Фашистська окупація Ужгорода
Восени 1938 року загроза фашистської окупації Закарпаття стала очевидною. Профашистський уряд заборонив діяльність КПЧ. Комуністи Ужгорода, як і всієї країни, були загнані в глибоке підпілля.
З приходом хортистів на Закарпаття владу в Ужгороді забрали запеклі фашисти: бургомістр Мегаї, барон Перені, великий капіталіст Козьма, священослужитель Томчані, генерал Вінце. Промисловість повністю була підпорядкована військовим властям. Виробництво предметів широкого вжитку почало занепадати. Вже наприкінці 1939 року в місті нараховувалося близько 2 тис. безробітних.
Силою багнетів угорські окупанти насаджували «нові порядки». Вдень і вночі робили обшуки, арештовували демократично настроєних людей, переважно комуністів. У концтабори і тюрми було загнано майже 6 тис. жителів міста. Тут же томилися антифашисти багатьох верховинських районів Закарпаття. Особливо «небезпечних» допитували, по-звірячому мордували, а потім відповідно до вироку польових судів карали на смерть в армійських казармах, де було споруджено спеціальні шибениці.
Фашисти нещадно переслідували прогресивних письменників і вчених. Щоб позбавити місцеву інтелігенцію можливості плідно працювати, вони вивезли з Ужгорода до Дебрецена фонди міської бібліотеки та бібліотек, що належали різним товариствам. Тільки в міській бібліотеці лишилося кілька десятків книг чеською, російською та українською мовами, але хто ними користувався, прізвище того передавали наджупану. В кінці 1940 року бібліотека зовсім припинила видачу книг російською і українською мовами.
Кількість учбових закладів різко скоротилася. Хортисти закривали українські школи. Замість 2-х українських гімназій залишилася одна. З 9 народних шкіл працювало лише 6. А в роки війни, особливо в 1942—1944 роках, приміщення багатьох шкіл було перетворено на казарми або склади.
В тяжкі дні фашистського засилля трудящі міста об’єднували свої сили і під керівництвом комуністів боролися проти окупантів. Антифашистською боротьбою керував підпільний міський партійний комітет, який очолював комуніст М. Ротман. До його складу входили О. Бурич, А. Малена, Г. Бачо, Й. Фігула та інші. В 1939— 1940 рр. підпільні групи були створені на маргариновому заводі (найактивніші його учасники — І. Терек, К. Атак, Л. Гольдман), на цегельно-черепичному заводі (Ю. Маскаль, Г. Майор, І. Майор), в майстернях по ремонту взуття (Ю. Плахтяк, Ю. Штим, Л. Варга, І. Климко, І. Полончак), серед будівельників (Б. Бата, І. Котора, Ш. Піпік, Й. Данч, Ю. Бендзо), робітників Радванки (Ш. Цицик, Е. Мюллер, М. Павлик), серед інтелігенції (М. Ваш, Ю. Загора), серед робітничої молоді (Й. Ардо, В. Гольдберг). Місцем перебування Ужгородського міськкому була нелегальна квартира по вул. Українській № 54. Підпільники проводили усну агітацію серед населення, викривали політику фашистів, поширювали комуністичну літературу, зокрема матеріали XVIII з’їзду ВКП(б), лист Г. Димитрова про війну, антифашистські листівки, писали лозунги тощо. Було налагоджено також нелегальний випуск комуністичних газет «Карпатська правда», «Мункаш уйшаг». Діяла підпільна друкарня (на вулиці Мукачівській).
Ще навесні 1939 року відновилася діяльність окремих профспілкових організацій, зокрема робітників харчової промисловості. Працювали прогресивні молодіжні організації серед учнів гімназії. Про це доповідав начальник ужгородського військового командування міністрові внутрішніх справ і вимагав, щоб «угорці з корінної Угорщини складали 100 процентів студентського складу гімназії, а русинських викладачів замінити угорськими».
Ужгородські підпільники підтримували зв’язки з комуністами Мукачевого, Берегового, Виноградова, пізніше — з підпільним партійним комітетом м. Кошіце, який очолював 3. Шенхерц. У травні 1940 року хортисти арештували активістів ужгородського підпілля. Багатьох з них засудили на різні строки ув’язнення.
Після віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз хортисти ще більше посилили репресії. В місті всюди нишпорили агенти поліції і провокатори. Тюрма була настільки переповнена, що власті додатково перетворили на в’язницю приміщення Ужгородської гімназії. За час угорської окупації фашисти вивезли з Ужгорода понад 10 тис. мешканців, з них — 2417 чол. до «робочих таборів».
