Вари, Берегівський район, Закарпатська область
Вари — село, центр сільської Ради, розташоване при впадінні ріки Боржави в Тису, за 11 км на південь від Берегового. Населення — 3114 чоловік.
На території села виявлено залишки старослов’янського городища IX—XI століть. За твердженням угорського літописця Аноніма, на місці Варів ще до приходу угорців був дерев’яний замок Боршо, в якому проживали підлеглі східнослов’янського князя Салана. У 826 році після триденної облоги замком оволоділи угорці. Населений пункт, що виник тут, був значним для того часу; він став центром старослов’янського замково-територіального утворення — жупи, яка мала ту ж назву. Після татарської навали 1241 року замок став занепадати; жупа одержала нову слов’янську назву — Берег. В пізніший період ця місцевість заселяється угорцями, село зростає і одержує іншу назву — Вари.
В середині XIV століття село стало власністю королеви Єлизавети; грамотою 1354 року йому надаються привілеї на володіння землями та лісами, на самоуправління і суд; на той час такі права мали тільки великі міста. Серед інших привілеїв жителі Варів дістали право мати млин. Розвивається землеробство, свинарство; табуни свиней для випасу на жолудях селяни виганяли аж у ліси між Іршавою та потоком Шуго. В 1463 році феодал Іршави, Ілошваї, який вважав ці ліси своїми, наказав взяти за це з жителів Варів податок — десятину.
В XV столітті власники села часто мінялись. У 1458 році Вари, як королівська власність, були віддані Мукачівському замку, на користь якого селяни і виконували феодальні повинності.
З часом кріпосницький гніт посилюється. Селяни змушені були платити все більші податки та виконувати все зростаючі повинності. Жителі Варів взяли активну участь у селянському повстанні під проводом Дєрдя Дожі. В 1514 році село стало місцем воєнних сутичок. Ополчення мармороських феодалів пограбувало й спустошило Вари.
Після поразки повстання становище селян погіршується. Замок дедалі збільшує повинності, порушуючи раніш отримані привілеї, намагається перетворити міщан у звичайних кріпаків. Тому селяни Варів стали добиватись підтвердження наданих їм привілеїв. У 1525 році Вари дістали підтверджувальну грамоту на привілеї. В 1573 році жителі Варів були звільнені від сплати дорожніх і мостових мит на всій території Угорщини. Вже наприкінці XVI століття при реформатській церкві провадилось навчання грамоті.
Під час турецько-австрійської війни в 1566 році татарські орди, проходячи через Вари, зруйнували село; 38 кріпацьких сімей було забрано в полон. Хоч Вари і зазнавали частих руйнувань від рук напасників, все ж у XVI—XVII століттях вони були одним з найбільших населених пунктів Березької жупи. За переписом 1645 року, в селі налічувалось 109 кріпацьких родин з тяглом (кіньми або волами), 61 без тягла, 29 вдовиць, 30 слуг, 25 наймитів з хатою, але без землі.
В середині XVII століття Вари разом з усією Мукачівською домінією стають власністю трансільванських князів Ракоці. Під час війни Трансільванії з Польщею польські війська, що вдерлись сюди в 1657 році, серед інших населених пунктів ущент зруйнували також і Вари. У 1661 році село зазнало спустошливого набігу турків.
У Варах значного розвитку набрало ремісництво, зокрема вичинка шкір та шевський промисел. Уже в 1676 році шевці міста добилися привілею на створення свого цеху, якому давалось право внутрішнього самоуправління — виборів старости цеху, прийому та виключення з цеху майстрів, визначення правил внутрішнього життя. У 1675 році Вари дістають від Софії Баторі за 100 форинтів млин на річці Боржаві.
На 1699 рік у Варах було 137 кріпацьких родин, що мали земельні наділи, за користування якими належало сплачувати 194 форинти податку. Весь щорічний грошовий податок села становив 1700 форинтів. Крім того, селяни змушені були платити з посівів дев’ятину пану та десятину королю, доставляти щорічно в маєток пана десять корів, обробляти поміщицькі поля і виноградники, ловити пану рибу, утримувати в порядку дороги і мости, платити десятину з худоби тощо. Село належало до Мукачівської домінії, на користь якої і виконувались усі ці повинності.
