам і біднякам одяг, забезпечити село паливом, збільшити представництво робітників у комісії по забезпеченню, затвердити нове представництво села з врахуванням пропозицій Ради, відкрити каменоломні тощо.
Після перемоги пролетарської революції в Угорщині вся повнота влади в селі перейшла до рук Косинської окружної Ради, головою якої був обраний Ференц Молнар. На 7 квітня 1919 року в її складі налічувалось 30 чоловік. Із числа членів Ради було створено виконком в складі 5 чол., політичним уповноваженим округу став Шандор Комаромі. Косинська окружна Рада неухильно проводила в життя всі заходи Радянської влади. Бралось на облік майно, продовольчі запаси, провадилась боротьба з голодом і епідеміями, створювались загони Червоної Армії.
В квітні 1919 року Косинська окружна Рада здійснювала керівництво виборами до сільських, окружної та жупної Рад, боролася проти проникнення до них ворожих елементів. Трудящі Косин самовіддано захищали народну владу. Десятки трудівників, зокрема Йожеф Патакі, Янош Береш, Кароль Комарі, пішли добровольцями до лав Угорської Червоної Армії, деякі з них полягли в боях проти контрреволюції 2. Наприкінці квітня 1919 року Косини окупували війська боярської Румунії, які грабували і знущалися з населення. Окупанти вивезли кращий реманент, робочу худобу, хліб. Загальна сума збитків, завданих окупантами, становила 982 тис. чеських крон.
На зміну румунським інтервентам 20 липня 1919 року в Косини прийшли війська буржуазної Чехословаччини. Нові власті проводили ту ж політику репресій проти учасників революції. «Проведено багато арештів,— писав у цей час косинський окружний начальник.— Ще й зараз повертаються додому ті, що були рік тому червоними солдатами і які будуть передані чеській жандармерії». На селян була накладена величезна реквізиція, зокрема лише зерна — 50 вагонів. І це тоді, коли того року врожай ледве давав два-три крат насіння. Село прирікалось на напівголодне існування. У зв’язку з встановленням нового чехословацько-угорського кордону більше половини сільської землі відійшло до Угорщини. Великі угорські землевласники зберігали в Косинах свої маєтки, хоч самі й проживали в Угорщині.
На початку 1921 року в Косинах діяли спиртовий завод, паровий млин, господарський банк, кредитний банк та споживча кооперативна спілка. Тут знаходилось також окружне нотарське управління, окружне жандармське командування, жандармське відділення, інспекторат прикордонної митної сторожі, окружний суд; в селі працювали 3 лікарі та 6 адвокатів. В Косинах діяли народна і реміснича школи.
Як і раніше, всі турботи про благоустрій, культуру, соціальне забезпечення та охорону здоров’я мешканців Косин покладались на самих жителів села, з яких стягалося безліч найрізноманітніших податків. Показово, що основний податковий тягар лягав на сільську бідноту.
В зв’язку з новим державним кордоном основна категорія населення Косин — сільськогосподарські робітники—втратила можливість заробітку в маєтках Угорщини; становище селян продовжувало залишатись тяжким.
Боротьбу трудящих за свої права очолили комуністи. Вийшовши з підпілля на початку 1920 року, вони спільно з лівими соціалістами створюють окружну організацію Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі, секретарем якої було обрано Дюлу Кампо. В числі її активних членів були зокрема коваль Шандор Комаромі, швець Пал Кіш, маляр Янош Мароші та інші.
У травні 1921 року Косинська окружна організація МСП вливається в Комуністичну партію Чехословаччини. Косинські трудящі мали також свою професійну організацію, яка входила до профспілки сільськогосподарських і лісових робітників.
Вже на Першотравневі свята 1920 і 1921 рр. сільськогосподарські робітники Косин вийшли на маніфестацію під лозунгами комуністичної партії. В наступні роки відзначення політичними демонстраціями і мітингами Першотравневих свят, річниць Великої Жовтневої соціалістичної революції, Міжнародного антивоєнного дня, Міжнародного юнацького дня та інших міжнародних свят стало в Косинах традицією.