Але підпільники не припиняли боротьби, вони й далі поширювали листівки серед населення, проводили усну агітацію. Бойовими завданнями було викриття політики фашистів, піднесення бойового духу трудящих. Комуністи розповідали їм про Радянський Союз, про неминучу поразку фашизму у війні. В 1943 році комуністичне підпілля Ужгорода очолили комуністи Й. Балог, Ю. Турак, Г. Цакл. їм удалося знову налагодити зв’язок з крайовим комітетом компартії в м. Кошіце.
Влітку 1944 року в Ужгороді було створено спеціальну підпільну групу, яка допомагала народним месникам партизанського з’єднання О. В. Тканка. Керував групою І. Керча.
Восени 1944 року, відступаючи під ударами Червоної Армії, фашисти готувалися знищити промислові підприємства і будови міста, гарячково вивозили машини, обладнання. Підпільники з робітників організували охорону будинків і майна, Використовуючи всі доступні засоби, їм вдалося врятувати і зберегти частину устаткування на окремих підприємствах. Робітники електростанції ще у вересні одержали наказ угорських властей евакуювати устаткування. Але під різним приводом вони відтягували цю роботу до того дня, коли евакуювати було вже пізно. Окупанти майже повністю демонтували одне з найбільших підприємств міста — меблеву фабрику «Мундус». Однак підготовлені для вивезення машини так і залишилися на заводському подвір’ї.
Швидкий наступ радянських військ і опір робітників міста перешкодили фашистським загарбникам здійснити свої злочинні наміри.
27 жовтня 1944 року частини Червоної Армії розгорнули бої за визволення Ужгорода. На підступах до міста німецьке й угорське командування створило міцні вузли оборони і намагалося затримати наступ. Але удар радянських військ був настільки стрімким, що фашисти не змогли чинити тривалого опору і почали відступати. В результаті сумісних дій — з південного заходу, сходу і північного сходу—-воїни 5-ї гвардійської Новоросійської танкової бригади (командир полковник І. М. Морус) і 875-го самохідного артилерійського полку (командир підполковник Д. А. Ольховенко) о десятій годині ранку вступили в Ужгород. Першими ввірвалися в місто і зав’язали вуличний бій танкова рота гвардії старшого лейтенанта В. Ф. Обороткіна, рота автоматників лейтенанта Н. Є. Суанова, екіпаж самохідної артилерійської установки молодшого сержанта І. Старкова. Невдовзі вступили в бій за місто підрозділи 1157-го полку під командуванням майора І. А. Анкудінова. У другій половині дня радянські війська повністю очистили місто від фашистської погані.
В боях на підступах до Ужгорода і за його визволення радянські воїни проявили базприкладні зразки мужності і героїзму. В газеті «Известия» за 28 жовтня 1944 року в статті «Шлях на Ужгород» розповідалося про подвиг сержанта Дергачова. В бою вся його гарматна обслуга вийшла із ладу. Залишився він один, сам діяв як заряджаючий, замковий і наводчик. Вогнем гармати сержант стримував контратаку німецьких танків, аж поки не підійшло підкріплення. Молодший лейтенант А. С. Воскресенський вогнем своєї гармати знищив дві польові гармати, розбив мінометну батарею, захопив 5 гармат і обоз із 40 підвід. Героїчно билися і танкісти. Командир танкового взводу гвардії лейтенант І. П. Красовський знищив 4 гармати, 5 автомашин, 4 станкові кулемети і близько 50 фашистів. Вступивши у поєдинок з трьома ворожими самохідними гарматами, екіпаж танка гвардії лейтенанта Пахомова нищив ворожу техніку. В цьому бою лейтенант Пахомов загинув смертю хоробрих.
На ознаменування здобутої перемоги Москва від імені Батьківщини салютувала доблесним військам 4-го Українського фронту, які оволоділи Ужгородом двадцятьма артилерійськими залпами з 224-х гармат. Дев’яти військовим частинам, які найбільш відзначилися в боях за визволення міста, було присвоєно найменування «Ужгородських». Одинадцять з’єднань і частин нагороджені орденами Радянського Союзу.
Протягом 29 і 30 жовтня німецько-фашистське командування великими військовими силами робило кілька спроб знову оволодіти Ужгородом. Однак всі контратаки ворога були відбиті.
Ужгородці радо зустріли Червону Армію. На вулицях замайоріли червоні прапори, вітальні лозунги. Жителі міста пригощали солдатів і офіцерів виноградом фруктами, вином, дарували їм квіти, щиро дякували за своє визволення.