Вари та сусідні села стали центром, де зародилось повстання проти габсбургської монархії, в якому спільно виступило угорське і українське населення. Повстання почалось 21 травня 1703 року; його очолив вихідець із сусіднього села Торпа—Томаш Есе. Згодом на чолі повстання став Ференц II Ракоці; до лав його армії із Варів пішло 60 куруців.
Після поразки повстання, коли Ференц II Ра-коці був позбавлений усіх своїх маєтків, Вари перейшли до казенних володінь; у 1728 році село в складі усієї Мукачівської домінії було подароване австрійському графу Шенборну. Прагнучи збільшити зиски, нові власники сприяли розвиткові ремесла і торгівлі. У 1734 році Шенборн дозволив проводити в селі 6 ярмарків на рік. Разом з тим права селян на прибутки від торгівлі і ремесла були обмежені, а повинності збільшені. В той період цехи часто скаржились жупним зборам і королю на утиски з боку домінії. Після ряду скарг жупні збори в 1761 році підтвердили привілеї шевського цеху. Та утиски з боку домініального управління не припинялись.
На 1775 рік у Варах налічувалось 1230 жителів, у т. ч. дворян — 61, цехових майстрів — 2, селян-кріпаків з землею — 144, желярів — 58, військових — 2, службовців — 33. На той час у селі було 4 вулиці, 237 будинків.
Чим далі права жителів села обмежуються, повинності селян зростають. У 1812 році на суді знову були переглянуті умови угоди між Варами і домінією. За новою угодою із 209 кріпацьких дворів село сплачувало 168 форинтів податку.
Показово, що староста та 6 членів місцевого управління від податку звільнялись. Крім того, в рахунок панщини село платило 416 форинтів. Поміщику належали прибутки від корчми, забою худоби, помелу зерна (в селі було два водяні млини), мита з моста тощо. Крім того, поміщик мав право ревізії та відміни рішень сільського представництва.
У 1816 році закріпачене населення Варів налічувало 1370 чоловік, у т. ч. селян із землею — 249, піджелярів — 40. У березні 1839 року жителі Варів та інших навколишніх сіл звернулись до муніципальної комісії Березької жупи із скаргою, в якій просили, щоб Шенборн звільнив їх від повинностей за викуп.
Населення Варів активно відгукнулось на революцію 1848—1849 років. Як тільки стало відомо про створення Національної гвардії, 17 березня 1848 року у Варах почалося формування загону добровольців, в армію Кошута пішли десятки селян-добровольців. Близько десяти жителів села за участь у революції були кинуті австрійськими властями до в’язниці.
Після поразки революції гніт та визискування селян посилюються. Зростає податковий тягар, що не могло не викликати опору селян. Так, наприклад, у 1859 році селянин Гашпар Дем’ян прогнав зі свого подвір’я екзекутора, за що був притягнутий до судуг.
З часом село зростає, на 1862 рік кількість його населення досягла 2160 чоловік. У селі працювало 60 ремісників та торговців, у т. ч. 6 ковалів, 6 шевців, 3 столяри, 4 кравці тощо. Та у 80-х роках XIX століття через епідемії та внаслідок еміграції знедоленої бідноти до країн Європи і в Америку чисельність жителів Варів зменшується, в 1881 році вона становила 1948 чоловік.
У зв’язку з швидким розвитком промисловості у великих містах Угорщини, ремесло Варів не витримує конкуренції і занепадає. Населення села стає переважно землеробським.