Косинські сільськогосподарські пролетарі вели наполегливу боротьбу за покращення свого становища. Найбільші страйки виноградарських робітників Косин, приурочені до початку польових робіт, відбулись у березні—квітні 1921, 1925, 1928, 1929, 1935 і 1936 років. Показовим є страйк 1929 року, коли на плантаціях припинили роботу близько 500 чоловік. Страйк був викликаний нещадною експлуатацією робітників. За 12—14 годин виснажливої праці власники платили всього 7— 10 крон, вони не хотіли навіть забезпечити селян питною водою, дати для ночівлі хлів з чистою соломою. У Косинах був створений окружний страйковий комітет, на засіданні якого були висунуті вимоги зменшення робочого дня до 10 годин, збільшення зарплати до 15—45 крон на день, визнання роботодавцями довірених осіб робітників та укладення колективної угоди. Під час страйку, що тривав з 8 по 20 квітня 1929 року, не раз відбувались сутички з жандармами та штрейкбрехерами. 16 робітників Косин було заарештовано. Страйками трудящих керували комуністи, зокрема Лайош Ковач, Йожеф Вароді, Ференц Орбни, Шандор Товт, Кароль Сатмарі.
Трудящі Косин все більше переконувались, що лише комуністи послідовно захищають їх інтереси. Не випадково комуністична партія користувалась на виборах найбільшою підтримкою. У виборах до парламенту 1929 року комуністи Косин дістали 338 голосів із 944, а в 1935 році — 450 голосів із 983, залишивши далеко позаду куркульські і угорські буржуазно-націоналістичні партії.
Угорські буржуазні націоналісти намагались затьмарити свідомість трудящих Косин отрутою шовінізму, щоб підготовити грунт для фашистської окупації. Але трудящі залишались вірними ідеям інтернаціоналізму та демократії, на своїх мітингах і зборах вони одностайно відкидали підступи реакції. Так, 8 листопада 1936 року трудящі Косин в прийнятій резолюції вимагали вжити рішучих заходів проти фашистів, висловлювали солідарність з республіканською Іспанією, вимагали надати їй допомогу зброєю. 28 серпня 1938 року, коли над Чехословаччиною нависли чорні хмари фашизму, робітники і селяни Косин у резолюції, посланій президенту Чехословаччини, засудили угорських фашистів, заявили про свою готовність виступити на оборону республіки, демократії і миру, висловились за тісні відносини з Радянським Союзом.
За період панування чехословацької буржуазії Косини не набули особливого розвитку. На 1938 рік тут проживало 2748 чол. населення; в промислах і на транспорті було зайнято 240, у торгівлі — 88 чоловік. Дедалі посилювалось класове розшарування, збільшувалась кількість безземельних і малоземельних селян, які жили за рахунок найму. На 1938 рік у Косинах було 140 безземельних господарств, 155 — малоземельних, переважна більшість землі належала поміщикам.
На 1938 рік у селі були угорська школа з 8 вчителями та одна чеська школа з 2 вчителями.
З окупацією у 1938—1939 рр. Закарпаття фашистською Угорщиною в Косинах, як і по всьому краю, запанував жорстокий терор, грабунки. Фашисти знущаються з трудящих людей, стягають все зростаючі побори, розпалюють національну і релігійну ворожнечу. Тільки прямий грошовий податок села у 1939 році становив 12 860 пенгів; надзвичайні надбавки до нього в кілька разів перевищували суму самого податку. В роки війни реквізиції не обмежувались ніякими нормами.
Трудящі голодали. «Я,— писав окружний начальник у березні 1942 року,— зустрічався з таким голодом і злиднями, що перевищує всяке уявлення. 90 проц. жителів зовсім не має продуктів харчування. Діти зовсім без одягу і взуття, в більшості випадків сидять у засмічених колибах і не виходять цілу зиму на свіже повітря. Там, де і зустрів продукти, було не більше ніж один кілограм муки або хліба, каструля кислої капусти і більше нічого. Були і такі хати, де зустрів варені страви: у воді зварену квашену капусту, нічим не заправлену. І цю страву їли без хліба. У інших хатах матері давали дітям їсти муку, зварену у воді». Батраки багатія Фендриха жили з сім’ями у розваленому бараку, за мізерну плату вони змушені були працювати разом із своїми сім’ями щоденно по 12—14 годин. Багато з них хворіло. Проти тих, хто виявляв найменше незадоволення, піджупан вимагав вживати найсуворіших заходів, тобто бити і арештовувати. «Порушенням,— наказував він,— вважати і те, коли поденщик не працює зі сходу сонця до заходу».
152 жителі Косин було забрано в армію та 213 — у примусові робочі табори, їх родини були кинуті напризволяще. 58-річний Ференц Санісло, інвалід першої світової війни, чотири сини якого було забрано в робочі табори, залишився з 6 малими дітьми без найменшої допомоги. Старшого сина Арпада, який поскаржився на це командиру, було притягнуто до військового суду за «образу властей». Фашисти кинули до концентраційних таборів близько 600 громадян єврейського походження, переважна більшість з них була вбита. Окупанти жорстоко переслідують комуністів, усіх, хто виявляє симпатії до Радянського Союзу. Та вже на початку 1939 року в Косинах розгортає діяльність нелегальна комуністична організація. У жовтні 1941 року після катувань були ув’язнені комуністи Павло Магура і Шандор Боднар.