За переписом 1900 року, тут налічувалось 523 будинки, проживало 2475 чоловік. Із 293 сільських господарств 65 були малоземельними, 12 половинниками, 350 селян взагалі не мали своєї землі і працювали у куркулів та поміщика по найму. Отже, на той час склався значний прошарок сільського пролетаріату та напівпролетаріату. Про швидкий процес обезземелення селян Варів у другій половині XIX — початку XX століття свідчить, зокрема, той факт, що берегівські банкіри і підприємці у 1909 році скупили в селі 280 дрібних ділянок розміром від 100 до 900 квадратних сажнів. Для Варів характерною була надзвичайна розпиленість земельних ділянок, що склалась протягом століть шляхом поділу селянських господарств на все дрібніші — 7000 кадастральпих гольдів землі, що були у власності села, ділились на 10 тис. малесеньких ділянок. Облік землі був надзвичайно заплутаним; «земельну книгу» Варів довелося укладати понад 10 років (з 1898 по 1909 рр.).
У зв’язку зі збільшенням поголів’я худоби для села все гострішою ставала проблема пасовиськ. Щоб збільшити їх площу та убезпечити село від частих повеней, наприкінці XIX століття була споруджена велика земляна дамба і прокопане нове штучне русло Боржави. Старе ж русло, яке йшло через село, стало зватися Мертва Боржава.
Сільські власті не впорядкували виниклої водойми, влітку вода в ній псувалась, озеро стало розсадником інфекційних хвороб. За літо 1893 року від захворювань та голоду померло 150 дітей. На прохання упорядкувати озеро жупне водо-регуляційне товариство відповіло, що бідняки села не варті тих затрат, яких вимагає упорядкування. У 1904 році через Боржаву на село Четове було побудовано залізобетонний міст. У селі була створена господарська спілка, в якій верховодили багатії.
На початку XX століття становище сільської бідноти погіршується. Позбавлена роботи в селі, вона шукала заробітків на виноградниках Берегового, в поміщицьких маєтках Угорщини, де селянам платили по 25—30 жалюгідних крейцерів на день. Щоб тримати трудівників у покорі, в 1897 році у Варах було відкрите жандармське відділення з 6 жандармами.
Не тільки злидні, а й темрява та неуцтво гнітили селян. У 1900 році майже половина жителів села була неграмотною. Решта ж могла тільки читати й писати.
У Варах діяла тільки церковнопарафіальна школа. В 1898 році міністерство освіти після численних прохань погодилось-таки відкрити у селі державну початкову школу при умові, що жителі Варів куплять ділянку, побудують приміщення, будуть платити в казну 5 проц. річних від своїх прибутків. Хоч школа й була побудована, власті здали її приміщення в оренду фабриці в’язальних виробів.
Багато горя та страждань зазнали селяни Варів під час першої світової війни. Майже всі дорослі чоловіки (450 жителів) були взяті в армію; багато з них загинуло, на селян накладались грабіжницькі реквізиції, великі податки.
Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в село принесли колишні військовополонені. У Варах була проведена демонстрація, розгромлено нотарське управління.
Після встановлення Радянської влади в Угорщині у Варах створюється Рада робітників, солдатів і селян, яку очолює вчитель Габріеліс Йожеф. Було взято на облік поміщицькі та куркульські землі, сільській бідноті надавалася допомога хлібом та майном, провадився запис добровольців до Червоної Армії.
Та здійснення заходів молодої Радянської влади було перерване румунською окупацією. Наприкінці квітня 1919 року село зайняли війська боярської Румунії. Встановився режим терору та грабунків.
Окупанти кинули до в’язниці активістів Радянської влади, зокрема Габріеліса Йожефа та його дружину, примусили бідняків повернути надане їм майно та хліб 3. Так, інваліду Ференцу Сарка, який просив допомогу з 1915 року і одержав її від сільської Ради, було наказано повернути її під загрозою кари.
На початку серпня 1919 року Вари зайняли війська буржуазної Чехословаччини. Становище трудящих майже не змінилось на краще. Голод, безробіття, малоземелля залишилися і надалі.
Власті змушені були офіційно визнати, що переважна більшість жителів Варів — 1507 чол., голодує. У травні 1921 року в селі було створено організацію Комуністичної партії Чехословаччини; вона налічувала 17 чоловік. Серед її активістів були, зокрема, Б. Віро, К. Варга, Ш. Варга, Я. Йовзан, Г. Молнар. Авторитет комуністів неухильно зростав. Вже у виборах до сільського представництва вони дістали майже половину всіх голосів — 474 і послали у представництво 12 депутатів.
Тяжким болем відізвалась у серцях трудівників Варів звістка про смерть В. І. Леніна; 26 січня 1924 року в селі відбувся масовий траурний мітинг. В наступні роки в дні революційних свят, зокрема 1 Травня, Великої Жовтневої соціалістичної революції, сільська біднота — переважна більшість жителів, збирались під прапором комуністичної організації. У виборах сільського представництва 1928 року комуністи села дістали вже абсолютну більшість голосів. Секретар партійної організації Бертолон Віро був обраний старостою. Але власті, нехтуючи волею виборців, призначили старостою урядового комісара.
Важливе місце в класовій боротьбі трудящих Закарпаття займали страйки виноградарських робітників Варів, що відбулись у березні—квітні 1921, 1925, 1929, 1935 і 1936 років. Особливо напруженим був страйк у березні 1929 року, яким керував представник крайового комітету КПЧ І. Мондок. Страйкарі вимагали підвищення поденної плати до 15—40 крон, зменшення робочого дня до 10 годин та підписання колективної угоди. Спроби власників виноградників зірвати страйк вербуванням штрейкбрехерів були марними. Жандармерія арештувала багатьох робітників, 7 з них було ув’язнено. Та страйкарі добились часткових успіхів.
Надійною опорою комуністів була масова сільська організація — Об’єднання трудящого селянства. У роботі першого установчого з’їзду в Мукачевому 11 вересня 1932 року взяли участь і делегати села. Організація Об’єднання трудящого селянства Варів згуртовувала селян на боротьбу проти екзекуцій, за списання боргів, проведення земельної реформи. Її представник Бертолон Віро в складі делегації, обраної 14 листопада 1935 року на IV з’їзді ОТС, від імені закарпатського селянства вручив чехословацькому уряду меморандум з викладом економічних і політичних вимог селянства.
Трудящі Варів завжди були вірні ідеям інтернаціоналізму та класової солідарності. Виступаючи на підтримку іспанських республіканців, на зборах і маніфестаціях вони вимагали надати трудящим Іспанії допомогу в боротьбі проти заколотників. Селяни виступали за зміцнення відносин з Радянським Союзом, за перемогу єдиного народного фронту.
Зміцнювався авторитет комуністичної організації села, зростала її чисельність. Тільки протягом жовтня 1937 року вона збільшилась на 15 чоловік. Комуністи Варів послідовно викривали підступні дії угорських буржуазних націоналістів, виступали проти фашизму. Особливо масовою була антифашистська демонстрація 4 вересня 1938 року.
Напередодні другої світової війни у Варах проживало 2924 чол., налічувалось 646 будинків. Промисловий розвиток обійшов село, його жителі, як і раніше, займалися переважно сільським господарством: у 1938 році із 1230 чол. самодіяльного населення у сільському господарстві було зайнято 1072, у ремеслі та торгівлі — 33 чол., поденщиків було 34 тощо.
Ддя Варів характерним було глибоке класове розшарування. Із усіх 517 господарств села 354 були напівпролетарськими з землею всього лише до 5 кадастральних гольдів, 152 середняцьких господарства мали від 5 до 20 кадастральних гольдів, 11 куркульських — понад 20 кадастральних гольдів.
В общинному землеволодінні села (спільне користування лісом та луками) верховодила купка сільських багатіїв, яким належала основна доля общинної землі. Крім того, реформатська церковна община володіла 66 кадастральними гольдами кращої землі. На 1938 рік у селі налічувалось 202 поденщики; багато сільської бідноти виїхало в пошуках кращої долі за кордон.