Довгожданий день визволення настав 26 жовтня 1944 року, коли в Косини увійшли війська 4-го Українського фронту. Вийшли з підпілля і відновили діяльність комуністи села. Секретарем партійної організації, яка в 1945 році налічувала 46 членів, було обрано Павла Магуру. Створюється Народний комітет Косин, до якого увійшло 18 трудівників села. Головою комітету було обрано Карела Комарі, а заступником — Шандора Боднара. Для охорони громадського порядку 13 сільської бідноти організовується народна дружина в складі 36 чоловік. Народний комітет провадить заходи по ліквідації наслідків воєнних дій, зокрема по ремонту доріг і мостів, надає допомогу голодуючим. Із фондів 4-го Українського фронту в січні 1945 року для бідняків села було виділено 40 цнт пшениці.
Під керівництвом окружного комітету КПЗУ Народний комітет провадить перші соціалістичні перетворення. Було взято на облік всі землі та виноградники Косин, між сільською біднотою поділено 965 га бездоглядних земель та 235 кадастральних угрів виноградників.
У квітні 1945 року створюється виноградарське кооперативне господарство на чолі з Є. Лобаєм; йому було передано 70 кадастральних угрів виноградників та інвентар націоналізованих маєтків.
Уже в травні 1945 року землю одержали 182 сім’ї безземельних та 30 сімей малоземельних селян. Крім того, село прийняло із верховинських районів 80 безземельних родин, яким Народний комітет надав землю, житло та все необхідне для життя. При проведенні земельної реформи сільський Народний комітет опирався на створену в селі земельну громаду. Вона вела облік та розподіл земель, допомагала бідноті насінням, організовувала супряги. Під контроль Народного комітету було поставлено млин, 2 каменоломні, завод содової води, ремісниче виробництво; невдовзі вони були передані державним та кооперативним організаціям. У березні 1945 року в Косинах став діяти магазин споживчої кооперації. Було налагоджено також забезпечення, і в першу чергу безробітних та малоземельних селян, фондованими товарами — мукою, м’ясом, цукром тощо з запасів, виділених Радянським урядом на допомогу трудящим Закарпаття.
На початку 1945 року була відкрита дільнична амбулаторія, в якій стало трудитись 4 медичних працівники. Почала діяти аптека, відкривається хата-читальня, налагоджує роботу школа.
Трудящі Косин одностайно підтримали Маніфест Першого з’їзду Народних комітетів про возз’єднання з Радянською Україною. Створена після возз’єднання шляхом реорганізації сільського Народного комітету сільська Рада закріпила перші соціалістичні перетворення.
У березні 1946 року трудящі Косин вперше проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних на виборах до Верховної Ради СРСР.
Створене виноградарське кооперативне господарство увійшло в 1946 році до Іванівського винрадгоспу як його відділення. Того ж року в селі виникає пункт первинної переробки винограду. Трудящі все більше переконувались у перевагах колективного ведення господарства. У березні виникає ініціативна група по створенню колгоспу, а дещо згодом — колективне господарство у складі 28 родин. Головою правління новоствореної артілі було обрано Шандора Боднара, замісником — Лайоша Ковача і членом правління — Розу Газдача. Для посіву члени колгоспу дали власний посівний матеріал.
Куркулі повели проти створення колгоспу шалену агітацію. Але всі підступи ворогів були марними. 24 червня 1948 року на загальних зборах ініціативної групи було створено колгосп, який названо ім. Енгельса.
Правління артілі в складі 5 чол. очолив Лайош Ковач. За рішенням сільської Ради колгоспу було виділено 159 га землі, у т. ч. 21 га виноградників. 16 грудня 1948 року на загальних зборах колгоспників за участю 700 чол. було прийнято статут колгоспу. В рішеннях зборів зокрема було зазначено: «Не приймати куркулів, бо вони ведуть агітацію на шкоду колгоспу». 23 серпня 1948 року територіальна сільська партійна організація КП(б)У була перетворена в партійну організацію колгоспу, її секретарем було обрано старого комуніста Шандора Боднара.
На початку 1949 року було завершено суцільну колективізацію села. За колгоспом на вічне користування закріплювалось 623 га орної землі, 148 га садів та виноградників, 73 га пасовиськ, 96 га сінокосів, 72 га присадибної землі. На той час у артілі налічувалось усього 13 корів, 60 свиней, 50 овець, 60 коней. Машини і реманент були примітивні, переважно усуспільнені колгоспниками.
Партійна організація і сільський актив розгорнули напружену роботу за організаційне зміцнення колгоспу. Артіль звільнялась від куркульських елементів. Для кращого задоволення потреб трудящих, які не мали присадибних ділянок, за рішенням правління колгоспникам було виділено городи по 0,15—0,25 гектара.
У березні відкрито колгоспні ясла, що створювало кращі умови для виховання дітей і залучення жінок до праці.
Велику роль у зміцненні колгоспу відігравали передовики виробництва. Ланковий колгоспу Янош Барат у 1949 році зібрав із закріпленої за ним площі по 106 цнт винограду з гектара, а колгоспниця Магдалина Бакша — по 112 цнт; за видатні успіхи вони були удостоєні звання Героїв Соціалістичної Праці.
У 1950 році до колгоспу ім. Енгельса приєднується колгосп сусіднього села Заставного «Червоний маяк». У 1952 році було ліквідовано Косинське відділення винрадгоспу, а його виноградники передані колгоспу, який неухильно зміцнювався. Зростала технічна оснащеність, удосконалювалась організація праці. У 1956 році колгосп посіяв пшеницю за два робочих дні, а кукурудзу — за 10 днів.
Господарство стало одним з кращих у районі. У 1958 році до нього приєдналися економічно слабші колгоспи «Нове життя» с. Деренківця та колгосп «Правда» с. Рафайлового; об’єднане господарство налічувало 1483 двори, де проживало 5470 колгоспників, земельний фонд досяг 4567 гектарів. У 1961 році артіль побудувала новий млин з маслобойнею. Тільки у 1963 році на ньому було перероблено 21,9 тис. цнт пшениці та 1615 цнт соняшника.
Колгоспники наполегливо працювали, неухильно покращуючи свої досягнення. Вівчар І. Фаркаш у 1959 році домігся по 5,2 кг настригу вовни від кожної закріпленої вівці. За прикладом В. Гаганової він передав своїх овець іншому вівчару, а сам взявся доглядати за слабшими. Комуністи йшли на найтрудніші ділянки виробництва. Бригадир Бела Кіш на ділянці 110 га зібрав по 70 цнт винограду. Ланкова Шімон при плані 445 цнт зібрала 978 цнт винограду. Глибоку пошану своєю невтомною працею завоював у колгоспників тваринник Томаш Дешко. В 1964 році собівартість м’яса була знижена ним до 0,83 крб. за центнер, тоді як на сусідній фермі вона становила 1,5 карбованця. Того року закріплена за ним свиноферма дала 16 тис. крб. чистого прибутку.
Досвід діяльності колгоспу показав, що великі розміри господарства недоцільні. Тому в 1965 році колгосп ім. Енгельса було розукрупнено. В його складі залишились землі сіл Косин і Деренківця, всього 840 дворів з 2333 працездатними колгоспниками. За колгоспом було закріплено 1763 га орної землі, 348 га пасовиськ, 35,5 га лісу та 220 га виноградників.
Неухильно розвивалось тваринництво колгоспу. Доля грошових прибутків від тваринництва у 1966 році збільшилась порівняно з 1964 роком від 30 до 73 процентів. На 1967 рік у колгоспі було 369 корів, 1540 овець, 917 свиней. Поглибилась механізація та електрифікація виробництва. На 1 січня 1968 року артіль мала 21 трактор, 14 автомашин, 7 комбайнів, механізовану кормокухню, електричне водопостачання тощо. Це сприяло значному росту продуктивності праці та зменшенню собівартості продукції.
Колгосп докладає великих зусиль до зміцнення економіки, розширення і вдосконалення своєї виробничої бази. В 1966 році колгосп вклав у виробництво 197,6 тис. крб., що становило 28 проц. усіх грошових доходів. У 1967 році неподільні фонди артілі досягли 1618 тис. карбованців. Зросла врожайність основних сільськогосподарських культур та продуктивність тваринництва. Середній врожай за 1964—1966 рр. становить в середньому: пшениці — 15 цнт з га, ячменю — 17,2, кукурудзи — 25 цнт, що принаймні на 30—40 проц. більше того, що збиралось на цих землях до створення колгоспу. Належна увага приділяється розвитку виноградарства. Зростає продуктивність тваринництва. У 1968 році надій на одну корову збільшився порівняно з 1961 роком на 750 кг і досяг 1970 кілограмів. Ще кращих результатів досягли передові доярки. Доярка М. І. Сабо надоїла в 1965 році від закріплених за нею 13 корів по 2008 кг молока, а доярка М. І. Гогерчак — по 2375 кілограмів.