10 листопада 1938 року Вари були окуповані військами фашистської Угорщини. Запанував лютий терор. Посилився податковий гніт. У 1942 році селянська сім’я платила 11 прямих податків: за землю, житло, прибутковий податок, на утримання інвалідів і сиріт, санітарний податок, державний податок на охорону сім’ї, воєнний, жупний податок, дорожний та податок на собак. Селян обдирали шляхом нескінченних, нічим не обмежених реквізицій. У 1942 році, наприклад, село повинно було здати 23 тонни кукурудзи, 25 тонн картоплі, у вересні 1943 року — 67 голів худоби по 400 кг кожна. Багато селян голодувало, росло безробіття. На грудень 1939 року роботи не мало 350 жителів. На все село був тільки один лікар, та і його посаду у 1943 році було ліквідовано. Понад 30 проц. новонароджених помирало; у Варах періодично лютували епідемії.
Не кращою була і справа народної освіти. В 1941 році із 500 дітей шкільного віку навчалось лише 208, близько 20 проц. дорослого населення було неграмотним. Влітку 1944 року в селі була розміщена військова частина, яка зайняла школу, господарські будівлі та хати селян; убогим селянським господарствам наносилась велика шкода.
В угорську фашистську армію було забрано 180, у трудові воєнні табори — 315 чоловік. Окупанти умертвили в таборах смерті понад 200 жителів Варів. Загальна сума збитків, заподіяних окупантами селу, досягла 56 500 пенгів.
Окупаційний режим викликав опір з боку трудящих. Селяни ухилялись від виконання військових робіт, саботували накази окупантів. Так, селянина Лайоша Папа силою було змушено виконувати військові повинності.
28 жовтня 1944 року війська 4 Українського фронту визволили Вари від німецько-угорських фашистських окупантів. Зразу ж після визволення створюється сільський Народний комітет — орган влади трудящих. Делегати Варів — Габор Молнар та Ендре Кароді на І з’їзді Народних комітетів у листопаді 1944 року в Мукачевому разом з іншими делегатами голосували за возз’єднання з Радянською Україною. Трудящі Варів на загальних зборах одностайно підписали Маніфест І з’їзду Народних комітетів Закарпатської України.
Очолені партійною організацією, селяни Варів розгортають роботу по налагодженню мирного життя. Надається допомога сім’ям голодуючих; в січні 1945 року серед бідноти було розподілено 13,5 тонн пшениці, виділеної селу в дар із фондів 4 Українського фронту. На початку 1945 року створюється споживче товариство, через яке почалось організоване постачання необхідних промислових і продовольчих товарів. В лютому—березні 1945 року стала діяти дільнична лікарня; санітарні підрозділи Червоної Армії забезпечили її необхідним обладнанням та ліками.
Вже в січні 1945 року розпочинаються заняття у відбудованій сільській школі.
Весною 1945 року в селі створюється земельна громада, опираючись на яку Народний комітет провів земельну реформу. Безземельна та малоземельна біднота одержала по 1,5—3 га землі на кожну родину. Була організована взаємодопомога насінням, тяглом та реманентом.
Значну допомогу в обробітку землі селянам надавала Берегівська МТС. Одержавши землю, біднота на досвіді стала переконуватись у перевагах колективного ведення господарства. Весною 1948 року в селі створюється ініціативна група по організації колгоспу, а 4 липня 1948 року виникає сільськогосподарська артіль. До кінця цього року в селі було усуспільнено 190 га землі, 6 га виноградників, 14 коней, 14 волів тощо.
Діяльну роботу по створенню сільськогосподарських артілей провадили сільські комуністи та активісти — Я. Бароцкі, Я. Єрдей, Е. Галас, Г. Мештар, І. Фозекош та інші. У 1949 році в селі створюється ще один колгосп; на початок 1950 року була завершена суцільна колективізація села, обидва колгоспи об’єдналися.