Виросло і розквітло нове соціалістичне село Косини. За роки Радянської влади тут побудовано 4900 кв. м житлової площі. Для забудовників колгосп безплатно виділив ділянки, надав допомогу транспортом та будівельними матеріалами. Багато колгоспників дістало кредити Держбанку. Було заасфальтовано шлях від райцентру до села та головну вулицю, прокладено нові тротуари.
Невпинно зростає добробут трудящих села. Середня оплата одного робочого дня колгоспника у 1967 році становила 4,67 карбованця. Виросла також заробітна плата робітників і службовців. В користуванні трудівників є присадибні ділянки, з яких вони повністю забезпечують потреби в овочах і картоплі. Майже в кожному дворі є по 200—300 кущів винограду.
Значно розширилось пенсійне забезпечення трудящих Косин. На 1967 рік пенсії одержували 46 робітників і службовців, 209 колгоспників села. Крім того, надавалась допомога багатодітним матерям.
Ріст доходів забезпечує постійне зростання купівельної спроможності населення. Товарооборот Косинського ССТ зріс з 215 тис. у 1948 році до 22978 тис. крб. у 1967 році. Споживче товариство села має 15 торговельних підприємств. По типовому проекту споруджено торговельний комбінат, де розміщені магазини промислових і продовольчих товарів, чайна, реконструйовані приміщення та виділені в самостійні підприємства культмаг, госпмаг, взуттєвий, хлібний, меблевий і книжковий магазини, магазин готового одягу та головних уборів. Працівники Косинського ССТ стали новаторами кооперативної торгівлі. Турбота про покупців стоїть у них на першому місці. За творчу працю і постійне перевиконання плану товарообігу вже до 1965 року ССТ шість разів завойовувало перехідний червоний прапор та премії правління Центросоюзу, дев’ять разів — Укоопспілки, двадцять разів — райспоживспілки. Колектив ССТ завоював 114 різних почесних грамот, багато премій. Ще в 1962 році ССТ присуджено почесне звання «ССТ комуністичної праці».
Із 1945 року ССТ незмінно очолює М. І. Клайн. За заслуги в розвитку торгівлі 5 листопада 1965 року його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
На високому рівні медичне обслуговування трудящих. Асигнування з сільського бюджету на охорону здоров’я в 1968 році збільшились порівняно з 1950 роком у 9 разів і становлять 43 тис. карбованців. Дільнична лікарня села має 25 ліжок; при ній створено терапевтичне, дитяче та пологове відділення, де працюють три лікарі та 15 чол. середнього медичного персоналу, яких очолює досвідчений лікар-педіатр Л. Т. Смоланка. Великою повагою в селі користується акушерка Г. М. Роман; пологове відділення лікарні стало базою передового досвіду всього району. В селі діє дитячий садок-ясла, у 1961 році відкрито колгоспний пансіонат на 60 ліжок.
Створені всі умови для культурного відпочинку колгоспників. Молодь має спортивний майданчик, стадіон.
У середній школі села, з угорською мовою навчання на 1967 рік навчалось 520 учнів. Крім того, у вечірній середній школі набувають знань 85 колгоспників. В селі працює великий загін учителів, який налічує 40 чоловік. У Косинах вже давно покінчено з неграмотністю і майже не залишилось малограмотних. Близько 200 колгоспників, робітників та службовців села мають середню освіту, багато трудівників здобули вищу освіту або вчаться у вузах.
Поліпшується матеріальна база шкіл. Асигнування з сільського бюджету на освіту зросли з 12,6 тис. крб. у 1950 році до 38 тис. крб. у 1968 році.
В селі діє кінотеатр для демонстрування широкоекранних фільмів. Все більше в життя трудящих входить книга. В селі працюють сільська, колгоспна та шкільна бібліотеки, в яких налічується понад 12 тис. книг. Багато колгоспників та робітників мають власні бібліотеки, в яких зібрано по 500—1000 та більше томів. Сільський книжковий магазин щороку продає книг на суму понад 4860 карбованців.
Культурні запити трудящих неухильно зростають. Косинське ССТ продало населенню у 1966 році культтоварів на 80,9 тис. крб., що у порівнянні з 1949 роком більше, ніж у «вісім разів.
Ще кращим стане село в найближчі роки. Тут буде споруджено Будинок культури, комбінат побутового обслуговування, три залізобетонні мости, замощено нові вулиці тощо.
В. Я. МІСЮРА, М. Є. РОТМАН, Д. В. СМОЛАНКА