Вже на кінець 1950 року колгосп досяг відчутних успіхів. На той час він мав 1990 га землі, в т. ч. 81 га виноградників. Під урожай 1950 року було посіяно 927 га озимини, в т. ч. 52 га понад план, перевищено планові завдання по приросту поголів’я худоби. Того року в артілі налічувалось 480 голів великої рогатої худоби, 226 овець, 240 свиней. Було побудовано конюшню, свинарник тощо. Колгоспники Варів вийшли переможцями у соціалістичному змаганні з артіллю с. Боржави. Ланка по вирощуванню тютюну та дві виноградарські ланки значно перевищили планові завдання по врожайності і одержали додаткову преміальну оплату. В 1950 році колгосп отримав 2,2 млн. крб. прибутку. В селі провадилось бурхливе житлове будівництво. Тільки з осені 1949 по осінь 1950 року добротні житлові будинки спорудили 56 колгоспників. Бідняк Іштван Пал прожив бездомним 46 років; він і мріяти не міг про побудову власної хати. Та через два роки сумлінної праці він з допомогою колгоспу звів собі просторий світлий будинок.
У 1954 році колгосп Варів об’єднався з колгоспами сіл Боржави та Мужієвого. Новостворена артіль «Червоний прапор» з центром у с. Боржаві стала розвиватися швидкими темпами. Вже на кінець 1955 року неподільні фонди артілі зросли до 1,92 млн. крб., а в 1956 році прибутки колгоспу становили 3,197 млн. карбованців.
На 1 січня 1968 року сільськогосподарські угіддя колгоспу досягли 3170 га, у т. ч. орної землі — 2300, сінокосів — 166, пасовиськ — 360, багаторічних насаджень — 344 гектари. Колгосп перетворився у високомеханізоване господарство, в користуванні якого на 1968 рік було 24 трактори, 16 автомашин, 10 комбайнів. Всі основні трудомісткі процеси в тваринництві механізовані та електрифіковані. До 1961 року було повністю механізовано вирощування озимих, гороху, кукурудзи, соняшника.
Значно зросла врожайність усіх сільськогосподарських культур. В 1966 році було зібрано пшениці по 21,6 цнт з га, зернових — по 18,6 цнт, картоплі — по 143 центнери. Завдяки впровадженню механізації та вдосконаленню організації виробництва неухильно зростала продуктивність праці. Якщо у 1950 році вартість готової продукції на один людино-день затраченої праці становила 5,9, то в 1967 році — 7,07 карбованця.
Наслідуючи приклад передових артілей, колгосп розробив і в кінці 1961 року запровадив систему щомісячної грошової оплати. Трудівники Варів схвально сприйняли перехід на новий порядок оплати праці.
Колгосп «Червоний прапор» успішно впроваджує господарський розрахунок. На основі глибокого економічного аналізу було виявлено нові резерви підвищення виробництва молока та м’яса. Це дало змогу протягом одного 1967 року довести виробництво молока на 100 га сільськогосподарських угідь до 317 центнерів.
Разом з тим заробітна плата тваринників зросла на 50—60 процентів.
Село Вари становить в колгоспі «Червоний прапор» окрему комплексну бригаду, яку очолює бригадир Т. Я. Варга. На 1968 рік за бригадою закріплено 1692 га землі, у т. ч. орної — 1318, садів — 6, виноградників — 52, сінокосів і пасовиськ —316. Провідними галузями виробництва є вирощування зернових, виноградарство та м’ясо-молочне виробництво. В бригаді створені окремі виробничі ланки по вирощуванню кукурудзи, винограду, тютюну тощо. Бригада має 35 виробничих будівель — у т. ч. корівники, водокачку, гаражі, пилораму.
За високі виробничі досягнення урядових нагород удостоєно 30 колгоспників. Зокрема, у 1956 році орденом Леніна нагороджено ланкового городньої ланки Г. Г. Байзата, а також кукурудзовода А. Ш. Варгу.
Разом з колгоспом розвивалось і квітло старовинне село Вари. Великого розмаху набрало житлове будівництво. За роки Радянської влади в селі споруджено 511 житлових будинків. Колгосп і держава надають забудовникам велику допомогу: їм безплатно виділяються ділянки, надаються кредити, виділяється транспорт та будівельні матеріали. В результаті цього у Варах з’явилося багато нових вулиць, упорядковано центр села. Побудовано автобусну станцію, розбито сквер, прокладено тротуари.
В селі є пошта, телеграф, телефонна станція. Тут проведено великі роботи по закріпленню берегів рік Тиси та Боржави, які раніше, розливаючись, завдавали Варам великої шкоди.
Неухильно зростає добробут членів артілі. Оплата трудодня у 1967 році зросла порівняно з 1958 роком із 0,70 до 2,45 карбованця. Значні прибутки мають колгоспники з підсобного господарства. Кожний двір має в користуванні 0,20—0,30 га садиби, яка повністю забезпечує потреби в овочах. В індивідуальному користуванні колгоспників на 1968 рік було 140 корів, 450 свиней, 53 вівці, 134 кози, 7000 штук птиці.
На належному рівні пенсійне забезпечення трудящих Варів. Якщо в 1960 році державні пенсії одержували 29 робітників та службовців, то на 1968 рік — 557 колгоспників.
Все це забезпечує постійне зростання купівельної спроможності трудящих Варів. Щомісячний товарообіг торгових підприємств села у 1966 році зріс до 30 тис. карбованців. У Варах працюють спеціалізований сільмаг, продмаг, госпмаг, чайна з буфетом, 4 змішані магазини. До послуг жителів перукарня, шевські та кравецькі майстерні, лазня.
Неослабна увага приділяється охороні здоров’я трудящих Варів. У 1967 році асигнування на охорону здоров’я збільшилися порівняно з 1950 роком з 5 тис. до 75 тис. карбованців. Назавжди покінчено з масовими епідемічними захворюваннями, які забирали життя в багатьох людей. У селі діють дільнична лікарня на 50 ліжок, з дитячим відділенням на 20 ліжок, пологовий будинок, амбулаторія, зубний кабінет, рентгенкабінет, аптека. У 1960 році тут вперше в області відкрито дитячу колгоспну молочну кухню, а в 1961 році обладнано колгоспний профілакторій, який тепер являється одним з кращих на Закарпатті. Немало сил до розвитку медичного обслуговування трудящих доклав лікар І. А. Пряничук, своєю невтомною працею вік завоював глибоку пошану колгоспників.
В селі працюють дитячі ясла, дитячий садок та колгоспний дитсадок-ясла, в яких виховується близько 150 дітей.
Великі перетворення відбулись в галузі народної освіти. У 1964 році початкова школа була перетворена в неповну середню. Із 1953 року діє десятирічка, де діти угорської національності здобувають освіту рідною мовою. У 18 класах середньої школи на 1968 рік навчалось понад 500 учнів. Відкрито також вечірню середню школу колгоспної молоді. За роки Радянської влади середню освіту здобули близько 120 чоловік. В школах села працює 30 учителів.
Невпинно зміцнюється матеріальна база шкіл. Асигнування з сільського бюджету на утримання і обладнання шкіл зросли у 1967 році порівняно з 1948 із 2,6 до 23,8 тис. карбованців.
В життя і побут трудящих Варів все більше входить книга. До їх послуг сільська та шкільна бібліотеки, в яких налічується понад 8 тис. книг; ними користуються понад 2200 читачів. Важливим центром культурно-масової роботи став клуб. Він має зал на 300 місць, приміщення для роботи гуртків художньої самодіяльності, при ньому діє стаціонарна кіноустановка. Асигнування з бюджету сільської Ради на проведення культурно-освітньої роботи збільшились з 1,5 тис. крб. у 1955 році до 4,6 тис. крб. у 1968 році. Найближчим часом у селі передбачається закінчити спорудження школи на 560 учнів, спортивного комплексу зі стадіоном, побудувати двоповерховий універмаг, кафе-ресторан, лазню, прокласти 1500 м тротуару, освітити основні вулиці села лампами денного світла тощо.
Заможно, культурно й щасливо живуть трудящі села Варів. З великим натхненням працюють вони, щоб примножити свої здобутки, щоб їхнє майбутнє було ще кращим.
І. Ф. КОМЛОШІЙ, В. Я. МІСЮРА